- Це частина старого укріплення, мені її показали наші бойовики, коли брали мене з собою на тренування до капітана охорони, - почав розповідати Алекс, коли вони зайшли на територію нижнього міста. - Раніше всі кола Ніленосу було розділено високими мурами, які з часом розібрали на будинки та склади, але в тому місці великий шматок стіни, з майже цілою баштою, залишився.
Молоді люди йшли вздовж великих ангарів, в яких зберігали свої товари торговці, їх з підозрілими поглядами проводжали рідкі охоронці.
- Ей, дітлахи, куди це ви зібрались?, - почувся крик за спиною. Повернувшись на голос, Морана побачила як трійка патруля швидко наближається до них.
Високий, статний, досить молодий, чоловік, з смішно закрученими вусами та короткою борідкою, уважно дивився на молодих людей, схоже було, що це старший патруля:
- Студенти? А то дивлюсь наче на місцевих обірванців не схожі. Чого на ніч ходите нижнім містом, в парк на побачення бігати треба, а не тут пригод шукати.
- Ми до темряви повернемось до гуртожитку, - кивнувши відповів Алекс, - нам доповідь по історії про старі місцеві пам'ятки задали, ми швидко глянемо на башту, для замальовки в роботі, і назад.
- Хм, я все одно не радив би вам тут ходити..., - відповів на слова чародія охоронець, але, глянувши на молодь, махнув рукою і додав, - ми через дві години назад повертатися будемо, щоб я вас біля башти не бачив, а то проводь потім вас у верхнє місто, ще й відбивати може прийдеться від місцевих.
Подякувавши Алекс з Мораною проскочили у вузьку вуличку між двома високими складами і поспішили до своєї цілі.
Башта розвалювалась, навіть нахилилась трохи через частину обваленого каміння біля основи. Від неї в сторону простягнувся на десяток метрів мур, точніше його залишки.
- Пішли в башту заліземо, - сказав Алекс показуючи на чорне провалля входу без дверей.
- Ти ж сказав - подивимось і назад, - хмикнула дівчина і пішла до башти.
- Ну, дивитись з різних ракурсів ж можна, - посміхнувся Алекс і побіг за Мораною.
Сходинки в середині башти теж були викладені з каменю, з тріщинками та брудом, вони все ще тримались проти, напрямленої на них, руйнівної дії часу.
Піднявшись на самий вершечок споруди, студенти вийшли на площадку, яка була захищена кам'яними зубцями стіни, шматки яких щедро розкидав вітер по всій поверхні.
Морана підійшла до краю, обережно обпершись на обвалений зубець. Вид відкривався непоганий... на середнє та верхне коло Ніленоса, а от на те що розкинулось під ногами краще було не дивитись: з однієї сторони безликі коробки ангарів, а з іншої напіврозвалені халупи.
Алекс підійшов ззаду до дівчини і обійняв її, зариваючись носом в волосся.
- Що ти робиш?, - спокійно поцікавилась Морана, продовжуючи розглядати краєвид і відмічаючи контрастність між будинками та загальною стилістикою в колах міста.
- Зігріваю тебе, - замуркотів Алекс на вухо, починаючи гладити через светр тіло дівчини. - А ти сильно незадоволена цим?
Морана прислухалась до себе, незадоволення вона не вловила ніякого, тілу навіть було приємно відчувати темного поруч, а от емоцій це не викликало зовсім:
- Це неправильно, ти знаєш, що я з магістром зустрічаюсь.
Алекс сильно стиснув дівчину в обіймах, помовчав хвилину і, взявши себе в руки, відповів:
- І де зараз твій магістр? З нареченою зустрічає захід сонця, чи з іншою ельфійкою отримує задоволення в якійсь прихованій альтанці серед королівського парку?!
- Я вірю Деміану, він вирішить усі питання і не зраджуватиме мені, - хитнула головою дівчина, повторивши слова, які постійно говорила сама собі.
Темний відійшов від Морани і через декілька секунд одним сильним, майже по-звіриному, легким та виваженим рухом, злетів на цілий зубець башти.
