Місто Парм зачаровувало виваженістю архітектурного ансамблю, широкими прямими вуличками та неймовірної краси кованими елементами декору, що можна було побачити на всьому, чого торкався погляд.
Гноми розділили місто на яруси, як і всі розумні, що проживали в королівстві Кармілія, але суттєвих відмінностей між колами не спостерігалось. Від самих воріт дорога була рівною та чистою, обабіч неї розмістились високі ліхтарі з світловими кристалами в прозорій коробці на вершині, стовпи яких обплітала металева лоза з тендітними трояндами та листочками, які майстер вилив настільки витончено, що хотілось підійти, щоб перевірити, чи витає навколо квітів чарівний аромат, так як навколо справжніх рослин.
Будинки, навіть в нижньому колі, радували око охайною кам'яною кладкою, симпатичними вирізьбленими дверима та віконними рамами, і пишним цвітом живих рослин на підвіконнях та балконах. Всі дахи мали один колір та візерунок черепиці.
Студенти з захватом розглядали фактурні фонтанчики, які ховались на перехрестях вуличок, ковані скульптури тварин і поважних гномів-майстрів, в невеличких скверах, та майстерно виготовлені вивіски з малюнками, над входом в магазини і кав'ярні.
Борей показав Морані на дахи будинків і дівчина побачила на кожному флюгери, які відрізнялись не лише розмірами та методикою виготовлення, всі вони були абсолютно різними взагалі: он на даху примостився ніжний лебідь, що розкинув крила перед польотом, а поруч розпушив свій чудернацький хвіст смішний лаймурс, а ще далі весела відьма наздоганяла вітер на своїй мітлі, що давно стала елементом фольклору та казок в їх країні.
В центральному колі, на вершині пагорбу, який переходив в гору, розмістився великий навчальний комплекс Університету артифакторики та підгірної майстерності. Всі будівлі було поєднано в одне ціле, тому, ще при переході з середнього міста, студенти побачили старовинний палац, з баштами та шпилями, навколо якого розкинувся масивний мур, що вливався далі в скельну породу, замикаючи в своєрідне кільце внутрішній простір навчального закладу.
Вся територія університету, як і їх академія, була засадженою різноманітними рослинами та деревами, поміж них вились зміями кам'янисті доріжки і ховались, обіцяючи затишок та усамітнення, лавки та альтанки для відпочинку.
Всередині палацу-університету студентів зустріли широкі коридори та зали з високими стелями, від поверхонь відбивалась луна і здавалось, що ти рухаєшся не в середині будівлі, а в якійсь печері, що притаїлась в надрах могутньої гори.
Кафедра артефакторики вітала гостей великим залом-музеєм, в якому зібрали роботи найвидатніших випускників та магістрів навчального закладу.
- Можете залишити ваші сумки ось тут, на диванчиках біля входу, і подивитись експонати, вони всі підписані, тому все буде зрозумілим, - сказав Грод, - а я поки схожу до архимагістра і повідомлю про ваш приїзд.
Першим, що притягувало погляд, серед цієї експозиції, був великий макет університету, його розмістили по центру великого приміщення прямо на підлозі, навколо палацу розкинувся парк, яким тільки-но проходили студенти академії, весь масштаб було збережено, тому кожен, хто стояв поруч зі зменшеною будівлею, відчував себе гігантом.
Переходами та поверхами університету рухались різнокольорові вогники, створюючи ілюзію своєрідного мурашнику. В віконцях загоралось та гасло світло. Навколо всієї композиції переливався прозорий захисний купол.
В повітрі навколо університету кружляли ілюзорні дракони, які наздоганяли один одного, сиділи на високих шпилях і навіть підлітали до границі захисного куполу, щоб краще розгледіти відвідувачів.
- Вітаю вас, діти, - за спиною студентів пролунав низький громоподібний голос, - ілюзію для цього макету підготував ваш директор зі своїми помічниками, як подарунок на трьохсотрічний ювілей нашого навчального закладу.
Делегація з академії повернулась, майже синхронно, на голос. Перед студентами стояв поважний гном-майстер, з довгою густою бородою, заплетеною в коси, які було скріплено металевими кільцями.
