- Король їде, король їде!, - до святково прикрашеної зали, в якій зібралась майже вся вища аристократія Кармілії та представники дружніх держав, забіг маленький хлопчина в ідеально відпрасованій лівреї, син конюха, якого поставили чатувати біля входу, спостерігаючи за дорогою, в очікуванні високопоставлених гостей.

- Ти впевнений, що саме король, а не ще один аристократ?, - посміхаючись запитав Деміан. Десь з годину тому хлопчина двічі вже повідомляв про приїзд короля, так як йому сказали, що має бути чорна карета і велика кількість кінних охоронців в супроводі, от він і прибігав тоді щоразу, як щось схоже побачив.

- Так, я запитав у вчителя етикету, він якраз проходив повз, - закивав почервонілий хлопчак, - точно король!

- Добре, дякую, - герцог потріпав малого по волоссю і, з нареченою під руку, вийшов зустрічати поважного гостя. Вся знать потягнулась за ними.

Три чорних карети зупинились перед парадним входом Ноктаріуму. З першої вийшов молодий статний чоловік у дорогому вбранні з золотим обручом на голові, з двох наступних - яскраво вбрані панянки, одна з них явно була сестрою короля, це зрозумів би навіть той, хто жодного разу не чув про королівську родину, фамільні риси аж кричали, що ці двоє близькі родичі. Ще декілька панянок, швидше за все, були фаворитками, так як на них аристократи звертали менше уваги, ніж на короля і його сестру.

- Вітаю вас, - король помахав всім присутнім, які почали відкрито радіти його приїзду. Потім підійшов до герцога з нареченою. - Деміане, Морано, радий бачити вас, ще й враховуючи таку радісну причину нашої зустрічі.

Король тепло обійняв обох темних, чим викликав бурю емоцій у присутніх, адже це показало особливу прихильність монарха до родини Сторнів.

- Нам повідомили, що Ваша величність хотіли переговорити з нами до початку церемонії?, - з легким поклоном поцікавився Деміан.

- Так, ходімо до твого кабінету, - кивнув король і впевнено зайшов до палацу, направляючись безпомилково до необхідної кімнати.

Коли за монархом та темними зачинились двері, король одразу ж присів на стіл і, перехилившись через нього, витягнув пляшку віскі з бічної прихованої панелі. Після цього жесту Морана переконалась остаточно, що король був частим гостем у родовому гнізді Сторнів.

- Деміане, я вибачаюсь, але мене так дістали ці збори, - сказав Гервальд, - витримати кілька днів істерик і благань відвідати разом ваші заручини, і, зауваж, не лише від моїх дівчат, а від доброї половини двору! Це я вам скажу не так просто як здається. Хоча і приємне в цьому було - я вже визначився з наступною фавориткою.

Король, як звичайний молодий чоловік, сидів на столі, з келихом терпкого напою, і, похитуючи ногою, спостерігав за здивованим обличчям Морани.

- Дівчинко, я не псих і не кусаюсь, я просто звичайний живий чоловік, який інколи хоче розслабитись, - посміхнувся Гервальд, - хоча б коли я залишаюсь наодинці з близькими і довіреними людьми.

- Я не встиг її попередити, - з посмішкою сказав магістр, - хто ж знав, що ти в перші секунди знайомства з моєю нареченою скинеш свою маску суворого можновладця.

- Ну, вона ж майже наша родина вже та й ти найбільш близький друг в моєму оточенні, то чого тягнути, свої - значить свої, - потиснув плечами король і зробив великий ковток з келиха. Після чого знову глянув на Морану, - а вона дійсно красуня. Ще й з такою історією і родиною. Тобі дуже пощастило, що познайомився з цією трояндою раніше, ніж я.

- Дякую, я теж так думаю, - продовжив сміятися Деміан. - Так ти просто випити хотів чи про щось поговорити?

- І те і те, - спокійно відповів Гервальд. - Я хотів у вас запитати про те чи були ви близькими в інтимному плані, але вже бачу переплетену енергію аур, тому можете не відповідати.

- От же ж, Герв, ти взагалі вже не думаєш..., - почав було герцог.

- Ні, Деміане, це очевидно не думаєш ти, хоча я можу зрозуміти, з таким скарбом в ліжку не дуже й до роздумів..., - засміявся король. - А питання моє виникло через те, що я виступатиму гарантом ваших заручин і саме я маю оголосити перед всіма Силами про намір взяти шлюб у визначений час. Зазвичай чекають десь півроку-рік, але я не хочу щоб мій племінник народився раніше, ніж ви дасте клятви перед вищими Силами.

- Але ж чародії самі завжди визначають коли заводити дітей, - здивовано подивилась Морана на нареченого.

- Так то воно так, але в тобі ще сильна іскра драконів, які дуууже рідко дають потомство і були випадки, коли чародійки не змогли завадити розвитися зародку життя після ночі з драконом, ніякі засоби не допомагали...

