Чорний ліс завжди знаходився на межі осені та зими, в усьому світі природа прокидалась від довгого сну, раділа життю, сповнюючи його барвами та п'янкими ароматами, а потім засинала, щоб, після відпочинку, розквітнути з новими силами... а темний ліс наче застиг у своєму смутку, вітер гуляв між чорних, майже мертвих, дерев, і разом з ним свою дику пісню заводили примари, душі з важкими долями та темною історією життя, які ніяк не могли знайти перехід на інший бік прірви, задля переродження.

Морана стиснулась в клубок, біля коріння могутнього дуба, який височів на узліссі. Дівчина ніяк не могла зрозуміти сон зараз чи реальність, вона так звикла до цього місця, що не сприймала цю прірву та ліс як щось матеріальне, існуюче в світі живих. Але ж перстень її переніс сюди, вона пам'ятає вир переходу, болючий удар об голе каміння... чародійка знову спробувала зняти прикрасу з пальця, в цей раз каблучка легко піддалась і зісковзнула без будь якого супротиву. Морана, з розпачем, відкинула в сторону перстень і, опустивши голову на руки, почала тихо плакати.

- Ну, ну, кохання моє, не плач, - голос Алекса пролунав десь поруч.

Морана сіпнулась, втискаючись до болю в кору старого дерева, і закрутила головою в пошуках некроманта. Але навколо нічого не змінилось... хоча ні, таки змінилось, он сіро-молочна димка поповзла зі сторони лісу.

Туман швидко заполонив все навколо, він почав обіймати Морану, торкаючись її оголеної шкіри, волосся, обличчя...

- Ммм, яка ж ти солодка, лялечко, - муркотів голос темного, - як же ж я за тобою скучив.

Чародійка піднялась на ноги, намагаючись врятуватись від молочної субстанції, яка оповила її всю. Але туман одразу зміями поповз по її тілу вгору, починаючи чуттєво пестити темну, наче це не легка димка була, а руки та губи живої істоти.

Димне марево заполонило все навколо, не видно було вже прірви та лісу, здавалось, що дівчина перенеслась в абсолютне ніщо, де був лише цей дивний туман, в якому затанцювали рідкі вогняні сполохи, що світились, наче очі потойбічних сутностей, які спостерігали за чародійкою.

Дотики ставали все більш наполегливими, Морана відчувала всі ці пестощі дуже добре. Дівчина намагалась скинути зі своєї шкіри нахабні ілюзорні руки, але цим лише викликала хриплий сміх Алекса.

- Чого ж ти, - шепотів він, - прийми мене, ми маємо поєднатися... хіба не про це говорила твоя матір?

- Не про це, моя доля - це Деміан!, - Морана не полишала своїх спроб відбитися від примарних домагань, які були дуже навіть матеріальними. Чутливі губи вже підпухли, наче з них зірвали сотні поцілунків, волосся ще більше розтріпалось, а по шкірі, в самих різноманітних місцях, почали проступати червоні сліди від пальців. Груди затверділи, від болючих дотиків, дівчина, відбиваючись, ледь стримувала стогін, який рвався з її губ, коли на чутливі ділянки сильніше натискали, наче хтось проводив по поверхні гарячим язиком та прикушував їх.

- Алексе, я не хочу з тобою бути, ти мені не потрібен!, - у темної починалась істерика. - Ти хотів мою силу, так чому граєшся, а не вбиваєш?

- Е, ні, кицюню, - засміявся некромант, - коли тобі щось загрожує приходить цей ненормальний магістр. Я звісно хочу його вбити, але ти завжди захищаєш його. Вже перевірили, не хочу витрачати на це час.

З туману вислизнула постать, яка в одну мить опинилася біля чародійки, сильно притискаючи її до дерева. Алекс жорстко поцілував дівчину, яка намагалась вирватись з його захвату, і, ще більше збуджуючись та дуріючи від легкого болю та тремтіння, яке приносили темній його дотики, продовжив гладити її тіло, залишаючи на ньому криваві роздерті смуги, які чомусь не боліли в повну силу, а давали дивне граничне відчуття з насолодою. Чоловік був роздягненим і намагався заволодіти Мораною, яка вже ледь могла стримувати його напір.

