Серце в Маринки калатало. Ще ніколи в житті не відчувала вона такого. Вона стояла одна-однісінька у величезному темному просторі, і лише білі рядки, що висіли на відстані півметра, та голос, що дублював написане, нагадували про те, що у світі щось є, крім неї.

"Увага! Мова Ваших думок - українська - в стадії перекладу. Під час тестування звертайте увагу на правильність написання слів та речень"

- Добре, - на автоматі відповіла дівчина, тієї ж миті слова зникли, а на їх місці вже стояла невеличка сцена, на якій тупцював підсвічений гном та ще кілька статур у темряві.

"Увага! Ви ще не створили жодного аватару. Будь ласка, виберіть расу та клас аватару. Для взаємодії з інтерфейсом, давайте ментальні або вербальні команди"

З боків від гнома з'явились стрілочки. Марина спробувала здвинути перса ліворуч. Вийшло не одразу. Дівчина допомагала собі очима й навіть головою, але гном лишень трішки здвигався, а потім повертався назад. Наче крихта втрапила під мишку, через що та погано чіплялася.

- Ну давай, - підбадьорила вона гнома й той, нарешті, послухався.

Тепер перед Марою стояв ельф, наступною виявилася жива мриця, потім людська дівчина, а за нею орк. На цьому аватарі Марина зосередилась найбільше. Величезна зелена бабище привертала увагу. Вона, як і належить, була зі страшним ікластим обличчям, проте мала доволі привабливу статуру.

З думок вирвав голос Куроди, про якого дівчина вже геть забула. Неначе зустрічала його сто років тому, в іншому житті... Тим неприємніше було чути той голос у свої голові.


- З метою більш повного охоплення всіх можливостей гри останній потік гравців ми розподіляли лише частково враховуючи їхні побажання.

- На що ви натякаєте? - Марина вже почала розуміти, що величезною оркшою їй грати не дадуть.

- Те, що спочатку ми не контролювали вибір, й більша частина гравців розподілилася нерівномірно. Тому й було прийнято рішення доповнити штат тестувальників.

- А не краще було перепідключити тих, що вже були?

На це питання Курода зволів не відповідати, а натомість продовжив:

- Гравці вибирали теми з найбільш розповсюдженими гілками розвитку, ігноруючи невиявлені можливості менш популярних класів. Ви долучились до проекту остання, тому вибору не маєте. Вам пощастило, що залишився аватар саме жіночої статі, в іншому випадку нам довелося б відмовитись від ваших послуг. Отже, Вашим аватаром буде дворф з основним класом лялькар.

- Звичайно, хіба вони дурні, щоб всілякі пришелепкуваті комбінації брати. Ну який з гнома лялькар? Та що це за клас взагалі такий? - несила заспокоїтись, буркотіла Петренко.

- Саме тому ми намагались підібрати професіоналів, які здатні грати тим аватаром, який потрібен компанії, - відзначив Курода без тіні емоцій, проте з натиском, а потім дипломатично продовжив: - Лялькар - це клас, що спеціалізується на управлінні ігровими предметами та персонажами, перетворюючи їх на ляльок...

Щиглик по носі спрацював. Марина згадала, що вона приїхала сюди працювати й примхи недоречні. А ще ця ввідна лекція буквоїдським тоном, як для останнього нуба...

Несила терпіти цього приниження, вона перервала доповідь Куроди:

- Дякую, що нагадали. Давайте розпочнемо.

- Ще одне, панно Петренко. Мій обов'язок попередити вас ще раз, що гра працює безпосередньо з мозком. Вона безпечна, згідно наших досліджень, й ваш стан весь час відстежуватиметься нашим обладнанням. Проте, у випадку появлення незвичних почуттів, прошу повідомити службу підтримки.

- Відчуттів, - чомусь вирішила поправити директора Мара.

- Що, вибачте?

- Відчуттів... Незвичних відчуттів... Почуття це кохання, ненависть, тощо, - Петренко вже пошкодувала про свою репліку. Вона уявляла як зарозумілий японець почервонів від злості та зараз обіллє її новою порцією зневаги, але у відповідь почула лише коротке "Дякую".

