- Вітаю вас, - молодий хлопчина, що явно був помічником голови магістрату, з поклоном, підхопився з-за столу, який повністю займали стоси паперів та книг.

- Майстер Бромг у себе?, - поцікавився Деміан.

- Ні... вельмишановний герцог Сторн... певно Вам ще не встигли передати..., - знітився хлопець, нервово поправляючи окуляри.

- Щось сталося?, - магістр явно напружився, вловивши щось в голосі юнака.

- Так... майстер Бромг у цілителів... на нього напали вночі.

- Що? Де напали, хто?

- Я подробиць не знаю. Вельмишановний герцог, пробачте... мені повідомили, що майстер Бромг повертався від родичів пізно вночі і на нього напали за межами міста... більше нічого не знаю, - хлопчина був дуже засмученим і явно подробиць йому слідчі не повідомили, тому Сторн, попрощавшись з помічником голови Дарквуда, покинув зі своєю компанією приймальню, направляючись вниз до екіпажу.

- Лікарня знаходиться в середньому колі, зараз провідаємо Бромга і розпитаємо що там сталось, - сказав Деміан, поки вони спускались сходами.

- Я з вами не поїду, - відповів Локі, - краще навідаюсь до слідчих і розпитаю про розслідування цієї справи. Побачимось ввечері, ваше запрошення на келих вина ще ж дійсне?

- Так, звісно, чекаємо на тебе, - кивнув герцог, допомагаючи Морані сісти до екіпажу.

- Ти не проти, якщо я прийду з Етнолінією?

- Ні, звісно, добре було б познайомити її з Мораною, - кивнув Сторн, причиняючи дверцята.

- А хто така Етнолінія?, - поцікавилась чародійка.

- Етна зведена сестра Локі, вона донька орчині та когось з родичів його батька, він темний ельф, з домішками крові асарів, і після смерті дружини зійшовся з матір'ю Етни.

- Оу, як в них незвично все. І що Локі товаришує з новою родиною батька?

- Так, тут не має нічого дивного, - знизив плечами Деміан, - він звернув увагу на малу дзиґу, ще як тій було років десять, вона закохалась в незвичайного дальнього родича по вуха і вигадувала дуже оригінальні способи, щоб частіше бачитись з ним. Локі це забавляло, а пізніше їх спілкування стало для нього звичним, дівчина виросла і проявляла високі інтелектуальні здібності, що лише закріпило зв'язок між ними, адже поговорити з ерудованим співрозмовником Локастіель любить.

- Хм, зрозуміло, - кивнула Морана і розвернулась до вікна, обпершись на плече магістра спиною. Чоловік одразу сів напівобертом, щоб зручніше було обійняти наречену, і під час цього короткого переїзду до лікарні, розповідав коханій про будівлі, які змінювали одна одну за вікном.

- ... тільки прошу вас, недовго, - сухорлявий цілитель коротко розповів герцогу про стан голови Бромга. - Те що майстер наполовину орк, дуже допомогло йому, рани від зубів немертвих не такі страшні, адже шкіра нашого градоначальника дуже міцна. Його дружині та донці, нажаль, ми допомогти не змогли... добре, хоч його старший син залишився в університеті і, через те що не поїхав, не загинув з родиною майстра.

В палаті біля ліжка майстра Бромга сидів темноволосий широкоплечий юнак, здавалось, що його масивна фігура згинається під дуже важкою ношею. Син бургомістра тримав батька за руку, яка, як і все тіло чоловіка, була забинтованою, крізь тканину пов'язок проступали криваві плями, які свідчили про глибокі рани, кров з яких важко було зупинити навіть за допомогою магії.

- Теолеп, вітаю, як ти?, - герцог підійшов до хлопчини і положив йому руку на плече. Бромг спав, тому говорив магістр дуже тихо.

- Нормально... не те що він. Герцог Сторн, Ви розумієте, якби я поїхав з ними, можливо все було б не так погано... вони загинули через тих немертвих, чомусь захисні амулети не подіяли... батько в важкому стані, цілителі ледь змогли врятувати йому руку... слідчий сказав, що він до останнього прикривав сестру, поки не втратив свідомість, через біль, коли йому почали відгризати кінцівки... , - хлопець опустив голову на руки і заплакав.

- Тихо, тихо, не плач, - магістр стиснув сильніше плече юнака, - ти не міг би зарадити, якщо захист не подіяв на немертвих. Ми розберемося з цією дивною ситуацією, не хвилюйся. А ти маєш тримати себе в руках, адже батьку знадобиться твоя підтримка і допомога.

- Так... я розумію..., - хлопець підняв заплакані очі на магістра і кивнув.

