Морана з Алексом прогулялись до окраїн середнього кола в Ніленосі, де взяли в оренду двох коней. Алекс розповів, що покинута будівля знаходиться за містом, тому не дуже популярна, але їхати туди недовго.

Розмовляючи про погоду та екзамени, молоді люди швидко приїхали до старого занедбаного маєтку, сонце вже було досить низько, але вечір лише починався. Сама будівля дійсно була схожою на руїни: стіни потріскали, вікна дивились темними мертвими проваллями на небажаних гостей, перед входом, згадкою про минулу велич, височів фонтан, прикрашений статуєю дракона.

- Тут раніше жив один відомий своєю жорстокістю темний чародій, легенди говорять, що він викрадав молодих незайманих дівчат і довго знущався над ними в своїх підвалах, а після їх смерті, захоплював чисті душі в кристали, щоб потім використовувати в чорномагічних ритуалах, - таємниче розповідав Алекс Морані історію маєтку. - Коли містяни отримали чіткі докази вини цього чародія, то направились чинити самосуд, так як він був аристократом, і всі розуміли, що справа в суді може затягнутися на роки.

Проте коли люди прийшли сюди, то мага вдома вже не застали, але знайшли в підвалах його будинку тіло останньої жертви, вбитої з особою жорстокістю, наче чародій залишив всім на згадку послання, що його краще не шукати, адже з кожним може статись те, що вони побачили перед собою...

Після цього будинок вважають проклятим місцем і намагаються навіть поруч з ним зайвий раз не ходити, особливо вночі. Кажуть, що інколи, з темного нутра маєтку, лунають крики замучених жертв жорстокого некроманта...

В повній тиші, після завершення історії, молоді люди простояли декілька хвилин, розглядаючи будівлю.

- Ну що йдемо, чи тобі страшно?, - тихо запитав Алекс, обійнявши Морану.

- Йдемо, що даремно приїхали чи що, - знизила плечами дівчина і, відсторонившись від товариша, першою зайшла в дім.

Всі поверхні всередині були покриті товстим шаром пилу, а от на підлозі вирізнялися ледь припорошені сліди перебування в домі великої кількості відвідувачів.

- Хм, тут наче люди були, - задумливо розглядала приміщення дівчина, і вказавши рукою на сходи додала, - дивись, сліди по всьому будинку, але найбільша кількість веде нагору. Глянемо що там?

- А як же ж підвал? Не будемо шукати місце де замордовували юних дів?

- Там певно нічого вже не має, - махнула рукою Морана, - а ці сліди, хоч вже припорошились, але досі помітні на загальному фоні. Я нагору, а ти як хочеш.

Обережно підіймаючись старими сходами, дівчина оминала провалені ділянки. Будівля була триповерховою, молоді люди заглядали на кожен поверх, перевіряючи чи не ведуть сліди саме туди, щоб не пропустити щось цікаве, тому процес затягнувся, і коли вони вийшли на горище, в розбиту шибку віконця лилось червоне світло заходу сонця.

- А ти казав, що некромант в підвалі жертв своїх мордував, - хмикнула Морана, вказуючи рукою на засохлі плями крові та залишки від проведеного ритуалу в центрі приміщення, - хоча так довго слід не протримався б, навіть будинок вже розвалюється.

- Ну, певно це його послідовники якісь тут імітацію ритуалу влаштовували, а кров думаю тваринного походження, її явно стільки для створення відповідної атмосфери розлили, - знизив плечами Алекс. - Дивись, там в кутку вихід на дах є, пішли глянемо на захід сонця і навкруги роздивимось, з такої висоти має відкриватись гарний вид, а то скоро вже повертатись потрібно.

Морана, подумавши, кивнула і лиш прошепотіла, наче звертаючись до себе, поки вони лізли на дах:

- Енергетика тут дійсно специфічна, таке враження, що темрявою та еманаціями смерті пройнялось все навколо...

Широка рівна смуга настилу, по периметру будівлі, давала можливість рівно стояти на краю покрівлі, але поручнів вже майже ніде не було, тонкі дерев'яні смужки, прикріплені більше для умовного позначення межі, давно прогнили від дощів та переламались під тиском снігу та вітру.

Вид дійсно відкривався непоганий: з одного боку тягнувся високий захисний мур Ніленоса, з-за якого виглядали дахи будинків та шпилі башт, а з іншого розкинувся ліс з невеличким озерцем біля нього. Все це тонуло в кривавому світлі сонця, що заходило.

Алекс підійшов ззаду до Морани, обійнявши дівчину двома руками та зариваючись носом в розпущене чорне волосся.

- Бачиш як тут гарно, не шкодуєш, що поїхала?, - поцікавився він, злегка проводячи руками по животу Морани і намагаючись потрапити в виріз тонкого плаща, який був пошитий без ґудзиків.

