Особливо коли гноміха перестала зосереджено роздивлятись нових знайомих та перейшла до плану дій. Вона розповіла, що не зважаючи на свою приязність до гостей, барон Чубак-Нур досить жорстко перериває спроби дізнатись подробиці внутрішніх справ замку.

Довірена особа молодого барона, судячи з обладунків, маг. Невідомо чи він НПС, чи гравець, бо ховає свої параметри. Також у правителя є таємні шпигуни-некроси, що працюють по всіх прилеглих землях.

- І де носить твою подругу? - гаркнув він на лялькарку.

- Зранку бадьорою була, - розгубивши лідерський натиск, пробуркотів ельф та розлючено глянув на членів команди, що тихенько посміювалися над цією суперечкою.

- Добре, - витираючи сльози, весело схлипнула лялькарка. - Я піду. Вночі відкрию малі ворота, й ми проб'ємось у підземелля.

- Майже. Але я не збираюся розкривати всіх своїх секретів. Вони мені ще згодяться, - всміхнулась Тутта.

Ще раз обговоривши план дій з "вухастиками і Ко", гноміха вийшла з групи та почимчикувала до вже знайомого замку. Приводом було виконане завдання та необхідність збути лут, а потім ще й на вечерю з ночівлею напроситись у доброго господаря.

У випадковість Тутта не вірила... вже не вірила. У цьому малонаселеному світі просто не може бути таких випадковостей. Вона вже хотіла відмінити нічний напад, проте так і не вигадала, як пояснити для інших таку різку зміну.

Переконавши свою совість та здоровий глузд, гноміха пішла до своєї кімнати. Там вона додатково підготувалася, випивши зілля спритності та швидкості, активувала уміння невидимості. Зайшовши до кімнати вона навмисне не причинила двері повністю, й тепер могла вільно роздивлятись те, що відбувається у коридорі, принаймні з одного боку.

Це їй вдалося з легкістю. Вхід до підвалу виявився у закритій зоні, охорони тут було не так уже й небагато. Проте спуститися вниз непоміченою в неї б не вийшло, тож залишки часу Тутта витратила на дослідження прилеглих територій. В останню мить скочила у комірку, яку пригледіла ще у день, та стала чекати відновлення уміння.

Глибоко видихнувши, розвідниця написала в чат про десятихвилинну готовність до наступу. А сама пірнула у роздуми про те, як використає час та несподівано відкриті можливості.

Савелій: Ми ж домовились, що ти одразу ж із замку вийдеш.

Туттамін: В мене з'явилися невідкладні справи. Я буду поруч, тож, якщо підтримка знадобиться, підскочити зможу.

Туттамін: До музею. Обіцяю захопити сувеніри для всіх. Якщо знайду, звичайно.

Туттамін: Як ти розмовляєш зі своїм колишнім лідером?

Лялькарка тихенько засміялася, уявляючи, як її товариші зараз у кущах так само тихенько давляться сміхом. Гарний настрій перед боєм завжди переслідує гравців. Хтось вважає це запорукою провалу, хтось запорукою перемоги. Геймерка не переймалася з цього приводу. Судячи з того, що вона побачила у коридорах, пройти до підземелля буде легко, а от що чекає їх внизу - поки що нікому не відомо.

Проте чекати результату своїх дій вона не стала, швиденько відчинила двері та майнула у бік бібліотеки, де раніше побачила цікаву несподіванку у прочинених дверях.

Вони здогадувались, що так само, як і вхід до замку, хід у підземелля охороняються з двох боків, тож Ша-Варен заздалегідь позбавив охоронця голосу, а Іт-Валай використав закляття сну по площині, сподіваючись, що стіни замку не стануть на заваді. Й вони не стали. Обидва вартових мирно спали, коли Савелій приспав їх назавжди своїм мечем.

- Праворуч підеш... - нервово хмикнула лучниця.

- Угу, - кивнув лідер.

Савелій уважно вдивлявся вперед, коли за його спиною тихо охнула Еріка. Різкий оберт й важкий меч, з легкістю розрізаючи поверхню стін та стелі, опустився на голову нападника. Якби не завада, лицар розрубив би його навпіл одним рухом, але зараз меч застряг в середині вже мертвого тіла.

- Чого він взагалі до тебе поліз? - буркнув ельф. - Різниця в рівнях очевидна.

Савелій не відповів. Просто розвернувся та похмуро пішов далі. Визнавати, що так, таки забув, не хотілося. Невдовзі вони опинились біля решітки, що слугувала дверима в'язниці. Подивившись крізь неї, шукачі пригод нікого не помітили. Ані охоронців, ані вбивць, хоча останні могли ховати свою присутність.

- Марінет?  - вигукнув здивований ельф. - Що ти тут робиш?

- Чому у чаті не відповідаєш?

- Це дуже добре, друзі мої, - перервала бесіду Еріка. - Але хіба ми не поспішаємо? Я знайшла потрібного хлопця.

- Додавайся у паті, - Савелій кинув Марінет запрошення, й вони швидко рушили назад.

Судячи з галасу, що стояв зовні, пройти непоміченими все ж не вдалося. Лицар став у авангард, поруч з ним двійко зомбі, за ними - некромант. Еріка загубилась десь у центрі поміж врятованих бранців. Закривали й прикривали процесію маг та лучниця. Невидима рога снувала у натовпі туди сюди, щоб у разі необхідності виявити шпигуна у стелсі.

Савелій вирішив не чекати наступного залпу й кинувся вперед на щільно напханих у прохід охоронців. Для великого меча місця тут було замало, тож він змінив обладунок на дещо слабший короткий меч, але з огляду на підтримку та середній рівень захисників замку проблем це викликати не повинно було. До того ж його великий та надійних щит, який також можна було використати, як зброю, все ще лишався з ним.