Майже всю дорогу до Лорпандосу молодь обговорювала цікавинки, які вони побачили у гномів.
Кломп, наприклад, мріяв про грандіозну наукову роботу, в якій він створить масивну ілюзію навколо моделі королівського палацу, обов'язково більш неймовірну та деталізовану, ніж робота директора Тордона, яку вони бачили в університеті. В його планах була масивна презентація проекту, захопливі погляди та підтримку всієї аристократії, і, як апофеоз всіх його старань, - запрошення на роботу королівським чародієм. Хлопчина їхав поруч з Мораною і ділився своїми ідеями, навіть не звертаючи уваги на те, що дівчина роздумує про щось своє і майже його не слухає.
Свардіус з Бореєм обговорювали літальні апарати, моделі яких побачили в музеї, сперечаючись про їх функціонал та можливості. Чародії так захопились диспутом, що не помітили, як відірвались від друзів, все більше пришвидшуючи рух своїх коней в запалі цікавої суперечки.
Валейс з Малайєю навпаки відстали, але їх розмови певно були далекими від наукових дискусій, ну не могла ж дівчина так червоніти, наприклад, через детальний аналіз роботи кристалів пам'яті, коли співрозмовник пошепки розповідав його їй, близько прихилившись зі свого сідла.
Погода була теплою та сонячною, відчувалось наближення весни. Природа прокидалась і дорогою можна було побачити ніжні, блакитні та бузкові, головки веснянників, які вже пробились з-під снігу.
В Лорпандос студенти приїхали вже ввечері. На центральній площі йшла вистава мандрівних акторів і, порадившись, молодь вирішила сходити на прогулянку, щоб глянути виступ комедіантів.
Після заселення та вечері, Морана хотіла залишитись в номері, але Малайя вмовила дівчину все таки сходити з ними. Видно було, що напівельфійці сподобався природник і їй дуже хотілось з ним погуляти, але вона соромилась виходити в місто в компанії чоловіків одна.
На площі було людно, навколо саморобної сцени зібрався натовп, в якому постійно кричали торговці різноманітними смаколиками, випивкою та дріб’язковими прикрасами.
На помості вже йшла вистава. Сама конструкція підсвічувалась з усіх сторін потужними світловими кристалами, тому глядачі знаходились в зоні півтемряви і могли добре роздивитись все, що відбувалось на сцені.
Трупа мандрівних акторів грала історію про лицаря та дракона. Сюжет був простим та легко сприймався всіма верствами населення: прекрасна дівчина закохалась в воїна, він її інтенсивно добивається, а в ніч, коли та погоджується віддати йому себе і чекає коханого на балконі свого маєтку, юну красуню викрадає дракон. Поганець силою робить дівчину своєю дружиною, але хоробрий лицар вбиває нелюда і при світлі повного місяця, біля тіла побореного ворога, добивається таки прихильності звабливої жінки, зливаючись з нею в палкому поцілунку... і так далі по сценарію...
Морана ще з моменту близькості дракона та його обраниці, втратила інтерес до занадто деталізованої гри акторів, а після вбивства "рептилії", взагалі відвернулась, оглядаючи з більшим зацікавленням людей навколо.
Тут її погляд зачепився за знайому деталь, ще не повністю зрозумівши, що вона побачила, дівчина почала просуватись через натовп... там було щось важливе, вона мала допомогти... Морана зупинилась розглядаючи хлопчика, що тепер вже стояв недалеко від неї, це була та ж сама дитина в лахмітті, з хворобливим поглядом, яку дівчина побачила на виїзді з міста минулого разу.
- Цукерочко, чого сама... ик... стоїш... ик... компанія потрібна?, - до Морани наблизився п'яний чоловік, в брудній, явно залитій чимось, сорочці. Його дрібні оченята сально розглядали дівчину, незнайомцю явно кортіло завести цікаве знайомство після перегляду відвертої вистави та влитого в себе алкоголю. - Тобі пощассстило... ик... я готовий... ну тево... ик... скласти компанію...
Дівчина з огидою відкинула від себе руки зі спітнілими долонями, якими п'яничка намагався її обійняти. Чоловік розізлився і пробурмотів, що якась там дівка не розуміє свого щастя і поліз обійматись більш наполегливо.
Відштовхнувши вдруге нетверезого нахабу Морана почала роздумувати чи доцільно буде підпалити цього свина, чи все таки не бруднити руки та честь мага. Тоді, коли чародійка вже схилялась до першого варіанту розвитку подій, поруч з нею з'явився Борей, він обійняв дівчину за талію і притягнув до себе, зі злістю розглядаючи впертого залицяльника та його дружків, що стояли напівкільцем відгороджуючи товариша та його здобич від людей, їх чародійка одразу не виділила з натовпу.
