- Я сьогодні прийматиму іспит у випускного курсу бойовиків, тому вже потрібно бігти, - Деміан ніяк не міг розімкнути обійми і відійти від Морани. - В тебе сьогодні магія ілюзій?

- Так, - дівчина ще раз поцілувала свого магістра і зітхнула, - вже третій день пішов, поки в заліковці лише медитативні практики, фізична підготовка, математичний аналіз та історія. От би всі предмети так запам'ятовувати як у магістра Парфеніуса.

- Нажаль, радість моя, така методика підходить лише для вивчення предметів, в якій основою є розповідна манера викладання, а от там де потрібні практичні навички та логіка, вона не підходить, оскільки в процесі не активується ланцюжок логічних зв'язків під час реалізації матеріалу в фізичному плані.

- Шкода, але добре хоч історію так здогадались подавати, - усміхнулась чародійка і потягнулась до свого нареченого, - до речі, ми з Трояною, після іспитів, йдемо до кафетерію, що біля парку, чекатиму на тебе там.

- Добре... ммм, - герцог сильніше стиснув свою чародійку в обіймах, заглиблюючи наступний поцілунок.

- Доброго ранку, - на одвірок в кабінеті декана сперлась Лоранда. - Сторни, я звісно розумію, що по звичаях багатьох рас ви вже сім'я і можете дозволити собі проявляти свої інтимні стосунки де заманеться. Навіть більше скажу, у демонів вас би сусіди не поважали, якщо б ви хоч кілька раз не зайнялись сексом на публіці. Але у людських містах перед цим певно краще закривати двері.

Деміан з жалем відірвався від губ коханої і повернув голову до магістра. Морана ж зашарілася, сховавши обличчя на грудях нареченого і прошепотіла:

- Але ми цим не займалися...

- Угу, - напівсукуб розцвіла посмішкою, облизавши пухкі губи, - якби ви себе бачили зі сторони: очі блистять, дихання збилось, обійми з такими відвертими дотиками та божевільні поцілунки... хм, а в енергетичному плані таке враження, що ви в цьому кабінеті вже неодноразово... кхм, любощами займались своїми. Так що тут повітря перенасичене сексуальним задоволенням, його чути ще з коридору.

- Лорандо, ти щось хотіла?, - чародій вигнув брову, розглядаючи напівсукуба. - Якась ти сьогодні аж занадто відкрита, щось сталось?

- Хм, все-то ти помічаєш, - відповіла магістр, - я за тобою... а сталось... так, є дещо...

- І?, - Деміан обперся на стіл, не розмикаючи обіймів, і притис до себе Морану.

- Я стався, - в дверях з'явився дужий напівроздягнений демон. Високий зріст, розвинені м'язи, пропорційна міцна фігура, червона шкіра в татуюваннях та глибокі чорні очі, робили незнайомця дуже цікавим для жінок, особливо, якщо врахувати, що на ньому були лише берці, шкіряні чорні штани та розстібнута жилетка.

- О, тепер зрозуміло, - розсміявся Деміан, протягуючи руку для вітання, яку одразу до ліктя перехопив демон, показуючи свою довіру та приязнь. - Вітаю, Кроумвел. Як доїхав?

- Ха, доїхав чудово, - заусміхався у відповідь демон, - мене одне неслухняне дівча, яке я вже наказав вночі і, для закріплення, вранці, викликало через пентаграму переходу. От завжди знав, що навіть близьким коханкам не можна казати своє істинне ім'я.

Здоровань ледь нахилився і підхопив однією рукою магістра Фрок під сідниці, притягуючи напівсукуба до себе, для поцілунку. Лоранда не вагаючись, обплела його шию руками і з тихим стогоном припала до губ чоловіка.

- Хм, а хтось нам недавно казав, що двері зачиняти треба, - сказав Деміан.