- Я архимагістр Бромнеус. Радий вітати студентів Початкової академії магії та ілюзій в нашому університеті.
Всі присутні легко вклонилися шанованому гному-артефактору і назвались.
- Пропоную прогулятись до майстерні, подивитесь де в нас виготовляють основи для артефактів та готують роботи для захисту ступеня магістра, - запропонував Бромнеус, - а після того ми зможемо зайти на склад за вашим замовленням.
Студенти дружно закивали, зацікавившись легендарними майстернями гномів, в яких виготовляли одні з найкращих артефактів. Навіть Свардіус ожив і став нагадувати себе, до недавніх сумнозвісних подій.
Поки рухались довгими переходами та залами, архимагістр поцікавився:
- Я так розумію, що вас щось затримало в дорозі і ви не встигаєте сьогодні ж відправитись додому?
- Так, натрапили на варпану в лісі, що біля центрального тракту, на південний-захід від Лорпандоса, - кивнув Валейс.
- Хм, наче ж перевірені землі кругом були, дивно це все, - похитав головою здивований архимагістр. - Та може повечеряти в нас залишитесь?
- Дякуємо, не відмовимось, - кивнув погоджуючись Борей, - на ночівлю ми в трактирі зупинитись планували, але так щоб на світанку виїхати, тому повертатись до університету не будемо.
- Шкода, що ви половину доби втратили, не встигнемо все заплановане оглянути, - похитав головою старий гном-чародій.
Майстерні займали перший підземний рівень лівого крила університетської будівлі. Сходи спіраллю збігали у простору круглу залу, з якої, сонячними променями, розбігались в різні сторони коридори з арками та входами до лабораторій, навчальних класів та, звісно ж, самих майстерень. Кам'яні стіни прикрашали барельєфи, на яких вправні майстри дуже деталізовано зобразили легендарних воїнів, під час військових баталій минулих часів, казкових птахів та тварин, які наче лиш винирнули з лісової чащі чи з глибин таємничого океану, швидкі кораблі з білосніжними вітрилами та величні споруди, від пропорцій та краси яких захоплювало подих.
В архимагістра на руці замиготів камінь на браслеті і він вибачившись відійшов від студентів в сторону.
Яким же ж було здивування молодих людей, коли старий гном почав розмовляти з ілюзією людини, яка виникла перед ним, після того як маг затиснув пальцями камінець, що миготів.
- Вибачте, а можна поцікавитись що Ви тільки-но робили?, - звернулась до архимагістра Морана. - Здалось наче з ілюзією розмовляли...
- А, це дуже перспективна і зручна розробка одного з моїх магістрів, - із явним задоволенням почав розповідати дітям про свій браслет декан. - Всі ви знаєте, що є парні кристали пам'яті, які виросли в одній друзі, найбільші та найємнісніші з них використовують для передачі зображень через енергетичний зв'язок між цими структурами, все завдяки тому, що полікристалічні утворення розростаються доповнюючи внутрішню гратку одне одного. А от малі кристалики раніше розділяли для використання в амулетах та артефактах, через малі об'єми енергії, які вони можуть вмістити.
Так от, мої магістри вигадали спосіб спілкуватися через такі парні кристали пам'яті! Наприклад, ви маєте три пари таких структур, для зручності зафарбовуєте їх різними кольорами, три залишаєте собі і по одному з пари передаєте своїм рідним чи друзям. Коли кристал миготить, то з вами хоче поспілкуватись людина, в якої ви залишили кристал саме такого ж кольору, як той, що сигналізує на руці.
Принцип роботи досить простий, маг затискає кристалик рукою і направляє його канали налаштуватися на їх продовження в парному, поки є контакт з тілом і налаштований ілюзорний канал, при цьому наш камінець ще й отримує магічну енергію чародія, то ми маємо і зв'язок між живими особинами, що знаходяться в різних місцях, і можуть говорити напряму в реальному часі, а не через записи.
- Це ж геніально, - Свардіус заворожено дивився на кристалічний браслет, оформлений під відшліфовані різнобарвні перлини, на руці архимагістра, - чому ж їх ще не має в продажу?