- Кхм... я дійсно навіть не подумав про таке..., - сказав Деміан.

- От бачиш, як добре, що я подумав, - зі сміхом, гордо задер носа догори, король.

- Так, ти - молодець, і що пропонуєш?, - з посмішкою розглядаючи друга, запитав Деміан. Дуже добре знаючи свого кузена, він був впевнений, що у того вже є план.

- Ну, скажемо, що хочемо провести обряд в Великий день, коли святкують літнє сонцестояння, - знизив плечами монарх, - але наче Морана ще не вагітна, а за пару місяців видно нічого ще не буде, тому можна й восени весілля відгуляти. Вирішуйте самі.

- Давай восени, - Морана торкнулась руки нареченого, - це і ближче до правил, не породить намовлянь на нас, та й осінь я дуже сильно люблю.

- Гаразд, тоді восени, - кивнув Гервальд, піднімаючись на ноги. Він підійшов до Морани і, тримаючи однією рукою її за передпліччя, провів пальцями іншої вздовж вилиць, - ти дійсно дуже гарна, дівчинко, і я щиро радію за свого брата.

- Дякую, - Морана зашарілась і опустила очі до підлоги.

Церемонія пройшла спокійно і урочисто, повітрям розносилась легка мелодія, вишукані гості шанобливо прислухались до слів свого монарха і обітниць наречених. Морана була вдягненою у темно-синю сукню, розшиту дорогоцінними алмазами, які за чистоту та ідеальність форм називали ще "сльози гір". Чорний з синім парадний кітель Деміана ідеально довершував образ прекрасних наречених і викликав безліч сумних зітхань зі сторони аристократок, які розуміли, що тепер цей неймовірний чоловік, вигідна для багатьох з них партія, вже зайнятий.

Король, після урочистої промови, взяв кинджал у Даліоргарха з рук, дракон виступав у ролі батька нареченої, тому за традицією проявляв довіру до родини майбутнього чоловіка своєї доньки, передавши його батьку зброю для проведення ритуалу. Гервальд відповідно відігравав роль старшого родича нареченого. Він підвів Деміана та Морану до вогню, який мав показати, що думки та бажання у обох темних чисті і базуються саме на коханні, а не на дурних помислах. Бували випадки, коли полум’я ставало чорним, тоді всі гості розуміли, що вищі Сили не згодні з вибором пари і один з них задумав лихо для іншого.

- Діти мої, дайте руки ваші, якщо думки чисті, душі відкриті, а почуття щирі, - сказав король. – Нехай вищі Сили стануть свідками вашої обітниці, так як поєднаєте ви душі та тіла не пізніше Дня осіннього рівнодення.

Деміан та Морана простягнули руки вперед до короля і він зробив невеликі проколи на їх пальцях. Наречені занесли долоні над вогнем і по одній краплі їх крові, з шипінням, впало в священну чашу очищення. Через секунду всі гості затамували подих, спостерігаючи за тим, як полум’я грає всіма фарбами веселки, збираючись у символічне зображення дракона та фенікса, який був символом роду Сторнів. Коли вогонь схаменувся і продовжив рівномірно горіти, всі в залі підірвались на ноги і криками почали вітати наречених, супроводжуючи все це бурхливими оплесками, а студенти академії навіть свистіли, чого поважні аристократи дозволити собі не могли, хоча дехто дуже навіть був не проти, адже не щодня спостерігаєш за народженням дива.

Святкові столи вирішили розмістити в саду, який займав майже весь вільний простір позаду палацу. На невеличкій сцені виступали менестрелі, змінюючи одну мелодію на іншу. Дерева прикрасили стрічками, між гілками простягнулись гірлянди квітів, а серед листя миготіли різнобарвні казкові вогники, які додавали своєрідної містерії саду.

Церемонія продовжувалась декілька годин, тому на землю почав опускатись вечір. Атмосфера була досить позитивною, гості вітали наречених, дарували символічні подарунки та веселились.

Першими привітати наречених підійшли король з сестрою. За ними підтягнувся і супровід з королівського двору.

- Чекаю вас влітку на бал в честь Літнього сонцестояння, - завершив своє поздоровлення Гервальд, обіймаючи Морану. – На застілля ми не залишаємось, вибачайте, сподіваюсь зможемо спокійно поспілкуватись під час вашого візиту до Кармілії.

Придворні аристократи промайнули повз темних галасливою різнокольоровою юрбою, яка швидко повторила частини фраз з поздоровлення свого монарха і зникла, поспішаючи за королем в сторону екіпажів.

Після короля зі свитою до Морани та Деміана підійшли родичі, Хальві витирала хустинкою сльози радості, які ніяк не могла спинити після церемонії, Чорний обіймав дружину і щось заспокійливо шепотів на вухо.