- Повір, якщо ми зачинимо двері, то всі четверо нікуди вже не вийдемо до завтра, - розсміявся майстер, пририваючи гарячий поцілунок, але не відпускаючи Лоранду від себе. - У вас тут дійсно такі аромати на енергетичному рівні, що я б з закритими очима з будь якої точки університету знайшов би це місце.

- Добре, добре, ми зрозуміли, - підняв руки герцог, визнаючи правоту демонів.

- А з цією кицею ви мене не познайомите?, - Кроумвел зміряв з ніг до голови Морану і принюхався до неї, облизавши губи, як зовсім недавно робила Лоранда.

- Е, це Морана, наречена Деміана і моя подруга, - легенько царапнула свого демона магістр Фрок.

- Ммм, дуже приємно... точно б не вийшли, - похитав головою майстер, - з такими теплими відносинами і взаємною симпатією було б дуже цікаво поспілкуватись поближче вчотирьох... можливо влітку до нас на практику?

- Ні, дякую, - швидко похитала головою чародійка, - мені чоловік заборонив.

Деміан розсміявся, цілуючи у скроню свою темну, і скомандував:

- Так, повеселились, познайомились, тепер до роботи. В нас іспити, Кроумвел, ти з нами?

- Так, якраз хотів глянути практичну підготовку випускників-бойовиків з некромантії, а то своїх в наступному році сюди привезу ж.

Після цього всі швидко направились на іспити, до запланованого початку залишалось менше години.

Вся група некромантів першого року навчання зібралась біля практичної лабораторії ілюзорників.

- Кажуть, що директор дає просто головоломні завдання, спеціально не валить, але розібратися дуже важко, - зітхала Гриза.

- Прорвемося, - заусміхався Тріос.

- Та вам би лиш здати, - відмахнулась Трагія, - а хтось можливо стипендію хоче отримати в наступному році.

- Ну, у нас, швидше за все, буде декілька відмінників, - сказав Грох. – До речі, Морано, а ти запитувала чи виплатять тобі стипендію в Університеті темної магії і чаклунства, якщо ти тут все на високі бали здати зможеш, поки в тебе лише відмінні результати, так що є шанс.

- Не цікавилась, - знизила плечами чародійка, - просто той університет наче ж Сторнам належить, не знаю чи взагалі нашій сім'ї фінансова підтримка надається.

- Ну, це ж не зовсім допомога, а швидше вже визнання успіхів студента, - задумливо сказала Аланіель.

- Ну, в будь якому випадку, у нашої Мори проблем з фінансами вже не має бути, - заусміхався Спріт, за що отримав штурхана в бік від Гризи, з якою нещодавно почав зустрічатися. - Добре, добре, мовчу, але я ж дійсно в позитивному сенсі це сказав... радію за подругу і все таке.

- Ми всі радіємо, але мова не про достаток роду, а про винагороду студенту за успіхи, - повчально сказала Трагія, піднявши палець вгору.

Двері кабінету відчинились і на порозі з'явився директор Тордон:

- Вітаю, заходьте діти.

- Що, всі разом?, - Грох переглянувся з Аланіель.

- Так, всі разом, побачите всередині... заходьте, заходьте... і заліковки мені віддавайте одразу.

Молоді некроманти потягнулись до кабінету і, насторожено вглядаючись в напівтемряву приміщення, віддавали архимагістру свої залікові книжки.

- Так, займаємо місця, де кому подобається, на виділених зонах, - сказав Тордон, причиняючи за Тріосом двері.

В напівсутінках порожнього кабінету, всі стіни та периметр якого займали рослини, чітко виділялись підсвічені ілюзорним світлом крісла. Молодь почала розсідатись в них, розглядаючи все навколо. У некромантів завжди на практиці з магії ілюзій були столи та макети, а тут щось нове та незвичне, ще й на іспиті.

