Коли Кейт і Дерек обережно крокували тьмяно освітленими коридорами старого складу, у повітрі відчувався затхлий запах занедбаності. Пил танцював у променях світла, що пробивалося крізь тріснуті вікна, відкидаючи моторошні тіні на стіни. З кожним кроком їхні серця билися в унісон, у їхніх жилах текла суміш страху й рішучості.

Рука Дерека міцніше стиснула ліхтарик, коли вони повернули за ріг, відкривши жахливе видовище — стіну, забризкану засохлою кров’ю, утворюючи гротескні візерунки, які, здавалося, висміювали саме поняття розсудливості.

Кейт видихнула, її очі розширилися від жаху.

- Що... що це за місце? Орі не казала, що це так моторошно.

Дерек стиснув щелепи, оглядаючи сцену.

- Не знаю, але у мене погане передчуття з цього приводу.

Їхню увагу привернув великий символ, намальований на стіні — зловісна пентаграма з чіткими й чіткими краями, наче викарбуваними злобою. Кейт відчула, як тремтіння пробігло по її спині, коли вона усвідомила значення символу.

- Це... це зробив він? - прошепотіла вона, її голос ледь чутно перекривав стук їхніх сердець. Вона підійшла ближче до Дерека та вхопилась за його плечі. 

Дерек похмуро кивнув.

— Схоже, ми натрапили на його лігво.

Їхні пошуки посилилися, коли вони прочісували склад, їхні очі сканували кожен дюйм безлюдного простору в пошуках будь-якої підказки, яка могла б наблизити їх до істини. Саме тоді гострі очі Кейт побачили щось на землі — яскраво-червоний тюбик губної помади, викинутий і забутий серед уламків.

- Помада Орі... - пробурмотіла Кейт, її серце завмерло від жаху. - Вона була тут.

Вираз обличчя Дерека став твердішим.

- Ми повинні знайти її, поки не пізно.

Їхня рішучість зміцнилася, Кейт і Дерек продовжували, їхні кроки відлунювали в порожньому складі. Коли вони підійшли до околиці будівлі, їхні погляди впали на свіжовикопану могилу, земля ще була сирою та неосілою.

- Ми не можемо покладатися на поліцію, - сказав Дерек розчарованим голосом. - Вони роблять недостатньо, щоб зупинити його.

Кейт кивнула на знак згоди.

— Треба взяти справу в свої руки.

Зі спільною рішучістю вони стали навколішки біля могили, їхні руки тремтіли, коли вони змахнули бруд, щоб розкрити темну таємницю — бездиханне тіло зі скальпом без голови, що лежало на колінах, його риси спотворені гротескною маскою смерті.

- Боже мій... - Кейт видихнула, відсахнувшись від жаху.

Дерек стиснув щелепи, коли він розглядав труп.

- Це Сара...

Коли вони обшукували могилу, їхні руки торкнулися чогось, прихованого під землею, — вивітреного щоденника з пожовклими від старості сторінками. Тремтячими пальцями Кейт відкрила обкладинку, показуючи жахливі слова, написані всередині.

- Нам потрібно віднести це в поліцію, - сказав Дерек похмурим голосом. — Вони повинні знати, що ми знайшли.

Але Кейт похитала головою, її очі палали рішучістю.

- Ні, Дерек. Ми більше не можемо їм довіряти. Ми маємо самі знайти правду.

Міцно стискаючи щоденник у руках, Кейт і Дерек повернулися до дому Кейт, їхні голови захоплювалися наслідками свого відкриття. Вони навіть не підозрювали, що їхня подорож ще далека від завершення, а таємниці, які вони розкриють, приведуть їх у темніший шлях, ніж вони могли собі уявити.

Коли вони увійшли до дому Кейт, почуття неспокою охопило їх, як густий туман. Вага їхніх відкриттів висіла в повітрі, задушуючи будь-яку надію на перепочинок. Кейт опустилася на найближче крісло, її руки тремтіли, перегортаючи сторінки щоденника, кожне слово було кинджалом, що встромлялося їй у серце.

- Це... це його щоденник? – ледь чутно прошепотіла вона.

Дерек нахилився ближче, його очі зі зростаючим страхом оглядали сторінки.

- Що він говорить?

У Кейт перехопило подих, коли вона читала вголос жахливі слова, які заповнили сторінки — перекручена розповідь про божевілля й одержимість, проблиск у свідомість убивці.

- Він... він говорить про них, - сказала вона тремтячим голосом. - Про Сару... про них усіх. Але не про Орі... Вже обнадійливо. - Дерек міцніше стиснув щоденник, його кісточки пальців побіліли від напруги. — Треба з’ясувати, хто він. Ми повинні зупинити його, перш ніж він заподіє біль комусь іншому.

Але навіть поки вони говорили, відчуття марності гризло їхню рішучість. Маніяк залишався невловимим, тінню, що ховалася в темряві, чекаючи, щоб завдати нового удару.

- Ми не можемо зробити це самі, - сказала Кейт, її голос був сповнений відчаю. - Нам потрібна допомога.

Дерек кивнув на знак згоди.

— Але кому ми можемо довіряти?

Їхні думки звернулися до друзів, яких вони втратили, до облич тих, хто став жертвою хитрих ігор маніяка. З важким серцем Кейт знала, що вони єдині, хто може покласти край божевіллям, яке поглинуло їхнє місто.

— Ми знайдемо спосіб, — сказала вона твердим від рішучості голосом. - Ми змусимо його заплатити за те, що він зробив.

І з цією урочистою обітницею Кейт і Дерек вирушили в ніч, їхні серця важкі від горя, а їхні розуми налаштовані на справедливість. Вони не знали, їхня подорож приведе їх до найтемніших куточків міста, де правда ховається в тіні, чекаючи, щоб її розкрили.