- Стоп гейм! - вигукнула Мара й з силою відкинула шолом. - Чортів гном обдурив мене! Нехай тільки спробує не винагородити.

До боксу ввійшла медсестра та як наче так і треба почала допомагати їй від'єднатись та одягти корсет. Завершивши з одяганням, біла бджілка знову зникла з поля зору, залишивши дівчину саму. Саюрі видно не було, й Марина почала хвилюватись, адже зовсім недавно лікарка запевняла, що весь час буде з нею. Й одразу ж після цих слів зникає, а їй на зміну з'являється Курода Такеші. 

Коли чоловік зайшов до боксу Марина майже не здивувалася. "Йому що, нема чого робити?" - роздратовано подумала вона, але оголошувати свої думки дівчина й не думала. Взагалі казати йому щось - собі ж гірше робити.

Японець знову самотужки посадив дівчину у візок та покотив до ліфтів.

- Вам таки щастить на несподіванки, - обличчя чоловіка Марина не бачила, але була впевнена, що він зараз посміхається. - Ви перший гравець, якого вбив "енпісі" та ще й у головному місті, та ще й без нападу з вашого боку.

- Як казав мій двометровий янгол: "фартова", - буркнула дівчина.

- Хто? - Курода навіть зупинився та схилився, щоб краще почути.

- Лікар, що врятував мене після аварії.

Марина зніяковіла. Чого це директорові забагнулося уточнювати про її янгола, а їй на це відверто відповісти?

- Со:ка...* - протягнув Такеші задумливо, заходячи з дівчиною до ліфту, й надовго замовк.

- До речі, а куди ми прямуємо? - врешті спитала Мара, помітивши, що на цьому поверсі вона ще не була.

Коридорами ходили люди у ділових костюмах, жодних дивних пристроїв та людей у халатах. Звичайний офіс.

- До мене. Треба поговорити.

Марина роздратовано зітхнула. Ну що за людина? Катає її, як валізу, куди заманеться, навіть попередити не бере собі клопоту.

- А у їдальні не можна було поговорити? Я, зрештою, зголодніла.

- Пізніше, - лишень відповів він та відкрив двері в один з кабінетів. - Це конфіденційно.

Затягнувши візок до кімнати, він закрив за собою двері на ключ. Присунув собі одне з крісел, що стояли біля робочого столу, та сів навпроти дівчини впритул. Вона спробувала трохи від'їхати, проте чоловік втримав її за бильце крісла.

- Петренко-сан, я розумію, що давити на людину, що знаходиться у вашому становищі не дуже добре, але не маю іншого вибору. Метод вашої гри... призводить до незвичайних результатів. Я не можу допустити затримки виходу гри. Це дуже дорого.

- І що ви пропонуєте мені зробити? - дівчина розгубилась, бо ніяких "спеціальних метóд" не використовувала, просто діяла по ситуації. - Не грати?

- Грати, але тепер ви будете доповідати не системі, лише мені, - інтонація директора, як завжди, не терпіла жодних заперечень.

- Мені здається, ви й так обізнані в усьому, що стосується мене, - процідила Марина крізь зуби, ще більше наблизившись до японця, нехай не думає, що загнав її у кут.

- Помиляєтесь, - близькість дівчини, здавалося, його не обходила. - Зараз я знаю лише те, що про гравців повідомляє система. Про інцидент мені повідомили. Але що стало чому?

Курода дуже хвилювався за проект, навіть у словах став плутатись, коли згадав про свою необізнаність. Цей прояв людяності Мару не вразив. Вона все ще не розуміла мотивів цього чоловіка. Й японець їй не подобався, тому допомагати бажання не було зовсім. Єдиним козирем директора було те, що Петренко завдячувала цією роботою йому... Й цей козир бив усі карти...

Дівчина зітхнула, заспокоюючись.

- Причини я не знаю. В мене не було коштів на лікування, а він запропонував участь в якомусь експерименті, щоб вилікуватись. Спочатку умови були одні, а потім я змусила його змінити завдання. Випила зілля... й от...