- Ну ж бо, ти ж бачиш як я хочу тебе, відчуваєш це... магістру ти віддалась, я бачив, як одна з його повій, яких він сотнями розкладав і до, і після твоєї появи в його житті, - Алекс однією рукою спробував розтиснути ноги чародійки, допомагаючи собі коліном.

Морана була розгубленою, думки не хотіли зібратись в одне, аж раптом вона почула голос матері:

- Дитя моє, борися, ти сильніша за нього! Він має лише частину тієї сили, яка є в тебе. Перестань бути людиною, стань собою!

Дівчина відчула як всередині чорним смерчем підіймається її темрява. Ця магія раніше не хотіла діяти проти некроманта, але зараз повністю підкорилась своїй господині. Шкіра Морани покрилась візерунками, вказуючи на повне насичення рідною стихією. Потужний удар відкинув Алекса від темної, навколо тіла якої почали сплітатися джгути її власної сили, формуючи захисну оболонку і прикриваючи оголенні ділянки.

Поки Морана дивилась на те як розсіюється туман і Алекс намагається підвестися на ноги, у чародійки промайнула думка про те, що кокон темряви, який утворився навколо її тіла, дуже схожий на одяг її матері.

- Що ти робиш?! Ти маєш бути зі мною!, - Алекс не витерпів, його шкіра почала змінюватись, покриваючись гострими шипами, м'язи наростали, ікла та кігті видовжувалися. - Не хочеш ніжного сексу, отримаєш болючий...

Некромант кинувся до чародійки і махнув лапою, намагаючись схопити її. Дівчина своєю темрявою змогла сповільнити удар і відвести руку юнака, але довгі кігті залишили глибокі криваві борозни на її передпліччі.

В цей самий момент повіяло рідною силою та ароматом післягрозової свіжості та сандалу.

- Деміан..., - прошепотіла одними губами чародійка.

Магістр виник позаду монстра, в якого перетворився Алекс. Він швидко зорієнтувався в ситуації і кинувся на хлопця. Деміан пам'ятав, що звичайна магія не може вплинути на юнака, але це його не зупинило. Розриваючи шкіру до крові, об загострені шипи на тілі некроманта, герцог відкинув Алекса від Морани. Хлопець пролетів у сторону чорного лісу, розтрощивши по дорозі декілька сухих дерев.

- О, явився таки, - монстр підвівся на ноги, його очі палали червоним, - значить спочатку полюблю та вб'ю тебе, а потім довго і з насолодою займатимусь сексом зі своєю чародійкою, прямо в калюжі твоєї крові і...

Деміан не дав договорити збоченому некроманту, чоловік запустив у нього вогняний смерч з повітряним кулаком, які спалювали залишки туману на своєму шляху і, долетівши до Алекса, розбились о його захист. Заклинання ще не встигли обпасти на землю, а некромант вже реготав, направляючись до герцога:

- Ууу, солодкий мій, це все що ти можеш, давай більше пристрасті, щоб я краще налаштувався на любощі з тобою.

Аж раптом через пелену вогню пролетіли кинджали, які Алекс просто не міг побачити, саме через залишки магії. Деміан в цей раз краще підготувався і взяв з собою набір вбивці драконів: кинджали, виготовлені з надміцного сплаву, на яких було нанесено рунічні підсилюючі заклинання, направлені саме на збільшення швидкості, потужності та смертоносності зброї. Леза обох кинджалів легко пробили захист монстра і увійшли в його тіло, наче кухонний ніж у м'яке масло, розриваючи плоть некроманта на лівому плечі та в зоні печінки.

- Ааа, - хлопець закричав від неочікуваного пекучого болю. Деміан пам'ятав, що в юнака крім сили дракона є ще й магія темряви, тому замовив, ще після їх поєдинку на даху, підсилення для своїх кинджалів. На зброю нанесли тонкий шар срібла і освятили через Силу Світла, яка завжди залишала опіки при контакті з немертвими.

Магістр, не витрачаючи час, витяг другу пару кинджалів з-за поясу і кинувся на ворога.

