Легке розчарування, наче хвиля, прокотилось тілом. Але занадто сильно перейматися образою не стала. Може те й на краще.

Білорус, який раніше начебто зник, повернувся та запропонував ще трохи поспілкуватись у кімнаті відпочинку.

Проте не тільки їм двом прийшла у голову така чудова думка. У вечірню годину тут стояв справжнісінький ґвалт. Хтось перед виходом вирішив трохи "заправитись", хтось щойно прийшов на "нічну зміну".

Геймери вели себе досить вільно у цій компанії, наче не працюють, а розважаються. Співробітники ставились до безтурботності іноземців спокійно. Це менталітет японців, поблажливе та дещо зверхнє ставлення до слабкості невихованих приїжджих. До того ж будь-хто з цих телепнів проводив у грі зазначений у контракті час, ба, навіть, більше.

Надія розміститися на одному з великих диванів померла, не встигнувши народитись, тому вони вирішили завернути до бібліотеки. Читачів серед відвідувачів не було, й нікому вони своїми балачками не заважатимуть. Мінамото чомусь одразу вирішила покинути їх на одинці, мабуть, згадала слова Марини про те, що хлопець їй подобається.

- Вибачте, можу я вас залишити? - спитала вона поглядаючи то на підопічну, то на білоруса. - В мене ще є деякі справи з документацією. Я повернусь, коли Марина-сан мене покличе.

- Конечно! - засяяв посмішкою Савелій. - Я буду беречь ее, как зеницу ока. Даже до кровати проведу.

- В цьому немає необхідності. Турбота про Марина-сан - моя робота.

- Бережешь ее для свое...

Удар з боку під ребра перервав чоловіка та змусив застогнати від болю.

- Дякую, Саюрі-сан. Я подзвоню, коли ми закінчимо.

Жінка коротко вклонилася та пішла, а Мара загарчала в обличчя потираючого бік білоруса.

- Їй подобається Курода, тож не треба дурнуватих жартів про нас із ним.

- Понял я, понял, - огризнувся Савелій, ухопившись за найближче крісло, підтягнув та впав на сидіння. - А рука у тебя тяжелая...

Мара жартівливо погладила забите місце, жаліючи "бідного хлопчика", а йому того й треба. Одразу ж почав зображати з себе скаліченого злою тіткою бідолаху, а очі при цьому так хитро виблискували, що дівчина просто не могла не сміятися.

Дурощі перервав дзвінок Савелієві. Діставши телефон, чоловік спохмурнів, але на дзвінок відповів. Вислухавши співбесідника, він вимушено посміхнувся.

- "Зараз під'їдемо", - а потім з трохи винуватим виглядом звернувся до Мари: - Там подруга твоя звонила. Говорит, они на диване сидят...

- От тепер уже не знаю, чия вона подруга більше... - примружившись, зиркнула на білявого Петренко.

- Не ревнуй, - махнув рукою білорус. - Я тебя больше люблю.

- В тобі я не сумніваюся, а от щодо неї не була б така впевнена, - не могла вгамуватись Марина, чи може справді ревнувала?

Але все ж більше вона хвилювалась через зустріч Сави та Віті, бо ці двоє знову могли влаштувати... як їх там Марінет називала?... байдуже... суперечку, коротше.

Як не дивно, сьогодні на диванах не було жодного знайомого обличчя. Можливо, тому Марінет засумувала й покликала Савелія з Мариною. На питання, чому вона сама, дівчина відповіла, що інші учасники компанії зараз в паті спустошують якісь печери. А вона мало того, що "маленька" та ще й в іншій частині карти знаходиться.

Марина трохи покумекала, пригадуючи карту світу, та спитала в подруги, чи є в неї доступ до графства Сузан. Дівчина сказала, що ніколи там не була, але назва знайома. Тож вони домовились наступного дня зв'язатися у вірті та спробувати об'єднати сили.

- "Тільки ти обережніше там", - вставив свою копійку Савелій. - "Там псих якийсь ходить, що людей догори дриґом підвішує".

- "Справді?" - звела брови Марінет. - "А хто він такий?"

- "Це Мара краще знає".

- "І нічого я не знаю. Він підкрався зі спини. Буркотів якусь дурню. Я навіть не розчула нічого", - конспіратор з Петренко був такий собі, але все ж краще, ніж з білоруса, й чому вона не попросила його тримати язика за білосніжними зубами?