Деміан забрав Морану і покинув палату. Бромг відпочивав, про його стан розповіли цілителі, а подробиці нападу можна розпитати й пізніше, тим паче щось дізнається й Локі від слідчих.

- Бідний він, стільки лиха навалилося, - прошепотіла Морана, як тільки вони покинули палату.

- Життя важка річ, - кивнув Сторн, - але він чоловік і має гідно триматись у важких обставинах. Зараз він єдина опора батька, а потім потрібно буде оберігати свою родину, тому мусить загартовуватись через такі негаразди і ставати сильніше, інакше важко буде в майбутньому.

Морана похитала головою, їй було сумно, що наречений правий в усьому, але так важко було сприймати цю істину, яка відбилась темними плямами на житті багатьох людей за тисячі років існування їх світу.

- Так, зараз по магазинах, - Сторн поцілував наречену, витираючи пальцем сльозу, яка покотилась по її щоці, через роздуми про весь біль, який переносили розумні істоти за період свого життя. - А то прогулянка виявилась дуже похмурою, а я хочу щоб ти посміхалась.

Морана обійняла коханого і, дякуючи за теплі слова, почала його цілувати. Тому дороги до магазинів верхнього кола Дарквуду вона не розгледіла, так як весь цей час танула від ніжних дотиків та поцілунків жаданого чоловіка.

- Дуже непогано... ага... ось тут модна буде більш приталений фасон використати... в Вас чудова фігура, - навколо Морани метушилась господиня найкращого модного ательє перлини чорних земель. Повненька жіночка, з мірною стрічкою в руках, незважаючи на свої пишні форми, дуже жваво рухалась обмірюючи та нахвалюючи свою майбутню герцогиню.

Деміан висидів менше години і, вибачившись перед коханою, поцілував її і втік до земельної палати, яка була неподалік, перевірити їх справи по заселенню та нерухомості в місті.

Морана теж була не проти втекти, але мусила мовчки терпіти всі знущання майстринь і лялькою підіймати руки, ноги, нахилятись в різні боки і посміхатись, щоб не викликати негативу своїм незадоволенням їх роботою.

Після декількох годин тортур, дівчина з полегшенням переодяглась у свій одяг. Частину нового, який відкоригують по її фігурі, привезуть до Ноктаріуму протягом тижня, а той, що виготовлятимуть для заручин і прийомів, обіцяли завершити до середини наступного.

Морана покрутила головою, їх екіпаж стояв поруч з ательє, тобто Деміан дійсно десь близько, але сидіти в очікуванні не хотілось, тим паче увагу дівчини привернула вивіска над входом у будівлю, яка знаходилась недалеко від площі, просто притаїлась у невеличкому провулку і одразу здавалась непомітною.

Чародійка штовхнула чорні двері антикварної крамниці, на яких було зображено дракона, що, у трансформованій формі, лежав на цілій горі різноманітних цінних речей. Тихо заскрипіли двері і пролунав мелодійний голос дзвіночка, сповістивши господаря про нового покупця.

Всі полички та інші поверхні магазинчику були зайняті різноманітними цікавинками, були серед них і таємничі фоліанти, і вишукані столові сервізи, скриньки та лампадки, статуетки і багато чого невизначеного та незрозумілого, що Морана бачила вперше у житті.

Дівчина зупинилась перед вітриною і як зачарована дивилась на невеличку срібну каблучку, їй навіть здалось, що це саме вона покликала її до цієї лавки. Поверхнею ювелірного виробу зміїлись такі знайомі, але незрозумілі символи, які не зміг розгадати ніхто в академії. Витончені завитки точно повторювали надпис на срібному кулоні, який знайшли разом з чародійкою в далеку зимову ніч.

- Мені теж він подобався, але я знала, що то мертва мова, а зараз взагалі чомусь страшно до нього наближатись, - шелестінням вітру біля Морани пролунав тихий дитячий голос.

Темна повернула голову і побачила примару. Дівчинка, чий напівпрозорий силует розхитувався над підлогою, була вбрана у гарну світлу сукню з бантиками та стрічками і мала кучеряве довге волосся. Здавалось, що поруч не привид, а проекція гарненької ляльки, якби дитина не розмовляла та не рухалась, то певно саме так і подумала б чародійка.

- Привіт, так він дуже гарний, - спокійно сказала Морана, щоб не налякати дитину. - В мене теж є прикраса з подібними надписами, ось дивись.

Темна витягнула свій кулон, який намагалась не знімати зайвий раз, і показала його привиду.

- О, так вони певно з одного набору, - зраділа дитина. - Ти мусиш купити у дідуся цей перстень, адже всі інші не можуть його носити, а ти думаю зможеш, в тебе ж вже є одна така прикраса.

