32 Втрачаючи себе VGAME. Бета-життя Сорану

32 Втрачаючи себе

Чубак-Нур припинив своє існування.

Запізно згадала геймерка про дівчину, що приглядала за ними з Савелієм, та про інших ні в чому не винних слуг замку. Та ще про в'язнів в підземних печерах. Хоча про них швидше за все попіклувались друзі Туттамін.

Чорна борода змінив обладунки на нейтральні та викликав свого їздового вепра. Тварюка була в холці вища за гнома на цілу голову, проте мала зручну збрую, яка дозволяла не тільки комфортно сісти вершникові, а ще й вмостити важливий вантаж.

Непритомна гноміха була дуже важлива. По-перше, вона була сховом душі, а по-друге доказом правдивості слів чорнобородого.

Чи з'їхала Марина з глузду, важко було казати. Ще ніколи в житті не знаходилась вона у тілі, що одночасно належало стільком особам. І у віртуальному світі це відбивалось не тільки на здатності Віруса ставати сильнішим, переймаючи здібності аватарів, а й на свідомості самих гравців.

Перебуваючи в тілі рудого близько години, геймерка зрозуміла, що вже не впевнена в тому, які з емоцій належать їй, які належали іншим гравцям, а які належать самій програмі. В тому, що Вірус має власний інтелект, вона вже майже не сумнівалася. Проте він не був чимось відокремленим, він вбудовувався в свідомість носія.

Не в змозі пояснити це навіть самій собі, вона стрімголов мчала у бік міста. Щоб побачитись із Савелієм, а через нього зв'язатися з Куродою. Чи зможе вона щось пояснити цим двом, вона не знала, але відчувала, що тільки якщо обидва її зрозуміють, буде все гаразд.

Проте не все було так просто. Розуміючи підконтрольність своєї свідомості, геймерка побоювалася йти на контакт. Чи зможе Вірус утнути щось, що вона не контролюватиме, чи ні, передректи неможливо. Поки що тіло було повністю підконтрольне, але наявність чужого впливу все ж дуже добре відчувалась.

Налаштувавши автопілот своєму вепрові, чорнобородий пірнув у меню характеристик, розподіляючи невикористані очки так, як буде зручно лялькарю. Про всяк випадок перевірив інвентар та дуже зрадів, коли виявив там покоцану скриньку із гучною назвою Золотий набір лялькаря.

Скопійовано було геть усе, окрім петів. Це засмучувало одного та змушувало радіти іншу, такі відчуття важко пояснити.

Біля самого міста рудий спішився. Тільки тепер він помітив Куро. Маленький помічник дивився похмуро й зосереджено. Гном відповів помічникові таким самим важким поглядом. А потім зненацька заговорив:

- Якщо ти мене чуєш, - не відводячи погляду, промовив він, - то май на увазі, що Марінет Леруа - одна з тих, хто керує цим тілом. Моя мета викрити й інших, але я поки що не знаю, як це зробити. Я буду в цьому тілі, поки не знайду ще двох, або поки мене не викине з гри хтось із них. Сподіваюсь, вони ще не схаменулись та не повтікали. А ще сподіваюсь, що він... не візьме мене під контроль.

Куро ніяк не відреагував на повідомлення не від своєї господарки, хоча геймерка й не сподівалась на це. Важливіше було те, що якщо з'явився Куро, то за ними спостерігає його розробник.

Раптом захотілося розказати йому все, наче жити залишилось зовсім недовго, але швидкопринна думка розтанула й рудий гном відвернувся від помічника.

Ще кілька рухів й Туттамін знову опинилася на плечі гнома, а кабан зник так, наче його не було. Борода, що вибилась, втрапила під ноги. Розлючений гном скинув ношу та підтягнув бороду, запихаючи її глибше у кишеню. Тільки впоравшись, він зрозумів, що щойно зробив, та обережно перевернув гноміху обличчям догори.

Він зосереджено вдивлявся в найдрібніші риси незнайомого обличчя. Чомусь згадався образ людської дівчини, він раніше часто бачив його у дзеркалі, а ще якось збоку здалеку. Гноміха лише віддалено нагадувала те відображення.

