Ніч Белтейну сповнена містерією та таємними знаками. В небі підморгували далекі зорі, повітря наповнювали аромати ранніх трав та багаття. Морана відійшла від вогнища в сторону лісу, збираючи квіти для вінка. Босі ноги приємно холодила рідна земля, навколо перешіптувались трави з вітром, що танцював в кронах дерев, розповідаючи їм містичні легенди та давні казки-оповідки, які приніс з далеких-далеких країн.

Тихі голоси почали лунати з різних куточків поляни та лісу, дівчата завершували плетіння вінків та вирушали до річки, щоб спустити їх на воду:

Ступала тихо по шовковій траві,

Несла вінок я швидкій воді,

Вітер волосся розтріпав,

Милий мене ся зачекав.

Білими примарами рухались силуети в темряві, осяяні лише світлом повного місяця. За традицією дівчата ходили босоніж в довгих світлих сорочках, одягнених на голе тіло, їх заздалегідь вишивали взимку, для святкування Белтейну.

Містичну атмосферу ночі псували лише охоронці, які чорними тінями, час від часу, нипали поміж дерев, неподалік від дівчини. Навіть коли темна чародійка підійшла до води, після завершення ритуалу плетіння вінка, вона відчувала незадоволений погляд мага з супроводу, який весь день просперечався з її родиною що до участі Морани в святкуванні Белтейну. Крапку в тій суперечці поставила магістр Фрок, яка підтримала бажання дівчини піти на берег річки з усіма, так як розуміла, що для некромантки однаково важливими є і саме святкування Початку року, і можливість відволіктись від негативу, що все більше накопичувався навколо неї останнім часом.

Кожна дівчина заходила по пояс у річку і відпускала свій вінок, після чого занурювалась з головою у воду. Повернувшись на берег красуні приєднувались до хороводу, який водили подруги навколо багаття, що вважалось символом жіночої пристрасті та очищенням дівочого тіла та душі від різної скверни, складали його з додаванням запашних весняних трав, тому аромати навколо витали просто неймовірні. Неподалік до неба тягнулись полум'яні язики чоловічої ватри, основу якої складали міцні стовбури молодих дубів та ясенів, що обирались заздалегідь в лісі, після ритуалу звернення та задобрення чугайстра. Парубки виплітали свою стрічку весняного хороводу навколо вогню, за звичаєм, вони були вдягнені лише в світлі легкі шаровари, підперезані вишитим поясом. Сполохи вогню грали на оголених торсах, привертаючи увагу дівчат, що танцювали неподалік. Старші люди сиділи поруч з вогнищами, і, спостерігаючи за забавами молоді, тихо перешіптувались, згадуючи свої святкування Белтейну, та смакували домашні настоянки та солодкі вина.

Морана стояла у холодній весняній воді, спостерігаючи, як її вінок віддаляється від берега. Але ось ніжні квіти поглинула, наче проковтнула в одну мить, чорна вода. Від берега почулись зойки та перешіптування подруг. Чародійка зітхнула і, прикривши очі, помалу занурилась у воду. Тиша та спокій підводного світу захопили некромантку, тут було так добре, що не хотілось навіть повертатись. Морана розплющила очі і побачила безліч вогників, які танцювали в світлі місяця, яке пробилось крізь товщу води, навколо неї. Дівчина підняла руку, щоб дотягнутись до дива, яке відбувалось навколо, але підводні світляки розлітались в сторони і не давали торкнутись до себе навіть кінчиком пальця.

- Донечко, тобі підвладні всі стихії та енергії, ти здатна змінювати плин часу для живих істот, але душу свою поєднати не хочеш..., - почула Морана голос матері, який лунав тихим шепотінням води, наче звідусіль. - Лише той хто відчує гарячу пристрасть кохання, пізнає насолоду єднання з дорогою серцю людиною, зможе повноцінно відкритися протилежній стороні буття і нести спокій душам живих істот...

Повітря давно мало б не вистачати, хоча можливо темній лише здалось, що вона довго сидить під водою, а насправді пройшла лиш мить з моменту занурення, інакше б її вже кинулись рятувати.

