Двері подорожнім відчинила неймовірної вроди господиня, на ній була лише напівпрозора нічна сорочка, яка, в яскравому світлі двох вогників на підсвічнику, відкривала присутнім вид на всі смачні вигини її тіла, не залишаючи простору для фантазії. Пряме чорне волосся спадало на спину рівними пасмами, наче їх заздалегідь розчесали. Чорні очі дивились на гостей з зацікавленістю, але дівчина стояла мовчки.

- Кхм, доброї ночі, господине, - привітався Свардіус, який ледь зміг взяти себе в руки і перестати витріщатися на молоду жінку. - Ми заблукали в лісі і натрапили на ваше поселення. Вогник горів лише у вашому домі і ми хотіли б попроситись на ніч. Нам навіть їжі не потрібно, просто десь перечекати темряву та холод.

Господиня показала рукою на коней і кивнула в сторону невисокої конов'язі під навісом. Потім ще раз глянула на гостей і так само мовчки пішла назад в дім, не причиняючи за собою двері. Кожен крок дивної дівчини був сповнений грації та сексуальності, тканина сорочки ластилась до стегон, якими незнайомка спокусливо похитувала, наче заманюючи чоловіків за собою.

- Німа певно, - з сумом сказала Малайя, яка ледь що починала жаліти всіх живих істот навколо.

- Хлопці, прив'яжіть коней, дайте їм зерна, в торбинках ще мало щось залишитись, і пошукайте колодязь, - швидко сказав артефактор, навіть не повернувши голови до студентів, вся його увага була прикута до силуету жінки, яка віддалялась коридором.

Будинок був досить дивним, від входу розбігались в різні сторони вузькі коридори, з безліччю дверей у кожному, ніяких картин на стінах, світлових кристалів чи яскравих панно. Сходи на другий поверх взагалі знаходились в невідомому місці, принаймні студенти їх не побачили.

Центральний коридор привів гостей до великої зали: по центру виділявся масивний дерев'яний стіл, але стільців видно не було, правда з трьох сторін від нього розмістились дивани, хоча відстань до столу від них була завеликою, щоб можна було вважати, що їх використовують замість стільців. Четверта сторона столу дивилась на пащу здорового каміну, в ньому танцювало полум'я, але здавалось, що тепла воно не дає, такою неживою та холодною була його енергетика.

Господиня показала Свардіусу рукою на диван, і провела дівчат та Кломпа, який пішов з ними до будинку, далі по коридору, що продовжувався, перетинаючи кімнату. Студенти побачили відчинені двері, їх було рівно п'ять, як і молодих людей, що попросили притулку на ніч в цьому домі, артефактора господиня, певно одразу, вирішила залишити на ніч біля себе. Але сам факт підготовлених кімнат здивував, невже жінка знала про візит нічних гостей заздалегідь.

Зазирнувши до кімнат, здивування студентів стало ще більшим, в кожному з порожніх приміщень, по центру, самотньо стояло ліжко, накрите білим простирадлом, ні столів, ні стільців, ні тим паче шаф, в кімнатах не було.

Кивнувши молоді на прощання, господиня повернулась до основної зали.

- Дивно тут якось, я ще не бачила таких будинків, - прошепотіла Малайя.

- Угу, і холод такий... ну, не як на вулиці, а наче в склепі якомусь, - закивав Кломп.

- Енергетика така ж, як і на вулиці, навколо багато еманацій смерті, - сказала Морана, - але нам ж тут не жити, а ніч перебути, тому відпочиваємо і вранці, якомога швидше, вирушаємо в дорогу. Всім добраніч.

- Давайте хоч двері відчиненими залишимо, ми тут в кінці коридору, якраз дальній кут займаємо, будемо бачити і чути, що навколо відбувається. Все одно в такий холод роздягатись ніхто не буде, - з благанням в очах Малайя подивилась на супутників.

Морана знизила плечами і зайшла до кімнати, не причиняючи двері. Ілюзорник та цілитель зраділи рішенню дівчини і поспішили, повторюючи її дії, до сусідніх приміщень.

- Хитрий наш артефактор, нас коней розмістити відправив, а сам за господинею побіг... ти бачив яка вона, аж слина капати починає, - розмірковував над ситуацією Валейс.