Танець смерті та болю, який почали в своєму протистоянні Алекс та Деміан, був прекрасним. Кожен рух чоловіків наповнювала сила: граційні виверти герцога, стрімкі атаки монстра, все злилось в безумний вир ударів, нападів та ухилянь.

Деміан ніяк не міг нормально дістатися до тіла юнака, який відбивався довгими кігтями, намагаючись насадити на них магістра, хоча й у нього це не виходило.

І герцог, і монстр, залишали глибокі подряпини на тілі один одного, але поставити крапку в двобої не міг жоден з них.

В певний момент Алекс відскочив від свого супротивника і направив на нього потік сірої димки, через неї одяг чародія почав перетворюватися на тлін, а на шкірі, яка лопалась, проступили гнійні рани. Морана скрикнула і кинулась до нареченого, з її рук полилась чиста темрява, яка на очах почала огортати магістра і заліковувати виразки, які нанесла магія Алекса.

Монстр загарчав і, перескочивши через Деміана, який впав через дикий біль, який спричинило закляття тліну, підлетів до Морани.

- Що коханця свого врятувати вирішила, дрібна хвойдо, - Алекс вдарив зі всієї сили дівчину, розриваючи, зі своєю направленою злобою, кігтями захист темряви. Гострі леза пройшли від плеча, через груди, до середини живота Морани, зриваючи дикий крик болю з її губ.

- О, так, кричи, - застогнав задоволений монстр, очі якого розгорілись ще яскравіше. Алекс повалив дівчину на землю і приссався губами до її рани, утворюючи своїми іклами та шипами нові. Кігті Алекса почали роздирати плоть на животі та стегнах дівчини, кров заливала вже їх обох, поки він намагався все ж таки дістатись до своєї цілі і заволодіти жертвою. Скільки разів, вбиваючи схожих на Морану дівчат, він брав їх силою і, вириваючи гарячі органи, в момент оргазму, з молодих тіл, уявляв, що це його дівчинка кричить під ним від смертельної насолоди.

Морана билась під тілом монстра, біль від ран та пекуча кров, яка капала з порізів юнака, вбивали її. Темрява чародійки переплелась з силою некроманта і знову не чинила шкоди Алексу. Дівчина розуміла, що якщо втратить свідомість, то цей монстр доб'ється свого і заволодіє нею, тому продовжувала чинити опір з останніх сил.

Деміан підвівся на ноги, шкіра його майже відновила цілісність, а біль перестав застилати очі. Чоловік був ослабленим, але, не роздумуючи, знову кинувся до некроманта, та ,навалюючись на гострі шипи, які стирчали зі спини Алекса, відірвав його від своєї нареченої і відкотився з ним в сторону. Проте монстр викрутився з захвату і притиснув магістра до землі.

- Все таки першим хочеш бути?, - захрипіла істота, провівши гострим кігтем глибоку криваву борозну по грудях герцога. - Ну добре...

Некромант припав до губ темного, прокушуючи їх до крові. В цей момент Деміан відчув гарду кинджалу, який так і стирчав з боку Алекса. Чоловік дотягнувся до нього і, прикладаючи максимум зусиль та проламуючи кістки, провів кинджал, не витягуючи його з плоті супротивника, в зону серця некроманта. Монстр спробував відсторонитися від герцога, але Деміан, притискаючи другою рукою до себе видозмінене тіло юнака міцніше, з останніх сил відштовхнувся від землі, перекочуючись разом з Алексом в прірву...

Все навколо завмерло. Не гуляв вітер серед крон мертвих дерев, не рухався туман над прірвою, не вили в лісі примари...

Біля непритомної Морани, яка втратила свідомість, коли магістр відірвав від неї монстра, і майже померла від ран, з джгутів пітьми проступив образ її матері.

- Все сталось так, як мало бути, ти змішала силу та кров з тим юнаком і зараз вкрадена магія пітьми та шмат зерна дракона продовжують перетікати на своє місце. Ти ступила в зону грані між світом живих і потойбіччям, займаючи своє місце. Скажи мені, дитя моє, ти вирішила вже залишити матеріальний світ чи хочеш повноцінно насолодитись силою кохання та людських турбот?, - з цими словами Темрява торкнулась до доньки, рани на її тілі загоїлись і дівчина відкрила очі.