- Так є певні недопрацювання, - сумно усміхнувся декан, - власний резерв кристаликів дуже малий і їх потрібно часто заряджати магам, або взагалі краще щоб використовував сильний чародій, для простих людей наша розробка нажаль поки некорисна.
Делегація рушила далі коридором. Зупинились біля масивних дерев'яних дверей, з набитими металевими смугами, на нанесеними на цих полосах рунами захисту, гармонії та цілісності.
- Це наша основна майстерня, прошу вас, - Бромнеус відчинив двері і пройшов до приміщення, за ним потягнулись й студенти.
Місце, куди потрапила молодь, нагадувало таємничу обитель безумного чародія та сучасний виробничий цех одночасно: широкі робочі поверхні були завалені різноманітними приладами та деталями, біля однієї з стін примостились велетенські глеки з жаром, в яких корегували, за допомогою магії вогню та повітря, форму заготовок, на поличках, що займали три стіни майстерні, розкладено було книги, готові та ще незавершені амулети і артефакти, дивні механізми та кристали різної форми та розміру. Серед всього цього творчого хаосу, з розумінням своїх цілей та роботи загалом, рухались гноми та люди, які виготовляли та проектували артефакти.
Далеко дітей не пустили, але показали процес підготовки основи для проектування зображення через парні кристали пам'яті і подарували по маленькому амулету-маяку, вироби були виготовлені у вигляді жуків, які можна було прикріпити до будь-чого, через те, що на основу наносився слиз піщаних павуків, які водились в Самарії, ця субстанція не прилипала до об'єктів в звичайному стані, а от якщо в неї влити краплю магічної сили, то відірвати від поверхні такого жука було вже проблематично, для цього необхідно було використати спеціальний розчин, маленькі флакончики якого роздали студентам, як доповнення до подарунків.
- Ну що ж, ходімо на склад, - архимагістр подякував своїм співробітникам за час, делегація з академії Ніленосу теж кинулась в різнобій приносити свою вдячність майстрам.
- Ех, як же ж я хотів би тут працювати, - зітхнув Свардіус.
- Хм, Ви артефактор?, - поцікавився Бромнеус, і після стверджувального кивка хлопця, продовжив, - так хто Вам заважає приїхати до нас на навчання чи роботу?
- Так я наче в академії вже працюю, - знітився молодий чоловік.
- А я й не переманюю Вас, хоча якщо буде бажання, нові кандидатури ми завжди з задоволенням розглядаємо. А от приїхати на тривалу практику за обміном - це реально, наші випускники завжди пару років витрачають на отримання нових знань та досвіду в дружніх навчальних закладах, перед захистом ступені магістра.
- О, це було б чудово, я обов'язково переговорю з магістром Терією.
- От тобі і яскравий приклад дії та результату програми обміну, - заусміхався декан, - Терія була однією з найкращих учениць мого факультету, скільки цікавих розробок ця гномка запропонувала, навіть важко пригадати, але їй сподобалась академія під час практики і тепер магістр там працює.
- Архимагістр Бромнеус, вибачте, можна запитання не по темі розмови?, - Морана досить тихо вела себе під час екскурсії і старий чародій з зацікавленням подивився на дівчину з мертвими беземоційними очима:
- Так звісно...еммм...
- Морана, - штучно посміхнулась темна чародійка і продовжила, - я хотіла запитати: чому ви не розглядаєте можливість використання парних кристалів зв'язку в стаціонарному стані?
Я от подумала, можна було б змоделювати провідну основу з гніздами для кристалів, які під'єднувалися б до основного кристалу-накопичувача, такі підзаряджати потрібно нечасто, а малі об'єми дрібних камінців братимуть від великого не так й багато магічної сили. Канали ж зв'язку можна налаштувати одразу, якщо така система стоятиме нерухомо десь в приміщенні. В результаті ми отримуємо конструкцію, для роботи з якою не потрібно бути чародієм, так як налаштування каналу і живлення не залежатиме від користувача.
