Чистий осінній вітерець шепотів по розгалуженому кампусу Університету Віллоу-Крік, несучи з собою відчуття очікування, змішане з літнім теплом, що згасає. Серед яскравого листя та метушні студентів, які готуються до нового навчального року, відчувався відчутний прихований потік тривоги — довготривала тінь від подій, що відбулися рік тому.

Дерек і Кейт йшли пліч-о-пліч, їхні кроки тихо лунали по бруківці, коли вони прямували до височезної будівлі факультету судової психіатрії університету. Минув рік після зникнення їхньої подруги Орі, але спогад про неї все ще переслідував їх, примарна присутність, яка не хоче бути забутою.

— Як ти тримаєшся, Кейт? — спитав Дерек із занепокоєнням у голосі, коли він глянув на друга.

Кейт змусила стиснути губи всміхнутися, її очі видавали смуток, який все ще тяжко тиснув на її душу.

- Я справляюся, Дерек. Це було важко, але я відмовляюся втрачати надію.

Минулий рік був бурхливим для жителів Віллоу-Крік, особливо для тих, хто бере участь у справі зниклої дівчини Орі. У ході розслідування виявилася шокуюча правда, яка сколихнула суспільство до глибини душі.

Дерек і Кейт, рішучі та непохитні у своєму прагненні справедливості, невпинно переслідували сліди та переглядали докази в пошуках подруги. Незважаючи на їхні невтомні зусилля, місцеперебування Орі залишалося приголомшливою таємницею, її відсутність кидала тінь на їхні життя.

Серед сум’яття колись шанованого професора, чий інтелект і чарівність приховували темний і спотворений розум, нарешті було викрито у його жахливих злочинах. З переконливими доказами, зібраними проти нього, його засудили до 368 років ув’язнення, гарантуючи, що він більше ніколи не буде серед вільних людей.

Засідання в залі суду було жахливим випробуванням, кожне викриття лякало ще більше, ніж попереднє. Коли з’ясувалися подробиці звірств професора, суспільство прокотилося хвилями, змусивши членів збентежитись.

Для Дерека та Кейт вирок став схожим на завершення, хоча й з гірким відтінком усвідомлення того, що доля Орі може ніколи не бути повністю відома. Проте вони не дозволяли відчаю поглинути їх, спрямовуючи своє горе на навчання, коли здобували дипломи в галузі судової психіатрії.

В університеті атмосфера змінилася після затримання професора. Колись шанований педагог став ізгоєм, його спадок заплямований плямою його злочинів. Проте після лиха дух стійкості громади почав переважати, оскільки люди поступово повертали собі відчуття нормальності.

Хоча шрами минулого все ще залишалися, життя в університеті стрімко розвивалося, і студенти, і викладачі були налаштовані вийти з тіні, яка їх мучила. Заняття відновилися, сміх лунав у коридорах, і кампус гудів від повсякденного життя.

Але як тільки рани минулого почали гоїтися, привид з історії повернувся, щоб знову переслідувати місто. Ед, борючись із власними демонами та болісною пам’яттю про втрату Сари, прийняв доленосне рішення повернутися до Віллоу-Крік, сподіваючись знайти розраду серед знайомого оточення.

Він навіть не підозрював, що його повернення додому збігатиметься з жахливим відкриттям, яке знову сколихне громаду. 

Попереду вимальовувався їхній останній рік навчання, лякаюча перспектива, затьмарена питаннями без відповідей, які залишилися після зникнення Орі. Незважаючи на плин часу, її тіло так і залишилося невиявленим, загубленим у глибинах невизначеності.

Коли вони зайшли на кафедру, Кейт не могла не помітити змін, які відбулися після їхнього останнього навчального семестру. Колись похмура атмосфера почала танути, її замінило нове відчуття мети та рішучості. Це було так, ніби колективне горе, яке охопило університет, поступово поступилося місцем нерішучому оптимізму — крихкій подобі нормальності після трагедії.

Професор зустрів їх теплою усмішкою, його очі зморщилися в куточках, коли він проводив їх до свого кабінету. «Радий бачити вас обох», — сказав він, і його голос був відтінений справжньою теплотою. «Я вірю, що ви готові до викликів, які чекають попереду?»

Перш ніж Кейт встигла відповісти, на телефоні Дерека пролунав вхідний дзвінок, перервавши їхню розмову. Він вибачився, пробурмотівши вибачення, залишивши Кейт наодинці з їхнім професором.

Залишившись наодинці зі своїми думками, Кейт не могла позбутися почуття тривоги, яке гризло її зсередини, — передчуття небезпеки, що насувається, яке шепотіло про похмурі дні, які ще прийдуть.

Тим часом на околиці міста Ед стояв перед вибитим погодою знаком, що позначав в’їзд у Віллоу-Крік, його погляд був прикутий до обрію з сумішшю трепету й рішучості. Минув рік, як він пішов, тікаючи від привидів свого минулого в пошуках розради в анонімності далеких країн. Але тепер, відкинутий незрозумілою силою, він знову опинився на знайомій землі — неохоче мандрівник, що повертається на місце, про яке він найбільше шкодує.

Повертаючись у місто, Ед не міг позбутися відчуття, що щось змінилося — що саме повітря затріщало від напруги, яка ховалася просто під поверхнею.

А потім, неначе за командою, ранковий спокій порушили пронизливі виття сирен, що луною пронеслися вулицями, як провісники загибелі.

У тьмяному світлі світанку поліція зробила жахливе відкриття — тіло молодої жінки лежало, розпластавшись на поцілованій росою траві, з розірваним животом у гротескному прояві насильства. І видряпане її кров’ю жахливе повідомлення глузувало з стіни кампусу:

— Минула осінь — це тільки початок.

Коли сонце зійшло в новий день, відгомін минулого лунав вулицями Віллоу-Крік, передвіщаючи світанок темряви, яка загрожувала поглинути їх усіх.