Вранішнє сонце намалювало теплі смуги по квартирі Орі, але його промені не змогли розвіяти відчуття страху, яке важко витало в повітрі. Дерек і Кейт прокинулися з неспокійного сну, їхній розум все ще був затьмарений подіями минулого дня. Пульсуючий біль похмілля був ніщо в порівнянні з жахливим усвідомленням того, що їх спокій у місті було порушено.
Рука Дерека торкнулася рук Кейт, коли вони обоє потягнулися до ковдри, мовчазно обмінявшись запевненням серед тривоги, яка їх охопила. Відчинені двері яскраво нагадували про вторгнення, їхня присутність глузувала з почуття безпеки.
— Кейт, ти залишила двері відчиненими? - Голос Дерека тремтів із сумішшю занепокоєння та страху, його очі бігали між нею та дверима.
Кейт похитала головою, стиснувши губи в тонку лінію.
- Ні, я впевнена, що ми закрили її перед сном, — відповіла вона, її голос ледь перевищував шепіт.
Спільне побоювання штовхало їх до дверей, кожен крок був наповнений трепетом. Обережними рухами Дерек штовхнув його ще далі, відкривши безлюдний коридор. Порожнеча не приносила розради, лише посилювала їхнє відчуття вразливості.
- Тут нікого немає, — у голосі Дерека прозвучало легке полегшення, хоча його й затьмарювала тривала невпевненість. — Але як двері відчинилися?
Перш ніж Кейт встигла відповісти, присутність Орі перервала їхню розмову, її блідий колір обличчя віддзеркалював жах, який охопив її.
- Тут щось не так, — голос Орі тремтів, її очі нервово бігали по кімнаті.
Їхня спільна тривога посилилася, коли Орі вказала на двері ванної кімнати, її слова тремтіли від жаху.
- Тут хтось був...
Серце Дерека калатало об його ребра, коли він підходив до дверей, готуючись до того, що було за ним. Швидким рухом він штовхнув її, відкривши сцену прямо з кошмару. Закривавлене волосся лежало на кахельній підлозі, мовчазне свідчення вторгнення, яке відбулося лише кілька годин тому.
Здихання Орі відлунило кімнатою, її руки з жахом піднялися до рота.
- Боже мій...
Страх загрожував охопити їх, коли вони пішли в безпеку вітальні, їхні голови крутилися запитаннями без відповіді. Дерек стиснув кулаки з боків, його рішучість зміцніла перед обличчям труднощів.
- Нам потрібно викликати поліцію, — прорвався крізь тишу голос Кейт, незважаючи на тремтіння страху, що ховалося під поверхнею.
Дерек кивнув на знак згоди, рішуче стиснувши щелепу.
- Ти маєш рацію, — підтвердив він, його погляд виглядав досить сміливо, але пальці які набирали 911 тремтіли більше ніж гілки дерев в осінню пору.
Зневажлива реакція оператора лише посилила їхнє відчуття несправедливості, залишивши їх напризволяще у світі, повному небезпеки.
- Скажіть, будь ласка, чи щось пропало з вашої квартири? - почувся байдужий голос оператора екстренної служби на тому кінці лінії.
- Наче ні... - Дерек обійшов квартиру очами та зрозумів що окрім волосся та відчиненної двері - нічого незвичайного не трапилось.
- Скажіть будь-ласка, чи випивали ви в ночі?
- Так, - Дерек розумів до чого веде оператор.
- Ми розуміємо що зараз ситуація у місті напружена. Але якщо нічого не пропало, ми не можемо нічого зробити.
Незважаючи на їхні зусилля знайти відповіді, правда залишалася невловимою, оповитою завісою невизначеності. Коли Кейт прощалася зі своїми друзями, її охопило передчуття, її думки поглинув зловісний привид невідомого.
Залишившись у власних думках, Кейт поринула в глибини власного розуму, борючись із тривожною реальністю, яка на неї чекала. Вона навіть не підозрювала, що майбутня подорож випробує її рішучість у такий спосіб, про який вона навіть не уявляла, і поведе її шляхом, повним небезпеки та зради.
Коли Кейт усамітнилася у власному домі, події цього дня лягли на неї важким тягарем. З кожною миттю почуття неспокою посилювалося, кидаючи тінь на знайоме оточення її квартири.
Вона затишно вмостилась у своєму улюбленому кріслі, м’яка тканина якого не давала розради від сум’яття, яке назрівало в ній. Питання без відповіді гризли її совість, вимагаючи вирішення у світі, який, здавалося, дедалі більше не мав відповідей.
Зітхнувши, Кейт звернула увагу на складне завдання, яке чекало на неї — купу підручників і завдань, що горою височіла перед нею. Але як би вона не намагалася, її думки залишалися в пастці загадкової квартири Орі, таємниці, яку не можна було ігнорувати.
Коли післяобіднє сонце занурилося за горизонт, відкидаючи довгі тіні на кімнату, рішучість Кейт зміцніла. Вона відмовилася бути паралізованою страхом, піддатися темряві, яка загрожувала поглинути її. З рішучістю в її очах, вона схопила ручку та блокнот, готова протистояти викликам, які чекали попереду.
Коли години йшли в ніч, виснаження Кейт загрожувало поглинути її, але вона продовжувала, керована невпинною рішучістю знайти правду. На мить вона наблизилася до розгадки таємниці, яка пустила коріння в квартирі Орі, її жага справедливості не втамувалась.
Але навіть коли вона поринула в обійми сну, Кейт знала, що виклики, які чекають попереду, ще далеко не закінчені. Події тієї ночі та ранку безповоротно змінили хід її життя, започаткувавши ланцюг подій, які випробували її силу та стійкість так, як вона ніколи не думала про це.
Але наразі, коли ніч огортала її своїми обіймами, Кейт дозволила собі знайти розраду в усвідомленні того, що вона не сама. Поруч із друзями та палаючим вогнем у серці вона була готова протистояти будь-яким випробуванням, озброєна лише сміливістю та рішучістю. І, занурюючись у царство мрій, вона знала, що яка б темрява не чекала на неї, вона вийде з іншого боку сильнішою.