Замок Чубак-Нур зустрів мандрівників доволі привітно. Широко відкриті ворота, ввічливі охоронці. Аж ніяк не таку зустріч очікувала досить дивна пара, що складалася з ельфа й гнома. Тим не менш, вони отримали дах над головою та навіть завдання з винищення чудовиськ, що псували життя мешканцям фортеці.

За завдання мандрівники подякували, але бігти виконувати не поспішали. Користуючись гостинністю хазяїна, вони попросили провести екскурсію замком перед вечерею, на яку були запрошені вони та інші гості фортеці.

Маленька служниця, що супроводжувала лицаря та його... хм... блазня? зброєносця? Вона могла лише здогадуватись про роль кремезного гнома, адже спитати не наважувалась. Й про всяк випадок вела себе з ним не так приязно, як зі шляхетним ельфом. Дівчина розповідала все, що колись чула про замок, обережно уникаючи тем, що стосувались молодого господаря. Гості одразу ж зрозуміли її маленьку хитрість, але, не бажаючи пожаліти нещасну, весь час питали саме про нього.

Служниця озиралась, очікуючи та боячись побачити за поворотом чи гобеленом обличчя у масці - немертвого шпигуна барона. Дівчина бачила представників таємної армії не раз, тому їй геть не хотілося стати їх ціллю. Але чоловіки наче не помічали цього, без упину питаючи про господаря.

Зрештою вони зрозуміли, шо дівчина, яка спочатку була досить спокійною та навіть намагалася привабити красеня-ельфа, не просто так почала щокілька секунд міняти колір обличчя, озиратись та затинатися, й облишили спроби її допитати. Розмовляти на тему порятунку полонених у стінах замку також не наважились, тому вирішили піти до своєї кімнати та почекати вечері там.

Кімнату їм виділили чомусь тільки одну, але перейматись з цього приводу партнери не стали, зрештою це всього лише гра. Й щоб гарно виспатись навіть роздягатися не треба.

Вбивати час до вечері було нічим, тож у хід пішов словопотік Савелія, який часто випереджав навіть його думки. Зрештою, розмова стала досить інтимною.

- Навіть не уявляю, що відчув би, якби побачив оголену гноміху, - всі відчуття при цьому в повній мірі відбилися на його обличчі: цікавість, очікування, острах, гидливість,  жартівливість - чого там тільки не намішано.

- Ти був би на смерть вражений неземною красою та блиском сталевих м'язів, - хмикнула Тутта, уявляючи цю картину.

Сама себе оголеною вона бачила всього лише раз, коли створювала образ в конструкторі. Статура у гномів й справді була надзвичайно кремезною. Раніше Марина вважала, що без одягу гноми мають виглядати такими собі пухкенькими коротунами. Проте її власне відображення, яке тоді ще належало підлітку, зовсім не виглядало кумедно. Гноміха не була суцільною м'язовою горою (тобто холмиком), ба, навіть мала невеликі груди, але жодної зайвої жирової клітинки в тому тілі не було. Що вже казати про теперішню, дорослу, Туттамін.

Савелій також хмикнув, але веселі чортенята з його очей нікуди не поділися.

- А ти не хотіла б подивитись на оголеного ельфа? - пограв він бровами.

- Боже збав, - відсахнулась гноміха, але геймерка у її голові задумливо всміхнулася. - ...Хоча. Чом би й ні? Хотіла б, - кивнула вона на підтвердження своїх слів.

Ельф навіть розгубився спочатку та, здавалось, зніяковів. На таку відповідь він не очікував. Але слово - не горобець, й він потягнувся до застібки своїх обладунків. Це все можна було зробити набагато швидше та легше, зайти до меню персонажа та поприбирати зайві речі, але Савелій чомусь забув про цю функцію зараз та роздягався, як у реальному житті - власноруч.

Туттамін завмерла в очікуванні. Вона ще ніколи не бачила ельфа з близька, тим паче без одягу. Вона не знала, чого очікувати. Знявши важкі обладунки лицаря, білявий став ще тоншим та довшим, й гноміха зрозуміла, що не бажає бачити його куці м'язи. Вона підняла руку, зупиняючи стриптиз.

- Досить.

- Що трапилось, кралю? Зніяковіла? - широко всміхнувся Савелій, реакція напарниці лестила його чоловічому самолюбству,  та стягнув сорочку.

На відміну від очікувань те, що побачила Тутта, не викликало в неї відразу. Статура ельфа у світлі від вікна за його спиною видавалась відшліфованим білим опалом. Така ж, майже прозора шкіра та м'які вигини різко окреслених м'язів. Казковий вигляд.

Гноміха не могла опиратися бажанню доторкнутись до нього, до цього незвичайного та такого привабливого каменю. Проте, всупереч очікуванням, поверхня сяючого опалу виявилась хоч і трохи прохолодною, але пружною. Вона розчаровано піджала губи та подивилась на ельфа, який в той самий час гучно видихнув.

- Від твого ніжного дотику, камінь розтане, - Туттамін швидко прибрала руку. - Але я не камінь, чи не так?

У волошкових очах було збентеження. Савелій не очікував, що велика долоня на його стиглій шкірі виявиться такою м'якою та теплою. Він уявляв собі руки гнома геть іншими - шорсткими та сухими.

- На жаль, - буркнула гноміха й знову сіла на своє ліжко.