Більше її розмовами ніхто не турбував, тож Марина заходилась до справи. Всі аватари, окрім гнома були блідими, тож дівчина зітхнула й вибрала те, що їй пропонували. Далі треба було вибрати клас перса. Дівчина знов погортала десяток можливих варіантів. На першому рівні класи не сильно відрізнялись одягом, лише обладунком, проте образ лялькарки завдяки картатим штанцям та капелюшку ні з ким не сплутаєш. Знову зітхнувши, Мара вибрала те, що обрали для неї.

Звичайно, це не сильно відрізнялося від того, коли вона прокачувала персів на замовлення. Проте в таку гру хотілося б зіграти з максимальним набором улюблених можливостей. Егей, яким би лицарем-орком вона була, якби не це дурнувате обмеження.

Тепер Марина опинилась у кімнаті налаштувань образу. Перше, що захотіла змінити дівчина, - прибрати бороду. Проте, на її жаль, такої опції не виявилось. Гноми геть усі були бородаті. Хоч чоловіки, хоч жінки. Мінімум, що вдалося віднайти, чотирьохсантиметрова борідка світло-русявого кольору, що не сильно впадала в око. Також Марина зробила собі максимально високий зріст для своєї статі, й найменшу ширину плечей. Тепер вона більше нагадувала пухкеньку людську дівчину невисокого зросту. Та це її геть не турбувало. Принаймні вона не нагадувала собі тумбочку.

Настав час розпочинати гру.

Зовсім непомітно для себе Марина освоїла керування функціоналом і тепер навіть не замислювалася над тим, як саме їй вдається підлаштовувати все під себе. Вмить вона опинилась в новому місці. Це була велетенська печера освітлена безліччю смолоскипів. Проте все було якимось сірим та несправжнім.

Лишень Петренко встигла подумати "І це ви називаєте віртуальною реальністю?", як бульбашка переродження луснула, й усі органи відчуттів повною мірою поринули у новий світ. Яскраве світло, що хвилину назад було блідим та нереальним, засліпило. Почувся гучний тріскіт смолоскипів й далеке відлуння гуркоту та чиїхось голосів. Запах чаду, плісняви та поту. Жар, що пахкотів звідкілясь зі спини, та вологий протяг по руці. У роті одразу ж стало сухо й солоно, та захотілося випити чогось прохолодного та відсвіжного, як то пива.

- Нічого собі, реалізм, - не втрималась дівчина й обернулася навколо себе.

З усіх боків оточуюча дійсність виглядала такою ж справжньою.

Гноміха попрямувала до виходу назустріч розпеченому повітрю. Тут її зустрів гном, що був майже на голову нижчий, але завширшки утричі більший за дівча. Його біла борода була недбало запхана у кишеню, щоб не волочилася підлогою. У руках гном тримав невелику книжечку.

- Ласкаво прошу до Крикоту - підземного міста південних земель Сорана. Не дивуйся нічому з того, що тут побачиш. Я знаю, що у твоєму затрапезному селі ти виявилась непотрібною, але тут твоя допомога знадобиться твоєму народові. Нехай зараз ти нічого з себе не являєш, мине зовсім небагато часу, й твої зусилля знайдуть свою винагороду.

- Доброго дня, шановний. А ви хто?

Гном гордовито пригладив свою бороду. Ввічливість новенької впала йому до душі.

- Мене звуть Патірган Він. Я наглядач телепорту та лікар. Проте ти можеш звертатися до мене з будь-яких питань. Якщо сам не допоможу, то підкажу в кого спитатись.

Над головою в гнома з'явилась табличка з його ім'ям та параметрами. Згідно яких перед Мариною стояв гном 52 рівня із запасом життя в 25 тисяч одиниць. Щодо життя вона не була впевнена чи багато це, чи мало, а от рівень викликав збентеження. Зазвичай "енпісі" або не мали рівнів взагалі, або були якимись "за межами досяжності".

- Цікаво, а які параметри в мене? - вголос запитала сама себе Марина. Дурнувата звичка нікуди не поділась.

