Тиждень пролетів дуже швидко. Морана почала займатись з викладачами танців та етикету. Їй привезли сукні, чародійка знайомилась з мешканцями палацу та, майже щодня, обідала в компанії Етни. Дівчатам дуже сподобалось спілкуватись одна з одною, тому їх дружба розвивалась дуже активно. Одного разу на обід, в компанії напівельфійки, з'явився Локі, але поведінка у нього був відчуженою, чоловік майже весь час мовчав, кидаючи на Морану задумливі погляди.

- Деміан розповів Локі про твою матір і сили, я думаю саме це так вплинуло на його поведінку. Тепер йому потрібен час, щоб зібрати до купи всі факти та легенди, формуючи повноцінно думку на основі отриманої інформації, - пояснила наступного дня Етна своїй подрузі. - Не хвилюйся, гірше ставитись до тебе він не буде, мій брат дуже цінує перше враження і сутність людей, а не їх походження чи нестандартність, яка зазвичай відштовхує інших.

- А тебе не лякає те хто моя мама?, - занепокоєно поцікавилась Морана.

- Ні, я навчилась у Локі цінувати індивідуальність і дуже вдячна йому за те, що зміг показати світ саме з цієї точки зору, - посміхнулась дівчина.

Деміан постійно зникав на весь день, намагаючись розібратись з немертвими та відшукати слід Алекса.

- Новини відсутні, але ми намагаємось щось відшукати, - щоразу говорили магістру голова відділу безпеки, слідчі та маги-пошукачі. Та що там говорили, чародій сам перевіряв всі залишкові плетіння ще на початку осені, там дійсно було стерильно чисто, наче хтось випалив всі сліди магії після ритуалу.

Герцог здогадувався, що Алекс зараз перебуває за межею живих, туди він переходив і після вбивств, саме через це слідчі постійно втрачали нитку, яка могла б привести до звичайної людини, але обривалась в самий неочікуваний момент в цій ситуації. Магістр був впевнений, що завдяки зв'язку з батьком Морани, некромант міг перетинати границю і переходити у зону потойбіччя коли заманеться, пересуваючись через той сизий туман, це робило його досить небезпечним, в купі з маніакальними нахилами та жорстокістю. Ще одним підтвердженням, перебування Алекса за межею, було те люте гарчання біля прірви, схоже на тугу сердитого дракона, якого захопили в полон. Хлопець виказав себе через непідконтрольну лють, яка затьмарила йому розум, коли він побачив кохану жінку з іншим, тоді юнак спробував дістати їх з Мораною через туман, але темрява приховала своїх дітей від божевільного некроманта.

Все складалось наче логічно, але позитивного результату Деміан досягнути ніяк не міг, ще й Локі дістав зі своїми розпитуваннями про Темряву та Морану. Якби темний не знав добре свого товариша і його тягу до невідомого, то вже почав би ревнувати до нього свою наречену.

Робота займала весь вільний час, але ночі герцог намагався дарувати коханій, разом зі своєю ніжністю та пристрастю.

Навіть коли дівчина засинала, не дочекавшись повернення магістра, він все одно приходив до її кімнати і переносився у світ сновидінь поруч з нею, насолоджуючись тонким ароматом її шкіри та волосся, теплом, яке допомагало відкинути важкі години, проведені в пошуках та суперечках, окремо від коханої людини.

Одного вечора Деміан, розповідаючи Морані про рід Сторнів, різко підвівся і сказав, простягнувши руку нареченій:

- Ходімо, я тобі дещо покажу.

Чародійка без зайвих питань підвелася і вони вирушили довгими переходами Ноктаріуму до західної вежі.

Деміан прочинив двері і повів наречену вгору старими кам'яними сходинками, притримуючи її під лікоть. При їх наближенні на стінах запалювались смолоскипи. Видно було, що вогонь магічного походження, але сам факт наявності факелів на сходах дуже здивував чародійку, так як по всьому замку освітлення забезпечували більш практичні кристали.

- Певно тут ти не дуже часто буваєш, якщо досі не прилаштував світлові кристали, - висловила свою думку Морана.

- Так, - кивнув Деміан, - не був багато років.

В кінці сходів на них чекали масивні дерев'яні двері з нанесеними на них символами. Герцог відчинив їх і провів свою наречену всередину.

Спочатку було темно, але потім Морана побачила, як навколо них дрібними світляками загораються вогники... десятки... сотні... тисячі дрібних різнокольорових іскорок, схожих на зірки, починали світитись все більш інтенсивно по всій кімнаті, вони були на стелі, стінах підлозі. Дівчина з захопленням затамувала подих, притулившись до магістра, їй здавалось, що вони витають десь далеко над поверхнею землі, серед невідомих прекрасних світил, що запалюються при народженні нової душі.

- Це неймовірно..., - видихнула Морана, яку переповнювали емоції від побаченої краси.