- Так, непогане місце, - кивнула дівчина. Коли Алекс обійняв її, Морана несвідомо зробила невеликий крок вперед, і зараз миски її черевичків висіли над краєм... вона заворожено дивилась на порожнечу під ногами, повністю концентруючись на ній, намагаючись відтворити почуття, які охоплювали її в снах біля прірви. Чародійку настільки поглинув процес самокопання, що вона не звернула уваги на те, що Алекс зміг пробратись вже під плащ і в відкрите декольте сукні, що дозволило йому почати руками гладити груди дівчини, все це він робив дуже обережно та ніжно, щоб не відлякати кохану знову, цілуючи при цьому чародійку в шию.

- Як же ж я тебе кохаю... вже давно прийшов час поєднати твою душу та пробудити почуття, чому ти сторонишся, не розумію, - тихо муркотів хлопець на вухо жаданій дівчині, продовжуючи все сильніше розминати, затверділі від дотиків, вершини її грудей. Алекс притискався дуже міцно, відчуваючи хвилю збудження. Раптово він сказав те, що вирвало Морану з марення про прірву з її снів, - кохана моя, він розповів, що душа твоя існувала в двох світах, але він зміг притягнути вивільнену частину в момент смерті плоті і ти мала вже відчути її... сказав, що коли все повернеться, коли ти пустиш в себе кохання, то зможеш стати цілісною... я все зробив, все підготував... як же ж я тебе хочу...

- Що? Що ти сказав?, - Морана в одну мить повернулась до реальності від слів Алекса і, не звернувши навіть уваги на відверті дотики, різко розвернулась до юнака. Через це рівновагу втримати вона не змогла і похитнувшись почала завалюватись з даху. Алекс впіймав її за руку і дівчина повисла над землею.

- Чому ти така?! Все вже мало змінитись! Ти не реагуєш на мене зовсім, на мої дотики, на мої почуття!, - зі злобою та відчаєм голосно сказав чародій, темрява почала заповнювати райдужки в його очах.

- Алекс, що з тобою?!, - Морана намагалась дотягнутись вільною рукою до краю покрівлі, але це їй не вдавалось. Юнак знову різко почав змінюватися, що наштовхувало на підозри що до його нормального психічного та емоційного стану.

- Що зі мною? Зі мною?!!, - темний чародій перейшов на крик, в чорноті очей проступили вогняні сполохи. - Це з тобою щось не те... але я тебе змушу повернутися, кохання моє...

Одним сильним ривком Алекс витягнув Морану і міцно стиснув її в обіймах, з дикою спрагою впиваючись дівчині в губи. Чародійка відчула металевий присмак в роті - Алекс прокусив їй губу в жорсткому владному поцілунку. Але дівчину і далі продовжували хвилювати лише сказані темним чародієм слова, вона не відповідала на його поцілунки та гарячі дотики: одна рука хлопця притискала Морану до нього, а іншою некромант потягнув вниз виріз плаття темної, через що почувся тріск тканини і воно ледь розірвалось, оголюючи верхню частину торсу дівчини. Чародійка сіпнулась, щоб вивільнитись, адже Алекс знову перейшов межу дозволеного, але темний її не відпустив, з нелюдською силою втримуючи дівчину, і продовжив жорстко торкатись до чуттєвих зон оголених грудей та з дикою спрагою пити поцілунки коханої, залишаючи рани на її губах.

- Перестань..., - сказала Морана відвернувшись трохи вбік від Алекса, але він не дав їй договорити і з силою схопивши за волосся, примусив повернути голову назад... хоч діяв він жорстко, проте в його діях не було загрози, лише дике бажання, саме його відчувала Морана в цих проявах сексуальної агресії від хлопця, що збуджував, але не цікавив її зовсім... дівчина не реагувала на ніжності, проте не намагалась більше втекти, з холодним розрахунком зрозумівши, що це все марно і Алекс її не відпустить, замість цього чародійка спробувала вивільнити силу, може в некроманта і є захист дракона від магії, але ж хоч щось зробити можна було б спробувати... але чари лиш сонливо відізвались десь всередині, внутрішня сутність була проти напрямленої агресії що до темного... поки зверталась до сили, Морана ще раз прокрутила в голові почуту фразу про свою душу, щось в ній було важливим, потрібно дізнатись конкретніше про все... і тільки-но темна зібралась знову поставити своє запитання, як все навколо змінилося... Морана відчула хвилю знайомої сили десь зовсім поруч...

Раптово Алекса відірвали від Морани, той від неочікуваності розтиснув руки, і дівчина знову ледь не впала, в останній момент втримавши рівновагу.

- Що тут відбувається?, - тримаючи юнака за куртку, з загрозливими завихреннями темряви в очах, навпроти Морани стояв магістр Сторн.

