Вона бігла, не розбираючи дороги, у суцільній темряві. Десь за спиною чулись ляскання крил, шелест легкої ходи та тихе гарчання. Її переслідували чудовиська, ціла армія потворних істот. Вона не бачила їх, але точно це знала. Звуки ставали все голосніші. Орда наближалась.

Вона намагалась бігти швидше, але у якусь мить зрозуміла, що в суцільній темряві її щось зупинило. Вона не відчувала болю, лише легкий дотик, але ясно зрозуміла, що зараз в неї хтось відірвав руку. В наступну мить вона впала на коліно, розуміючи, що нижня частина ноги також зникла. Вона відчула торкання десятка лап, що роздирали її на шматки, але болю вона не відчувала. Зовсім. І це найбільше лякало та зводило з розуму. Вона зараз помре і навіть не відчує цього...

Проте померти Марина не встигла. Вона відкрила очі. Серце калатало, все тіло було вкрито холодним потом. Це був лише сон.

Дівчина підвелася на ліктях. Дивовижно, пройшло менше двох тижнів з того часу, як вона тут, а її спина вже майже не дає про себе знати болем. Згадавши слово "біль", вона знову побачила перед очима жахливу картину зі сну.

З одного боку, відчуття болю під час гри не найкраща вигадка розробників, краще б з'являлось повідомлення "Вас атаковано", але з іншого боку, що краще застереже від небезпеки, ніж вбудована система, яка існує з часів появи буття?

Марина вимкнула цю функцію під час першого входу до гри, бо в її житті останнім часом й так було забагато болю. Вона відверто втомилась весь час страждати, але випадок в печері показав, що у цій грі доведеться підлаштовуватись, якщо є бажання просуватись далі на шляху до першості. Адже просто грати - замало. Треба вигравати, чи не так?

Мара простягла руку до шухляди й дістала свій старий корсет. Спробувала вдягнути його, але "найстаріша вбудована система" підказала, що це дурна справа. Тож довелося викликати Саюрі.

Лікарка скоро з'явилася. Судячи зі звуків, які Петренко почула з коридору, жінка була у сусідній кімнаті. Побачивши, що збирається одягти її підопічна, Мінамото здивовано підняла брови.

- Не збираєтесь грати сьогодні?

- Гадаю, мені час перепочити.

- Дуже добре, - всміхнулась жінка. - Які плани на вихідний?

- Почитаю, поспілкуюсь з рідними, коли вони прокинуться, а потім ми підемо у кімнату відпочинку. В мене там зустріч.

- З Шінкевіті-сан?

- Ні, з подругою та її друзями, - лікарка зсунула брови. - Не хвилюйтесь. Невинне спілкування.

- Не винне? Ви не будете пити?

- Ні, я не про те. Я хочу сказати, що нічого особливого не планується. Ми просто поспілкуємось. А ви, якщо вам не важко, будете моїм янголом-охоронцем.

- Не важко, - лоб Мінамото нарешті розгладився.

День йшов саме так, як його запланувала Мара. Й останню годину вона переписувалася з Саніною. Раніше вони трохи поговорили через відеочат, але подруга поспішала на пари. Тож тепер, як старанна студентка, сиділа за партою та активно зображувала клопітку працю для препода, розповідаючи про свою нову любов подрузі.

Жарт долі, але хлопця також звали Саша. Досить симпатичний русявий хлопчина, судячи з фоток, любив пожартувати, активно займався спортом та щиро закохався у подругу. Настав час Петренко заздрити подрузі, тим паче, що її власне щастя свого часу втекло у невідомому напрямку. Відношення з хлопцями Мара сприймала спокійно, але Максим свого часу все ж зумів знайти ключик до її серця, та попсувати орган своєю особою.

З думок вирвало чергове повідомлення в месенджері.

Ельф: если ты не в вирте подем пообедаем

Я: Добре. Але не пиши мені більше. Бо боюся підчепити неосвіченість.

Ельф: Чего боишься?

На це повідомлення Мара не відповіла. Вона покликала лікарку, яка доправила підопічну до їдальні. Якби не Савелій, то вона б, мабуть, не згадала, що зранку нічого не їла, а час вже наближався до другої години.