В той самий час у двері постукали й з вибаченням до кімнати ввійшла вже знайома служниця. Побачивши оголеного ельфа, вона зойкнула та, прикриваючи обличчя руками зі словами "Вас чекають на вечерею", вилетіла з кімнати.

Партнери переглянулися, усмішки мимоволі поповзли на обличчя. Кумедна ситуація розрядила атмосферу незручності, що виникла між ними.

Змушувати чекати господаря не ввічливо, тому друзі швидко одягли належні костюми та рушили на перший поверх, де, судячи з розповідей під час екскурсії, знаходилась велика їдальня. Кімната зустріла їх гомоном гостей та приємними ароматами чудової кухні.

Вони здалеку привітались з господарем - молодиком, що сидів у голові довгого столу, - та зайняли вільні місця неподалік. Барон прихильно вклонився та продовжив розмову зі своїм сусідом у капелюсі чарівника. Широкі криси сховали від друзів його обличчя, але не його малий зріст.

Тим не менше, Тутту цікавив сам барон. На вигляд йому було не більше двадцяти років. Худорлявий, навіть якийсь кволий. Такий собі молодий гот з тонкими рисами на блідому обличчі та довгим чубом, за яким ховалось одне око. Жодних ознак наявності в крові інших рас на перший погляд не було, але звідки ж тоді таке дивне ім'я?

Відповідь на це питання гноміха дізналася вже після вечері, коли вдалося трохи поспілкуватись з бароном особисто. Виявилось, що звуть хлопця Волошар, а дивне ім'я належить фортеці, що переходить у спадок призначеному графом барону. За які такі звитяги молодикові перепав титул та замок Туттамін допитуватись не стала, тим паче, що небезпеки та злості у хлопцеві не відчула, й слова його видавались щирими. Тож це аж ніяк не збігалось з розповідями фермерки та поведінкою дівчини-служниці. 

Після спілкування з господарем лялькарка спробувала розпитувати гостей замку Чубак-Нур, але й тут її спіткала невдача. Всі, як один, були в захваті від сили та мудрості, а також краси молодого барона. Й нічого про викрадення селян не чули. Чи досить майстерно робили вигляд...

Чим весь цей час займався ельф? Він безуспішно намагався відбитися від непомірної уваги жіночої половини гостей. Спочатку він спробував триматися ближче до гноміхи, але невгамовний балаган зітхань та вихвалянь заважав спілкуватися по суті. Тож після нищівного погляду від своєї компаньйонки Савелій слухняно перемістився в іншу частину кімнати.

Та з рештою щастя виявилось на боці ельфа. Молоді дівчата були охочіші до чуток, ніж поважна компанія Туттамін, тож дуже скоро Савелій дізнався про дивного мага-гнома, який нещодавно з'явився в їхніх краях, та тепер має дуже великий вплив на барона Чубак-Нур. Про те, що саме з того часу, Волошар захопився вивченням якихось нових наук та геть покинув своїх шанувальниць. Й тепер цілими днями й ночами сидить в своєму кабінеті, лише зрідка влаштовуючи такі от вечері, хоча раніше вони бували чи не щодня. А ще одна згадала, що її покоївка попереджала про те, що язик щодо всіх незвичних змін господаря замку треба тримати за зубами, інакше базіку можуть чекати величезні неприємності. Після цього різноголосе щебетання ненадовго стихло й досить швидко перейшло на інші теми для розмов.

Але цього виявилось достатньо, щоб учепитися за нову зачіпку - таємничого мага-гнома. Який, до речі, щойно вечеря скінчилася, кудись безслідно зник.

Збираючись піти, мандрівники ще раз подякували господарю за запрошення та не змовляючись мовчки рушили до своєї кімнати. Ані слів, ані знаків чи незвичних рухів вони не робили - саме так пізніше про них доповідатимуть шпигуни. Так само мовчки повлягалися й за мить заснули.

Марина відкрила очі й з сумом подумала, що тепер детективна історія переслідує її в Сорані також. Відверто кажучи, це їй не подобалось, бо шпигунські ігри були далеко не її улюбленими. Проте жалітися на гру вона не звикла, звикла проходити й перемагати, тож й тепер не відступиться.

Невідомо як, але гноміха зрозуміла, що ельфові вдалося з'ясувати щось цікавеньке, тож тепер Петренко нетерпляче чекала на появу білявого. Проте в їдальні Савелій з'явився не одразу, пройшло не менше десяти хвилин. Й вигляд білорус мав якийсь збентежений... чи то винуватий. Але обмін інформацією та подальше обговорення тактики на день прийдешній відволікло Мару від цих думок. Зрештою, вони вирішили, що найкраща тактика - напад. Судячи з рівня охоронців, цей замок цілком може розворушити паті з п'яти гравців, середнім рівнем п'ятдесят. Звичайно, гноміха туди трохи не вписувалась, але її рівень компенсував досвід та знання. А ще - безсмертна ящірка... хоча про неї Марина воліла промовчати.

Білорус підказав, де можна здобути середню живу істоту необхідного рівня зі здатністю до віддаленого бою, й вони вирішили перш ніж кликати народ, максимально підсилити лялькарку. Щоб вона могла стати надійним тилом для команди, а не тягарем.

Після плідного обговорення під час вечері з Савелієм Марину чекала ще одна, не менш, а радше - більш, важлива зустріч з японцем. Принаймні вона так думала, але директор не з'явився сам й на дзвінок відповів повідомленням, що зв'яжеться з нею пізніше. Виходить, що у пічку їй лізти все ж таки не доведеться...