- Якісь проблеми, золотце? - запитав бойовик в Морани, показово запалюючи в вільній руці вогняну кулю і слідкуючи за реакцією опонентів.
- Тьху, телепень, це ж треба було на магів нарватись в такій товкотнечі, - сплюнув на землю один з товаришів п'янички. - Пішли поки зайвого не відхопили.
- Не має проблем, - ще один зі спостерігачів підняв руки, звертаючись до Борея, щоб показати, що вони не хотять неприємностей, - ми помилились, вже йдемо.
Вся нетвереза компанія закивала і, в міру можливостей, швиденько зникла в натовпі.
Борей погасив вогняну кулю і повернув Морану до себе, з осудом вглядаючись дівчині в обличчя:
- Моро, ти ж знаєш, що жінкам вночі наодинці краще не ходити, навіть серед натовпу.
- Знаю, дякую, але я і сама могла б впоратися, - кивнула темна чародійка.
- Можливо й так, але якщо б тебе відволікли і оглушили?
- Як? Палкою по голові серед такого натовпу?, - скептично усміхнулась дівчина.
- Ні, наприклад розчин якийсь під носа підсунули і ти б знепритомніла. Повір, навіть охорона повірила б, що мужик дружину, яка перебрала хмільного напою через незвичку, після святкування, додому несе, а родичі проводжають, щоб не обікрав ніхто, - похитав головою Борей.
- Добре добре, я зрозуміла, буду поруч з тобою, - погодилась Морана, і більш тихо додала, - я знову того хлопчика бачила, якого хотіла тобі показати, коли ми покидали місто... він дуже дивний, обірваний весь, з хворим поглядом... я знаю, що маю якось йому допомогти, але він знову зник...
Борей сильніше притиснув подругу до себе, наче боявся, що вона знову побіжить шукати хлопчика, якого він тоді не бачив, і вільною рукою торкнувся її лоба та щоки:
- Наче не має жару... Моро, ти точно впевнена, що бачила його? Якщо ти не мариш, то це знову щось потойбічне може бути...
Біля пари з'явились веселі товариші і покликали до таверни, вистава вже скінчилась і потрібно було відпочити перед дорогою.
- Може ще по келишку пива?, - посміхаючись запропонував Борею Валейс.
- Та ні, перед дорогою краще поспати, - відмовився бойовик.
- Ми сьогодні вдвох в кімнаті, може ти до Морани, а ельфійочка до мене?
- Я ж тобі казав, що заручений, а Мора моя подруга і...
- Казав, але ми бачили як ви на площі обіймались, - підморгнув природник.
- Тобі здалось, я її просто від п'яних залицяльників захищав. Повторюю ми з Мораною друзі і я кохаю свою наречену, - незадоволений тим, що доводиться пояснювати те, про що вже говорив раніше, сказав Борей.
Хлопець глянув в сторону дівчат, які щось обговорюючи йшли перед ними. По різким похитуванням голови темної чародійки, бойовик зрозумів, що цілительниця просить подругу про те ж саме що й тільки-но говорив природник... от, вигадали романтику собі влаштовувати в дешевій таверні, ніби до Ніленосу почекати не можна.
Студенти випили теплого трав'яного відвару перед сном, лише Валейс з Свардіусом вирішили посмакувати місцевим пивом на ніч, і розійшлись по кімнатах.
Морана різко прокинулась серед ночі, місяць заглядав у вікно, утворюючи світлову доріжку аж до підлоги в центрі приміщення... щось в кімнаті було не так... прислухаючись до звуків притихлої будівлі та мірного сопіння сусідки, чародійка вглядалась в чорноту, куди не потрапляло місячне світло.
Неочікувано з темряви винирнув блідий обідраний хлопчина, якого вже декілька разів бачила темна. Дитина простягнула до чародійки руки і майже беззвучно проговорила:
- Допоможіть...
Морана сіла на ліжку, намагаючись не робити різких рухів, щоб не злякати хлопчину, і запитала:
- Чим тобі допомогти?
- Ми грались... я впав у колодязь... мені холодно... допоможіть... мама мене не бачить... постійно плаче...
- Ти зможеш показати де ти впав?
Хлопець замиготів:
- Зможу... мене лише Ви побачили... я просив... вони не чують...
Морана взулась і накинула плащ, в дорозі вона не роздягалась під час ночівлі принципово, адже практика вже показала, що статись може що завгодно.
Дитина перетворилась на невелику іскру-вогник і вилетіла на вулицю крізь зачинене вікно. Морана глянула, що її проводжатий мерехтить обабіч дороги, перед входом в таверну і вислизнула з кімнати. Коли дійшла до сходів, почула як позаду закрились двері, обернулась і побачила Валейса. Природник придивився до чародійки і швидкими кроками наздогнав її:
- Куди це ти зібралась? Мало пригод сьогодні було, чи може про побачення з ким домовилась?