- Зараз кожного з вас відмежує від зовнішнього світу, щоб ви не відволікались на подразники, - почав пояснювати директор, - потім вас переправить в ілюзорний підпростір, в якому ви отримаєте завдання для його удосконалення. Після його виконання система просигналізує мені про завершення і я прийду перевірити вашу роботу. Хто не впорається за три години, відповідно іспит не отримає. Питання?

Запитань наче не було, але Горх, який звик одразу прораховувати всі варіанти, поцікавився:

- А якщо щось піде не так і нам потрібна буде допомога?

- Там маленькі просторові кишені, нічого небезпечного статись не може... хоча, - архимагістр посмикав себе за бороду, - пам'ятаю я як Спріт того велетенського павука створив в цьому семестрі, так що ти правий з цим запитанням... просто прокричіть, що вам потрібна допомога, система налаштована так, що ваше тіло залишається в реальності, це лише робоча модель, а не повноцінний підпростір, тому всі направлені слова я чутиму, та й екзаменаційна система виштовхне вашу свідомість назад, якщо побачить другий рівень загрози, для вашого життя, здоров'я чи психіки… Так, добре, якщо це все, то починаємо. Успіхів вам!

Навколо Морани заграла всіма барвами веселки прозора сфера, в якій почали танцювати маленькі завихрення. Кабінет за її стінами зник і навколо дівчини почали проступати обриси просторої поляни, яка притаїлась серед густого лісу.

Навпроти обличчя чародійки, яка стояла посеред цієї поляни, замиготів надпис:

"Білет #8. Лісова поляна.

Завдання 1. Створіть десяток представників флори та фауни, характерної для цієї місцевості.

Завдання 2. Перетворіть невідповідний об'єкт на гармонійний елемент.

Завдання 3. Доповніть простір архітектурно-правильною новобудовою"

Надпис помиготів і перетворився на дерев'яну табличку, розміщену на узліссі.

Дівчина почала крутити головою в пошуках "невідповідного об'єкту", в її розумінні це мало бути щось, що не вписується в пейзаж, але нічого такого наче помітно не було.

Морана зітхнула і вирішила почати з першого завдання. Чародійка прикрила очі і почала водити руками в повітрі, уявляючи метеликів, дрібних птахів, різнобарвні квіти, плодючі дерева та кущі, які гармонійно вписалися б в пейзаж галявини... чомусь ніяк не виходило відігнати образ річки, яка перетинала вільну площу біля північно-східної границі лісу, при цьому початок вона брала з гарно оздобленого дбайливими руками джерела. Дівчина знову зітхнула і, махнувши рукою на умови, обмежень ж в творчості не було, вклала потік сили в формування джерела та річки.

- Кхм, я звісно вибачаюсь, якщо заважаю, але не могли б Ви створити мені одяг?, - чужий мелодійний голос неочікувано пролунав десь поруч.

Темна зойкнула, розплющивши очі, і, відскочила подалі, розглядаючи оголеного підтягнутого ельфа, що навіть не намагався прикритись і з посмішкою розглядав дівчину.

- Ой, хто Ви?, - Морана ще на крок відступила від красеня.

- Я? Не знаю, Ви мене створили, - знизив плечами ельф.

- Ні, ні, я уявляла метеликів, квіточки...

- І підсвідомо сформували для гармонійності картини розумну істоту, яка б відчувала всю цю красу як себе і змогла б про неї піклуватися, - завершив фразу за некромантку ельф.

- Ммм, а чому чоловіка я створила, а не дівчину-ельфа?!, - ще раз зміряла поглядом з ніг до голови незнайомця Морана.

- Ну, це Ви маєте знати, але підозрюю, що Вам просто чоловіки більше подобаються, - заусміхався ельф і зробив крок вперед до дівчини, - так що, буде мені одяг чи так продовжимо знайомство? Я бачу Вас не дуже турбує мій вигляд...

- Буде, буде, - замахала руками Морана і, заплющивши очі, почала водити руками, уявляючи одяг для ельфа. В процесі формування дівчина чомусь вирішила додати, - я майже заміжня вже, - чим викликала тихий сміх незнайомця.

