Ліс зустрів людей півсутінками та прохолодою. Сонце ще не визначилось, чи хоче долати супротив масивних крон дерев прадавнього лісу і ліниво гралось з листями та вітром на верхівках дерев, що інколи пропускали промінчики далі, намагаючись зігріти свої стовбури, якими все активніше рухалась енергія життя, разом з соками, відчуваючи наближення літнього тепла.

Відкрита поляна, серед лісу, виділялась світлою плямою ще на підході, вона, наче міраж в пустелі, манила подорожніх, обіцяючи затишок та тепло. Майже на самому краю, там де тінь дерев, ще намагалась заявляти свої права на землю, заховалась белинь-трава.

Морана одразу помітила яскраву вогняно-руду чашу квітки, яка примостилася у широких листках, наче у теплих долонях дівчини, малесеньке пухнасте кошеня, що заснуло, скрутившись клубочком. Всі, хто прийшов з чародійкою, зупинились і Морана підійшла до белинь-квітки сама. Над пелюстками витали ледь помітні вогники, схожі на ті, які темна бачила в підводному світі, коли занурилась у чорні води річки. Чародійка обережно, намагаючись не злякати таке диво, простягнула руку до вогняної белинь-квітки. Вогники заметушились і один з них підлетів близько до обличчя дівчини. Морана затамувала подих, адже перед нею у повітрі завис маленький представник давнього народу фейрі, про яких вона в дитинстві чула дуже багато легенд. Фея-вогник покрутилась перед дівчиною і розсипала на неї дрібні пилинки, які злітали з прозорих крил, що мерехтіли ніжними відтінками райдуги, під час польоту, зробивши коло над головою людини... і зникла, разом зі своїми товарками.

Морана зрозуміла, що затамувала подих, поки спостерігала за живою казкою, і, з шумом втягнувши повітря, зірвала таки квітку.

В цей самий момент, з іншого боку поляни, з'явились люди, які дуже швидко рухались до них. Охорона через секунду вже стояла між дівчиною та незнайомцями, поруч з ними стали і Марко з Алексом та Чорним. Тітка і Лоранда підійшли до Морани і, з напруженням, розглядали високих статних блондинів, з, майже білим, довгим волоссям, що наближались до них.

- Вітаємо, смертні, - кивнув чоловік, що вийшов вперед для переговорів, - ми прийшли за донькою нашого роду, не заважайте.

- Дракони, - прошепотіла Лоранда розглядаючи десяток красенів, які стояли навпроти них. Чоловіки були дуже схожими між собою, всі в темному шкіряному одязі, без зброї та зайвих речей.

- Ніхто нікого не віддасть, в нас наказ повернути дівчину до міста, - заперечливо хитнув головою маг-охоронець.

- Ми не хочемо конфлікту з вашим королем, але якщо ви не відпустите її, то загинете прямо тут, - відповів блондин, примруживши з загрозою блакитні очі, які притягували погляд, наче глибоке чисте небо у літній погожий день. - Ваша магія та зброя для нас ніщо і ви про це знаєте.

- Зачекайте, - Лоранда вийшла вперед, піднявши руки. - Чому ви думаєте, що ми тримаємо дівчину силою? І чому з'явились саме зараз?

Старший дракон незадоволено глянув на напівсукуба, явно відмітивши її інфернальні корні, але відповів:

- Народження дракона відчуває весь його рід, між нами сильні родинні зв'язки... так само як і смерть одного з нас відлунням болю проходить в душі кожного з сім'ї. Коли народилась ця дівчинка, помер мій брат, він хоч і був вигнанцем, але все одно залишався одним з нас. Ми зрозуміли, що він захищав свою пару, яка народжувала, і загинув, швидше за все її матір-людина теж пішла з життя. Але смерті новонародженого дракона ніхто не відчув, тому ми кинулись на допомогу, щоб врятувати дівчинку від тих, хто викрав її, вбивши батьків. Багато хто хоче керувати власним драконом і вивчати нашу магію, але ми цього не дозволимо, віддайте нам дитину.

- Чому ж ви не забрали її тоді і прийшли аж зараз?, - Лоранда наполегливо повторила своє питання.

- Ми перестали її відчувати, - скривився блондин, переглянувшись з супутниками, які закивали, підтверджуючи його слова. - Людські чародії певно вигадали спосіб блокувати зерно сили дракона, ховаючи нитку зв'язку з його родом. Верховний вимагав у ваших королів правди, що до цього питання, але всі як один говорять, що не знають що то за магія така.

А кілька хвилин тому до нас прийшло відлуння її сили і ми одразу ж вирушили порталом сюди.

