Коли тиждень наближався до кінця, Кейт опинилася в павутині невизначеності, а її розум став полем битви суперечливих емоцій. Кожен день здавався вічністю, вага Дерекової пропозиції тиснула на неї з невблаганною силою. У тихі моменти між пробудженням і сном вона наважувалася сподіватися, що все це лише кошмар, плід її сп’янілого розуму.

Але коли реальність тиснула на неї, Кейт зрозуміла, що більше не може дозволити собі ховати голову в пісок. Рішення, яке нависло перед нею, важким тягарем лягло на її сумління, заплутаний вузол страху й відчаю. Вона не хотіла бути частиною Культу Тіней, не хотіла бути співучасником їхніх зловісних махінацій. Але думка про те, щоб кинути виклик Дереку та зіткнутися з наслідками, викликала у неї тремтіння. Вона занадто слабка. Всі її союзники виявились зрадниками. І один зрадник союзником. Від сюрреалістичності у Кейт стиснуло щелепу.

Що, якби вона вдала, що погоджується, подумала вона, її розум хапався за мерехтливий вуглинок можливості. Що, якби вона підіграла, чекаючи часу, поки не знайде спосіб вирватися з їхніх лап? Це була небезпечна азартна гра, пов’язана з небезпекою та невизначеністю, але Кейт знала, що мусить щось зробити, будь-що, щоб захистити себе та тих, про кого вона піклується.

З важким серцем Кейт прийняла рішення, готуючись до віроломного шляху, який чекав попереду. Вона вирішила вдавати поступливість, її фасад мовчазної згоди був щитом від темряви, яка загрожувала її поглинути.

Останній день тижня настав, як свинцевий тягар на грудях Кейт, і кожна година здавалася важчою за попередню. Вона лежала на лікарняному ліжку, її думки були поглинені майбутньою зустріччю з Дереком і рішенням, яке вона мала прийняти. У кімнаті було задушливо, стерильний запах дезінфікуючого засобу змішувався з запахом тривоги, що витав у повітрі.

Був пізній вечір, коли Дерек нарешті прибув, і його присутність кидала тінь на сувору лікарняну палату. Серце Кейт прискорювалося, коли вона дивилася, як він увійшов, його вираз було нерозбірливим, коли він фіксував на ній пронизливий погляд.

— Кейт, — почав Дерек, його голос був спокійним, але з відтінком передчуття, — ти прийняла рішення?

Кейт важко ковтнула, вага її вибору тиснула на неї, як свинцевий тягар.

- Так, — відповіла вона, її голос був ледь вищим від шепоту. - Я приєднаюся до Культу тіней.

Від її слів губи Дерека скривилися в задоволеній посмішці, в його очах сяяв блиск тріумфу.

- Я знав, що ти розумна дівчинка, Кейт, — пробурмотів він схвальним тоном. - Впевнений, ти отримаєш купу задоволення. 

Його посмішка розійшлась в щось на кшталт ... Наче він знає що мене чекає. Наче це задоволення знайоме їм двом. Кейт ледь не знудило від нещодавніх сексуальних подій з Дереком.

Але коли він розвернувся, щоб піти, Кейт відчула приплив страху. Вона не могла ризикнути викрити правду про її обман. З відчуттям занурення в животі вона вирішила грати свою роль досконало, незалежно від ціни.

Коли настала ніч, Дерек повернувся, щоб провести Кейт до головної штаб-квартири Культу Тіней, комплексу-лабіринту, прихованого глибоко в серці Віллоу-Крік. Подорож пройшла в напруженій тиші, яку порушував лише тихий гул двигуна автомобіля, який м’яв безлюдними вулицями. Вона все ще була слабка через невідомі ліки. Та не показувала цього.

Прибувши до місця призначення, Кейт опинилася перед сценою кошмару. Штаб-квартира Культу Тіней височіла перед нею, монолітна споруда, оповита темрявою та таємницею. З почуттям тривоги вона пішла за Дереком усередину, її кроки відлунювали в печерній тиші головного залу.

Коли Кейт увійшла до головної кімнати штаб-квартири Культу Тіней, у неї перехопило подих від видовища перед нею. Кімната була залита тьмяним мерехтливим світлом, яке, здавалося, танцювало й звивалося, наче тіні, відкинуті невидимим полум’ям. У повітрі панувала гнітюча атмосфера, важка від тягаря багатовікових таємниць і прошепотілих змов.