Білорус, як завжди, зустрів дівчат привітно, але якось насторожено дивився на Марину. Причина дуже швидко з'ясувалась.

- Почему ты не хочешь, чтоб я табе писал? Чего ты боишься? - весь вигляд хлопця говорив про те, що він надзвичайно стурбований цією темою, й Мара не змогла не посміхнутись. Незнайомі слова збентежили хлопця, але гуглити він не став, вважаючи за потрібне з'ясувати стосунки особисто.

- Я просто пожартувала. Ти пишеш з помилками, безграмотно. Це дратує. Пробач.

- А, так ты об этом, - просяяв білявий. - Тогда я буду тебе звонить. Мама тоже вечно бурчыць по этому поводу. И Нюська таксама.

- Твоя дівчина?

- Сестра. Девчонки меня звычайна не критикуют. Баяцца потерять, - пустотливо підморгнув Савелій, а згодом, трохи розгубивши свою жартівливість, продовжив: - Кроме тебя.

Й такий смуток в його небесно голубих очах з'явився, що Марина зніяковіла. А акцент, що несподівано з'явився сьогодні, гучно сповістив про те, що білорус сильно хвилюється.

Петренко не була дурна, й чудово розуміла, що хоче сказати їй хлопець. Й іншого разу вона, скоріш за все, піддалася його чарівності. Але зараз, опинившись в цій реальній шпигунській грі, вона боялась довіритись бодай комусь. Й віри у те, що зацікавленість реальна, а не просто частина завдання з її (Мари) усунення, було небагато. Зрештою, нащо йому каліка, без п'яти хвилин інвалід, якщо довкола стільки дівчат шукають його прихильності?

Але в голос вона свої думки не виказувала, боялася відлякати. Кого саме - друга чи ворога - ще не вирішила. За Савелія виступали довге знайомство та легка вдача хлопця, що справді підкуповувала. З іншого боку, він міг запросити до проекту знайому дурепу, щоб потім скинути на неї провину за викрадені дані. Що, з рештою й відбулося, на початку.

На відміну від Мари, довго сумувати чоловік не став й вже, здається, забув про свій поганий настрій, розповідаючи дівчатам про те, як його сьогодні поганяла зграя клишоногих гав. З цим чудернацьким створінням геймерка ще не зустрічалась, тому уважно слухала про його абілки.

- "Привіт, Марино!"* - до столику підійшла тендітна русява дівчина й привітно посміхнулася.

Оглянувши її, Мара припустила:

- Марінет?

- "Вгадала. Це я. Ми вже збираємось. Ти йдеш?"

- "Куди?" - підібрався білорус й одразу ж влився до бесіди: - "Я з вами, дівчата. Не хочу лишати таких красунь самих".

- "Я не заперечую", - всміхнулась дівчина. - "Що більше народу, то веселіше".

Марина подивилась на Саюрі, жінка кивнула, й вони рушили до зали відпочинку, що знаходилась на тому ж поверсі, що й їдальня. Приміщення було поділене на зони. Бібліотека з читальними та комп'ютерними столами та кріслами. Кілька "острівців" з великими м'якими диванами, що йшли навколо низького столика. Кілька більярдних столів. Й нарешті зона з ігровими автоматами, що зараз повністю стояла порожнем.

Марінет підвела знайомців до одного з диванів, де вже сиділи хлопець та дві дівчини. Всі привіталися між собою та познайомились. Хлопця звали Закарій, дівчата - Ліз та С'юзі. Завдяки Савелію одразу ж зав'язалась бесіда, й щойно чоловік пожалівся, що якби знав про вечірку захопив би із собою діжечку пива, голос за спиною повідомив, що його бажання виконано. Тієї ж миті між візком, що стояв у проході та в якому сиділа Мара, та білорусом вмостився Віктор Брам, безцеремонно відштовхуючи Шинкевича далі по дивану.

- "Привіт", - з усмішкою хижака привітався з усіма чоловік.

- "Приві-і-іт", - в один голос заспівали Лізі та С'юз, інші вітались у різнобій, але також привітно, бо всі зраділи (за винятком, мабуть, Мінамото), побачивши ношу нового учасника. 