- Це певно через фею, - сказала Морана. І, побачивши здивовані погляди, пояснила, - біля квітки крутились вогники, це були маленькі феї, як в казках, одна з них посипала мене пилом. Блок з моєї сили зняли ще в академії, а світла магія фейрі певно розблокувала силу дракона, архимагістр казав вона наче спить в коконі темряви і не знав, що зробити, щоб пробудити її...

- Дитино, тебе тримають в полоні?, - поцікавився старший дракон, приглядаючись до дівчини, яка горнулась до тітки, поки розповідала як збирала квітку белинь-трави. - Я бачу сильний енергетичний зв'язок з жінкою, що стоїть біля тебе, але ця нитка світла... наче вона твоя родичка...

- Ні, я не в полоні, - похитала головою Морана, - тітка Хальві знайшла мене біля розбитого обозу немовлям і виховала наче рідну дитину. Пізніше в мене прокинулась магія...

Дракони здивовано переглядались один з одним, поки слухали розповідь дитини з свого роду. Всі слова були щирими та правдивими, вони це відчували, тому для них було дуже дивним все, що дракони чули зараз. Те, що дитинча не залишає його рід, після смерті батьків, було нормальним для їх виду, але вони ніколи не думали, що людська жінка може ось так виховати чужу дитину. Люди в їх розумінні були примітивними та жорстокими, навіть пари з ними створювались неохоче, лише коли серед своїх нікого, хто б доповнював його енергетику, дракон не знаходив, а зустрічав істину пару серед іншого виду. І те, в більшості випадків, рід сприймав жінку, яку приводив їх брат, як матір майбутнього дракона, не більше. Хоча і траплялись винятки, коли їх вид визнавав силу та розум людини, але це все списувалось на виняткову індивідуальність певних особин і не розглядалось як щось характерне для всіх людей.

Після закінчення стислої розповіді, яку всі уважно вислухали, старший дракон підійшов ближче і, ставши на одне коліно, схилив голову перед Хальві:

- Жінко, ми не чули ніколи, щоб ваш вид так чинив, і приємно здивовані твоїм вчинком. Дякуємо, що зберегла та виростила наше дитя. Якщо хочеш, можеш піти з нами, будеш жити в моєму домі і тебе поважатимуть як матір цієї дитини.

Хальві здивовано відкрила рота, щоб сказати, що ні вона, ні її дівчинка, нікуди не підуть, але її випередив загрозливий рик Чорного, який загородив собою своїх рідних.

- Зрозуміло, що ж, ми не наполягаємо, але ви завжди бажані гості в моєму домі, - посміхнувся, підіймаючись, старший дракон, - мене звуть Даріолгарх, я рідний дядько цієї дитини, признаю перед нашими родичами свою кров, що біжить у її венах, і клянусь оберігати дівчинку ціною свого життя. Вам шкоди ми чинити не будемо, так як розуміємо, що ви всі захищаєте її, але дитину ми забираємо.

Після цієї промови всі трохи розслабилися, адже знали, що ворогу дракон ім'я своє не називатиме і таких клятв не дасть. До дядька Морани підійшов його молодший родич і щось швидко почав говорити. Даріолгарх повернув голову до Алекса і уважно придивився до нього:

- Не може бути... але як... дитино, в тобі теж є сила дракона, але ми тебе не відчували, хоча вона явно близька до нашої сім'ї...

- Алекс з іншого світу, тому його народження ви не могли відчути і зв'язок відповідно теж не сформувався, - відповіла на здивований погляд дракона Лоранда. - В них живе лише людська раса, але ми думаємо, що хтось з вашого виду, з нашого, чи схожого, світу, потрапив випадково туди порталом і залишив свій слід у нащадках.

- Хм, можливо ви праві, - закивав роздумуючи Даріолгарх. - В нас є такі легенди, в яких розповідається, що наші предки відправлялись переходами в інші світи, але ніхто не повертався з таких подорожей, тому вважалось, що молоді сміливці просто гинули, намагаючись впіймати мрію про нове життя... виходить, що комусь таки вдалось вижити і навіть адаптуватись у новому світі, так як в хлопчини дуже схожа на нашу енергетика.

- Все можливо, до нас ж потрапляють істоти з інших світів, - знизив плечами маг-охоронець.

- Хлопчик теж піде з нами, в нього іскра дракона сильна, потрібно пройти ініціацію. Ми забираємо обох дітей, - твердо сказав старший дракон і зробив крок в сторону Морани.

В цей момент світ навколо почала заповнювати темрява, наче хтось перемкнув важіль і день просто змінився на ніч. Всі розгублено почали крутити головами, а дракони зачаровано дивились на щось біля темної чародійки, приховане від інших.

- Мамо, - прошепотіла чародійка і сіпнулась в бік, але зупинилась прислухаючись, після чого кивнула і повернулась до Хальві.