Сама кімната була схожою на печеру, її стіни були прикрашені складними гобеленами, що зображували сцени темряви та відчаю. Зловісні та таємні символи прикрашали кожну поверхню, їхні викривлені форми, здавалося, пульсували й звивалися власним життям. Підлога під ногами Кейт була холодною й невблаганною, мозаїка з чорного каменю, яка, здавалося, поглинала слабке світло, кидаючи кімнату в темряву.

Але саме фігури, що стояли вздовж кімнати, закутані в червоні мантії і маски зі спотвореними обличчями, викликали тремтіння у Кейт. Вони стояли мовчазні й непорушні, їхня присутність була вражаючою й передчутною, наче мовчазні вартові, що охороняли таємниці культу.

Серце Кейт калатало в грудях, коли вона розглядала сцену перед собою, почуття тривоги накривало її, як задушлива ковдра. Вона відчувала себе так, ніби потрапила в кошмар, спотворене царство, де реальність та ілюзія розмиті в одне ціле.

"Боже, невже це все дійсно зі мною... я просто хочу бути студенткою. Де ж я так налажала?" - вона йшла гордо дивлячись перед собою. Але нервозність видавало те, як вона кусала свою нижню губу.

Страх згорнувся в її животі, коли вона усвідомила, що була сама в цьому місці, оточена незнайомцями, чиї справжні наміри залишалися прихованими в темряві. Кожен інстинкт кричав їй тікати, тікати далеко й швидко з цього лігва тіней і таємниць. Що як вони принесуть її в жертву? Чи їм тільки цнотливі підходять..?

Але вона знала, що тепер не може повернутися назад, не може дозволити собі показати слабкість перед ворогами. Набравшись рішучості, Кейт невпевнено зробила крок уперед, її очі були сфокусовані на фігурі в дальньому кінці кімнати: Дереку, його постать була покрита темрявою, коли він чекав на її прибуття.

Коли вона наблизилася, фігури, що стояли в камері, здавалося, заворушилися, їхні обличчя в масках повернулися до неї з такою пильністю, що по спині пройшов холодок. Кейт відчула, як холодний піт виступив на її чолі, коли вона намагалася зберегти самовладання, щоб утриматися від страху.

Але в глибині душі вона знала, що йде в лігво лева, що тіні, які оточують її, зберігають таємниці, набагато темніші, ніж вона могла собі уявити. І коли вона стояла перед Дереком, готова зіткнутися з будь-якими випробуваннями, які чекали попереду, вона знала, що її подорож тільки починається.

Коли вони заходилися глибше в надра комплексу, відчуття Кейт були вражені видами та звуками внутрішнього святилища культу. Фігури в капюшонах безшумно рухалися крізь тіні, їхні обличчя були закриті темрявою, коли вони виконували свої таємничі ритуали.

Нарешті вони дісталися місця призначення: тьмяно освітленої кімнати в центрі комплексу, де Дерек повідомив Кейт, що вона пройде посвяту в Культ Тіней. З почуттям вдаваної покори та прихованої люті Кейт готувалася до майбутнього випробування, загартовуючи свої нерви на будь-що, які чекали попереду.

Коли Дерек відійшов убік, щоб дозволити їй увійти, Кейт відчула, як її охопив приплив страху. Вона знала, що йде небезпечним шляхом, ступаючи по тонкій межі між обманом і зрадою. Але оскільки доля Віллоу-Крік висить на волосині, вона знала, що в неї немає іншого вибору, як довести свій план до кінця.

Коли Кейт стояла серед моторошного зібрання фігур у головній кімнаті штаб-квартири Культу Тіней, її погляд прокотився по мовчазному натовпу, шукаючи хоч якусь подобу знайомих серед моря масок і мантій. А потім, серед тіней і мерехтливого світла, її серце забилося, коли вона побачила постать, яка, здавалося, виділялася з-поміж інших.

Чоловік, загорнутий у мантію темряви й оповитий таємницею, стояв окремо від інших, його форма була чимось знайома серед хаосу внутрішньої святині культу. І коли очі Кейт зустрілися з його очима, в ній спалахнуло впізнання, запаливши вогник надії серед темряви, яка загрожувала поглинути її.

Це був Ендрю.