- Деміан..., - прошепотіла Морана розбитими губами, але одразу перевела погляд на Алекса.

Дівчина не прореагувала на запитання, хоча в душі промайнув якийсь натяк на емоції, всі її думки крутились навколо відповіді на запитання, яке допоможе їй розібратись з усіма останніми подіями... чародійка знову холодно звернулась до Алекса, наче нічого не сталось:

- Повтори що ти сказав про мою душу.

Некромант не відповів, хлопець навіть не намагався вирватись, він нерухомо, в розпачі та з неприхованою злістю, стояв біля магістра, вглядаючись в обличчя дівчини.

- Зрозуміло, навіть бачити мене не хочеш..., - виплюнув декан, розглядаючи оголене тіло та розтріпане волосся Морани.

- Ні, Деміан, хочу, зачекай, але мені потрібно дізнатись про що Алекс говорив...

Деміан відштовхнув юнака на покрівлю даху, не слухаючи пояснень, і, розвернувшись, спустився на горище. Перед собою він майже нічого не бачив, образ напівроздягненої коханої в обіймах іншого не відпускав, магістр розумів, що якщо зараз не піде, то просто вб'є хлопця. Коли чоловік дійшов вже до першого поверху, перед ним почало мерехтіти повітря і з'явився привид Зорани Немфілд.

- Що ти робиш, це ж він!, - закричала дівчина, - Морана порожня, від неї взагалі ніяких емоцій не йде, вона наче мертва, цей звір щось їй зробив! Він її зараз вб'є, як і мене тоді. Врятуй її!

Деміан, ще не повністю зрозумівши про що говорить привид, кинувся назад, перескакуючи через провали сходинок та руйнуючи нові. От сліпий ревнивець, його ж не просто так перекинуло до коханої, вона в небезпеці! А він, навіть не розібравшись, залишив її з безумцем.

Нагорі почувся крик дівчини. Очі чоловіка вже затягнула чорна пелена злості і він за декілька секунд подолав останній шматок відстані, що розділяла його і горище.

На підлозі, прямо на місці осіннього кривавого вбивства, лежали Алекс та Морана, дівчина викручувалась, намагаючись вивільнитись з-під некроманта і знову щось вимагала розповісти про душу. Сукня темної була розірваною ще більше, її поділ задерся догори, оголюючи стрункі ноги чародійки, на яких виділялись криваві сліди подряпин… але здавалось зовсім не це турбує дівчину, вона намагалась відсторонитись і отримати відповідь на своє запитання.

Деміан кинувся до них. Чоловік зрозумів, що про взаємини між Мораною та Алексом навіть мови бути не може, так закохані себе не ведуть… певно чародійка побігла за ним, коли магістр швидко покинув дах, але цей малий збоченець зловив її знову, потрібно було таки його вбити одразу... Деміан побачив, що Алекс втримував його кохану, проявляючи нелюдську силу та гнучкість: юнак навалився зверху на темну, стримуючи однією рукою її зап’ястки, заведені вгору над головою, іншою ж рукою намагався розстібнути штани, припавши губами до відкритих грудей дівчини. Навколо них витали клуби молочно-білого туману, такі ж, які Деміан бачив у ніч вбивства...

З глухим гарчанням магістр підскочив до пари, яка боролась, і, відірвавши Алекса від Морани, вдарив його з усієї сили по обличчю та в груди, роздався хруст зламаних кісток. Від потужного удару хлопець відлетів до дальньої стіни, але там він різко піднявся, лише ледь помітно хитаючись. З носа некроманта густим потоком почала йти кров. Сорочка Алекса була розірваною, біле волосся розтріпалось, вибившись з низького хвоста, на обличчі змінювали одна одну гримаси злості та безумних моторошних посмішок-оскалів.

Темрява тугими стрічками обвила тіло молодого некроманта, у нього під шкірою набухли вени, почали загострюватись ікла та з’явились кігті на руках, здавалось, що тіло не витримає напруги і шкіра трісне під таким внутрішнім тиском… трансформований чародій атакував Деміана, намагаючись пробити кігтями його груди, але чоловік виявився більш спритним бійцем, ніж його опонент і, легко вивернувшись з лінії атаки, сильним ударом відкинув хлопця в сторону, подалі від Морани. Некромант знову швидко став на ноги, зап'ясток його лівої руки вигнувся під незвичним кутом, але хлопця це наче й не турбувало.