Через певний час інтинсивність освітлення стала достатньою, щоб дівчина змогла розгледіти джерело цих вогників. По всій кімнаті, в камінь, було вбудовано тисячі дрібних дорогоцінних камінців, які мали різноманітне забарвлення. Всі вони були покриті пилом, тому доводилось лиш здогадуватись, як би переливались грані коштовностей, якщо їх очистити від бруду.

- Це місце батько створив для моєї матері, коли вона була вагітна мною і не могла залишати палац, - почав розповідати чародій, обійнявши ззаду Морану. - Он, поглянь, по периметру вбудовано великі світлі кристали пам'яті, на них записані різноманітні пейзажі, деякі міста та місця відпочинку, в яких побували мої батьки. А прямо перед тобою є невеличке заглиблення, туди можна помістити будь який кристал.

Деміан підійшов до одного з світлих кристалів і торкнувся до нього рукою, все навколо почало переливатись і чародійці здалось, що вони потрапили всередину веселки. Аж раптом фантасмагорія кольорів припинилась і вони з Деміаном опинились посеред прекрасного парку.

- Але як..., - Морана крутила головою відмічаючи дрібнички в пейзажі: літали метелики, пахли квіти, навіть легкий теплий вітерець відчувався.

- Це жива проекція місця, - відповів Деміан. - Якщо простіше сказати, то не ми перенеслись крізь час та простір, а місце прийшло до нас.

- Я навіть не здогадувалась, що таке диво може існувати, - дівчина торкнулась до листочка калини, яка росла неподалік, а потім зірвала його. - А що буде, якщо тут щось змінити?

- Нічого, це ж просто магічна проекція, - знизив плечами некромант. - Все що ти тут зміниш не відобразиться на реальному місці, все що візьмеш - зникне, коли вимкнеться зображення, але поки ти тут можеш насолоджуватись всім так, наче насправді гуляєш десь за межами замку.

- Дякую, що показав це мені, тут просто казково, - дівчина підійшла до герцога і поцілувала його.

- Ммм, я просто тільки згадав про цю кімнату, після смерті батьків не приходив сюди жодного разу, - сказав Деміан. - Тепер ти зможеш приходити сюди коли захочеш, я завтра вранці дам розпорядження привести тут все до ладу і прибрати цей пил.

- Дякую, тут справді чудово.

- Ну, можемо залишитись тут і провести вечір на м'якій траві, - чародій притиснув дівчину до себе міцніше, - або я завершу для тебе екскурсію.

- Я хочу вечір з тобою, - Морана наблизилась майже впритул до губ нареченого і відчула як він затамував подих, в очікуванні поцілунку, - але після завершення екскурсії.

Чародійка різко відсторонилась від Сторна, але секунди вистачило, щоб той зреагував на ситуацію і притягнув дівчину назад в обійми, зриваючи свій поцілунок, який в нього так жорстоко відібрали. Зі сміхом темні піднялись на наступний поверх вежі, сходи притаїлись за маленькими дверима, оздобленими під вигляд всього приміщення, Деміану навіть довелося суттєво нахилятись, щоб пройти далі, не зачепивши верхньої перетинки.

На верху виявилась велика кімната, без стін, по всьому периметру, між вузькими стовпами колон, розмістились панорамні вікна. Вид відкривався неймовірний: червоним палав небосхил, ховаючи останні промінці сонця, під ногами, далі за палацом, лежали поля, ліси, тікала на північний-захід річка Нокта...

- Ну що, залишимось тут чи повернемося в кімнату з ілюзіями?, - прошепотів герцог своїй нареченій на вухо, стягуючи з її плеча сукню.

- Тут, - відповіла чародійка, і, розвернулась обличчям до коханого, щоб подарувати йому ще один поцілунок і ще одну сповнену пристрасті ніч.

За пару днів до святкування заручин до Ноктаріуму прибули Хальві та Чорний, з ними приїхали і Парася з Митком. Несподіваним сюрпризом став приїзд дядька Оргеста та тітки Сальвії з Марком. Адже Морана думала, що він вже досліджує далекі землі, насолоджуючись морськими подорожами.

- Я так рада вас всіх бачити, - Морана розцілувала близьких людей і відрекомендувала їх з напівельфійкою один одному, - познайомтеся, це моя подруга Етнолінія.

Етна якраз проводила день в компанії чародійки, допомагаючи їй розібратись з важким офіційним танцем, який якраз вивчала Морана на занятті. Складні фігури та незвичні рухи передбачували участь двох пар, тому підтримка Етни виявилась досить доречною.

- Гарний палац, - сказав дядько Оргест, киваючи з привітанням Етні. - Але трохи похмурий.

- Нічого, от з'являться у них дітки, так тут все шкереберть стане і наповниться фарбами, - засміялась тітка Сальвія.

Морана зашарілася і швидко змінила тему, відрекомендувавши родичам прислугу. Дівчата якраз прибігли в хол, щоб провести гостей до їх кімнат і тепер незадоволено зиркали одна на одну, вирішуючи в мовчазному поєдинку, хто буде проводити молодого красеня, наче кузена їх герцогині, до його покоїв.