Відмахнувшись від дивних думок, геймерка підхопила гноміху та рушила у місто. Безумовно, променад з тілом на плечі привертав увагу гравців та НПС. В цьому місті вже доволі часто зустрічались гравці рівнем від сорока та вище. Сам по собі високий рівень гнома викликав здивування, а тут ще й незвична ноша.

Рудий поспішив до найближчого готелю, орендував найдорожчу кімнату та залишив у ній Тутту. Кімната видавалась знайомою, схоже він був тут не раз, й не викликала цікавості. Натомість цікаво було знайти Марінет та подивитись її реакцію на знайоме обличчя. Та чи буде на нього діяти розкачана привабливість роги?

Виходячи з кімнати, Рудий нарешті сховав свої характеристики, спустився на перший поверх та не повірив своєму щастю. За одним зі столів спиною до нього сиділа Марінет. Гноміха весь час озиралася на вхід, але нападу зі спини теж очікувала. Тому рука гнома лише прописала повітря так і не зустрівшись з плечем... кхм... подруги.

- Що ти, в дідька, робиш? - прошипіла Марінет, з'явившись поруч. - Навіщо ти її викрав? Як тобі взагалі це вдалося?

Рудий зрадів. Все виходило так, як він хотів. Рога не впізнала заміни. Усмішка на обличчі ставала ще ширшою, ба навіть це не зіпсувало вистави.

- Знову ти щеришся, як псих, - загарчала рога. - Ненавиджу цю твою дурнувату звичку. Кажи вже, що ти задумав.

- Те, що не вдалося зробити тобі. Позбавитися неприємностей. До речі, ти не боїшся, що хтось з твоїх друзів може завітати на вогник?

- Ні, всі розбрелися. Я бачила, що ти у грі, тому також зайшла. Знала, що ти обов'язково щось утнеш. І не помилилась. До речі, коли ти встиг дістатись замку? Й навіщо взагалі туди пішов?

- В мене були причини...

- Досить, П'єр! Досить вести себе так! Невже вона так тобі подобається? Ти весь час спостерігав за нею. Але після того разу, як вона тобі відмовила, хіба ти не зненавидів її?

- Це тебе не стосується, - посмішка зникла з обличчя гнома, нічого не кажучи він вийшов з приміщення.

Йому треба було побути одному, подумати, звести отриману інформацію. До того ж злість та острах одночасно забулькотіли у свідомості.

Злість через те, що Марінет зачепила якусь болючу тему, а страх через те, що вона згадала, що Марині робив пропозицію невідомий. Після відмови він жбурнув дівчину у візку на підлогу. А ще ім'я... Пітер... ні, П'єр. А хіба це не одне й те саме? Той, хто весь час дивиться на Марину... Акцент, з яким говорив незнайомець був французьким чи ні? Чи можливо, що в одній компанії будуть всі шпигуни? Чому того вечора Марина не розпитала, хто яким персом грає? Недолуга дурепа!

Гном з півоберта вгатив по кам'яній стіні, й вона розбилася. Діра, що утворилась, дозволяла зазирнути у темне приміщення за нею. Здивовано споглядаючи свій кулак гном не помітив як до нього біжать міські охоронці. Й помітив їх тільки коли вони наїжачились довгими списами у кількох кроках від чорнобородого. На пам'яті геймерки, це був перший випадок, коли на неї з'агрились НПС такого типу.

"Цікаво, а що відбудеться, якщо Віруса вб'ють?" - відчужено подумав гном. Сотий рівень охоронців цілком дозволяв це зробити. Їм навіть не доведеться надто сильно напружуватись. Проте охоронці не нападали, терпляче очікуючи дій вандала.

- П'єр, не роби цього! Тільки не знову! Штраф відроблятимеш сам, - Марінет знову зіпсувала веселощі.

"Хвилину. Знову?"

Чорнобородий подивився на рогу, що матеріалізувалась поруч буквально з повітря. Почуття знову розбігалися: з одного боку здивування, з іншого - досада.

- Я просто стояв тут, нікого не чіпав...

- Ходімо звідси, - сичала гноміха.

- Гадаю, хлопці не захочуть мене відпустити. Й шляху для відступу немає.

- Активуй Димову завісу й Стрибок у безодню за мною.