Дракони і Чорний опустились на коліна, схиливши голови, один Даріолгарх продовжував дивитись перед собою і час від часу стверджувально хитав головою.

Темрява розсіялась, так само раптово, як і виникла, дракони піднялись, тихо переговорюючись між собою.

- Морано... ми не знали, що мій брат так далеко пройшов в своїх дослідженнях... не знали хто твоя матір, - сказав старший дракон, звертаючись до дівчини, - вона каже, що сама закрила тебе від нас, щоб іскра дракона не пересилила її магію в тобі і що так було потрібно. Нам нічого не пояснили, так як саме одна з нашого виду намагалась вбити тебе... вибач...

- Тобто намагалась її вбити одна з вас?, - здивовано перепитала Лоранда.

- У мого брата була пара серед драконів, вони мали продовжити рід, але він її не кохав. Брат завжди був збоченцем, йому не достатньо було нашої магії, він не бачив краси в наших жінках і шукав чогось нового та незвичайного... як виявилось знайшов... а його пара страждала, вона стала безумною, постійно ходила і розробляла плани помсти вигаданим суперницям, коли дізнавалась про коханок мого брата, яких він находив серед жінок іншого виду, то просто вбивала їх. Ми намагались її ізолювати від зовнішнього світу, але вона знаходила способи втекти і щоразу проривалась до свого коханого... декілька раз ми підбирали драконицю напівживою, з страшними пошкодженнями, як виявилось брат не просто відштовхував її, цей збоченець спарювався з нею у напівтрансформованому стані, блокуючи її дар, щоб вона виглядала як звичайна жінка, і, після такого жорсткого сексу, знову викидав свою пару на вулицю, як непотрібну іграшку.

Коли брат помер, дракониця кинулась у прірву, але не загинула, отримавши значні пошкодження і втративши крила... вона відріклась від роду і пішла в світ людей, її більше ніхто не відчував і ми зрозуміли її бажання забути важкий період свого життя.

Як виявилось, вона вирушила до того місця де в останнє відчувала свою пару, перед його смертю, вона краще за всіх могла знаходити його через їх природню прив'язку одне до одного. Там відшукала інформацію про дитину і віддала всі свої коштовності фанатикам, які погодились знищити дитя безумного дракона, що приніс стільки біди на їх землі... той караван вирізали через неї, вони шукали Морану, але матір її захистила, дівчинку знайти не змогли...

Всі шоковано мовчали, почувши цю страшну історію. Про жорстокі експерименти безумного некроманта чули всі, але багато хто з присутніх навіть не підозрював, що крім експериментів з магією, цей дракон знищував взагалі все світле, що було поруч з ним.

- Морана з нами не піде, - продовжив, після паузи, старший дракон, - її матір сказала, що дівчинка має скоро вийти на пік своєї сили і прийняти свою долю, в процесі повноцінно відкривши і нашу магію, через ініціацію. Після цього її будуть вважати самостійною і вона сама визначиться в тому, чи жити їй серед людей, чи серед драконів.

Але я не відрікаюсь від своїх слів, дитина належить до моєї сім'ї.

- Дайте їй час розібратись з собою, - тихо сказала Хальві.

- Морано, ти точно не хочеш йти з нами?, - перепитав Даріолгарх у дівчини.

- Ні, але я обов'язково відвідаю ваш дім і познайомлюсь з родиною, просто пізніше, дякую, - відповіла чародійка.

- А ти, хлопче, як тебе звуть? Не хочеш відкрити силу дракона повноцінно?, - повернув голову до Алекса дядько Морани.

- Мене звати Олександр, можна просто Алекс... мені дуже цікаво відкрити силу і пройти ініціацію... але зараз ми закінчуємо навчальний рік в академії... можна повернутись до цього питання пізніше?

- Добре, діти, - кивнув старший дракон, - побачимось з вами пізніше. І ще одне... Алекс, Морано, якщо вам потрібна буде допомога роду, то просто тричі скажіть моє ім'я вітру, повернувшись на північ, і я почую вас.

Молодь закивала, показуючи, що вони зрозуміли слова Даріолгарха і вдячні йому за турботу.

- Бережи її, я бачу, що між вами слабка нитка зв'язку, - сказав тихіше дядько Морани Алексу, підійшовши до хлопця. - Схоже, що після ініціації ви будете визначені силою як істина пара, і, можливо, ми отримаємо повноцінну пару драконів після всіх цих негараздів.

Розпрощавшись, дракони покинули галявину, так само швидко, як і прийшли на неї.

Морана з супутниками повернулась до селища і, після ритуалу омивання обличчя та підсилення амулету на Вдачу, маленький караван вирушив у місто. Всі дуже сподівались встигнути доїхати до Ніленосу, ще до святкування ночі Початку нового року.