Коли дні перетворювалися на тижні, параноя Орі міцніше опановувала її психіку, сплітаючи мережу страху, яка вже загрожувала її задушити. Від кожного звуку її серце прискорювалося, кожен рух приводив її нерви на межу. Їй здавалося, що вона потрапила в пастку кошмару, з якого не могла вибратися.

Одного вечора, коли Орі сиділа, згорнувшись, на дивані, її погляд нервово бігав по тьмяно освітленій квартирі, вона потяглася до Кейт, її голос тремтів від невпевненості.

- Кейт, — почала вона, її слова ледь перевищували шепіт, — я не можу позбутися відчуття, що хтось спостерігає за мною.

Серце Кейт боліло від відчаю в голосі Орі, а її власне відчуття безпорадності відбилося в очах подруги.

- Все буде гаразд, Орі, — заспокоїла її Кейт, хоча її власні сумніви чіпляли її зсередини. - Ми розберемося разом.

Але навіть коли Кейт вимовляла ці слова, вона не могла позбутися неприємного почуття, яке охопило її під животом. Нещодавні події — вторгнення, таємничі сліди — змусили її нервувати, її розум охопив вихор страху й невпевненості.

У наступні дні параноя Орі тільки посилилася. Вона бачила загрози, що ховаються в кожній тіні, чула зловісні шепіти в глухій ночі, від яких у неї пробігали мурашки. І ось одного ранку вона зробила жахливе відкриття — брудні, розмазані сліди ніг вели до дверей її квартири.

Жах охопив серце Орі, коли вона дивилася на брудні відбитки, її розум огортався вихором страху та збентеження. Тоді вона зрозуміла, поза тінню сумніву, що хтось спостерігав за нею, чекаючи ідеального моменту для удару.

Тремтячими руками Орі знову потягнулася до телефону щоб позонити Кейт, її голос тремтів від страху, коли вона розповідала про останню подію.

- Кейт, я не знаю, що робити, - зізналася вона, її слова були забиті від емоцій. - Я відчуваю, що втрачаю розум.

Серце Кейт розривалося через подругу, коли вона слухала страх у голосі Орі.

Орі, ми переживемо це, — поклялася Кейт твердим і рішучим голосом. - Я не дозволю, щоб з тобою щось трапилося, я обіцяю.

Але навіть коли Кейт вимовила ці слова, сумнів гриз її зсередини. Вона не могла позбутися відчуття, що за ними стежать, що небезпека ховається за межею їх усвідомлення.

Кейт з Дереком вирішили приїхати додому до подруги, адже разом переживати це набагато краще.

У відчайдушній спробі підняти настрій, Дерек зізнався Орі, що відрізав її волосся на жарт, сподіваючись викликати сміх у їх подруги. Але замість сміху його визнання зустріли бурею гніву та образи.

- Ти думаєш, що це жарт? - Голос Орі тремтів від люті, її очі спалахували зрадою. — Ти хоч уявляєш, через що я пройшла?

Обличчя Дерека похмуріло від слів Орі, його серце було важким від почуття провини.

- Я-мені шкода, Орі, — затинаючись, промовив він, його голос ледь перевищував шепіт. - Я не хотів тебе засмучувати. Я просто намагався підняти настрій. 

Але гнів Орі неможливо було вгамувати, її образа надто глибока, щоб легко його пробачити. Уїдливо відповівши, вона накинулася на Дерека, її слова, як кинджали, глибоко врізалися в його душу.

- Я тебе ненавиджу! Ти спонсор моєї паніки! Як ти міг за мною так поступити? Ти б зробив таке з Кейт? Ні, ти ж її так кохаєш та так бережеш!  - Орі замовкла на секунду розуміючи що бовкнула зайве. Дерек казав їй ще давно про почуття до спільної подруги. Та Орі поклялась назавжди зберегти його таємницю.

У нападі розчарування Дерек вибіг з квартири, його кроки відлунювали в порожньому коридорі, коли він кричав у відповідь своїм друзям.

- Та пішли ви! — закричав він, його голос був насиченим від емоцій. Він розумів що жарт був невдалий та Орі не спеціально бовкнула про його почуття до Кейт. Але тепер його серце наповнювала не тільки провина, а ще й сором за власне кохання.

