- Що, невже дійсно, самі справжні дракони були?, - Марічка охала, постійно намагаючись обійняти сина, за якого хвилювалась.

Хальві з посмішкою спостерігаючи за подругою, продовжувала розповідь, перебираючи пасма волосся своєї дівчинки, та пила запашну каву зі спеціями, яку Марічка недавно почала готувати у своєму закладі для відвідувачів. Причиною такого нововведення став досить банальний факт - діти наполягали, ще з осені, що це дуже смачний та популярний напій, адже він добре бадьорить і, взагалі, всі вишукані кафетерії вже давно замовляють кавові зерна у торговців з півдня. В результаті Марічка замовила взимку декілька мішків цих зерняток та спеціальну машинку, у місцевого майстра, для того щоб їх перетирати на порошок. Виявилось, що каву дійсно привозили в Ніленос вже декілька років і ціна на неї була, хоч і висока, але не на рівні зоряного неба. А маленька мельничка, для перетирання кави, виготовлена по схожій технології з аналогічними для спецій, взагалі покорила серце господині гостинного двору своєю вишуканістю та невисокою ціною.

- Ох, добре тут з вами, але ми поїдемо, - знахарка піднялась з-за столу, - хочеться ніч офіційного святкування Початку нового року вдома зустріти, а не десь серед лісу.

- Морано, - серйозно подивився на свою підопічну Чорний, - якщо будуть якісь неприємності - одразу зв'язуйся з нами через свої кульки для переговорів. Ми приїдемо за будь яких обставин, а якщо біда станеться, то я у трансформованому вигляді за пару годин до міста доберусь.

- Дякую, - чародійка обійняла тітку та перевертня, - якщо що одразу зв'яжусь. Все гаразд буде, не турбуйтеся.

Розпрощавшись з рідними, які одразу ж вирушили у дорогу, та з мешканцями трактиру, Морана з Лорандою та Алексом пішли до академії, до святкування залишилось небагато часу, тому варто було поспішити.

Морана прийняла душ з дороги та передяглась у легку білу сукню, вишиту по подолу та рукавах дрібними червоними та блакитними квітами, які обплітали зелені вусики в’юнка з ніжними листочками. Чародійка сиділа на ліжку, розчісуючи волосся, і спостерігала за хаосом, який розвила її сусідка по кімнаті, збираючись на свято.

- Знаєш, мені дуже-дуже сподобалась столиця, - щебетала Трояна, витягуючи для чогось червону кофтинку з шафи і втискуючи поміж речей один високий шкіряний чобіт, - там все таке величне, вишукане, люди галантні та ввічливі. Здається, що навколо постійно звучить високий акорд і от-от розпочнеться якесь свято.

- Ви до того лабіринту сходили хоч?

- Так, знаєш, він дійсно моторошний... ззовні так точно, - подруга зашарілась і, мрійливо притиснувши до себе дві різнокольорові панчохи, продовжила, - просто в середині панує півтемрява, мені стало страшно і я пригорнулась до Борея, він вирішив мене поцілувати, щоб заспокоїти... ну, а потім нас вигнали "за розпусну поведінку у столичному розважальному закладі загального призначення", - Трояна завершила речення змінивши інтонацію і явно перекривляючи когось дуже в’їдливого та неприємного, хто вичитував їх з нареченим за інтимні моменти, які вони собі дозволили в лабіринті.

- На квіти ми так і не сходили подивитись, так як на декілька днів їздили за місто, знайомі батьків Борея влаштовували святкування дня народження доньки і нас всіх запросили у їх заміський маєток, батько цієї Дурсінди радник короля, тому всі дуже були зацікавлені в цій поїздці.

Знаєш, виявилось Борея хотіли одружити на цій курці облізлій, вона так навколо нього крутилася, то їй зле стане, прямо біля нього, і терміново обпертися на руку галантного кавалера потрібно, то дістати щось з іншого кінця столу, під час гри у бридж, так вона не просила їй передати необхідну річ, як цього вимагає етикет, а сама тягнулась за предметом, виставляючи своє декольте прямо перед носом у Борея, хоча там і показувати нічого, ця курка - пласка як дошка...