Декан Бромнеус застиг посеред коридору і здивовано розглядав темну чародійку, яка видала настільки просту та геніальну ідею, що аж дивно, що ніхто не побачив рішення, яке було на поверхні.
- Неймовірно, це так просто і логічно, - прошепотів старий маг, - я думаю ви всі будете не проти зайти ще в одну лабораторію, дорогою до складу.
Студенти закивали і розглядаючи задумливу подругу, вирушили за архимагістром, який ледь стримувався, щоб не бігти.
Нове приміщення було дуже сходим на попереднє, тільки меншого розміру, з явною перевагою кристалічних структур над приладами на робочих поверхнях.
Декан покликав Морану і дівчина повторила свою ідею майстрам, які працювали в цій лабораторії. Коли вона закінчила свої пояснення, замальовуючи схему зв'язку каналів основного та дочірніх кристаликів, піднявся неймовірний шум, всі хотіли обговорити варіанти реалізації чудової ідеї, матеріали для виготовлення конструкцій та функції, які можна було б додатково закласти в систему.
Коли група все таки вирушила на склад за своїм замовленням, вже наближався вечір. Архимагістр привів студентів в праве крило університету, де на третьому підземному рівні знаходився центральний виробничий склад.
Приміщення було велетенським, здавалось, що стелажі та ряди коробок ніколи не закінчяться, продовжуючись далеко за доступну для огляду зону, кудись в нескінченну порожнечу.
Забравши артефакти та оплативши своє замовлення, у одного з гномів-працівників, які крутились на складі, студенти вирушили до їдальні.
При виході на основний поверх університету, архимагістр щось згадав і повернувся назад, запевнивши, що приєднається до гостей за столом.
Грод провів студентів до їдальні, яка притаїлась в самому кінці першого поверху в правому крилі і виходила панорамними вікнами в сад.
- Влітку ці вікна відкривають і можна заходити і виходити прямо через них, - розповів помічник архимагістра гостям, - дуже зручно, адже є можливість випити чашку кави, після обіду, в одній з альтанок парку, на свіжому повітрі.
Всі закивали погоджуючись і розмістились за дальнім великим столом, який, як виявилось, зазвичай займали магістри та старші майстри університету. Зараз в столовій нікого побачити не можна було, так як час пізній і на вулиці землю вкрили сутінки. Поки накривали на стіл, молодь насолоджувалась красою зимового парку через вікно, різнокольорові світлові кристали додавали фарб в білий холодний пейзаж, а те, що виконані вони були у формі різних тварин, ще й робило його взагалі живим.
До компанії повернувся декан Бромнеус, чоловік простягнув Морані величеньку, гарно оздоблену металевими символами та завитками, дерев'яну скриньку:
- Це від нас подарунок. Вдячність за чудову ідею. Я впевнений, що продаж налагодиться дуже швидко і цей маленький жест подяки, просто піщинка в загальному потоці. А так як Ви чародійка, то використовувати перевірений прототип для магів, певно зможете без проблем.
Морана відкрила скриньку і побачила там дванадцять пар різнокольорових кристаликів, як і у декана, вони були оброблені до сферичної форми, і мали сквізні дірки, щоб їх можна було начепити на ланцюжок чи зібрати в браслет:
- О, дякую, дуже приємно і неочікувано, - дівчина наче щиро посміхнулась, але очі так і залишались холодними, без іскри тепла чи радості.
Архимагістр кивнув і запропонував всім приступити до вечері. За столом обговорювали все що лиш можна було вигадати: і лекції в обох навчальних закладах, і погоду, і активізацію немертвих в Чорному лісі...
Компанія попрощалась з гостинними господарями та вирушила відпочивати до таверни. Всі раділи подарункам та цікаво проведеному часу, і з вдячністю згадували своїх наставників, які відправили саме їх в цю подорож до гномів. Навіть Свардіус, наче остаточно, прийшов до тями і обговорював величність артефакторики та вправність гномів-майстрів, хоча навіть ненав’язливе залицяння зникло з його розмов абсолютно, що лише радувало всіх присутніх.
На світанку студенти Початкової академії магії та ілюзій покинули гостинний Парм і вирушили додому в Ніленос.