- "Справді?" - знову повторила Марінет, й вигляд при цьому в неї був такий недовірливий.

- "Угу", - кивнула Марина. - "Я майже одразу з гри вийшла та не заходила, поки мій рятівник не прибіг".

- Да ладно, - Савелій, ніяковіючи, почухав носа.

- "Думаю, вже час розходитись", - поспішила змінити тему Марина, щоб Савелій ще чогось не розбовкав. - "Дуже вже мені кортить те осине гніздо розворушити".

Друзі з нею погодились та заходились збиратись додому. Марина їх підганяла, сказавши, що за кілька хвилин, поки не прийде Мінамото, з нею нічого не трапиться, й вони розпрощалися.

Саюрі обурено сопіла, коли виявила підопічну у компанії незнайомців. Але нічого не сказала й просто відвезла дівчину до її кімнати. Далі звичні вечірні процедури та солодкий сон.

Хоча, ні, не солодкий - страшний. Останнім часом жахи постійно переслідували дівчину. Так і сьогодні легке яскраве сновидіння, в якому Мара фліртувала з оголеним до пояса ельфом, перерізав єдиним ударом невидимий вбивця. Перерізав разом із горлом нещасного співбесідника. Рана виявилася така глибока, що голова відкинулась назад, повністю відкриваючи зрізи внутрішніх трубочок. З них виривалась кров та булькання, й перелякана Марина з криком, що розривав горло з середини, прокинулась у повній пітьмі. Однак втома дуже швидко зборола її. Тож єдине, що дівчина з острахом згадала вранці, це полегшення через те, що жертвою вбивці став не її друг, а якийсь геть невідомий ельф.

Вранці поки Мінамото доправляла підопічну до спортзали, дівчина гадала чи варто розповідати лікарці про жахи, чи ні. Адже жінка не психолог. А чи є тут взагалі психолог? Все свідчило про те, що мав би бути, бо вони ж, з рештою, у мізках порпаються.

- Саюрі-сан, а можу я спитати...

- Звісно, - трохи здивована нерішучістю дівчини, відповіла жінка.

- Здається, мені потрібна консультація психолога. Ну, розумієте, всі ці... стільки подій. Мені сняться жахи...

- Я розумію... Гадаю, спершу варто обговорити це з Курода-шіщо:. Ви хочете зв'язатися з ним негайно?

- Я б взагалі воліла цього не робити, але, якщо ви так кажете... Ні, зараз не треба. Можливо, після обід...

- Я повідомлю його про вашу проблему.

- Добре. Дякую.

Одразу після сніданку Марина поспішила до Сорану. Світ зустрів її вранішнім щебетом птахів та гарненьким сплячим обличчям ельфа. Савелій спізнювався, але то нічого. В неї були справи, до яких ельф жодного відношення не мав. Лялькарці треба було вивчити властивості нових голок зі здобутого набору. Виявилось, що нові знаряддя для шиття могли впливати не лише на ворогів, а й на друзів. От тут спляча тушка могла виявитись дуже корисною. Адже як запропонувати Савелію стати її піддослідною маріонеткою, Туттамін не знала. Бо після таких експериментів можна й в храмі опинитись.

- А якщо він прокинеться в храмі? - з острахом поглядаючи на струнку статуру, прошепотіла сама до себе Тутта, однак, в останній раз оцінивши фізичні дані, вирішила: - Нічого він мені не зробить.

- Ну, що, любчику, спробуємо?

З диявольською посмішкою нависла над ельфом, що мирно спав у своєму ліжку, малолітня лялькарка. В порівнянні з ельфом, звичайно.

Спершу вона спробувала менш травматичне уміння, обплести нитку навколо тіла. Задача була не з легких, бо ж треба було якось протиснути голку під ельфом та ще й не вколоти його та не розбудити. Лише трохи згодом вона згадала, що тіло не прокинеться поки не повернеться господар. Й це, до речі, могло статися будь-якої миті.

Тутта швидко підняла верхню частину тіла, всадивши його на ліжку, та кількома витонченими рухами накинула петлі. Відійшла на кілька кроків, утримуючи піддослідного, а потім смикнула у сторону. Бідний ельф пролетів через усю кімнату, з гуркотом збиваючи меблі, та ледь не вилетів у вікно. В останню мить гноміха встигла змінити траєкторію, й тіло гепнулось на підлогу. Нитка пройшла крізь нього та повернулась до лялькарки.