Морана розслаблено спостерігала за маленьким смерчиком, яким носилась Трояна по кімнаті, емоцій розповідь подруги не викликала, але атмосфера звичного спілкування з близькою людиною та логіка підказували темній коли потрібно посміхатись, а коли незадоволено хитати головою, щоб допомогти Трояні вивільнити емоційний потік, яким дівчина так хотіла поділитись з чародійкою.

Коли Трояна завершила переказувати основні події свого відпочинку і поцікавилась поїздкою Морани, в двері постукали. Чародійка відчинила, на порозі стояв святково одягнений Борей, він привітався з дівчатами і пройшов до кімнати, розмістившись на ліжку нареченої, між коробками з капелюшками, розкиданим взуттям і стосом кофтин та спідниць:

- Я так розумію ви ще збираєтесь.

- Угу, Морана вже одягнулась, тому можеш тут посидіти, поки я визначаюсь з сукнею. Одразу й послухаємо вдвох про їх поїздку, про наш відпочинок я вже трішечки розповіла, - Трояна швидко поцілувала бойовика і знову пірнула до шафи.

Темна чародійка зітхнула і знову почала розповідати про те що з ними відбувалось після від'їзду з Ніленосу.

- Так ти подарувала тітці з Чорним лише перлину для зв'язку на Початок року?, - перепитала Трояна.

- Ні, я ще виготовила амулети від негоди, давно ж планувала, але згадала про них аж під час поїздки до гномів. От на початку весни й підготувала подарунки.

- А, тоді нормально, а то перлинка звісно хороша штука, але одна маленька кулька не виглядає як подарунок, - засміялась подруга, показуючи пальцями наскільки малесенькою вважає перлинку.

- Угу, я теж так вирішила, тому кульку для перемовин презентувала просто так, після ночі Белтейну, - кивнула Морана і продовжила свою оповідку про саме свято.

- Я так зрозумів у вас з Алексом стосунки все таки розвиваються?, - вигнув брову Борей, після короткої згадки про те, що чародійка з темним "підпали під дію абсолютної пелени і погано контролювали свої бажання та вчинки" і шматків фраз "пішов охолонути" та "швидко вдягалась, бо люди почали підходити".

- Я з ним коханням не займалась, якщо ти про це, - хитнула головою темна, - і не планую. Він сам наступного дня, коли ми ходили до лісу, підтвердив, що спочатку необхідно емоції пробудити, а потім вже по ситуації дивитись.

- Так ви ще й до лісу ходили?, - заусміхалась Трояна.

- Так, багато хто ходив, за белинь-квіткою, ще й драконів зустріли..., - кивнула Морана продовжуючи свою розповідь.

- Неймовірно, - відьмочка сиділа на ліжку біля нареченого і притискала до грудей зелений черевичок, - це ж просто казка якась - зустріч з фейрі, ти та Алекс з роду драконів, вас чекає ініціація, тебе признав голова їх роду...

- Так, виглядає все дійсно неймовірно, - погодилась Морана, підіймаючись, і накинула на плечі довгий легкий плащ, - я піду, щось набридло вже сидіти, може прогуляюсь алейками, може до дівчат загляну. Побачимось на святкуванні.

Чародійка помітила, що як тільки-но Трояна, зачарована розповіддю про несподівану появу красенів-драконів, присіла на ліжко біля нареченого, той підсвідомо почав перебирати її волосся, а потім взагалі погладжував спину та сідниці дівчини, яка притулилась до нього. Навіщо заважати друзям насолоджуватись романтикою, яку вони виривають у сірих буднів, тому Морана і поспішила розпрощатись, тим паче вона дійсно вже зібралась і хотіла прогулятись.

Весна радувала теплим сонечком і ніжним вітерцем, солодкі аромати квітів лоскотали ніздрі, а пташки виводили неймовірні казкові серенади природі, в яку закохувались щороку, під час її пробудження від зимового сну.

Морана помалу рухалась парковою алеєю і перебирала в голові спогади про свої зустрічі з Деміаном та Алексом. Коли емоції були живими, то її серце билось частіше від одної згадки про коханого магістра, а одногрупника вона навіть не помічала, здавалось, що некромант проявляє симпатію лише через її схожість з померлою Лорою. Зараз ж логіка видавала систематизований ланцюжок стосунків з цими чоловіками і Морана розуміла, що Алекс дійсно все сильніше прив’язувався саме до неї, а не до образу з минулого, що кохав і хотів він її. Деміан сприймався як щось важливе, але без почуттів так важко було визначити рівень їх взаємин, ще й пропав чоловік на цілих пів року і не зрозуміло коли повернеться...

