Увага! Ви воскресли у Храмі міста Крикот.

Увага! Ви виконали завдання "Піддослідний Сахона -". Нагорода: досвід 3000, зняття всіх негативних впливів, в тому числі й післясмертних.

Досягнення "Закладена вівця 1"! Вас принесли у жертву. Нагорода: Дух +1, Відомість -1.

Увага! Новий рівень. Ваш рівень 5. Тепер ви можете розвивати свій основний клас. У вас є нерозподілені очки основних параметрів.

Увага! Новий рівень. Ваш рівень 6. У вас є нерозподілені очки основних параметрів.

- Нічого собі апнулась. Добре, Сахоне, мститись не буду. Хоча... Що це ще за вівця? В жертву мене приніс значить? Треба буде розпитати його ретельніше, коли трохи рівнів наберу.

Марина не була злопам'ятна й скоріш за все забуде про цей неприємний інцидент, проте, при нагоді, якщо буде у поганому гуморі...

Дівчина відмахнулась від неактуальних думок та зазирнула в меню з помічниками. Як і сказав Курода, духів було два. Різниця між ними була лише в тому, що системний гном був сивий, а встановлений Куродою чорнявий. У віконці з іменем був знак кандзі "чорний". Марина хмикнула та покликала помічника: "Гей, Чорний!", проте той не відреагував.

- Такий собі з вас програміст, Курода-сан... Гей, Куро!

Цього разу виклик спрацював.

- При першому завантаженні іноді виникають проблеми, господарко. Помилка прийнята, - защебетав гномик.

- Ну, гаразд, пораднику, що мені робити далі?

- Це залежить від того, який шлях обере юна Марина.

І тут дівчина згадала про хибу, яка вже не раз впадала їй в око, тобто різала по вухах. В грі її звали справжнім ім'ям, а це геймерці не подобалось. Не звикла вона у грі Мариною ходити. Спитавши про це в помічника, вона отримала у відповідь цілу статтю з VGAME Wiki. Окремим пунктом була виділена зміна імен. Виявилося, що ім'я можна змінити у міського голови стартового міста не частіше ніж раз на місяць. Зміна проводиться автоматично після відповідного звернення.

- Дивно, - промовила дівчина. - Так часто. Та ще й безкоштовно, без еліксиру чи сувою. І де тут пастка? Гаразд. Зараз швиденько розберемось з цим, а потім й сенс життя шукати будемо? Правильно, Куро?

- Запит не зрозумів. Аналізую...

Марина махнула на нього рукою та побігла до Голови, не забувши привітатись з Віном, який як завжди, стояв біля виходу з Храму. По дорозі гноміха обмислювала, яку варіацію свого улюбленого імені - No-name - їй обрати.

Голову побачила здалеку завдяки блискучій рудій бороді. Блискучою вона була від того, що дужий гном переливав розпечений метал з котла до якоїсь форми, й жар відзеркалював. Марина не наважилась відволікти його від того процесу, вона лишень спостерігала, як невеличкі іскорки вистрибували з лави та з дзвінким пшиком "танули" у бороді, не забуваючи забрати з собою в небуття кілька рудих волосин.

Зрештою гном відволікся сам.

- Вітаю, Марино. Чим завдячую такій увазі? Ти бажаєш піти шляхом сталевара? Для цього треба трохи підрости.

- Вітаю, Голово! Я бажаю змінити ім'я...

- Добре, - схвально гримнув гном, киваючи головою та не даючи змоги їй продовжити, - я дам тобі нове ім'я.

Й тієї самої миті перед дівчиною з'явилось повідомлення:

Увага! Голова вибрав для вас нове ім'я. Тепер вас звуть Туттамін.

Досягнення "Народження Туттамін"! Ви отримали своє перше ім'я в Сорані. Нагорода: Відомість +1.

- Якого?!... Яка ще Тутта?! Я хочу інше ім'я! - аж підстрибнула від обурення гноміха.

Після цих слів Голова перестав посміхатись й насупив брови.

- Не випробувавши меча, що я дав тобі, вже хочеш його замінити? Повертайся через місяць, - й гном відвернувся, даючи зрозуміти, що розмова скінчилась.

