Вітер розтріпав волосся Морани, ніжно торкаючись її шкіри. Біля безодні було тепло, вперше за весь цей довгий час подорожей до примарного світу.

- Цікаво, зараз це мій сон чи твій, - Деміан підійшов до чародійки і, ставши позаду, обійняв її.

- Не знаю, напевно наш спільний, - тихо відповіла темна, торкаючись рук герцога, які обвились навколо її талії. Вона дивилась вперед, намагаючись розгледіти іншу сторону прірви. Але якщо раніше ту сторону приховувала снігова завіса, то зараз все тонуло в клубах біло-сірого туману. Здавалось, наче велетенські хмари опустились з неба, щоб приховати від гостей щось невідоме та таємниче.

- Я знаю це місце, - темний поцілував свою наречену в шию.

- Правда?, - Морана ледь повернула голову до чоловіка і одразу розплатилася за це поцілунком.

- Угу, правда, - магістр розвернув Морану обличчям, притягуючи до себе, для продовження ніжностей.

- Деміане, ти не хочеш розповісти де ми? Я сюди весь час приходжу в снах, - чародійка спробувала відсторонитися від нареченого, чим викликала його сміх.

- Гаразд, гаразд, - кивнув магістр, - ця прірва знаходиться в Темному лісі, на наших землях. Якось мені довелось тут побувати під час пошуків зниклого патруля.

Бабуся розповідала мені легенду про цю безодню, її ще називають Дорогою потойбіччя. Якщо придивитись, то видно, що по формі каньйон дійсно схожий на дорогу, яка губиться серед містичних туманів.

Так от, легенда... колись ліс був звичайним, в ньому жили фейрі та ельфи, але одного разу вища сутність, бог немертвих та потойбічного світу, закохався у прекрасну дівчину, вона була донькою ельфійки та фейрі, ніжна, чуттєва, її хотілось оберігати і володіти нею одночасно. Бог прийшов до чарівного створіння під час повні, коли та сиділа на березі повноводної річки і співала квітам та травам про сонце та роси.

- Стань моєю і ти отримаєш владу над природою та стихією, - проговорила темна сутність, наблизившись до дівчини.

- Ні, мені не потрібна влада, - хитнула головою напівельфійка. - Я живу в гармонії з цим світом.

- Вічне життя, незгасаюча молодість, цінності? Я дам тобі все!, - продовжив наполягати володар потойбіччя.

- Я частинка природи, цінною для мене є краса світанків, чаруючі барви квітів та їх п'янкий аромат. Як і все живе навколо, я пройду свій цикл від народження і до смерті, поєднавшись з навколишнім світом, - дівчина продовжила свою пісню, а темний бог стояв вражений її словами. Він ніколи не чув такого і не розумів її.

Тоді бог заволодів тілом напівельфійки і силою примусив стати його дружиною. Щоб кохана його швидше прийняла і не сумувала за світом живих, темний володар створив в своєму світі віддзеркалення місця, в якому поєднався зі своєю дружиною вперше. От тільки природа почала гинути, відчуваючи тугу за своїм дитям, так утворився чорний ліс, повноводна річка перетворилась на безодню, яка розділила світ живих та мертвих.

 Вважається, що душі померлих бачать в цьому місці міст, який вони переходять, відправляючи частинку своїх сутностей в царство вічного спокою. А від ніжної напівельфійки та володаря потойбіччя бере початок одна з гілок роду темних ельфів.

Морана мовчала, пригорнувшись до магістра, і слухала стукіт його серця. Так страшно втратити все, що любив, і поєднати свою долю з некоханою людиною.

- Сумна історія, - прошепотіла дівчина.

- Таке життя, все стається так як мало бути, дорогу обираємо ми самі, але основні події не змінити, якщо вони впливають на загальну історію буття, - чоловік знову припав поцілунком до губ нареченої, він не хотів бачити смуток на її обличчі.

В пісню вітру, який гнав туман над безоднею, почали вплітались золотими нитками слова:

Тебе нам Темрява подарувала,

В тобі завершення всього,

Тепер себе ти відшукала,

Прийняла світ, сутність його.

Неподалік від Деміана та Морани з'явились Долі, які знову почали виводити свій танок. Вони, як і в далекому будиночку, що притаївся в провулку Ніленосу, співали Морані, утворюючи енергетичний кокон з тонких золотих ліній життя живих, які вели все своє існування.

Молода прекрасна Доля, одягнена в білу легку сукню, заливалась сміхом, який схожий був на веселий весняний потічок, що легко долав перешкоди, спускаючись з гір. Вона символізувала, для людей, легку вдачу, радість від життя та нових вражень. Дівчина кружляла випускаючи зі своїх долонь нитки життя і направляла їх до середньої сестри.

Зріла чарівна пані, в дорогій червоній сукні, теж посміхалася, але рухи її були не такими квапливими, як у молодшої, більш впевненими, в них відчувалась сила та жага до життя та творчості. Така жінка явно знала чого хоче і що отримає, це була Доля, яка тримала в своїх долонях основну масивну частину нитки, яку випрядали Мойри для кожного смертного. Від неї нитка, яка поступово ставала тоншою, переходила до старшої сестри.

Доля, яка тримала нитку старості, була зовсім повільною і кружляла в танку, наче по інерції, не посміхаючись і постійно про щось задумуючись. Жінка була одягненою в просту чорну сукню, волосся її посивіло, а погляд постійно застигав, що свідчило про те, що вона живе у своєму світі, лиш деколи звертаючи увагу на галасливе оточення. Старі зморщені руки перенаправляли нитку в сторону Морани, біля якої та розчинялась у енергетичному коконі.

- Вітаю вас, діти, - Темрява з'явилась неподалік і Долі піднялись в повітря, продовжуючи кружляти, наче граючись з завихреннями туману.