Морана випірнула з-під води і неподалік від неї на поверхню води вискочив її вінок. Дівчина, під голосні зойки здивування, що лунали від подруг, подивилась на те, як річка відносить далі, плавно похитуючи, її сплетені, в цю таємничу ніч, квіти, і пішла на берег.

Алекс мов зачарований дивився на спокусливу фігуру дівчини, яка чітко виділялась під мокрою сорочкою, яка обійняла тіло, міцно притискаючись тонкою матерією до шкіри чародійки. Цей неймовірний момент естетичної насолоди розірвав Митко, що підхопив юнака, який стояв біля розлогої сосни, за руку і потягнув до танцю навколо чоловічої ватри.

Охорона участі у святкуванні не брала, вони ходили тінями за темною чародійкою, не танцювали і не смакували домашніми ласощами та напоями, і якщо бойовики явно з сумом поглядали на смачне вино та симпатичних дівчат, що кружляли біля вогню, то маг-охоронець простояв з кислим обличчям весь вечір, неподалік від жіночої ватри.

Ланцюжок хороводу все пришвидшувався, іскри від багаття розлітались навколо яскравими метеликами і зникали в густій темряві неба. Наближалась північ. Дівчата та хлопці об'єднали свій танець в одну стрічку, одяг вже був сухим, шкіра палала, а очі кожного наповнилися прадавнім світлом, що несло в собі розуміння основ буття та єднання з природою.

Дівчата почали розривати коло і бігти до річки. Ось одна білим птахом промайнула в темряву ночі, за нею інша стрімким потічком полинула за межі світлового кола ватри... хлопці теж збились з ходу і почали перешіптуватись, після чого вирушили в іншу сторону вздовж річки.

- Що відбувається?, - поцікавилась Лоранда у Хальві.

- Дівчата після весняного танцю мають вдруге пірнути у воду, повноцінно завершаючи коло очищення, - з посмішкою відповіла знахарка, спостерігаючи за маневрами молодих людей. - Для хлопців, вище за течією, теж є місце для купання, вони зараз зайдуть у воду, змиваючи залишки тогорічного негативу і повноцінно очищаючи тіло, душу кожного вже омив священний вогонь чоловічої ватри... а потім підуть ловити дівчат.

- Оу, тобто ловити?, - магістр Фрок здивовано подалась вперед, зацікавившись продовженням цього дивного ритуалу.

- Ну, проскочать по річці до місця купання дівчат і намагатимуться впіймати ту, яка подобається, - залилась сміхом Хальві, притуляючись до Чорного, який обійняв її. - Якщо дівчина відповідає взаємністю парубку, то прийме від нього пояс та проведе з обранцем ніч, а потім весілля відгуляємо, а якщо ж ні, то просто нічого не буде, молодиця не прийме пояс і повернеться на берег.

- Ммм, цікавий обряд, - задумливо подивилась в сторону річки, до якої втекли всі молоді люди, напівсукуб.

Магістр відмітила, що охоронці теж вирушили за Мораною і піднялась на ноги, щоб йти в той самий бік, адже залишати підопічну в такий момент вона не планувала. Лоранда добре знала, що на любощі дівчина час затрачати не буде, а от в загальному хаосі святкування втратити пильність може.

Дівчата з сміхом почали пірнати у воду, під зойки подруг, які ще не встигли зануритися, і тепер розплатились за свою нерішучість, так як їх намочили бризки, що долітали від більш впевнених в собі товарок.

Тут пролунав голосний скрик Парасі, біля неї з-під води винирнув Митко, і, поки дівчина нічого не зрозуміла, швидко обійняв і поцілував свою наречену. Вниз по течії спустились ще хлопці, деякі виринали, як і товариш Морани з темної води річки, але більшість не ховалася, а підпливали відкрито.