- А сам чого тут ходиш?, - запитанням відповіла Морана.
- Ну, вирішив пройтись трохи, заснути не можу... думав яку компанію може знайду в залі, щоб кхм... кави випити...
- Угу, кави, звісно, посеред ночі, - з сарказмом відповіла Морана, - ми всі завжди так робимо.
- Ти не сказала куди йдеш?
- Мене попросили допомогти, так що не заважай, або пішли разом, якщо заснути не можеш.
Природник здивовано подивився на темну і швидко повернувся за зимовим плащем в кімнату, наздогнавши дівчину біля входу.
Вогник миготів біля дороги, там де Морана і бачила його через вікно. Коли чародії наблизились, світляк покружляв навколо дівчини і полетів в сторону нижнього міста.
Одразу за зоною складів, компанія звернула в вузьку вуличку і вийшла до глухої стіни в кінці провулку. Вогник пролетів крізь перешкоду, наче й не помітив її.
Морана спробувала заскочити на стіну, підштовхнувши себе повітряним потоком, але не долетіла і Валейс ледь встиг підхопити її на руки.
- Ти що виробляєш?, - сердито прошипів природник темній в обличчя, - мало того, що в цей квартал мене привела, ще й лізеш незнамо куди.
- Мені потрібно на ту сторону, - дівчина вперто показала рукою на стіну і спробувала вирватись з рук природника.
- Та сиди вже, - Валейс зітхнув і створив під ногами масивний повітряний щит, який, як платформа, підняв пару і переніс, підкорюючись волі чародія, через перешкоду.
Вогник чекав на них і, як тільки Морана ступила на землю, полетів далі. Студенти пробрались через сміття та дрібні чагарники до старого колодязя, вогник зависнув над ним.
Морана намалювала на землі паличкою символи життя, глибини та пошуку, і направила заклинання на конструкт. Символи засвітились червоним, це означало, що живих в колодязі не має...
Некромантка зітхнула і почала розповідати Валейсу про хлопчика, якого декілька разів бачила раніше, і який прийшов просити допомоги сьогодні. Привид стояв поруч з нею і уважно слухав темну, але раптом від нього пішли червоні сполохи і дитина закричала:
- Ні, ні, я НЕ мертвий... я там... мені холодно... приведіть маму...
- Добре, не нервуйся, НЕ мертвий, - кивнула Морана, - показуй де твоя мама.
Хлопчик заспокоївся і перетворившись на вогник знову повів чародіїв вуличками нижнього міста.
Біля старого просівшого будинку, з заколоченими вікнами, дитина знову перетворилась з світляка на людину:
- Мама там, вона постійно плаче... не можу до неї зайти... не чує мене... кликав... кликав... не чує...
Морана переказала Валейсу слова привида і той задумався:
- Вікна заколотили, навряд там хтось є...
До студентів підійшов патруль, який винирнув з-за повороту в кількох кроках від них. Старший охорони, старий повненький дядечко, розглядаючи дітей, запитав:
- Молодь, а що ви тут вночі робите?
Валейс назвав себе і подругу, і вони пред’явили знаки приналежності до академії.
- Розумієте, я некромантка, можу бачити душі мертвих і говорити з ними. До мене сьогодні підійшов хлопчик і попросив допомоги..., - дівчина розповіла охоронцям те, що з ними сталося, пояснюючи свою присутність серед ночі в нижньому колі міста.
- Хм... пригадую я одну історію, - старий вояка задумливо потер бороду. - Ще на початку зими зник хлопчина один, син вдови, яка жила в цьому домі. Чоловіка лише влітку схоронила, його товаром на складі придавило, наче балки якісь розвантажували, чи щось таке... Так от, шукали тоді і ми, і її сусіди, але дитину не знайшли. Малеча сказала, що вони в хованки грались і навіть не уявляють де їх друг так сховатись зміг... Жінка тоді в розпачі була, плакала постійно, а через місяць її в домі мертвою знайшли, не витримала горя та туги за близькими, повісилась...
- Що ж робити тепер?, - Валейс подивився на Морану.
- Потрібно дістати тіло хлопчика і поховати поруч з його мамою, - відповіла чародійка, прислухаючись до приглушеного голосіння, яке лунало з будинку.
Охоронці зі студентами направились до колодязя. Старший покрутився біля нього і сказав:
- Доведеться вдень повертатись з мотузками...
- Зачекайте,- замахала руками Морана, і звернулась до привида, що розгублено літав за нею, певно роздумуючи про те, що почув про свою маму... він не вірив, що помер, певно не хотів вірити і в смерть мами. - Скажи, а вода в колодязі тому є?