- Мамо..., - прошепотіла чародійка, намагаючись зрозуміти останні слова Темряви, - Деміан... я хочу бути з ним.

- Тепер ти повноцінна і лише в твоїй владі прийняти остаточне рішення - зберегти чи ні його життя, - сказала матір Морани, повертаючи голову до прірви.

- Я хочу щоб він жив... якщо ж ні - хочу загинути з ним!, - чародійка підскочила, хитаючись, на ноги і, не вагаючись, скочила з краю скелі у безодню.

Її матір стояла, вглядаючись в застиглі клуби туману, посміхаючись.

- Добре, дитинко, світ почекає, якщо ти вирішила прожити людське життя, адже це так мало, декілька сотень років, порівняно з нескінченністю буття, - прошепотіла Темрява, запускаючи знову плин часу.

Над прірвою, переливом грому, пролунав дикий рик звіра. Наступної миті клуби туману розірвав своїми могутніми крилами надзвичайно прекрасний чорний дракон. Він підлетів до краю скелі, з якої щойно зіскочила чародійка, і обережно поклав тіло закривавленого чоловіка на голе каміння.

Через секунду, поруч з герцогом, сиділа Морана, яка і була драконом, що отримав нарешті повну силу свого внутрішнього зерна і зміг трансформуватись. Дівчина не знала як це зробити, але відчайдушний крок в безодню, що зробила вона за своїм коханим, активував природні інстинкти, закладені в ній, і саме це допомогло тілу перетворитись на прадавню істоту, яка врятувала магістра і себе з пащі провалля.

- Коханий, не йди, - дівчина зі сльозами припала до грудей чародія. - Не залишай...

- Дитинко, ти є сама Смерть, яка була частиною мене і тепер стала самостійною. Хоч ти і обрала ще існування серед живих, але сили твої повноцінні і ти можеш їх використовувати за потреби, головне не поринути в них з головою, інакше перейдеш на межу раніше, ніж планувала, - прошелестіла Темрява.

- Смерть... я... я маю забрати його?!, - чародійка, з розпачем, подивилась на матір.

- Ти вирішуєш кому час переходити через міст над дорогою потойбіччя, а кому ще дихати... прислухайся до себе... ти поєднала вже давно себе з цим смертним, ви єдине ціле в матеріальному світі, частинки однієї душі в ефемерних планах..., - голос Темряви стихав, вона розчинилась в повітрі, але шматки чорних джгутів, що опали з її одягу, не зникли, вони поповзли до герцога, облітаючи і зцілюючи його тіло.

- Єдине ціле..., - прошепотіла Морана і міцно обійняла свого коханого, вивільняючи свою внутрішню силу. - Живи... живи...

Груди магістра здійнялись і він зробив глибокий вдих, через різке пробудження та обпікаючи-холодне повітря, чоловік закашлявся.

- Мор... Морано, - прохрипів сухими губами Деміан.

- Живий, коханий мій, - дівчина кинулась цілувати нареченого і збиваючись, між поцілунками, почала вивільняти напруження останніх моментів, яке тримало її весь час, через потік слів, - я думала ти помреш... стрибнула за тобою, а потім світ змінився... там такі відчуття... є стала драконом, витягла нас...а мама каже, що я Смерть і маю сама обирати чи дихати тобі... а я хотіла з тобою бути, хотіла дуже сильно, щоб ти дихав...

- Радість моя, - прошепотів Деміан, - все гаразд, я живий, заспокойся... а Алекс?

- Він загинув, я відчула це, коли підіймалась з тобою з прірви, якраз, коли він перестав дихати, до мене перейшли останні краплі моєї сили дракона та темряви, яка частково теж була в ньому, - відповіла чародійка і знову припала до губ магістра.

- Добре, тоді все тепер буде гаразд, - відповів герцог, притискаючи свою кохану до себе сильніше.

Чоловік, якого розривали емоції, вкривав поцілунками заплакане обличчя чародійки і міцно обіймав її, розпалюючи її ніжними дотиками. Темний дуже добре зрозумів, що цього всього вже могло не бути і тому ніколи не потрібно нехтувати хвилинами, які дарує Доля, для того щоб побути разом з коханою людиною і насолодитися всіма барвами життя...