Марина розвела руками. Такеші ще трохи притягнув візок, пильно вдивляючись в очі дівчині. Дві чорні діри, що ніби затягували, гіпнотизували та підкорювали. Вона цього споглядання не витримала й відвела погляд. "Наче щось приховує", - промайнуло в голові чоловіка.

Він не хотів вірити у те, що це могло статись. Проте, можливо, вона якимось чином зламала код, абощо. За нею необхідно було простежити... дуже пильно простежити. Скоріш за все вона лише прикидається наївним дівчиськом, а насправді... Якщо рада акціонерів дізнається, що він притягнув у проект шпигунку, на його кар'єрі можна буде ставити жирний хрест. Тому ніхто не повинен знати про це. Він простежить за нею сам й виведе на чисту воду, не дозволить викрасти дані та зіпсувати гру. А після того здасться на суд керівництва.

Марина відчувала як волосся на її голові коливається від напруженого дихання директора. Вона не могла більше дивитися у чорні очі японця, бо зрозуміла, що втрачає волю, вдивляючись у них. Та ще й ситуація, яку щойно описала, дуже нагадувала історію її власного життя. Й ненависним гномом, що призведе до її гибелі, виходячи з усього цього, буде саме Такеші.

- Що я маю зробити? - врешті порушила важке мовчання дівчина.

- Ваше нове крісло майже готове, - одразу ж відсунувся та перейшов у діловий режим Курода. - Я встановлю додаткового помічника. Різниці ви не помітите. Системного переведіть у режим виклику, а мого - в автоматичний. Так я зможу спостерігати та ко... кхгм... спостерігати за вами... за грою. Щоб нічого не сталося.

- Нове крісло?

- Так. Мінамото-сан помітила, що вам незручно самотужки сідати у крісло. Також для вас готується спеціальний костюм, як у інших, щоб не перевдягатися кожного разу.

- А гра точно це окупить? - "Я що це вголос сказала?!"

Директор Курода, який уже встав та щось шукав на своєму столі, озирнувся.

- Безумовно. Особливо за вашу участь.

- Що ви маєте на увазі?

- Ви хотіли їсти. Я доправлю вас до їдальні.

Такеші відчинив двері. Розмова виявилася не такою важкою, як він побоювався. Дівчина одразу ж погодилася співпрацювати без погроз і тиску. Можливо, все ж таки шпигунка не вона? Тоді хто? Система безпеки виявила спроби зламу вже не раз після її появи, проте місце втручання - капсулу або зовнішнє під'єднання - поки що знайти не вдалося.

Директор доправив дівчину до їдальні й дав розпорядження одній жінці з персоналу забезпечити Марину їжею. Пішов, не попрощавшись.

Жінка швидко заставила тацю. Тут був рис, овочі, м'ясо, суп, а ще якийсь напій. Потім вона поклала палички хаші, ложку та, трохи повагавшись, виделку. Доправила дівчину до столу й швидко зникла у натовпі.

Марина оторопіло провела її поглядом. Повертаючи погляд до свого обіду, вона обвела залу поглядом. Людей зараз було набагато менше, ніж вчора ввечері, тож вільних столиків було дуже багато. Геймери вже згуртувались у компанії, й таких, як вона, поодиноких їдоків видно не було.

Чомусь згадалась Олекса. Невже спілкування з близькою людиною потрібне їй більше, ніж вона вважала? Тут Мара згадала, що залишила телефон у робочому боксі. Коли зненацька з'явився Курода вона геть про нього забула, тож тепер не мала змоги поспілкуватись з подругою. "Знову клопіт через нього", - з досадою думала вона, дивлячись прямо перед собою. Аж раптом зрозуміла, що на неї дивляться у відповідь.

Через три столи від неї сиділа компанія з шістьох осіб, й один з чоловіків, озирнувшись, дивився на неї. Кілька секунд споглядання, й він відвернувся, знизуючи плечима продовжив розмову зі своїми друзями. А один з хлопців, що сидів до неї обличчям поглядав на неї та всміхався.

Марина опустила голову до своєї таці. Сама того не бажаючи, вона начебто роздивлялась того хлопця. Вона знову, тепер уже не так відверто, подивилась на широку спину. Чоловік був привабливий, але...

