Коридори лікарні відлунювали від стерильного дзижчання флуоресцентних ламп, коли Кейт і Дерек йшли до кімнати, де Дерек лежав, відновлюючись від ножового поранення, нанесеного нападником у масці. Коли Дерек увійшов, із забинтованим плечем і вирізаним болем обличчям привітав їх слабкою посмішкою.

Серце Кейт боліло при його вигляді, її пальці тремтіли, коли вона простягнула руку, щоб схопити його руку.

- Як ти почуваєшся? – запитала вона, її голос був сповнений тривоги.

Дерек злегка здригнувся, пересуваючись у своєму ліжку, але його очі блищали рішучістю.

– Буду жити, – відповів він із ноткою гумору в голосі. — Але у нас є робота.

Коли Дерек прийшов до тями, вони не гаючи часу відправилися до поліцейської дільниці, щоб поділитися своїм шокуючим відкриттям — що маніяк, який тероризує місто, був не хто інший, як Професор. Офіцери уважно слухали, як Кейт і Дерек розповідали про свої зустрічі зі спотвореною людиною, їхні слова були пронизані почуттям терміновості та недовіри.

Ця новина сколихнула департамент, і за кілька годин професор опинився під вартою, а його респектабельність руйнувалася під вагою їхніх звинувачень. Ед спостерігав збоку, його очі були наповнені сумішшю полегшення та недовіри, як його нарешті звільнили з камери. Нарешті поліція відпустила Еда.

Пізніше того ж вечора вони зібралися у вітальні Кейт, вага їхніх одкровень важко висіла в повітрі. Вони перекидали докази, розбираючи кожну деталь своїх зустрічей з маніяком, шукаючи будь-яку підказку, яка могла б пролити світло на його викривлені мотиви.

- Не можу в це повірити, - пробурмотів Ед ледь вищим від шепоту. – Я знаю професора багато років. Він був моїм наставником, моїм другом.

Дерек похмуро кивнув, зосереджено насупивши брови.

— Ніхто з нас цього не бачив. Але ми не можемо зациклюватися на минулому. Нам потрібно зосередитися на пошуку Орі.

Серце Кейт стиснулося при згадці про її зниклого друга, її розум переповнили образи усміхненого обличчя Орі, її сміх дзвенів у вухах.

— Ти правий, — сказала вона рішучим голосом. Ми не можемо дозволити собі відволікатися. Ми потрібні Орі.

З новою рішучістю вони вирушили розкрити правду про зникнення Орі, слідкуючи за кожною підказкою з наполегливою наполегливістю, яка межувала з одержимістю. Але коли дні переходили в тижні, а Орі все ще не з’являлося, сумніви почали закрадатися в їхні уми.

Але навіть поки вони говорили, почуття тривоги накривало їх, наче саван, і вони не могли позбутися відчуття, що їхнє випробування далеко не закінчилося. Можливо, маніяка вдалося затримати, але темрява, яка ховалася в тіні, все ще шепотіла своє зловісне попередження — що це лише початок.

Коли вони сиділи у вітальні Кейт, тягар невизначеності висів у повітрі. Тьмяне світло відкидало довгі тіні на їхні обличчя, віддзеркалюючи темряву, яка, здавалося, охопила їхні думки.

- Я не можу позбутися відчуття, що Орі десь там, - сказала Кейт, її голос був ледь вищим від шепоту. — Самотня і налякана.

Щелепи Дерека стиснулися від розчарування, коли він перебирав розкладені перед ним папери, кожен з яких був нагадуванням про їхні невдалі спроби знайти зниклого друга.

— Ми сто разів перевіряли всі сліди, — пробурмотів він із відчутним розчаруванням. - Немає нічого. Ніде її сліду.

Ед похмуро кивнув, дивлячись на підлогу, ніби шукаючи відповіді на килимі.

— Нам потрібно думати нестандартно, — сказав він рішучим голосом. - Можливо, Орі залишила нам підказку, щось, що ми не помітили.

Коли Кейт розглядала слова Еда, у голові Кейт вирували нові можливості.

— А може вона десь залишила повідомлення? Записка, символ — будь-що, щоб ми знали, що вона все ще жива.

З новим відчуттям мети вони вирушають повертатися, прочісуючи кожен дюйм міста в пошуках будь-яких ознак присутності Орі. Вони відвідували її улюблені місця, повторювали її щоденні маршрути, навіть закопувалися в найтемніші куточки міста в надії знайти підказку, яка приведе їх до неї.

Але дні знову переходили в тижні, а Орі все ще не з’являлася, їхня надія почала слабшати. Вага їхньої невдачі тиснула на них, як свинцевий плащ, придушуючи будь-який проблиск оптимізму, що залишився.

— Ми щось упускаємо, — сказав Дерек із відтінком розчарування в голосі. - Між Орі та професором має бути зв'язок.

Кейт зосереджено насупила брови, коли вона розглядала слова Дерека.

— Що, якби Орі натрапив на щось — на секрет, на частину інформації, про яку професор не хотів, щоб хтось знав?

Очі Еда розширилися від усвідомлення, коли він розглядав цю можливість.

-Це можливо. Можливо, Орі розкрила щось, чого їй не слід було, щось, що поставило її під загрозу. Може вона прийшла до складу як зазвичай та випадково зустріла його як ми? 

З новим відчуттям мети вони досліджували кожну деталь життя Орі, шукаючи будь-яку підказку, яка могла б пролити світло на її таємниче зникнення. Розчісуютьпереглядаючи її речі, електронні листи, облікові записи в соціальних мережах, відчайдушно шукаючи будь-яких натяків на її місцезнаходження.

А потім, у мить ясності, очі Кейт упали на фотографію, сховану в щоденнику Орі — фотографію Орі, що стоїть біля університету, а на задньому плані ховається темна постать.

– Ось, – сказала Кейт тремтячим від хвилювання голосом. - Це щось... Але, хто це? Чи що це?