- Так... там холодно і мокро..., - кивнула дитина.
- Валейс, ти міг би домовитись з джерелом, щоб виштовхнуло потоком тіло?... але спробуй все зробити так, щоб не сильно пошкодити його...
- Хм, спробую, - кивнув чародій і прикрив очі, звертаючись до підземного джерела.
Земля загуділа, з колодязя вдарив тонкий струмінь води, який одразу ж зник, заховавшись назад. Через хвилину широка водяна платформа підняла тіло дитини на поверхню, разом з понівеченим хлопчиком вода виштовхнула багато сміття, труп якоїсь облізлої кішки і розлогі гілки.
Охоронці відступили від страшної картини і чародіїв, які змогли таке провернути. Хоча магія була нескладною, але сама ситуація дійсно здавалась якоюсь занадто моторошною, з подихом потойбічних сил.
Валейс переніс повітряним потоком все, що віддала вода, на землю. Один з стражів побіг до найближчого пункту охорони і повернувся звідти з широкою мішковиною та супроводом у вигляді двох воїнів, з лопатами на возі, та капітана гарнізону.
Дитину переклали на мішковину, а потім на підводу, після чого вся процесія рушила пішки за місто на кладовище, яке знаходилось не так й далеко, їхати на підводі з прогнилими останками не захотів ніхто, навіть коня вели за вузду.
Привид всю дорогу крутився навколо прогнилого розбухлого тіла і постійно запитував у Морани:
- Це я?...ні, я не такий... невже це я?
Дівчина заспокоювала дитину, що скоро він буде з мамою, щоб він знову не почав злитися чи нервувати; довелось і охоронцям в двох словах пояснити з ким вона говорить, щоб не косились як на прокажену... після цього поруч з чародійкою йшов лише Валейс.
Як тільки залишки тіла поховали біля могили матері, над захороненням з'явився привид гарної молодої жінки, в білосніжному літньому платті, яка обійняла охайного усміхненого хлопчика, що пригорнувся до неї постійно повторюючи "мама".
По реакції охоронців, Морана зрозуміла, що цю картину бачить не лише вона.
Поруч з привидами, в ореолі світла, виник розмитий силует чоловіка, жінка з дитиною одразу потягнулись до нього, і як тільки вони торкнулись своїми прозорими руками цього світіння, все в одну мить зникло, і навколо запанували сірі сутінки, що приходять перед світанком.
До таверни Морана з Валейсом повернулись вранці, брудні та замучені.
- І як це розуміти, ви де гуляли?, - незадоволений Борей з хлопцями зустрів їх на сходах. Як виявилось, друзі недавно прокинулись і зрозуміли, що темна з природником десь ділись, менше ніж півгодини тому. Порадившись Борей з Кломпом та Свардіусом збирались вирушити на пошуки пропажі, а напівельфійка мала очікувати в таверні, адже вони могли повернутись раніше і знову десь зникнути, якби нікого не застали.
- Давай ми приведемо себе до ладу і за сніданком все розкажемо?, - Морана підійшла до сердитого бойовика і жестом примирення торкнулась рукою його грудей, заглядаючи в очі.
Борей рвано видихнув, ще раз зміряв поглядом Морану І Валейса, відмічаючи що ті дуже змучені та брудні, що явно говорить не на користь романтичної прогулянки, і кивнувши пропустив друзів до їх номерів, а сам пішов вниз замовляти сніданок.
- ... і потім вони зникли. Охоронці зафіксували все на кристали пам'яті, починаючи з витягування тіла дитини і завершуючи щасливим поєднанням родини в посмерті... тому нас довго в відділку не протримали, записали свідчення, завірили все і через дві години відпустили, - завершила Морана розповідь.
За столом повисла тиша, всі шоковано дивились на спокійну некромантку, яка продовжила сніданок, так як не встигла поїсти, поки розповідала.
- Ти так спокійно про все це говориш, - тихо сказала розгублена Малайя, - це ж так страшно... жахлива доля цілої сім'ї.
- Це Життя і Смерть, від цього ніхто врятуватись не зможе, потрібно просто сприймати все як частину нашої реальності, - знизила плечами темна чародійка.
- Некроманти завжди більш спокійно відносяться до таких жахіть, вони ж працюють з мертвими, - махнув рукою Кломп, звертаючись до напівельфійки, - не загострюй на цьому увагу. Хоча історія реально моторошна.
Студенти завершили сніданок, обговорюючи останні події, і відправились в дорогу.
Подальша подорож до Ніленоса сюрпризів їм вже не готувала, і ввечері компанія студентів заїжджала на територію рідної академії.