Повітря в поліцейській дільниці було наповнене скептицизмом, коли Кейт, Дерек і Ед стояли перед офіцерами, а на їхніх обличчях поєднувалися рішучість і побоювання. Вони прийшли, щоб повідомити про останнє вбивство, сподіваючись знайти відповіді, але зневажлива поведінка детективів викликала у них почуття розчарування.

- Ми розслідуємо нове вбивство, — сказав один із детективів із відтінком скепсису. - Але ми впевнені, що це не пов’язано з тим, що сталося минулого року.

Кейт перезирнулася з Дереком і Едом, і в її очах заграло розчарування.

— Але як ви можете бути такими впевненими? — натиснула вона, її голос був пронизаний нагальністю. - Повідомлення, залишене на місці події... воно моторошно схоже на те, що ми бачили раніше.

Детектив похитав головою, у його голосі прокралася нотка нетерпіння.

- Послухайте, ми розуміємо ваші занепокоєння, — відповів він. - Але ми повинні слідувати доказам. І зараз вони вказують в іншому напрямку.

Розчаровані, але не злякані, Кейт, Дерек і Ед залишили поліцейську дільницю, їхні голови крутилися питаннями без відповідей. Повернувшись до дому Кейт, вона не гаяла часу й звернулася до Дерека, її пальці тремтіли, коли вона набирала його номер.

— Дерек, — сказала вона наполегливим голосом. - Нам потрібно поговорити з професором. Можливо, він знає те, чого ми не знаємо.

Дерек погодився, і вони швидко домовилися відвідати в’язницю наступного дня. Але коли того вечора Кейт лягла в ліжко, її думки поглинені подіями дня, раптовий гудок її телефону порушив тишу кімнати.

З калатаючим серцем Кейт розблокувала телефон і побачила зловісне повідомлення, що дивилося на неї: "Тримай очі відкритими, я бачу тебе". Від цих слів у неї пройшов холодок, і вона поспішно засунула штори, її руки тремтіли, коли вона закуталася в ковдру, щоб було комфортніше.

Ніч минула уривчасто, розум Кейт мучили темні думки та страхи. Але коли перше світло світанку пробилося крізь темряву, вона вирішила зіткнутися зі своїми страхами прямо в очі. Озброївшись перцевим балончиком і сталевою рішучістю, вона вирушила до в’язниці Форк.

Коли Кейт прибула, її провели в кімнату для відвідувачів, її серце калатало в грудях, коли вона чекала прибуття професора. Коли він нарешті з’явився з маскою здивування, Кейт відчула приплив адреналіну, що почав бігати по її венах.

— Кейт, — сказав професор із відтінком цікавості в голосі. - Що привело тебе сюди?

- Нам потрібно поговорити, — відповіла Кейт рівним голосом, незважаючи на хвилювання, яке вирувало в ній. - Про вбивства. Про те, що сталося насправді.

По мірі того, як розмова розгорталася, у голові Кейт кружляли нові одкровення та тривожні істини. Але з кожним сказаним словом таємниця тільки поглиблювалась, залишаючи Кейт ще більше збентеженою та невпевненою, ніж будь-коли раніше.

Холодні, стерильні стіни кімнати для відвідувачів в’язниці, здавалося, зімкнулися навколо Кейт, коли вона сиділа навпроти професора, їхні погляди зустрілися в тихій битві волі. Повітря затріщало від напруги, густе від ваги невисловлених правд і прихованих таємниць.

— Професоре, — почала Кейт, її голос був рівним, незважаючи на тремтіння невпевненості, що стискало її серце. - Мені потрібно знати правду. Про вбивства. Про те, що сталося насправді.

Професор дивився на неї з поєднанням цікавості й підозри, його очі злегка примружилися, зважуючи її слова.

— І чому ти думаєш, що я маю відповіді, які ти шукаєш, Кейт? — запитав він тихим і розміреним голосом. - Я вже відбуваю покарання. Що коїться далі то не мої справи. - Він моторошно посміхнувся. 

Кейт на мить вагалася, її погляд був незворушним, коли вона зустріла пронизливий погляд професора.

- Тому що ти був там, — відповіла вона, її голос був відтінений нагальністю. - Ви були там, коли все почалося.

В очах професора затанцювало мерехтіння чогось схожого на веселість, його губи скривились у сардонічній посмішці.

- Ах, але зовнішність може бути оманливою, моя люба Кейт, — загадково зауважив він. - Не все так, як здається.

- Але Орі... — натиснула Кейт, її голос злегка затримувався, коли вона згадала ім’я свого зниклого друга. - Що з нею сталося? Що ти з нею зробив?

Професорова посмішка зникла, замінена маскою байдужості, коли він відкинувся на спинку крісла, звівши пальці перед собою.

- Орі, — міркував він, і це ім’я злетіло з його язика, як зловісна мелодія. - Ах так, бідна Орі. Трагічна історія, звичайно.

Пульс Кейт пришвидшився при словах професора, її серце стиснулося від суміші смутку та люті.

- Скажи мені, — зажадала вона тремтячим від емоцій голосом. — Розкажи, що ти з нею зробив.

Погляд професора став твердішим, його очі пильно впились у Кейт із такою інтенсивністю, що в неї по спині прокотилися мурашки.

— Ти шукаєш відповіді, Кейт, — сказав він низьким і грізним голосом. - Але май на увазі... деякі істини краще залишити прихованими.

Але Кейт відмовилася відступати, її рішучість була непохитною, коли вона нахилилася вперед, її очі палали рішучістю.

- Я не зупинюся, доки не відкрию правду, — пообіцяла вона, її голос лунає в стерильній кімнаті. - Ні, поки справедливість не буде відслужена.

Якусь мить професор мовчав, вираз його обличчя був незрозумілим, коли він дивився на Кейт із сумішшю інтриг і презирства. А потім, ледь помітно кивнувши головою, він заговорив, його голос був шепотом у темряві.

— Добре, Кейт, — сказав він, і його слова були пронизані злобою. — Але пам’ятай... кота вбила цікавість.

Коли відлуння його слів затихло в тиші, Кейт відчула, як холод пробіг по її спині, вага загадкового попередження професора важко зависла в повітрі. Але незважаючи на невизначеність, яка чекала попереду, вона знала, що не зупиниться ні перед чим, щоб відкрити правду, незалежно від ціни.

Коли вона виходила з в’язниці, її думки були в сум’ятті, Кейт знала, що відповіді, які вона шукала, лежать оповиті темрявою, чекаючи, щоб їх розкрили. І з кожною миттю тіні сумніву ставали все темнішими, погрожуючи поглинути її всю.