- Дитинко моя, я так рада за тебе, - сказала знахарка. – Нехай всі Сили захищають вашу родину, дарують здоров’я та достаток…ох, які ж ви в мене чудові, просто прекрасна пара…

- Вітаємо, - Чорний обійняв темну і потиснув руку герцогу, поплескавши його по плечу. – Світ досить мінливий, але що б не сталось, ви маєте знати, - у вас завжди є місце куди прийти і де вас закриють від будь яких неприємностей, навіть ціною власного життя. Ви нам рідні і ми все зробимо для вашого щастя.

Морана теж почала плакати і знову кинулась обіймати тітку і перевертня, Деміан зі словами вдячності, підійшов обійняти рідних також… чоловік знав, що такі слова, сказані головою роду перевертнів, яким зараз по суті являвся Чорний в своїй маленькій сім’ї, дуже багатого вартують і зовсім не порожній звук, можна сказати, що тільки що їх прийняли в зграю і признали рівними.

Даліоргарх спостерігав за цим поздоровленням і видно було, що він пройнявся ще більшою повагою до знахарки та її чоловіка, стільки різноманітних емоцій промайнуло на його обличчі.

- Я хотів теж привітати вас і вибачитись перед вами, що не розгледів загрози в тому юнаку, - сказав старший дракон, коли їх делегація підійшла до наречених. – В ньому відчувалась іскра драконів і вся сутність юнака тягнулась до нашої дівчинки, тому я помилково вирішив, що вони мають стати парою після ініціації. Архимагістр Тордон повідомив мені подробиці нападу на тебе, моя дівчинко, тому я вже все знаю і жалкую, що не зміг зрозуміти раніше того яку небезпеку для тебе представляв той юнак.

- Все гаразд, прадавній, Ви не могли прорахувати все при першій ж зустрічі, - відповів за Морану її наречений. – Алекс божевільний і в його емоціях не було ніякої злоби направленої на Морану, адже все що він чинив здавалось йому правильним.

- Але мені все одно важко зрозуміти, як так сталось, що ми відчували в ньому саме нашу силу. Так, нам пояснили про подорожі драконів між світами, але хіба з поколіннями іскра не мала б стати настільки слабкою, що основу її сили ми б вже не сприймали як близьку до нашої, - похитав головою старший дракон.

- Справа в моєму батькові, - прошепотіла Морана. Дракони затамували подих, прислухаючись до її слів, - він помер коли я народилася, тому що віддав свою іскру і матерію плоті на формування матеріальної частини моєї сутності. Матір тоді влила в мене свою енергію та силу. Вона мені розповіла, що в момент формування частинка іскри батька і шматок її сили вислизнули з загального формування, а так як все це відбувалось в зоні абсолютної темряви, яка вважається місцем, де перетинаються всі світи, то ці втікачі випадково потрапили у світ Алекса, де влились в недоформовані душі двох дітей.

- Ось чому Алекс мені здався схожим на брата, - теж пошепки відповів старший дракон. – А я думав, що мені здалось і гнав цю думку від себе весь цей час.

- Так, матір сказала, що в нього таке ж волосся і очі, які палають червоним при яскравому вираженні емоцій, в пікові моменти насолоди чи бажання, - кивнула Морана.

- Ти це бачила?, - насторожився її дядько.

- Так, неодноразово, - дівчина опустила очі додолу.

- Він…і раніше чинив тобі зло?, - обережно поцікавився чоловік.

- Ні, він просто по своєму сприймав те, що я була поруч, з своєрідними планами та фантазіями, - похитала головою чародійка, - це мені теж мама пояснила, одразу після нападу.

- Гаразд, тепер мені стало все більш зрозумілим, дякую, - кивнув Даліоргарх. – Якщо знадобиться наша допомога – ти знаєш як мене покликати. Ми спробуємо допомогти вашим слідчим вистежити Алекса, але не думаю, що сильно допоможемо, так як всі події мають свій строк давнини.

- Дякуємо, чекаємо вас на весіллі, - стиснув руку до ліктя дракону Деміан, виражаючи свою довіру і що приймає того як родича.

- Обов’язково будемо, - кивнув чоловік посміхаючись, - і ви налаштовуйтесь відвідати наш дім, адже за нашими звичаями ви вже сім’я, після того як з’єднали свою кров у священному полум’ї і воно благословило вас.

Деміан кивнув і обійняв свою некромантку, яка зашарілась, коли почула, що за звичаями драконів вона вже дружина герцога, а не просто його наречена.

Наступними до пари темних підійшли магістри академії на чолі з архимагістром Тордоном.

- Ми вас щиро вітаємо і хочемо нагадати, що навіть після того, як ви покинете стіни нашої академії, ви будете вважатися своїми і ми завжди чекатимемо ваших візитів і запрошуємо на всі закриті заходи, - усміхаючись привітав наречених директор академії.