- Для цього тобі потрібно подивитись у верхній правий куток, - ані крихти спантеличеності не було в голосі Патіргана. - Придивись, там має з'явитись кнопка виклику параметрів. Також тут є кілька вкладок з твоїми здібностями, додатковими класами, тощо. Так само придивившись до лівого кутка, ти зможеш відкрити мапу місцевості та список міст, де ти вже побувала, щоб скористатись телепортом. У лівому нижньому кутку ти зможеш викликати духа-помічника, улюбленця або ляльку. Щодо нижнього правого кутка тобі ще зарано знати.

Поки гном проводив цю невеличку лекцію, Марина продивилась всі доступні менюшки та впевнилась, що весь функціонал її чудово слухається. Як виявилось 25К життя - це не мало, бо в неї самої того життя було лише 20 одиниць. Проте Мара могла збільшити це число за рахунок десятка нерозподілених одиниць можливостей. Геймерка уважно прочитала інформацію щодо характеристик й одразу ж розкидала все, що мала на той час. По одній одиниці на силу, броню й життя, а все інше в інтелект. Спеціалізуватися, так спеціалізуватися.

- А тепер, гадаю, тобі вже час познайомитись з Головою. Він розповість, де ще можна розжитись розумом та знайде роботу, яка тобі підійде.

Увага! Ви отримали завдання "Ласкаво просимо до Сорану! 1". Тип завдання: звичайний. Умови виконання: поговорити з головою підземного міста Крикот. Нагорода: Мідь 20, Досвід 10.

- Дякую, вельмишановний пане Він, - посміхнулась Марина до гнома.

Той лишень задоволено хехекнув та кивнув головою у бік, куди мала піти молодка. Гноміха попрямувала висіченим у скелі тунелем у серце міста Крикот.

Невдовзі вона опинилась на імпровізованому балкончику й споглядала неймовірний краєвид підземного міста. Величезна шахта прорізала центр гори, в якій вони всі знаходились. Через провалля де-не-де були перекинуті кам'яні та дерев'яні містки. Сила силенна широких та вузьких тунелів прошивали нутро гори, наче у велетенському мурашнику. Й купа гномів, що метушилися всюди, де сягало око.

- Оце графіка... Цікаво, це все НІПи чи гравці тут також є? Не вірю, що хтось насправді погодиться працювати у цьому пеклі.

Про пекло Марина згадала не випадково, адже у центрі гори вже не було ніяких протягів, лишень пекельна спека, а лязкіт заліза глушив навіть думки. Вона попрямувала вздовж провалля до такого собі сарайчику, що висів над порожнечею. В ньому (завдяки розгорнутій мапі вона точно це знала) жив місцевий голова.

Гноміха постукала та завмерла в очікуванні відповіді, але такої не було, тож вона штовхнула двері й голосно вибачилась за втручання. Відповіді так само не було. Марина озирнулась у несподівано великій світлиці. Сховатися гномові тут нема де, тож мабуть він десь пішов. Досить незвично.

Гноміха потупцювала нерішуче на порозі та зробила ще кілька кроків у світлицю. Сором'язливо примостилася на краєчок лавки і... рухнула, як мішок картоплі, прямо на підлогу, а зверху ще й лавкою прилетіло по голові. Лава не була приладнана до підлоги, тож результат досить очікуваний. Хатинка відчутно захиталася й серце у дівчини скочило прямісінько у горло.

 - Боже, ні! - їй здалося, що зараз вона полетить у безодню з цим дурнуватим сараєм, але виявилося, що це лишень господар повернувся додому.

- Ось де ти, Марино! - пробасив дужий рудий гном, ані трохи не здивувавшись побачивши в себе на підлозі малу.

Увага! Ви виконали завдання "Ласкаво просимо до Сорану! 1". Ви отримали: Мідь 20, Досвід 10.


_____

Дякую, що читаєш мою книгу! Сподіваюся, вона тобі подобається. Будь ласка, дай мені знати про свої відчуття через коментарі, лайки та долоньки)))