- Ну, коней залишити просто так ми не могли, не дівчат з Кломпом ж відправляти їх годувати та відра з водою носити, - знизив плечами бойовик. - А господиня якась аж занад-то солодка і доступна, наче відкривається свідомо для всіх.

- Ну так, це ж добре, ніч провести весело можна, якщо наш Свардіус ще не зайняв ліжко цієї німої красуні, - мрійливо сказав природник. - Чи ти з кимось з наших дівчат вдачу перевірити хочеш? Хоча я бачив тебе наче гарненька дівчина проводжати приходила... але, якщо подумати, одне іншому не заважає ж.

- Я заручений, а Морана моя близька подруга і її ображати я не дозволю, тому навіть губу не розкатуй, - незадоволено глянув на співрозмовника Борей.

- Добре добре, зрозумів... та й холодна твоя Морана якась, хоч і гарна, але погляд мертвий такий, що аж пересіпує, не знаю, як ви бойовики з некромантками сходитесь...

Переговорюючись, хлопці завершили годувати коней, і поспішили в дім.

З порогу побачили світло в одному з коридорів і тихо пішли в ту сторону, щоб не розбудити друзів, яких могли розмістити на ніч всіх разом, в одному приміщенні, біля вогню.

Картина, яка відкрилась в центральному залі, одночасно здивувала молодиків і примусила широко, з розумінням, посміхатись.

Свардіус сидів на дивані, спиною до них, закинувши голову на спинку та прикривши очі. Внизу біля його ніг примостилась господиня будинку, тіло її вже було оголеним до поясу, і сполохи вогню танцювали на світлій шкірі. Голова жінки рухалась в виваженому такті, що неоднозначно вказувало на те, що красуня задовольняє їх товариша.

Німа підняла погляд на спостерігачів, але навіть на секунду не збилась з темпу. Жінка торкнулась своїх грудей вільною рукою і почала розминати їх, не розриваючи зорового контакту з природником.

Борей першим прийшов до тями і штовхнув товариша, показуючи на продовження коридору і відчинені двері в його кінці. Валейс зітхнув і з жалем відвів погляд від привабливої похітливої жінки. Дійсно, чого лізти, якщо місце вже зайняте. І хлопці пішли до кімнат відпочивати.

- Дитино моя, прокидайся, ти так близько стоїш біля мене, а ще рано... так рано..., - Морана крізь сон почула голос матері.

Дівчина різко прокинулась і лежала, прислухаючись до навколишнього світу. Зорі в небі слабо мерехтіли, наче й не було сірого океану хмар вчора, наближався світанок... так, стоп, які зорі...

Дівчина одним швидким рухом підскочила на ноги. Як виявилось, вона лежала на білому савані в свіжій могилі, навколо чорніла земля, а еманації смерті аж зашкалювали.

Вибравшись з ями, Морана озирнулась навколо: вона стояла посеред кладовища, поруч чорніли свіжою землею, ще чотири відкритих могили, в яких лежали її супутники. По центру території, серед цвинтарю, височів старовинний склеп, десь в два стандартних поверхи висотою... і тут до темної чародійки дійшло де вони заночували і що сталось...

Морана зіскочила в яму до Борея, випадково надавивши коліном на груди хлопцю, через що той прокинувся і хрипло простогнав, намагаючись вдихнути побільше повітря:

- Що ти робиш?, - бойовик ледь сфокусував погляд на подрузі і ніяк не міг зрозуміти, що відбувається. Дівчина приклала палець до його губ і покрутила головою, звертаючи увагу молодика на те, що їх оточувало.

Борей швидко зрозумів, що щось не так, і вискочив з могили, витягнувши за собою чародійку. Він ошаліло озирався навкруги і все намагався запитати у Морани що це все може означати. Але дівчина показала на ями з хлопцями, а сама, вже обережніше на цей раз, спустилась і розбудила напівельфійку, прикривши тій рота, щоб не кричала, оскільки саме це й намагалась зробити цілительниця, коли зрозуміла де вона лежить.

- Де Свардіус?, - прошепотіла Морана, коли всі стояли на ногах, біля могил.