- А як же... - Марина, тобто Туттамін, вже не намагалась зупинити Голову. - От тобі й пастка...

- Малий! - гукнула дівчина, й перед нею з'явився сивий гном. - Зникни! - з ще більшою злобою рявкнула вона, бо вже встигла звикнути до нього, але користуватись Малим треба було мінімально.

- Тепер про сенс життя, господарко?

Чорнявий висів у повітрі на безпечній відстані: трохи далі, ніж простягнута рука. В голові майнуло: "Розумний гад", а вголос гноміха сказала:

- Так, що ти мені запропонуєш?

- Щоб розпочати розвиток свого основного класу, необхідно підійти до швачки Жупи й виконати квест, який вона дасть. Також на цьому рівні вже можна зайти до Ліги Майстрів та вибрати собі одне з ремесел.

Почувши ім'я швачки, Туттамін вирішила, що її власне не таке вже й погане, принаймні скорочується у доволі миле "Тутта" або навіть "Тутті", тож годі нарікати долі, треба братися до справи.

Сказала - зробила. Виконала всі завдання та стала повноцінною лялькаркою, а за сумісництвом - травницею. Тепер в неї був набір для шиття, що складався з чарівних голок розміром від мізинця до арбалетного болта, ниток, які не-лялькар побачити не міг, та ножиць для них, а також чарівного кошика, в який можна було напхати силу силенну трав та не відчувати їхньої ваги.

Отже Тутта рушила у ліс на пошуки пригод й досвіду. Теперішній рівень майстерності лялькарки дозволяв їй створити солом'яну ляльку або захопити одну малу істоту, яку потім можна використовувати під час битви.

Для початку гноміха сплела кілька ляльок про запас, проте оживляти їх не поспішала. Здатність захоплювати істот була схожа на "Контроль свідомості" у немертвих та видавалася дуже перспективною, якщо освоїти її як бойову. В якості експериментального майданчика вона вибрала вже знайому печеру з пацюками. Так, зараз вони були значно слабші за гноміху та майже не приносили досвіду, але приносили шкуру, м'ясо, знання мисливця і, що найголовніше, навички володіння голкою з ниткою.

Процес виявився складнішим, ніж передбачала Туттамін. Вставити нитку та влучити тварині в око та серце, як того вимагали правила, виходило дуже погано. Покумекавши та почитавши вікі, вирішила додати собі очок Спритності (добре, що вільні ще були), й справа пішла значно краще.

Захоплений щур ставав повноцінним петом. Відкривши віконце з його параметрами, вона могла бачити його можливості, налаштувати керування та, навіть, дати ім'я. Захоплена істота залишала за собою можливість автоматично або за наказом використовувати спецудари.

Дівчачі оченята загорілися: "Яка цікава іграшка... ги... ги..."

Ще трохи почарувавши над своїм знаряддям, Туттамін вирішила захопити істоту, що більш відповідатиме її потребам і рівню, та рушила глибше до лісу.

Вона йшла, насолоджуючись чудовим літнім днем: крізь листя дерев проблискували тонкі промінчики, весело граючись на обличчі гноміхи, тоненька травка лоскотала босі ноги, тонке прозоре павутиння виблискувало незвичним кольором. Придивившись, Тутта побачила надпис "Міцна павутина рівень 1". Вона спробувала відірвати знахідку від гілки, але гілка зламалася. Тоді лялькарка згадала про ножиці й відрізала павутиння ними. В результаті в сумці опинився Моток міцної павутини 1 рівня та Прутик. Непотрібну гілляку гноміха приготувалась викидати аж раптом на неї з-за кущів вистрибнуло щось руде та зубасте. Не тямлячи себе, Туттамін почала відбиватись тим, що було в руці, проте тваринка була аж сьомого рівня й не злякалась палички. Вона схопила її зубами та потягла на себе.

- Тримай, - всміхнулась гноміха й відпустила свою зброю.