- Левкініє..., - в бічних дверцятах, що вели з основної зали магазину до допоміжних приміщень, стояв старенький чоловік у потертому одязі і примружившись розглядав своїми вицвівшими очима примару та чародійку. - Ти ж не показуєшся нашим гостям.

- Так, дідусю, - дівчинка підлетіла до господаря лавки і опустила очі до підлоги, - але їй я мусила показатись, я знала, що вона мене побачить і зла чинити не буде.

- Хм, мусила..., - старий антиквар уважніше почав розглядати відвідувачку. - Вітаю Вас, панночко. Вибачте, якщо моя онучка Вас налякала...

- Ні, ні, все гаразд, - замахала головою Морана, - я вже спілкувалась з привидами.

- Зрозуміло, Ви некромантка з здатністю бачити прояви потойбічних сил, - кивнув чоловік.

- Дідусю, їй потрібно продати кільце з прилавку, яке мене лякає, - дівчинка підлетіла до Морани і показала, просунувши руку крізь захисне скло, на срібну каблучку. - Вона зможе його носити, в неї вже є така ж прикраса, певно вони з одного комплекту, правда ж чудово!

Від емоцій маленька дівчинка перетворилась на маленький вогник, який метушливим світляком закружляв навколо чародійки.

- Це правда, у Вас є якийсь схожий виріб?, - старий антиквар підійшов ближче до Морани і почав розглядати кулон, який вона тримала в руці. - Неймовірно... а Ви випадково не знаєте, що то за символи і для чого ці прикраси використовують.

- Нажаль ні, вибачте. Коли мене знайшли, то кулон вже був на мені, його історії та призначення я не знаю, - хитнула головою темна, задумуючись над тим, що досі не розпитала у своєї матері про цю прикрасу і що потрібно буде виправити таку недбалість. - Але якщо Ви не проти, то я б дійсно придбала каблучку. Можливо Левкінія права і вони з одного набору.

- Так, звісно, - чоловік витягнув перстень і переклав його у гарну коробочку, оббиту зсередини тканиною. - Можливо ще щось цікавить?

- Не знаю, а зі старовинних книг щось незвичайне є?

Старий антиквар та темна чародійка просиділи майже годину на низенькому диванчику, що притаївся біля книжкових полиць, розмовляючи про різноманітні легенди та магію.

- Морано, заходь в будь який час, з тобою дуже цікаво спілкуватись, - дідусь тепло посміхнувся чародійці, - моя родина загинула ще наприкінці хвилі гонінь на темних чародіїв, приблизно тоді ж, коли селяни з північного селища, вбили нашу герцогиню. І весь цей час я сам, друзів майже не залишилось, всі відправились на переродження, одна Левкінія чекає на мене, щоб разом відправитись в останню дорогу.

- Добре, майстер Левіані, я ще зайду до вас, - кивнула дівчина, підіймаючись з дивану.

В цей самий момент двері антикварного магазинчику відчинились і на порозі з'явився Деміан:

- Моро, радість моя, ти тут надовго? Наш візничий сказав, що ти пішла в антикварну лавку ще з годину тому.

- О, герцог Сторн, вітаю Вас, - майстер Левіані поклонився магістру. І після паузи додав, - я вибачаюсь, а пані Морана...

- ... моя наречена, так, Ви не помилилися, - з посмішкою кивнув Деміан.

- О, вибачте мені за вільну манеру мого спілкування, я не знав, - старий схилився в поклоні перед чародійкою.

- Що Ви, що Ви, - дівчина підскочила до нього і взяла дідуся за руки, - можете називати мене Мораною, мені було дуже приємно з Вами поспілкуватись і я обов'язково ще навідаюсь до вас.

- Ох... добре..., - чоловік розгубився. - Дякую тобі, дитинко. Не забудьте свій перстень.

- Хм, а що це?, - Деміан підійшов до нареченої, обіймаючи її, - схоже на твій кулон.

- Угу, ми думаємо вони з одного комплекту, тому я вирішила придбати його, - кивнула темна.

- Ммм, зрозуміло. Тобі потрібно було б розпитати у матері про ці прикраси, - Сторн уважно глянув на каблучку в коробці і повернув її дівчині.

- Я теж так думаю, - погодилась Морана.

Вони попрощались з старим антикваром і вирушили до екіпажу. День видався важким і хотілось трохи відпочити, адже ввечері ще приїдуть друзі Деміана і потрібно зв'язатись з тіткою Хальві.

Всю дорогу до Ноктаріуму Деміан з Мораною проїхали мовчки, розглядаючи пейзаж за вікном, кожен думав про своє, насолоджуючись спокоєм в обіймах коханої людини.