- Ми його останній раз бачили в компанії оголеної господині дому, в досить однозначній ситуації, - посміхнувся Валейс, але одразу став серйозним, коли до нього дійшло, що і жіночка могла бути не зовсім справжньою, - вони були в кімнаті з каміном.

- Значить склеп, пішли, - кивнула некромантка і всі потягнулись за нею до будівлі на цвинтарі.

Коли студенти майже підійшли до центральної будівлі, на кладовищі, Малайя скрикнула і впала долу. Борей підскочив до дівчини і рубанув біля її ноги мечем, чим налякав цілительку ще більше.

- Не бійся, це просто мертвяк, - спробував заспокоїти напівельфійку бойовик, показуючи на відтяту руку, яка в момент відсічення відпустила ногу Малайї і зараз лежала поруч з нею на землі.

Навколо молодих людей почувся шурхіт та тріск, всі активно почали озиратись і з сумом відмітили, що кладовище почало рухатись.

- Пішла передача великої кількості життєвої енергії, - сказала Морана, - немертві реагують на такі масивні потоки і тягнуться до них… потрібно терміново перервати ритуал, інакше скоро нам не буде кого рятувати.

З цими словами дівчина побігла до склепу, всі інші переглянулись, визначаючись що їм робити далі.

- Так, Кломп, ось тримай амулет-щит від немертвих, - Борей перекинув ілюзорнику медальйон, - біжи за Мораною і прикривай її, якщо що кричи. Валейс, Малайя, ми робимо «двозубу вилку» від кулака і відбиваємось, прикриваючи підступи до склепу, до світанку зовсім мало часу залишилось, протримаємось.

Всі закивали і без заперечень почали виконувати доручення бойовика, який був найбільш підготовленим до таких екстрених ситуацій. Кломп чимдуж рвонув за некроманткою. Борей з Валейсом стали напівобертом до склепу, спиною один до одного, між їх спинами, на крок позаду, зайняла позицію цілителька, розгортаючи малу сферу підсилення для атакуючої магії. Такі бойові практики були обов’язковими з третього року навчання, студентів готували атакувати та захищатись не лише повним кулаком, але й меншою кількістю, адже не завжди група залишалась в повному складі протягом всього бою.

Двері склепу просіли і були наглухо зачиненими. Довелось розбивати їх магією.

По центру великого приміщення стояв масивний стіл, на якому лежав оголений артефактор, їх нічна знайома сиділа на ньому верхи. Пара займалась коханням і не помічала присутності сторонніх. Навколо столу розмістились низькі закриті гробниці, а навпроти дверей височів вівтар у вигляді розверзнутої пащі якогось божка-демона, в середині якого лежала груда кісток, на деяких навіть шматки плоті ще не повністю прогнили.

Крізь відчинені двері пробилось світло світанку, що наближався. Жінка перестала викручуватись на Свардіусі, коли промінь світла торкнувся її тіла, і зашипіла, вскинувши голову вверх... вона почала змінюватись на очах: шкіра старіла, обвисала, волосся посивіло і почало жмутами випадати, рот колишньої красуні перекосився і з нього посипались пожовтілі, гнилі зуби. Свардіус закричав і спробував вивільнитись з-під швидко старіючої коханки, але та вчепилась йому в волосся зсихаючими руками і припечатала, з нелюдською силою, голову чоловіка до столу, припавши до артефактора, своїми напівгнилими губами, в поцілунку.

На крик Свардіуса прибігли Валейс, Малайя та Борей, сонце перетворило їх противників на тлін, якщо хто і встиг сховатись, то таких було небагато. Молодь почало мутити від картини, яка відкрилась їм, одна лиш Морана спокійно продовжила малювати  на запиленій підлозі знак вічного спокою, для надійності, так як знала, що не завжди в неї виходить, без додаткового підсилення, вигнати дух з мертвої плоті, з першого разу. Прочитавши формулу повноцінного звільнення для духу, дівчина завершила ритуал повного упокоєння, направивши порцію своєї сили на немертву. Труп жінки захрипів в обличчя недавньому коханцю і почав розсипатися порохнею. Від шоку артефактор втратив свідомість і лежав нерухомо на столі, покритий тліном, що залишився від немертвої.