Після завершення роботи над образом ельфа, Морана почала оглядати поляну, вона суттєво змінилася: по центру височів могутній дуб, який з північно-східного боку огинала швидка річечка, що брала свій початок з охайного джерела, навколо по поляні були розкидані різнобарвні квіти та кущі з ягідками, над якими вились оси та метелики, біля південно-західної частини лісу виднілась група плодових дерев, на яких висіли соковиті яблука та груші.

Чародійка задумливо зупинила погляд на ельфові, який ходив навколо дуба, торкаючись його кори... може це цей незнайомець "невідповідний об'єкт" і його перетворити треба... можна спробувати, адже він все одно лише плід її фантазії.

- Не потрібно мене розвіювати або перетворювати, - замахав руками ельф, ніби відчувши задум темної. - Я вже сформована розумна істота, яка підходить під опис створення флори та фауни місця, - завершивши фразу ельф вказав на табличку, яка так і стояла на узліссі.

- Гаразд, - кивнула Морана, - але тоді потрібно знайти те, що не підходить цьому місцю.

- А як щодо тієї металевої конструкції, яку я відчуваю на сході, за деревами, - ельф показав рукою на ліс.

- Хм, - Морана підійшла до вказаного місця і побачила там грошовий апарат, для зберігання монет, який використовували в банках гноми. - Так, це явно елемент, який не вписується.

Чародійка почала водити руками, намагаючись перетворити предмет на дерево.

Вода та повітря, залізо і чари,

Мене утворили, життя мені дали.

Кохатиму листя, зелену траву,

Частинка я лісу, для нього живу.

Мелодійний голос лився поляною і Морана, розплющивши очі, побачила чарівну дріаду, яка вийшла з новоутвореного дерева, що росло на місці, де недавно лежав апарат для монет. Лісова красуня мала білосніжну, напівпрозору шкіру, по якій вились завитками малюнки лози з листям та квітами... більше на дріаді нічого не було. Чародійка зітхнула, певно, все таки, безслідно еротичні фантазії та ранковий секс не проходять... дівчина заплющила очі, налаштовуючись створити одяг для дріади.

- Стій, стій, - пролунав голос ельфа, - не потрібно їй одяг створювати.

Чародійка відкрила очі і, зі сміхом в очах, подивилась на ельфа:

- Що так більше подобається?

Представник лісового народу почервонів і, кивнувши, відповів:

- І це теж... але головне, що їм не можна носити одяг, шкіра занадто чутлива і одразу відмирати почне від грубо оброблених матеріалів. Ти ж це знаєш, я користуюсь лише знаннями, які ти передала мені з частинкою своєї магії.

Дівчина задумалась і кивнула, розуміючи, що дійсно вивчала це і матеріальний виверт її підсвідомості правий.

А дріада вже вилась навколо ельфа, наспівуючи щось про природу, яка народжує в коханні нові квіти і трави.

- Так, добре, залишилось третє завдання, - темна заплющила очі, щоб відволіктися від розумних істот, яких вона створила, і які вже активно знайомились біля дерева.

Перед очима некромантки з'явилась велика сфера, яка висіла між гілками стародавнього дуба, вона була створена з тонких гілочок та переплетених ліан, які невідомо звідки взялись на цьому дереві. Такий природній будиночок часто зустрічався в трактатах, де згадувались селища ельфів. Морана зачепилась за образ і почала його матеріалізацію.

- Хм, дуже добре, - пролунав поруч з нею голос архимагістра, - а я все думаю, чому ти раніше не вийшла... якраз три години минуло. Дитинко, нагадай старому, а коли у вас з магістром весілля?

Морана відкрила очі і побачила директора, який задумливо перебирав пальцями бороду, щось розглядаючи біля дуба. Коли темна повернула голову, то почервоніла до кінчиків волосся, побачивши як її дріада з ельфом цілуються, не ховаючись від спостерігачів.

