Коли Кейт повільно прийшла до тями, вона опинилася в темряві. Паніка охопила її груди, коли вона зрозуміла, що не може поворухнутися, її руки й ноги міцно зв’язані скотчем. Вона несамовито намагалася крикнути, але виявила, що її голос був приглушений скотчем на роті.

Страх прокотився по її венах, коли вона боролася зі своїми путами, від холодного дотику стрічки їй по спині пробігали мурашки. У темряві вона почула слабкий звук, голос, який кликав її. Це прозвучало знайомо, навіть втішно, але вона не могла розібрати слів.

- Дерек? — спробувала сказати вона, її голос зменшився до простого шепоту як на касеті. Але звук поглинула темрява, загублена в порожнечі.

Відчай впивався їй у груди, коли вона намагалася розібрати слова, її серце калатало у вухах. Вона відчувала, як у ній наростає паніка, загрожуючи поглинути її всю. 

З припливом адреналіну Кейт почала бити свої кайдани, її крики луною відбивалися від стін темної кімнати. Вона мусила вийти, мусила втекти, поки не стало надто пізно.

Але коли вона боролася зі стрічкою, її охопило відчуття безнадії. Вона опинилася в пастці, безсила робити що-небудь, окрім очікування, яка б доля чекала на неї в темряві.

Минали години, кожна мить тягнулася у вічність, поки Кейт лежала зв’язана й сама в темряві. З кожною секундою її страх зростав, погрожуючи задушити своєю крижаною хваткою.

Тоді, коли вона відчула, що балансує на межі відчаю, вона це почула. Слабкий звук, ледве чутний над стукотом її власного серця. Це був голос Дерека, який кликав її з темряви.

- Дерек! - Кейт спробувала закричати, її голос був хрипким і грубим від її попередніх криків. Але стрічка на її роті знову змусила її замовкнути, залишивши її в пастці задушливої тиші.

Сльози текли по її обличчю, коли вона боролася зі своїми путами, темрява тиснула навколо неї, як задушлива ковдра. Вона мусила знайти вихід, мусила звільнитися, поки не стало надто пізно.

З припливом рішучості Кейт подвоїла свої зусилля, щосили натягнувшись на стрічку. Дюйм за агонізуючим дюймом вона відчувала, як він поступається, клей розриває її шкіру, поки вона намагалася звільнитися з його пут.

Нарешті, після того, що здалося вічністю, Кейт відчула, як останній шматок стрічки поступився, її руки й ноги знову звільнилися. Тремтячими кінцівками вона підвелася на ноги, її серце калатало в грудях, оглядаючи усе довкола.

Але коли вона озирнулася темною кімнатою, її серце завмерло. Дерека ніде не було, його голос був лише віддаленим звуком в темряві.

Відчувши, що в животі завмирає, Кейт зрозуміла, що вона сама. І коли реальність її ситуації занурилася, вона зрозуміла, що її боротьба за виживання далека від завершення. Але з рішучістю, що палала в її жилах, вона поклялася знайти вихід, щоб уникнути темряви, яка загрожувала поглинути її всю. Бо знала, що поки є дихання в її легенях, вона ніколи не відмовиться від боротьби за свободу.

Коли Кейт стояла в темній кімнаті, її серце калатало в грудях, вона раптом відчула присутність позаду себе. З почуттям страху вона обернулася й побачила Дерека, який стояв у тіні, а його очі сяяли так сильно, що по її спині пробігла тремтіння.

- Дерек? — прошепотіла вона тремтячим від страху й розгубленості голосом.

Дерек підійшов ближче, його рухи були повільними й обдуманими, ніби насолоджуючись моментом. Він простягнув руку й обережно доторкнувся пальцями до її щоки, від його дотику по її венах пройшов струм.

— Кейт, — сказав він тихим і розміреним голосом. — Я маю дещо тобі сказати.

Серце Кейт забилося, коли вона подивилася в очі Дерека, шукаючи ознаки людини, яку, як їй здавалося, знала. Але все, що вона бачила, — це темрява, холодна порожнеча, яка прохолодила її до кісток.