Від цнотливості Марина позбавилась свідомо, як від неприємного доповнення свого тіла, щойно з'явилась така можливість. Після цього заспокоїлась, й відносини з протилежною статтю відійшли на другий план. У спілкуванні в оффлайні вона не розділяла співрозмовників за цим принципом, воліючи не привертати до себе забагато уваги. Єдиної подруги, в особі Саніної, їй повністю вистачало. Що стосується гри, тут взагалі усе важко... За багато років 2D-баталій вона звикла й до дівчачого захоплення її мужністю, й до чоловічих ревнощів через ту саму мужність. Тож дівчат, як гравців, вона сприймала трохи зверхньо, а хлопців - як можливих ворогів.

- У тебя разве что слюна не капает, - почула вона вже знайомий голос біля свого вуха й здригнулася, повертаючись до старого знайомого. - Привет.

- Ти про що?

- Это Виктор, - білорус пограв бровами та кивнув у бік. - Виктор Брам. Почти как в Гарри Поттере, нэ?

Марина прослідкувала, як компанія, минула її столик на шляху до виходу.

- Но его спорт - не квиддич... В другом случае я б не влазил, но мы с тобой дружбаны, так что... Держись от него подальше.

- Це випадково вийшло, я про Куроду думала... - почала виправдовуватись Марина.

- О, а вот это мужик. Кремень. Ну, удачи, - підморгнув Савелій.

- Ти що схиблений зовсім? Спермотоксикоз? Я про роботу думала!

Білорус недовірливо підняв брову, а потім посміхнувся.

- Странная ты девчонка... - він підвівся з-за столу й кудись побіг, за мить повернувся зі своєю тацею й бухнувся на стілець поряд. - Ладно, беру над тобой шевство.

Марина вирішила, що краще не робити різких рухів поряд з цим психом, особливо поки сама вона, м'яко кажучи, мало рухлива й втекти не зможе. Трохи пізніше виявилось, що Савелій зовсім не буйний. Трохи дивний - так, але не буйний. Він розповідав про гру, про свого перса ельфа-воїна (хто б сумнівався), про те, що цими днями вже розміняв п'ятдесят четвертий рівень, про місто, в якому знаходився. Цікавився враженнями дівчини.

- О, да. У мен тож была крепатура первую неделю-полторы, а потом ниче, втянулся. Даже, кажется, подкачался. От девчонок совсем прохода не стало. А как местные на меня падки...

Потім пішов монолог про жінок. Сто двадцять слів на хвилину, це вам не аби що. Це байки Савелія. Марина всміхалася своїм думкам та жартам чоловіка. Й за недовгий обід дізналася про білоруса майже все.

Зрештою, вона попросила відвезти її на робочий поверх, що новий друг із задоволення виконав.

- Теперь я знаю, где ты обитаешь, так что буду заходить в гости. В игре мы вряд ли скоро встретимся, так что пока так, - Савелій зазирнув за завісу. - О, никого. А у тебя еще костюма нет? Так может я помогу переодеться? - оченята в хлопця засяяли.

- Ні, дякую, - гримнула Марина та ухопившись за металеву штангу підтягла себе до своєї "хатинки".

Хлопець не звернув на її реакцію жодної уваги, попрощався та зник.

Марина була така зла на нього, що почала роздягатись сама, не чекаючи на допомогу. Іноді було відчутно боляче, коли вона піднімала руки або намагалась нахилитись, проте перевдягтись їй все ж таки вдалося. На цьому ентузіазм скінчився, здертися самотужки у крісло їй точно не вдасться. На щастя до боксу зайшла медсестра. Побачивши пацієнтку готовою до "польоту", вона розхвилювалась та почала просити вибачення за все підряд, але Марина зупинила її та просто вказала на капсулу. Біла бджілка швидко все зрозуміла, сказала своє звичайне "хе" та допомогла геймерці.

Щойно Мара вдерлася у крісло, зручненько вмостилась та приготувалась знімати корсет, як до боксу ввійшли Курода з Саюрі. Нова капсула була готова.

____________

* Зрозуміло...