А це вже було цікаво. Виходить рідкісні матеріали не витрачаються під час таких пустощів, й чарівна скринька служитиме довше, ніж вважала Туттамін.

Підхопивши піддослідне тіло, гноміха віднесла його на ліжко та поклала на живіт. Обережно, хребець за хребцем, перевіряла вона, керованість тіла від самого куприку до шиї. Голка зникала у тілі, не полишаючи по собі сліду, й з'являлись команди для керування, кожного разу нові. Якби в неї не було можливості досконало вивчити їх під час цього експерименту, вона б точно не стала морочитись з цим умінням.

А так вона вибрала для себе один універсальний варіант, в який було легше влучити у битві, з повною керованістю м'язів та можливістю скористатись умінням лицаря "Універсальний захист". Це уміння було базовим, не потребувало багато мани та дозволяло лялькарці хоч якось захистити приголомшеного у битві лицаря.

Награвшись з піддослідним, який за цей час впав та вдарився стільки разів, що у реалі на ньому точно живого місця не було б, Туттамін поклала його на ліжко та втомлено опустилась на своє.

Ранок вже давно перетворився на день, а Савелій не прокидався. Це було дивно, адже напередодні він голосніше за всіх кричав, що в Сорані буде першим, щоб ще кількох можливих учасників паті попередити. Марінет також була в оффлайні, й Туттамін відчула себе геть покинутою.

Вона трохи посиділа, споглядаючи напарника, а потім рішуче покинула кімнату - організм потребував підзарядки у вигляді їжі. На першому поверсі, біля сходів її зустріла вже знайома служниця. Вона привіталась з "паном" та провела до малої їдальні.

Саме тут вона побачила повідомлення в приваті.

Марінет: Ми вже в грі. Вибач за запізнення.

Туттамін: Нарешті. Ти вже з'ясувала, як до нас дістанешся?

Марінет: В процесі ;)

За хвилину до гноміхи приєднався Савелій. Вигляд при цьому мав нещасний та збентежений. Тутта одразу ж з острахом подумала, що, можливо, він відчуває... дискомфорт через те, що вона виробляла з ним вранці.

- Привіт. Як ся маєш? - обережно почала вона розмову. - Щось трапилось?

- Привіт. Вибач.

Тутта здивовано підняла брови. Знущалась вона, а вибачається він. Це дивно. А потім згадала про запізнення, й захотілося трохи потролити ельфа.

- А казав, що ми друзі, що не підведеш... - з докором бурчала вона.

Савелій сперся на свої руки, ховаючи обличчя в долонях.

- Так, я знаю. Не знаю, що на мене найшло. Це якесь помутніння.

- Ти про що? - не на жарт розхвилювалась лялькарка, можливо, її уміння мали побічні ефекти. - Голова болить? Запаморочення є?

- Не знущайся! - пирхнув Савелій. - Зрештою, я чоловік. Важко втриматись, коли на тобі така краля висне.

- Тож це сталося, ви були разом, - не спитала, а констатувала геймерка, тепер вона правильно зрозуміла фразу "Ми вже в грі". - Тому спізнилися обоє.

Як реагувати на новий виток стосунків друзів вона ще не знала, але реакція Савелія її здивувала. Схоже він шкодував. За слабкість волі друга вона не звинувачувала, з кожним може статись. Але необхідно одразу ж розставити всі крапки над "і", щоб потім не постраждала командна робота.

- Вона тобі подобається? Ви будете зустрічатися?

- Будь ласка, Маро, я не хочу обговорювати це з тобою... Тільки не з тобою, - та, попри свої слова, він продовжив: - Я не хочу з нею зустрічатися, але коли вона поряд, я втрачаю контроль.

- Вона про це знає? - ельф підняв очі, в яких на мить щось спалахнуло, в буквальному сенсі, Тутта аж здригнулась. - Ти не подумай щось не те... Я про справу піклуюсь.

- Вона одразу сказала, що нічого, крім сексу, не вимагає, - відвів погляд Савелій.

- І це тебе спокусило найбільше, - зітхнула гноміха, а ельф зі стогоном кинув голову на стіл.