- Що це? — спитала вона голосом, ледь вищим від шепоту.

Губи Дерека скривилися в зловісній посмішці, коли він нахилився ближче, його гаряче дихання стояло біля її вуха.

- Я брехав тобі, Кейт, — прошепотів він злобним голосом. - Я завжди був частиною Культу Тіней.

Кров у Кейт холонула, коли слова Дерека захлинули її, правда лягла важким тягарем на її груди. Вона відчула, ніби землю вирвало з-під неї, залишивши її дрейфувати в морі темряви.

- Ні, — прошепотіла вона, її голос був забитий від недовіри. — Це не може бути правдою.

Але Дерек лише посміхнувся, його очі весело сяяли.

- О, але це так, — сказав він голосом, пронизаним отрутою. - Я забрав Орі, я повідомив Культ, що ти маєш приєднатися до них.

Розум Кейт хитався, коли слова Дерека луною відлунювали в її вухах, кожне з них, як кинджал у її серці. Вона відчула відчуття зради, якого вона ніколи не відчувала, глибокий, нестримний біль, який загрожував поглинути її всю.

- Як ти міг? — скрикнула вона, її голос був наповнений болем і розпачем.

Але Дерек лише розсміявся, холодним, безсмішним звуком, від якого в неї по спині пройшли мурашки.

- Це було легко, — сказав він голосом, позбавленим емоцій. - Мої батьки та пращури були з ними. Я завжди був одним із них. А тепер і ти теж.

З цими словами Дерек розвернувся й пішов геть, залишивши Кейт саму в темряві, лише з розбитими мріями та розбитим серцем. Стоячи, зі сльозами текли по її обличчю, вона знала, що її життя вже ніколи не буде колишнім. Тому що її зрадила єдина людина, якій вона вважала, що може довіряти, і тепер вона була одна в темряві, не було до кого звернутися і ніде сховатися.

Коли Дерек у жахливих подробицях описував, як він маніпулював Орі, щоб він приєднався до культу, Кейт відчула, як у ній наростає приплив гніву та зради. Як він міг зробити таке? Як він міг відірвати від неї подругу, все заради якоїсь перекрученої ідеології?

Але серед люті та розпачу, набридливе запитання торохнуло куточки свідомості Кейт.

- Де Ед? — спитала вона голосом, ледь вищим від шепоту.

Посмішка Дерека розширилася в зловісну посмішку, коли він подивився на неї, а його очі весело сяяли.

- О, Ед, — сказав він, і в його голосі стікала отрута. - Він з Сарою. - Дерек підійшов до якогось контейнеру та дістав щось важке по відчуттям. Це була голова Еда...

Кров у Кейт похолола від слів Дерека, холод охопив її, як важкий саван. Вона почала кричати, голосно. Як різана тварина. 

- Ой та годі тобі. Він нікому з нас не подобався. А от що я зроблю з профессором то вже інша справа... Ти тільки моя, а він вирішив що це не так.

Відчуття безнадії охопило Кейт, коли вона стояла там, зв’язана й безпорадна в темряві. Вона відчувала себе так, наче тонула в морі відчаю, не маючи рятувальної мотузки, за яку можна вчепитися, і не було можливості втекти.

Але навіть у глибині її розпачу маленька іскра непокори спалахнула в ній. Вона відмовилася здатися без боротьби, відмовилася дозволити Дереку та його спотвореному культу знищити все, що їй було дорого. Сльози затьмарили її очі. Вона не розуміла що коїться.

З припливом рішучості Кейт розправила плечі й зустрілася поглядом Дерека.

- Я не дозволю тобі виграти, — сказала вона тремтячим, але рішучим голосом. - Я знайду спосіб зупинити вас, чого б це не знадобилося.

Посмішка Дерека на мить зникла, його очі звузилися з відтінком невпевненості. Але потім, так само швидко, як воно з’явилося, воно зникло, замінене тим самим холодним, порожнім поглядом, який переслідував її кошмари.

- Це ще побачимо, — сказав він низьким і небезпечним голосом. - Але поки що ти йдеш зі мною.