До темної підійшло одразу два юнака з сусіднього селища: високий темноволосий син коваля, що вже активно допомагав батьку в кузні, вражав розвиненою мускулатурою, мокре тіло виглядало спокусливо і притягувало погляд, краплі води блищали в місячному світлі, переливаючись дрібними кристаликами; поруч з ним стояв син старости, круглощокий блондин, з вродливим обличчям, яке завжди псувала гримаса невдоволення всім світом, от і зараз юнак скривився, покосившись на суперника... обидва хлопці тримали в руках свої пояси, але дівчина заперечливо хитнула головою, побачивши, що молоді люди протягують свої дарунки саме їй. Некромантка поспішила в сторону очерету, накинувши на себе сильний короткотривалий просторовий морок для відведення очей, поки залицяльники не проявили наполегливість і ніхто більше до неї не надумав підходити. Морана пірнула і пропливла частину шляху під водою, винирнувши подалі від галасливої юрби, вона прямувала до прихованої загати, в якій, вже не перший рік, любила ніжитись влітку, ховаючись від всього світу.

Обпершись на стару мокру колоду, що стирчала з води біля краю загати, дівчина напівлежачи спостерігала за зоряним небом. Колись давно, ще коли чародійка була малою, тітка розповідала їй, що нові зорі запалюються, коли народжується дитина. В кожної людини є свій яскравий вогник в небі, до якого лине її світла частинка душі після смерті. Темна ж сторона - залишається на землі і, якщо не має важких гріхів та сильного зв'язку з світом живих, йде на переродження, щоб знову розділитися на темну та світлу частини, при утворенні нового життя.

В певний момент чародійка зрозуміла, що темрява навколо неї стала більш густою і вона не чує криків та сміху, які лунали зі сторони поляни біля річки.

До ніг темної щось торкнулось, Морана сіпнулась, але відчула, що ноги потрапили в міцний захват. Через секунду біля неї випірнув Алекс, швидко перебравшись руками по її тілу вгору, при цьому хлопець потягнув за собою і сорочку некромантки.

Чародій притиснув Морану до колоди, вглядаючись в її обличчя і закриваючи від темної зоряне небо. Його очі палали яскравим вогнем з чорними завихреннями темряви, тіло було напруженим та збудженим.

- Алекс..., - чародійка спробувала заговорити з юнаком.

- Чшш, тихо, маленька, тихо, - зашипів некромант, цілуючи дівчину, і, ледь відсторонившись, звільнив трохи простору, щоб дістатись руками до грудей дівчини, що були ще під мокрою тканиною, - ти зараз знову все зіпсуєш.

Морана відчула як коліно Алекса наполегливо натискає на її ноги, примушуючи розсунути їх, щоб хлопець міг більш зручно, а головне - ближче, примоститися зверху на чародійці.

Темний цілував некромантку не стримуючись, сильно прикушуючи її губи, розминаючи руками груди та все міцніше притискаючи її до колоди, яка почала скрипіти під подвійною вагою, яка навалилась на неї. Суміш ніжності та болі була неймовірною, Морана закотила очі, відкинувшись назад, і хлопець одразу почав торкатися гарячими губами її шиї, залишаючи на ній сліди від пристрасних поцілунків, він спускався все нижче. Прикушуючи затверділі соски чародійки, через мокру тканину сорочки, Алекс все таки стягнув її з дівчини, відкинувши на край колоди. Темрява навколо ставала все більш щільною, хрипле дихання некроманта опаляло шкіру і темна зрозуміла, що втрачає контроль над собою, знову віддавши управління не розуму, а тілу, яке тягнулось до чуттєвої насолоди.

Одна рука Алекса пірнула під воду і некромантка відчула як він почав водити пальцями по внутрішній стороні її бедра, перебираючись вище. Коли руки хлопця добрались до цілі, дівчина майже готова була дозволити йому зробити все, до чого темний так прагнув, але в голові чародійки, під звук очерету, який колихав вітер поруч з нею, пролунали слова матері, які вона почула в минулий день народження:

Не вір словам, душею все сприймай,

Ти зло не підпусти, коханого згадай,

Твій друг - це ворог, ворог ж добрий друг,

Це пам'ятай, коли замкнеться круг.

Одразу в пам'яті почали змінювати один одного образи: Деміан в перший день їх зустрічі, його обійми в кабінеті директора, очі кольору грозового неба, поцілунки та відверті дотики на прихованій далекій алеї в парку... і запах, Морана відчула той знайомий, такий рідний, аромат сандалу та післягрозової свіжості... щось зрушилось в її душі в цей момент, вона пам'ятала, що кохає того неймовірного магістра і вірить йому... пелена пристрасті спала з очей і думки некромантки стали чистими...