Дівчина присіла на лавку, що примостилась біля штучної водойми, під розлогим молодим ясенем. Прикривши очі Морана намагалась відкинути холодні розрахунки і пробудити почуття, вона вже не в перший раз це робила, але поки результатів не було.

- Вирішила прогулятись?, - голос Алекса розірвав гармонійну картину звуків навколишнього світу.

Морана розплющила очі і побачила, що темний сидить поруч на лавці, підперши голову рукою, і спостерігає, з легкою посмішкою, за нею. Хлопець теж був одягнений святково, хоч і в стилі студентів їх спеціальності: темні шкіряні штани і чорна сорочка вигідно контрастували з його білим волоссям, довгий сірий плащ не приховував граційної фігури некроманта, так як лежав поруч з ним на лавці.

- Так, погода хороша, а Трояна ще збирається, - кивнула темна.

- Ще й Борей до вас пішов, - усміхнувся Алекс, - я чомусь так і подумав, що ти не довго протримаєшся з ними в кімнаті і втечеш на прогулянку.

- Ну, я могла б і до дівчат піти, чому зразу на прогулянку..., - підняла брову, показуючи запитання, Морана.

- Ні, не могла б, - Алекс підсунувся ближче до дівчини і почав говорити тихіше, здавалось, що він скоро перейде на шепіт, - ти зараз не любиш спілкуватися з людьми, після того як зникли почуття, ти почала більше часу проводити на самоті, часто гуляєш сама, або сидиш у своїй кімнаті, коли там нікого немає.

- Ти що спостерігаєш за мною, що так добре вивчив мої звички?

- Так, спостерігаю... я живу і дихаю тобою, навіть незважаючи на той факт, що ти цього не помічаєш.

- Алекс...

- Не потрібно знову починати розмову про те, що ти мене не кохаєш, - блондин відкинувся на спинку лавки, - я це вже неодноразово чув, як і ти чула мої слова що до того, що я не відступлюся і не відмовлюсь від тебе.

- Не боїшся, що як вийде пробудити мої емоції, все стане таким ж як і раніше? Всі рази, коли я підпускала тебе, основані на бажанні хоч щось відчувати, потім такої потреби ж не буде, - дівчина розглядала тонкий профіль некроманта, поки він, заплющивши очі, слухав її слова. Загострені правильні риси обличчя робили його дійсно вродливим, підтягнута висока фігура, незвичайне волосся та таємничий ореол потраплянця з іншого світу приваблювали дівчат, чому ж він так зациклився саме на ній...

- Не боюсь. Я знаю як зробити тебе щасливою і в сотні раз підсилити будь які твої емоції, подарувавши насолоду, - Алекс подивився Морані прямо в очі, - ніхто, ніякі магістри та дракони, ніколи не зможуть дати тобі те, що дам я... ти це зрозумієш дуже скоро...

- Подивимось, - чародійка розірвала зоровий контакт з некромантом і, відвернувшись до водойми, продовжила, - давай не будемо поки про це. Може прогуляємося поки ще є кілька годин до свята і поговоримо про архітектуру, природу, навчання?

- Хм, давай, - Алекс підвівся, простягнувши дівчині руку, - в мене є чудова ідея. Ти згадала про заняття і архітектуру. Тут недалеко за містом є старовинний маєток, з моторошною історією... може туди прогуляємось?

- Не знаю чи варто, якось не дуже взимку наша прогулянка вдалась...

- Так ще ж не ніч, навіть не вечір, та й будівля та має таку репутацію, що навіть злочинці туди не полізуть, лише прителепкуваті некроманти, такі як ми з тобою, - чародій не відпускав руку темної, поки розповідав їй про цікаву будівлю, і плавно направляв дівчину до виходу з парку.

- Добре, але якщо обіцяєш, що ми за цих декілька годин встигнемо подивитись все, - поставила Морана умову.

- Думаю, що навіть швидше впораємось, - заусміхався Алекс і потягнув чародійку за собою у сторону середнього кола міста.