- Я не..., - почала було виправдовуватись Морана.

- Дитинко все гаразд, ти виконала всі завдання, навіть більше, ніж потрібно було, зробила все це за відведений час, - заспокоїв її архимагістр Тордон, - а матеріалізацію розумних ілюзій ми взагалі на третьому році навчання проходимо... я так розумію, що вони вийшли в тебе підсвідомо і тому запитав про весілля.

Дівчина кивнула, потупивши погляд.

- В тебе явне сприйняття затишку будь якого місця саме через наявність в ньому кохання і це дуже добре, враховуючи те, що ти починаєш сімейне життя і явно маєш дуже сильні почуття до свого обранця, - посміхнувся директор і задумливо додав, - тільки от тепер розвіяти підпростір з розумними ілюзіями я не зможу, крім того ти ще й перевела його з навчального рівня на практичне багаторазове використання... але нічого, знайдемо їм застосування, закріпивши стаціонарно цю кишеню в якомусь приміщенні академії.

Отримавши відмінну оцінку, Морана все ще червоніючи, побігла на вулицю, де її вже чекала Трояна. Подруга довго сміялась над розповіддю темної, про її здачу екзамену, і потім, очікуючи магістра в кафетерії, з задоволенням ділилась історією з усіма друзями, що підтягувались до дівчат після іспитів, чим ще більше примушувала ніяковіти Морану.

- Кохання моє, - Деміан обіймав чародійку, насолоджуючись її теплом та заходом сонця, крізь відчинені вікна західної вежі, - ти вже склала всі іспити, практика в тебе офіційно підписана на землях Сторнів, ми навіть пізніше поїдемо на кладовище, щоб підняти і упокоїти деякі сутності, для її зарахування. Так що, по суті, в тебе вже почався відпочинок. Чого б тобі хотілось?

- Я... хочу поїхати до тітки і..., - Морана помовчавши, додала пошепки, - побачити море.

- Що? Ти хочеш на південь?, - Деміан заглянув в очі своїй нареченій. - Хм, я щось навіть не подумав, що ти ніколи там не бувала.

- Просто Марк стільки всього розповідав про красу та силу морських просторів, теплий пісок на пляжах, про білосніжні вітрила кораблів і солоний вітер, про дивних птахів з величезними дзьобами, в які вони можуть зібрати з десяток рибин одночасно... я дуже давно мрію все це побачити, - пошепки пояснила Морана, продовжуючи милуватись заходом сонця, і не помічаючи як на її замріяне обличчя дивиться герцог, - давно, коли я ще була малою, то навіть одного разу збиралась сховатись на возі тітки і дядька, щоб втекти з Марком до моря. Але потім передумала, серце охоплював смуток, коли думала про те, що тітка сама залишиться.

- Морано…, - прошепотів Деміан і дівчина повернула обличчя до магістра, який зачаровано розглядав її, - я готовий подарувати тобі весь світ... звісно ми поїдемо до моря.

Чародійка розвернулась в кільці рук свого нареченого і припала поцілунком до таких жаданих губ. Руки магістра почали виводити свій ніжний танок, розпалюючи всередині кожного з пари пристрасний вогонь.

Сонце вже сховалось за обрій, а темні чародії все ніяк не могли насититись коханням, даруючи себе, свої душі та свій світ одне одному... на небосхилі запалали міріади далеких світил, які переморгувались з живою планетою, на якій щосекунди народжувались мрії та почуття, створювались неймовірні магічні конструкти та втілювались потаємні бажання, вони були свідками швидкого плину часу і крізь віки дарували свою мовчазну підтримку мільйонам закоханих сердець, які розкривались через свої почуття і, завдяки цьому, рухали історію та цивілізації, розвиваючи та вдосконалюючи маленький шматочок Всесвіту, який був їх рідною домівкою.