Другий хлопець, що прийшов разом з Віктором, оминув стіл по колу й увійшов з іншого боку. Він дістав зі свого рюкзака стопку паперових стаканів й усяких смаколиків. Вечірка почалася.

Марина говорила мало, здебільшого прислухаючись до розмов за столом. Потроху вона зрозуміла, що вже бачила цих людей. У той день, коли вона випадково роздивлялася Віктора, вони так само були разом. Й хлопець, імені якого вона так і не дізналась, знову сидів навпроти та, поглядаючи, загадково всміхався.

Невдовзі суперечка, що виникла праворуч, привернула увагу Мари. Савелій намагався повернути своє "законне" місце поруч з дівчиною, але Брам звільняти його зовсім не поспішав, мотивуючи тим, що він не вважає компанію білоруса прийнятною для пристойних дівчат.

Білявий аж захлинувся від обурення. Побачивши, реакцію такого собі, але все ж таки друга, Марина вирішила заступитися за нього.

- "Чому ти так говориш? Сава нормальний хлопець".

- "Та невже?" - всміхнувся Віктор. - "Ти нормально ставишся до вільних стосунків свого хлопця? Тоді вибач, я в тобі помилився".

- "До чого тут це?" - від несподіваного звинувачення щоки дівчини порожевіли. - "Ми з ним не зустрічаємось, й я кажу, як його подруга. А щодо того, що Сава бабій, то не тобі, Вітя, його цим шпиняти".

- "Як ти мене назвала?" - примружився чоловік, його сталеві очі наче заморожували Маринчині нутрощі.

- "Вік, не лякай дівчину," - втрутилась в розмову Марінет.

- "Я й не думав," - відізвався Брам. - "Навпаки. Мене це звернення зацікавило. Таке ніжне, інтимне".

Він посміхнувся так, що до охолоджених нутрощів додалися ще й кінчики пальців на руках та ногах.

- "Досить. Не чіпляйся до неї".

Поруч з Марою виріс Савелій. Голос в нього був спокійний, чималий зріст змусив Віктора високо підняти голову. Брам також перестав всміхатися.

- "Добре", - сплеснула руками Марінет. - "Цей жарт затягнувся. Не псуйте всім настрій своїми парувальними іграми. Я забираю Марину собі".

Й відштовхнувши обох хлопців, вона сіла поруч з Марою. Савелій кинув оком на Мінамото, зітхнув та сів поряд з нею. Віктор повернувся до Зака.

- "Мені так ніяково", - прошепотіла на вухо француженці винуватиця конфлікту.

- "Не звертай уваги. У них з першого дня йде неоголошена війна за звання головного запліднювача", - тихенько засміялася Марінет.

- "Справді?"

- "Й мені тебе відверто шкода, якщо вони візьмуться за тебе серйозно".

- "Марінет", - гукнула з іншого кінця столу Ліз. - "Ти чула?"

- "Ти про що?" - розвернулась дівчина до подруги.

А Марина потяглася за своїм стаканом. Зробила ковток та натрапила поглядом на безіменного хлопця, що сидів навпроти. Він знову всміхнувся та, мовчки відсалютувавши своїм стаканом, зробив ковток. Мара несміливо підняла свій стакан у відповідь, на що хлопець ледь помітно підморгнув та відвернувся до своєї сусідки.

"Дивна компанія", - подумала Марина. Нажаль цей безлад анітрохи не наблизив дівчину до вирішення проблеми зі шпигуном.

Гуляння продовжувалося аж до восьмої вечора. Після всього випитого Ліз та С'юз вже відверто висіли на Вікторові. Закарій, образившись на дівчат пішов додому. Тоді ж Марина дізналася, що в будівлі корпорації проживають лише вона з Мінамото. Інші гравці винаймають житло - самостійно або через зв'язки фірми.

Марінет про свою подругу забула й зосередила увагу на... Саві. Не те, щоб Марина ревнувала,  абощо, але це видавалось щонайменше дивним.

Зрештою, наступного разу, коли Саюрі супроводжувала Мару до туалету, вони вирішили не повертатися.

_________

* Тут та далі я братиму діалоги англійською мовою в лапки (якщо не забуду :Р)