На зникнення роги охоронці не відреагували, як і на появу. Подивившись на це, рудий гном, що вже перейшов в меню роги, вирішив й собі спробувати так само. Але, стрибнувши у безодню, побачив над собою решітку зі списів.

Під несамовитий вереск щодо його розумових здібностей рудий змінив траєкторію польоту прямо у повітрі. Обраний рух вийшов пречудовий, тож у кілька довгих стрибків гномові вдалося позбутись переслідувачів.

Про всяк випадок, чорнобородий покинув місто й розвалився на травичці заливних луків, що оточували Фріт. У свідомість тихенько постукала віддалена згадка про те, як він так само лежав, вслухаючись у новий чудовий світ, як долоні ковзали шовковим килимом, що мав би та не вкривався росою ввечері. Геймерка замружила очі. Кому належала ця згадка?

- Що ти, в дідька, робиш? Ти скоро зовсім з глузду з'їдеш. Це через те, що не захотів вживляти чіп. Я ж казала, що без нього буде важко.

- Це не важко, Марінет. Я просто об'єднуюсь з вами всіма. І навіть з тим клятим вірусом, - задумливо промовив гном.

- Ти здурів? - вбивця прикрила йому рота. - А якщо нас підслухають?

- Якби вони могли підслуховувати, то шпигунів давно б викрили.

- Але ж ми не знаємо напевне...

- Я знаю, - відрізав чорнобородий, борода знову вибилась з кишені й чорною річкою звивалась довкола. Хто взагалі вигадав цю дурнувату бороду?

- Мені здається тобі треба вийти з проекту, ми впораємось самі.

Рудий завмер, потім хмикнув. На хвилину замислився. Що він має сказати, кого зіграти?

- Не хочеш ділитися, Марінет? Навпіл ділиться краще, ніж на троє.

- Ти отримаєш свою частину, тим паче, що Валері не змогла взяти участь через твою кохану. Бідний Міура сподівався, що їй вдасться вскочити в останній вагон... Це скоро скінчиться, П'єр, лише п'ять рівнів лишилося. Потерпи ще трохи.

- Я терплю, Марінет. Я не вийду з гри поки не закінчу з цим, - пообіцяв він.

- Дякую, - гноміха торкнулась губами щоки чорнобородого, вона не зрозуміла, що гном казав буквально. - Тепер треба вирішити, що робити з Мариною. Скільки вона ще пробуде у цьому стані?

- Стільки скільки буде потрібно. Не хвилюйся, вона тебе видати не зможе.

- Але ж... - гноміха не звернула уваги на наголос у реченні, її здивував сам факт того, що хтось міг її підозрювати, бо вважала свою гру у загальну подружку бездоганною.

- Так, Марінет, вона підозрювала тебе, не зважаючи на вплив Привабливості.

- Не може бути. Звідки ти знаєш?

- Від неї... - розлого відповів рудий.

Марінет трохи помовчала, паніка все міцніше хапала за горло. Відпускати дівчину не можна, але Савелій підняв справжню бучу. Марінет навіть собою не змогла його відволікти, тому й майнула у гру, щоб дізнатись до чого готуватись.

- Але ж там стільки галасу через її зникнення...

- Байдуже, - відмахнувся гном, - вони не зможуть нічого зробити ззовні. Хай поспить, а я її початую.

- Але треба йти далі, щоб прокачка не зупинялась. Я й так дала маху в Чубак-Нурі, проваливши завдання. Віддай бороданя Гаррі.

Чомусь гномісі здавалось, що П'єр спробує відмовитись від заміни. Він наче і був схожий на себе звичного, але все ж якось відрізнявся, більш серйозний був, чи що. Але, всупереч очікуванням, рудий відмовлятись від заміни не став.

- Щойно він повернеться до гри, - промовив він, вдивляючись наче в небо, а може у свої думки. - А тобі час виходити, щоб тебе не запідозрили.

- Добре. Я все розповім йому в реалі. Тримайся. Й не лізь у неприємності.

Цього разу Марінет не зникла, як завжди, а пішла спокійною, трохи втомленою ходою. А рудий, не відчуваючи ані втоми, ані голоду, побіг до лісу.

Стримувати себе набридло. Дуже вже кортіло щось зруйнувати або вбити.

33 Воскресіння

Коментарі