Декан Сторн став між Мораною та Алексом і спробував упіймати юнака повітряним арканом, так як знав, що прямої шкоди, через магію драконів, некроманту він спричинити не зможе, але спроба виявилась невдалою. Морана в цей час спробувала активувати портал переходу для Лоранди, проте нічого не сталося. Алекс помітив цю спробу і, голосно розсміявшись, випустив джгути зі своїх рук в сторону декана, здавалось, що він використовує для атаки власні судини…хоча може воно так і було. Деміан активував комбінований щит, але живі ліани пробили його за декілька секунд. Морана, не довго думаючи, підскочила до магістра і обійняла його зі спини, поширюючи на нього свій захист від магії. Алекс загарчав і, втягнувши назад криваві джгути, вдарив кулаком по підлозі, дім почав трястись, зі стелі посипались шматки деревини та перекриття, магістр та чародійка впали на підлогу, яка місцями почала провалюватись, утворюючи наскрізні дірки.

- Морана завжди належала мені... Вона знову буде моєю... скоро, дуже скоро..., - посміхнувся юнак, його очі світились червоним, а тілом пробігали чорні змії татуювання, схожого на малюнки на тілі Морани. Алекс вискочив у відкриті двері на дах. Деміан кинув схвильований погляд на дівчину і, переконавшись, що вона ціла, побіг за некромантом.

На даху Алекс стояв розхитуючись біля самого краю.

- Не роби різких рухів, - прошипів Деміан, сформувавши вогняну кулю, з вплетеними в неї джгутами темряви, в руці, - тобі, тварино, не має куди втікати.

Морана схопилась за перлину на браслеті, намагаючись викликати архимагістра, почувши його голос - швидко сказала, що вони в будинку некроманта за містом. Директор коротко відповів, що зрозумів і попросив чародійку не відпускати перлину з пальців, протримати її скільки зможе, щоб він міг чути що відбувається, поки добиратиметься до них.

 Дівчина піднялась за чоловіками і, прикривши розірване закривавлене плаття плащем, мовчки спостерігала за тим що буде далі. Їй потрібно дізнатись правду, але темна розуміла, що їй знову нічого не скажуть.

Молодий некромант повернувся до магістра з червоними злими сполохами в очах... але потім побачив біля входу Морану і, невідривно слідкуючи за її обличчям, з безумною посмішкою на губах, розставивши руки в сторони, як тоді в кінці зими, на зубці старої башти, відштовхнувся назад...

Деміан підійшов до краю і глянув вниз - тіла не було, лише білий туман, що танув в світлі повного місяця над землею.

Чоловік повернувся до Морани і, підійшовши ближче, обережно взяв її руками за плечі і запитав, вдивляючись в такі знайомі, але чомусь холодні, беземоційні очі:

- Як ти? Що він з тобою зробив?

- Нічого, - хитнула головою чародійка, - він не хотів пояснити що сказав про мою душу...

- Морано, він цілував тебе коли я прийшов, поводився наче ти його власність, а ти навіть не спробувала відштовхнути цього покидька!, - знову почав закипати магістр, стиснувши сильніше плечі дівчини, - а на горищі Алекс взагалі був близький до того, щоб взяти тебе прямо на місці вбивства Зорани, яке до речі він скоїв. А тебе, виявляється, хвилюють лише якісь його висловлювання, кинуті в момент пристрасті?!

- Він скоїв... зрозуміло..., - хитнула головою Морана ніяк не реагуючи на злість в голосі Деміана, - ти не розумієш, ті слова важливі, він щось знає... - дівчина легко вивернулась, відвернувшись від оціпенілого, від її байдужості, магістра, і піднявши голову до місяця тихо заспівала:

Матір мене колисала,

Душу мою розірвала,

Вітер розвіяв світами,

Все помінялось місцями,

Буде тепер вона з нами...

Розпач минає і смуток,

Холод торкнувся душі,

Лиш над безодньою чути,

Як погано мені...

Біль від розлуки, кохання,

Криком зриваються з уст,

Снами мандрую до рання,

В серці ж лише криги хруст.

Більше не можу кричати,

Мушу змінити це все.

Як же ж собою стати,

Душу з'єднати в одне?

Хожу туманними снами,

Біль розрива... не мине,

Треба назад повертати,

Щоб відшукати себе.

Крила розправлю у небі,

Душу в єдине зберу,

Знову прийду я до тебе,

Долю принесу свою...

Деміан шоковано слухав тиху пісню, голос лився повільно, як і очі дівчини, він здавався позбавленим емоцій... але між рядками відчувався такий біль та відчай, що серце стискалось від нерозуміння, чим він може допомогти коханій?!

- Дівчинко моя, що з тобою відбувається? В тебе певно шок від всіх цих подій..., - тихо прошепотів чоловік обіймаючи Морану.

Чародійка повернулась в кільці рук декана, і наблизила до нього своє обличчя, вглядаючись Деміану в очі... навколо почала джгутами звиватись темрява. Магістр нахилився, легко торкаючись розбитих губ дівчини поцілунком, аромат післягрозової свіжості з сандалом дурманив голову, чоловік ніжно водив руками по спині чародійки, намагаючись заспокоїти і показати свою підтримку... і в цей момент Морана відчула, що знову провалюється у чорну безодню.