Зауваживши, що опиратись чомусь нормально не виходить, та й юнак ще не роздягнений повністю, Морана розслабилась, дозволяючи Алексу продовжувати все, що він почав, і знову заговорила, тихим-тихим голосом, від якого некромант завмер, прислухаючись:

- Ніч Белтейна вважається священною для зачаття нового життя, відмовляти людині, яку хочеться пізнати ближче, недопустимо... Алекс, ти можеш заволодіти мною зараз, супротив чинити я не буду... але після цього ти мене більше ніколи не побачиш... моя душа тобі не належить, мої думки зараз не тут, серце я подарувала іншому чоловіку і твоїм воно не буде.

Ми домовлялись розбудити спочатку мої почуття, ти обіцяв, що якщо кохання не буде, то і наполягати на близькості нашій не станеш...

Хлопець відсторонився від Морани, в очах його звивалась в лютому танці темрява з вогнем, він стягнув з себе штани і знову навалився зверху на чародіку, але завмер, не проникаючи в неї, притулившись головою до її лоба і заплющив очі. Важке дихання почало вирівнюватись. Алекс прошепотів:

- Обіцяв... і стримаю своє слово... останній раз...

Молодий чоловік розплющив очі, полум'я в них вже не було, і відсторонився від дівчини. Морана лежала мовчки і не рухалась, щоб не провокувати чародія. Молодик стояв поруч з темною, довго розглядаючи її, наче торкався поглядом кожної частинки тіла, неприхованої під водою. Глибина була невеликою, тому Морана могла також бачити Алекса майже повністю, вода сягала ледь вище колін чародію, і темна розуміла яких зусиль молодому чоловіку вартувало стриматись зараз, його напруженні м'язи на жилистому тілі та збудження були очевидними. Місяць торкався ніжним примарним сяйвом до світлої шкіри юнака, виділяючи кожен згин... темна зрозуміла, що вже занад-то відверто розглядає чародія і заплющила очі, щоб не пробудити в ньому надію на свою зацікавленість.

Глухий рик та різкий сплеск води дали зрозуміти Морані, що Алекс зрозумів її остаточну відмову і пірнув у чорні води річки, щоб охолонути. Дівчина розплющила очі і зрозуміла, що шум лісу та крики людей знову повернулись в навколишній світ. Її кликали. Через секунду біля неї стояла розгнівана та занепокоєна Лоранда:

- Що ти собі надумала? Накинути темне відведення погляду і зникнути в невідомому напрямку… ти перелякала всіх…, - магістр збилась на середині речення. – Морано… що тут сталось, чому ти у такому вигляді?! І твоя шкіра – ти вся у візерунках Темряви…

Некромантка стягнула свою сорочку з колоди і поспішно одяглась, на березі вже збирались люди, а охоронці взагалі з’явились через секунду після Лоранди і активно оглядали очерет неподалік від них, не бажаючи приймати участь в гнівній розмові двох чорних відьом. Навіть настирний маг-охоронець стояв з заплющеними очима і сканував простір навколо дівчини.

- Все гаразд, просто хотіла побути одна, - відповіла Морана, відмічаючи, що одягу Алекса ніде не видно.

- Тут слід сильної темної магії, - сказав маг-охоронець, - забороненої темної магії.

Лоранда здивовано подивилась на свою студентку:

- Моро, що ти зробила? Чи може тут ще хтось був?

- Ні… все гаразд… думаю, що просто після ритуалу я випадково відкрилась для рідної енергетики темряви, - захитала головою Морана і поспішила на берег до тітки, яка занепокоєно прислухалась до розмови своєї дівчинки та її магістра. – Ходімо додому.

- Ходімо, - тихо відповіла Лоранда, - але ти мені все одно поясниш, що тут відбулось…

Темна чародійка сіпнулась і, повернувшись, уважно глянула на магістра Фрок, після чого, непомітно для інших, ледь кивнула головою, погоджуючись зі словами жінки.