Магістри підтримали його поздоровлення, за ними підтягнулися й студенти, одногрупники і друзі Морани всі аж сяяли від задоволення, що потрапили на таке грандіозне святкування і побачили короля.

- Морано, магістр, все просто чудово, вітаємо вас, - Трояна з Бореєм підійшли привітати майбутнє подружжя Сторнів. Вони, як і всі гості з академії, прибули вранці на цілому каравані карет.

- Дякуємо, ви відправляєтесь до Ніленосу вранці?, - поцікавилась чародійка.

- Так і чекаємо тебе на екзамени, - посміхнулась Трояна, обіймаючи свою подругу, поки Борей, потиснувши руку герцогу, передавав їх подарунок.

Не встигли друзі відійти від наречених, як Морану стиснула в обіймах Марічка, біля якої крутились Марко та Ані. Вони приїхали вранці, з гостями з академії.

- Ясочко ти наша, ох, скоро заміжньою панянкою станеш, - втираючи сльози, відсторонилась від чародійки господиня гостинного двору, - ми такі раді, такі раді… вітаємо вас, діточки.

Марко з Ані приєдналися до побажань Марічки, видно було, що хлопець дуже задоволений вибором подруги і сяє так, наче то його заручини вже пройшли.

На урочисту подію в палац герцога прибуло дуже багато людей, наречені вже навіть встигли стомитися від довгої черги тих, хто підходив привітати їх. В кінці ланцюжка гостей, неочікувано, до пари темних підійшов один з драконів, що прибули з дядьком Морани.

- Принцесо, герцог Сторн, - почав з поклоном високий незнайомець, - я хотів передати вам ще один подарунок. Його мені дала одна з дружин старійшин і я забув одразу його віддати, як наша делегація вітала вас.

З цими словами дракон дістав з кишені маленьку коробочку і передав її Морані до рук. Дівчина відкрила її і побачила на дні срібний перстень з перлиною. Вона була дуже витонченою та прекрасною. І поки Деміан дякував за подарунок, дівчина взяла каблучку в руки.

- Хм, кажеш передав подарунок хтось з роду старійшин, - задумливо розглядав каблучку Даріолгарх, який нечутно підійшов до наречених, зацікавлений розмовою свого родича з темними. Старший дракон провів рукою над прикрасою, але ніякої реакції на антимагічність не побачив. – Дуже дивно, наче звичайна прикраса… розпитаю вдома про цей подарунок детальніше.

Герцог з вдячністю кивнув дракону, так як і сам не любив такі от неочікувані сюрпризи, ще й в період коли над коханою жінкою нависла небезпека.

Вечір добігав кінця і всі гості почали розходитись, хтось вирушав додому, не бажаючи витрачати ще один день в дорозі, але більшість залишилась ще на день, або як мінімум на одну ніч, в палаці Сторнів.

- Тепер, по всіх правилах, ми можемо жити в одній кімнаті, - промуркотів Деміан Морані на вухо, стягуючи з неї сукню в їх спальні.

- Ми і так всі ночі проводимо разом, - відповіла дівчина, намагаючись не втратити концентрацію на розмові, адже руки герцога вже почали виводити свій танок, торкаючись чутливих зон на її тілі.

- Але ж так приємно знати, що з кожним днем все більше людей дізнаються про те, що ми офіційна пара і належимо одне одному.

- Приємно…ммм, - відповіла чародійка, міцніше притуляючись до коханого, який вже встиг звільнити їх обох від одягу і вкривав гарячими поцілунками тіло своєї нареченої.

Коли Морана заснула, Деміан,  ніжно поцілувавши її, відправився до ванної кімнати. Ніч майже минула і чоловік мав скоро відправлятися до Дарквуду, а потім ще нанести візит до слідчого відділку у Ніленосі, тому лягати спати він вже не планував, краще годину ще з документами у кабінеті посидить… аж раптом щось змінилось в енергетичному фоні кімнати, захист Ноктаріуму просигналізував про використання темної магії на території палацу, сильної темної магії…

Магістр одразу зрозумів, що щось не так і вискочив з ванної кімнати назад до спальні. Морана сиділа на ліжку і з подивом дивилась на перстень, який їй подарували дракони, він тягнув з неї темряву, активуючи схований магічний конструкт. Дівчина спробувала стягнути перстень з пальця, але все було марно.

- Морано, ні, - встиг закричати Деміан, кидаючись до нареченої і відмічаючи той факт, що саме через приховану дію сплячого конструкту, вони з драконом не змогли розпізнати магію в прикрасі, яка по суті являлась простим передавачем, що активувався магією носія через певний час, коли в того наступав момент перенасичення своєю рідною стихією… чародійка підняла на нього здивований погляд і її затягнуло в чорний вир переходу.