- Мамо, - Морана кинулась до Темряви. - Я змогла повернути почуття, ми з Деміаном мали стати одним цілим, я зрозуміла твої слова про те, що я маю відшукати себе і поєднатись з коханням.

- Знаю, - здавалось, наче Темрява посміхається. Вона обплела джгутами герцога та свою дитину і продовжила. - Душа в тебе тепер єдина, сила скоро повернеться до тебе. Я вас благословляю на проходження земної дороги у коханні, достатку та взаєморозумінні. Але коли прийде час, дитино моя, ти маєш сама вирішити коли тобі відправитись далі.

- Але куди я маю відправитись?, - розгубилась Морана, повертаючись до Деміана.

- У кожного своя доля та роль у світі. Ти моя частинка, яка стала самостійною, ти зрозуміла основи життя і станеш гідним завершенням шляху. Ти зрозумієш, - джгути темряви зміями ластились до пари чародіїв, їх дотики були майже невагомими, наче легке павутиння, що колише вітер на початку осені.

- Добре, дякуємо, сподіваюсь дійсно зрозуміємо все пізніше, - кивнула Морана.

- Дякуємо, - підтримав наречену магістр. – Дуже приємно було побачити Вас.

Темрява подивилась на герцога, кивнула йому і розчиняючись в повітрі сказала:

Він прийде за нею,

Знайдеш її в снах,

Якщо ти кохаєш,

Відчуєш в світах.

Матір Морани, як і Долі, зникла, залишивши після себе лиш шматки темряви, які тягнулись до чародіїв і розчинялись в них, як тільки торкались шкіри.

- Ще одне пророцтво і я навіть знаю про що воно, - зітхнув Деміан і продовжив, обійнявши свою чародійку, розглядаючи візерунки темряви на своїй та її шкірі. - Приємно було познайомитись з твоєю мамою, радість моя.

- Вона наситила нас нашою стихією, - сказала дівчина. – Дивись, у тебе теж проступили візерунки на шкірі.

- Я зрозумів це і не здивуюсь, якщо наш потенціал знову виріс, - кивнув чародій. – А ці символи та завитки в мене вперше з’явились ще під час нашої першої ночі кохання, правда їх було наче менше. Знаєш, таке як було в нас з тобою під час близькості, я відчув вперше. Ніколи не знав про те, що енергії так сильно можуть переплітатись між двома людьми, єднаючи при цьому їх душі.

- Я теж такого ніколи не відчувала, - прошепотіла дівчина, торкаючись губ чоловіка пальцем.

- У тебе не було з чим порівнювати, - Деміан притягнув чародійку ще ближче до себе, цілуючи їй пальці, і завершив фразу, - а тепер я маю зробити так, щоб і не хотілось проводити такі порівняння…

Морана торкнулась рукою до щоки нареченого і потягнулась, до цього неймовірного чоловіка, за поцілунком. Переповнення пітьмою дурманило і молодим людям здавалось, що ніяких границь та заборон не існує, тому терпіти наростаюче бажання було явно неправильним, неприроднім. Поцілунок вийшов довгим та п’янким, дівчина відчула, як гарячі руки магістра почали спускатись вниз по спині, пальці пестили кожну клітинку і здавалось, наче вони повторюють завитки, які перед цим намалювала темрява.

Деміан підхопив дівчину під сідниці, примушуючи її обплести себе ногами, і притулив спиною до дерева, яке росло неподалік. Герцог знав, що хоче її тут і зараз, неважливо в якому вимірі вони, хто може з’явитись в наступний момент чи що за катаклізм станеться в навколишньому світі, все це дійсно було неважливим. Він цілував її владно, даруючи ніжність і розділяючи силу, яка плескалась всередині.

Все здавалось логічним, навіть те, що кудись зник одяг, який з'явився був на початку цього дивного реального сновидіння, зовсім не турбувало закохану пару, яка згорала від пристрасті. Це навіть принесло своєрідну радість, яка промайнула десь на рівні підсвідомості, адже не потрібно було позбавлятись від зайвих перепон, що розділяли їх і змусили б затриматись ще на якусь мить.

Герцог перервав поцілунок і, вглядаючись в затягнуті чорнотою очі коханої некромантки, ввійшов в неї одним сильним поштовхом. Луною розлетівся крик над безоднею, який вирвався у чародійки, але дуже швидко він перейшов в стогін. Деміану навіть здалось, що він злився з відчайдушним ревінням, що пророкотало зі сторони темного лісу, наче хтось з диким болем спостерігав за інтимною сценою, але не міг дотягнутися і завадити молодим чародіям. Проскочило розуміння, що те гарчання не плід його уяви, але втримати цю думку некромант не міг, та й не захотів, вся його увага сконцентрувалась на жінці, яку він притискав зараз до себе, на насолоді, яку дарував їй і отримував від неї у відповідь.

Все закрутилось в божевільному темпі: сильні поштовхи, через які пришвидшувалось серцебиття, важке дихання, що зливалось в один потік, божевільні поцілунки та гарячі дотики, які розпаляли ще сильніше, вимагаючи з кожною секундою більшого… біло-сірий туман навколо... тихою змією до ніг закоханих підбиралась сиза димка, яка прийшла зі сторони чорного лісу, в ній миготіли криваві сполохи, але ні герцог, ні його наречена, не помічали небезпеки, яка вже була поруч. І коли лапа туману майже торкнулась Деміана, навколо молодих людей почав закручуватись кокон пітьми, вивільнений їх власними силами, який відштовхнув білу загрозу і закрив пару від всього світу. Сила Темрява благословляла наречених, доповнюючи їх єднання потужним потоком сили, зливаючи душі в коханні, прописуючи одну долю для двох.