Як не дивно, маневр вдався й лисеня, а це було саме воно, покотилося назад. За мить лялькарка дістала з кишені свої знаряддя, блискавично відміряла нитку, відрізала та вділа у вушко. Як дротик жбурнула голку в око створінню, яке швидко наближувалось. Бідне звірятко зойкнуло, отримуючи урон та сповільнилося, але лялькарка не відчувала жалю й не думала зупинятись. Ще кілька рухів та нова голка полетіла й зникла у рудій шубці. Тварина завмерла.

Увага! Ви захопили Мала жива істота.

Тутта підійшла, щоб краще роздивитись свого нового улюбленця - Двохвосту лисицю 7 рівня. 

Життя: 55

Атака: 10

Ухиляння: 5

Броня: 3

Вантажопідіймальність: 0 кг

Перевезення пасажирів: 0

Спеціальні властивості: Блискавичні ікла ат 15/7 с

У порівнянні з облізлими щурами лисеня було сукупністю "каваю"*: руде... ні, навіть персикового кольору, м'якесеньке хутро, гостренька біла мордочка, тоненькі лапки та два пухнасті хвостики - справжній майбутній демон-лис.

Гноміха обережно провела рукою по ніжному хутру, а потім, не витримавши, притисла пета до себе. "Яка ж ти мила, - запищала Туттамін. - Така м'якенька... А як кусаєш боляче. Ми з тобою всіх загриземо". Й з новою подругою на руках, яку чомусь назвала "Мурка" рушила до Нівецьких руїн.

Це місце було позначене в інструкціях як рекомендоване для перевірки. Заселяли руїни Норні тролі. Геймерка довго думала, як виправити дурнувату назву, але так нічого й не вигадала. Вирішила, що спитається в матері, може вона підкаже, як назвати істоту, що живе в норі.

З Муркою справа йшла досить весело щодо луту, але от досвід... Виявилося, що досвідом доведеться ділитися з петом навпіл, незалежно від того, хто вбиває ворога: гноміха чи лисеня. Проте Тутта не сильно переймалася з того, а чим чорт не жартує, може й справді виросте з Мурки семихвостий демон-лис.

Фармили аж до самого заходу сонця, поки не з'явилось повідомлення.

Увага! Міські ворота зачиняються через 10 хвилин. Повертайтеся в Крикот або знайдіть безпечне місце для ночівлі (посилання).

Забувши навіть про лайку з приводу того, що її не попереджали про те, що в місто можуть не пустити, Туттамін чимдуж рвонула у напрямку Крикоту. Мурка скакала поряд, нічим не виказуючи втоми. На відміну від гравців, моби та НПС Сорану ніколи не втомлювалися та не хотіли їсти. Спеціальні ласощі лишень  давали бафи.

Гноміха дивилась на супровід, шкодуючи про те, що ця мала не могла відвезти її додому. Бігти було все важче, Енергія стрімко падала. Як же могла вона, досвідчена геймерка втрапити в таку халепу? Допускати такого промаху більше не хотілося.

- Чорт, як же дістатись міста швидше? - ричала вона собі підніс, добре, що дихання під час бігу вже не збивалося, бо Атлетичність трохи підросла.

- Є декілька шляхів, - матеріалізувався чорнявий. - Сувій телепортації до найближчого міста, Сувій телепортації до конкретного міста, Зілля пришвидшення, Зілля польоту...

- Й таке є? Нічого собі...

- Їздова тварина...

- Добре-добре. Я зрозуміла. Але в мене нічого з того немає.

- Шкодую, що не можу допомогти. Аналізую...

Врешті гноміха таки встигла дістатись міста буквально вскочивши у ворота, що закривались. Борючись зі втомою, вона почовгала до торгівця. Мурку сховала у слот, бо один з охоронців з'агрився на неї, ледь не прибивши малу.

Цього разу здобич була більш цінною й в кришені Туттамін забрязкало срібло. Це дозволило орендувати койко-місце аж на три дні (довше вона тут залишатись не планувала), щоб її більше не викидали на вулицю раптом що, а також повечеряти у корчмі в напіворка.

Життя потроху налагоджувалося.

________

* Від яп. "каваї:" - милий, симпатичний.