За обідом до них приєдналися Деміан та Локі, привітавши новоприбулих, чоловіки розмістились за столом і прийняли участь в обговоренні святкування, яке велось з початку трапези.

- Король прибуде в обідній час, він хотів побачитись з нами до початку заходу, тому офіційну церемонію назначимо десь після обіду. Канцелярія вже взяла на себе обов'язки по надсиланню запрошень у старші роди аристократів та посольства, - сказав Деміан.

- Ох ти ж лишенько, ще й король з аристократами буде, - сплеснула в долоні Хальві.

- Тітонько, а що ж ти хотіла, - здивувалась Морана, - Деміан ж герцог, четвертий в черзі на престол, звісно вони всі мають бути, ще й з посольств прибудуть представники інших рас.

- Та ти що, нам про це ніхто не казав, - знахарка прикрила долонею рота, який мимоволі відкривався від здивування.

- Вибачте, не подумали попередити, не хотіли поставити вас в незручне становище, - сказав герцог, приклавши руку до грудей, з легким нахилом голови.

- Та нічого, просто нам потрібно буде приділити трішечки більше уваги своєму зовнішньому вигляду, - сказала Сальвія.

- Так, певно, що так, - кивнула, зітхнувши знахарка.

- У Дарквуді чудове ательє з готовими сукнями, рід Сторнів фінансував його заснування та й зараз ми співпрацюємо з ними, - сказав Деміан, помітивши занепокоєність Хальві, - так що для нашої сім’ї там все виготовляють швидко і без фінансових затрат, всі матеріали потім мій керуючий заносить в список закупів для обозів, що привозять товари з узбережжя та столиці.

- Так, тітко Хальві, мені там підібрали просто чудові сукні, - закивала Морана.

- Ми допоможемо, не хвилюйтеся, - зраділа Етна можливості з'їздити в місто за новими сукнями. Їх маєток знаходився, як і палац Сторнів, за межами міста, і дівчина завжди шукала привід зайвий раз пробігтися по магазинах та лавках.

- Дякуємо, діти, - кивнула Хальві, посміхаючись, задоволеній своєю пропозицією, молоді.

Наступного ранку всі разом вирушили до міста, їх супроводжував загін охорони, на якій наполягав Деміан. Герцог не зміг вирушити з ними по магазинах, через роботу, але на руці Морани ввечері з'явився ще один браслет з камінцями-телепортами. Як виявилось, некромант замовив його одразу після того, як зробив Морані пропозицію і забрав виріб лише вчора.

- Активуй без вагань, якщо загрожуватиме небезпека - чорні перенесуть тебе додому, срібні відкриють портал для мене. Якщо не буде можливості їх розбити, то просто потримай кульку в руках, уявивши Ноктаріум, це дасть поштовх для активації перлини переходу, - пояснив ввечері чародій, надягаючи нареченій нову прикрасу.

Закупівлі пройшли без пригод. Господиня ательє була в захваті від великої кількості відвідувачів і зняла з усіх мірки, підібравши необхідний одяг. Майстриня пообіцяла, що її дівчатка встигнуть за добу все підігнати і завтра, після обіду, нові сукні привезуть до Ноктаріуму.

Морана потягла своїх і до дідуся-антиквара, щоб показати незвичайну крамницю і познайомити з цікавою людиною.

- Лютий..., - прошепотів старий Левіані, присліпувато розглядаючи Чорного, і впевнено додав, - Лютий це ти! Але як?! Ти зовсім не змінився за ці роки.

- Вибачте..., - почав було перевертень, але раптом вираз його обличчя змінився, - Вій?! Не може бути, ти так постарів... я не впізнав тебе.

Виявилось, що дуже давно перевертень та антиквар товаришували, тоді вони разом провели кілька років, досліджуючи південний берег та міста Самарії в пошуках стародавніх амулетів та артефактів. Саме в тій подорожі Чорний здобув для темряви прикрасу, за якою його відправили і, яка після цього, все життя була у Морани. І кільце старий Левіані привіз теж звідти.

- Але чому мама не сказала забрати одразу й каблучку?, - здивовано сказала Морана, коли Хальві з Чорним і вона з герцогом обговорювали сьогоднішній день в кабінеті біля каміну.

- Я думаю, що Темрява знала, що кільце в потрібний час потрапить до тебе, - відповів Чорний. - Я багато років працював на неї і можу сказати без вагань, що вона завжди знає що було, є і буде, просто більшість подій її або не цікавлять, або під забороною втручання для вищих сутностей, щоб світовий порядок не був порушеним через їх вплив.

- Може й так, - хитнула головою чародійка і вони повернулись до обговорення знайомства Чорного з антикваром та їх пригод в Самарії, адже так приємно завершити день з рідними людьми в затишній атмосфері.