Це усвідомлення трохи заспокоїло її, та налякало водночас. Він небезпечний, вбивця, один з майже лідерів культу. Але тільки він дає їй відчуття правди. Навіть болісної... Можливо тепер він розповість мені чому поранив Дерека тієї ночі рік тому? 

І в ту мить, коли їхні погляди зустрілися через прірву невизначеності, що простяглася між ними, Кейт відчула, як усередині неї сплеск емоцій. Вона якимось чином відчула, що Андрій відчуває те саме, що він теж має сумніви та страх щодо шляху, який лежить попереду.

Але під маскою стоїцизму, яку він носив, Кейт помітила дещо інше, щось приховане під поверхнею. Це був погляд смутку, жалю, наче Ендрю ніс на своїх плечах тягар світу і з важким серцем ніс тягар своїх дій.

Вона знала, що Ендрю не був її ворогом, але ким він їй був? Другом, Хіба друзі цілуються? Хлопцем? Вона мимоволі кашлянула від такої думки. 

І поки вони стояли в мовчазному колі, Кейт знайшла розраду в невисловленому взаєморозумінні, яке виникло між ними, мовчазній обіцянці солідарності серед хаосу, який їх оточував.

Бо в ту мить, серед темряви й невизначеності, Кейт знала, що вона не сама. Поруч з Ендрю вона відчула, як у ній спалахнула вогник надії, вогник світла, який пронизував тіні й освітлював шлях вперед. І коли вона готувалася до випробувань, які чекали попереду, вона знала, що зробить це разом з Ендрю, готовим протистояти будь-якій темряві, яка їх чекала разом.

Коли моторошна атмосфера головної кімнати Культу Тіней огорнула Кейт, вона виявила, що стоїть перед загадковою постаттю, яка, здавалося, головувала над зібранням. Його присутність виявлялася великою, його постать була прихована в тіні, коли він говорив голосом, який, здавалося, лунав у самій основі кімнати.

- Ти готова стати частиною Культу Тіней? — вигукнула невідома постать, його голос був глибоким і дзвінким, від чого у Кейт прокотилися мурашки.

- Так. - її голос трохи тремтів.

- Ви віддасте своє життя за справу?

- Так. 

- Чи зробите ви все що попросят сили для досягнення цілей нашого Магістра? 

- Так. - вона ледве посміхнулась. Це все було схоже на дуже дорогий жарт.

Вага його слів висіла в повітрі, кожне запитання було перевіркою рішучості Кейт, викликом її відданості Культу Тіней. Вона відчула на собі погляди фігур у масках, їхній мовчазний погляд — відчутну присутність, яка, здавалося, тиснула з усіх боків.

На мить Кейт завагалася, грандіозність рішення, яке стояло перед нею, загрожувала приголомшити її. Але потім, спокійно видихнувши, вона набралася мужності й зустрілася поглядом з невідомою фігурою.

- Так, — відповіла вона твердим голосом, незважаючи на тремтіння невпевненості, що ховалося під поверхнею. - Я готова стати частиною Культу Тіней. Я віддам своє життя за справу і зроблю все необхідне для досягнення наших цілей.

Її слова відлунювали кімнатою, урочистість її клятви висіла в повітрі, як важкий плащ. А потім, не кажучи жодного слова, невідома постать витягла фужер, наповнений темною в’язкою рідиною, поверхня якої мерехтіла в напівтемряві. 

Серце Кейт забилося, коли вона взяла склянку, її пальці тремтіли, коли вона піднесла її до губ. Вона кинула нервовий погляд на Дерека, але він залишався незворушним, його погляд був прикутий до якоїсь віддаленої точки в кімнаті.

З мовчазною молитвою Кейт глибоко випила зі склянки, рідина палала, як вогонь, коли вона ковзала їй у горло. Вона відчула сплеск адреналіну в її венах, дивне відчуття піднесення, змішане з постійним смаком заліза на її язиці. 

І коли вона опустила склянку, її серце калатало в грудях, Кейт просто сподівалася, що ця кров не була людською. 

Із смаком крові, що все ще відчувався на її губах, вона підвела очі на постать навпроти та підняла фужер ще вище. Кейт розуміла, вона повинна показати характер, щоб ніхто не зміг зрозуміти її обман. 

- Я готова. 

Її очі дивились на Ендрю, поки Дерек із жадібністю спостурігав за їх зоревим контактом. Фужер торкнувся її все ще винно червоних губ. Вона вирішила випити все. До останньої краплі.