Коли за ним з гуркотом зачинилися двері, вага його слів зависла в повітрі, кидаючи пенал на кімнату. Кейт і Орі знову залишилися наодинці, їхні емоції  були напружені через ситуацію, яка панувала між ними.

- Чому він сам мені не сказав? - Орі пожала плечима та сіла на диван прикриваючи руками обличчя. Сльози охопили її. А за ними полегшення. Її паранойя була невиправдана. 

Але навіть посеред їх сум'яття Кейт не могла позбутися почуття тривоги, яке гризло її зсередини. З важким серцем вона попрямувала до улюбленого кафе Сари, сподіваючись знайти розраду у звичній обстановці.

Коли вона сама сиділа за столом у кутку, замислившись, до неї приєднався хлопець Сари, Ед, і його присутність була гірким нагадуванням про друга, якого вони можливо втратили. Разом вони поділилися тихою хвилиною роздумів, їхні думки були поглинені спогадами про дівчину, яка безслідно зникла.

- Це важко, — зізнався Ед важким від емоцій голосом. - Не знаю, що з нею сталося, але вона не хотіла б, щоб ми втратили надію.

Кейт кивнула, мовчки погоджуючись, її серце було важким від горя.

— Я знаю, — сказала вона ледве шепотом. — Я теж сумую за нею.

Тієї миті, коли вони сиділи разом у тихій кімнаті кафе, Кейт знала, що між ними пов’язує зв’язок, викований у скорботі — зв’язок, який витримає навіть перед обличчям найтемніших тіней.

Коли Кейт і Ед затрималися в тихому куточку кафе, їхня розмова звернулася до спогадів про Сару та таємничі обставини її зникнення.

- Іноді я досі не можу повірити, що її немає поруч, — зізналася Кейт із сумом у голосі. - Таке відчуття, ніби ще вчора ми сміялися і будували плани на майбутнє.

Ед похмуро кивнув, дивлячись убік, згадуючи щасливіші часи з Сарою.

- Я знаю, що ти маєш на увазі. Вона завжди була така сповнена життя, така сповнена мрій.

Вони поринули в дружнє мовчання, кожен занурений у власні думки, борючись із відсутністю свого дорогого друга. Біль від її відсутності витав, як привид, переслідуючи місця, які вони колись ділили з її сміхом і теплом.

- Ти коли-небудь замислювався, що з нею насправді сталося? — наважилася Кейт, її голос був ледь вищим від шепоту.

Вираз обличчя Еда спохмурнів, тінь пробігла по його рисах.

- Кожного дня, — зізнався він важким від смутку голосом. - Але незалежно від того, скільки разів я повторюю це в своїй свідомості, я просто не можу зрозуміти це. Точніше... можу, але не хочу приймате логічну причину. 

Кейт простягнула руку, щоб заспокоїти його руку, мовчазним жестом солідарності в їх спільному горі.

- Я знаю, що це важко, Ед. Але ми не можемо втрачати надію. Ми повинні вірити, що одного разу ми знайдемо відповіді, які шукаємо.

Очі Еда зустрілися з її очима, іскорка рішучості осяяла його погляд.

- Ти права, Кейт. Ми зобов’язані Сарі продовжувати пошуки, продовжувати боротися за правду.

Зі спільною рішучістю вони піднялися зі своїх місць, вага їхнього горя на мить знята силою їхнього зв’язку. Взявшись за руки, вони вийшли у світ, готові зустрітися з будь-якими викликами, які чекали попереду в їхньому прагненні до закриття.

Коли вони йшли пліч-о-пліч у сутінки, Кейт не могла не відчути проблиск надії, що загорівся в її серці. Хоча дорога попереду буде сповнена невизначеності та небезпеки, вона знала, що поки вони стоятимуть разом, вони знайдуть у собі сили подолати будь-яку перешкоду на своєму шляху.

І ось, керуючись пам’яттю Сари як дороговказом, вони вирушили у подорож у невідоме, їхні серця сповнені тихої рішучості розгадати таємницю, яка розірвала їхні життя.