- Що ти робиш?, - Морана підняла брову.
Алекс розставив руки в сторони і зробив маленький крок до краю, з-під його чобіт посипалась кам'яна крихта. Хлопець з посмішкою безумця ледь повернув голову до чародійки і сказав:
- Якщо мені навіть не дають шансу проявити себе в банальному залицянні, то який сенс жити? Навіщо мені ця плоть, якщо вона не потрібна тобі?
- Алекс, злазь, не говори дурниць, - Морана стояла і спокійно дивилась на витівку товариша.
- Я серйозно, - посмішка злетіла з обличчя юнака і він подивився під ноги, наче й дійсно збирався зробити крок... як і сама Морана недавно біля безодні...
Всередині дівчини щось колихнулось, через згадку про провалля зі свого сну, і вона зітхнувши полізла на зубець до Алекса:
- Тоді може й мені не варто жити, я дійсно дуже змінилась, все наче перегоріло всередині після звістки про одруження Деміана... я вірю йому, але не відчуваю нічого, що могло б підтримати ці думки, ще й мозок постійно вибудовує найлогічніші варіанти розвитку подій, при цьому майже в усіх виходить, що для магістра і нашого короля найвигіднішим є союз з ельфами, а не якась приблуда без титулів та земель. Та й бачила я ту ельфійку, вона дуже гарна...
- Морано, ти сама прекрасна дівчина в світі, - Алекс розвернувся до чародійки і обійняв її, тепер вони вдвох стояли над прірвою. - Я не дозволю нікому причинити тобі шкоду... дай мені шанс пробудити твої почуття...
Хлопець нахилився і почав цілувати жадану дівчину. Спочатку ніжно, ніби смакуючи щось дуже цінне та вишукане, але потім напір почав збільшуватись, його язик проникав в рот Морани захоплюючи все більше простору. Руки без поспіху перебирались з спини на сідниці, погладжували їх, легко стискали, і повертались назад. Від тісного контакту з чародієм, Морана відчула, що хлопець вже збуджений. А от вона сама не відчувала нічого, дотики були приємними, внутрішня сила не протестувала проти того, що відбувалось, але не більше.
Морозний вітер ставав сильнішим, на місто опускались сутінки. Алекс зіскочив на площадку з зубця і зловив в обійми Морану, яка спускалась за ним. Хлопець притиснув її до кам'яної кладки і продовжив цілувати, забравшись холодними руками під светр. Чародійка спочатку сіпнулась, адже ніхто окрім Деміана не торкався її так відверто, але потім передумала відштовхувати хлопця. Якщо він не противний її силі, то може зможе викликати хоч тінь того шквалу емоцій, які дарували їй хвилини в обіймах коханого. Алекс вже двома руками розминав груди чародійки, стискаючи тверді горошини її сосків, з хриплим диханням цілував шию, очі, губи Морани... але це не давало ніякого результату. Ні, звісно чародійка відчувала фізичне задоволення від приємних дотиків, але і це не сколихнуло в її душі почуттів, додався лише неприємний холод... Вона навіть не підняла рук, щоб заритись в волосся партнера, як завжди робила в такі інтимні моменти зі своїм магістром.
- Вже холодно, потрібно повертатись, - беземоційно сказала вона.
Алекс сіпнувся як від удару і відсторонився від дівчини:
- Ти взагалі нічого не відчуваєш?
- Чому ж, мені приємно, тіло відкликається на твої дотики... але, вибач, в середині порожнеча, ні тіні емоцій, - хитнула головою Морана, - йдемо?
- Так, - чародій ще раз поцілував дівчину, і зітхнувши повів її за руку з башти.
Внизу на них вже чекали, троє здорованів, одразу атакували студентів на виході. Алекса, міцним захватом ззаду, обхопив двома руками наймасивніший з компанії, а його товариш провернув аналогічні дії з Мораною.
- Що дітки, позабавлялись трохи?, - проскрипів третій незнайомець. - Таку сцену на даху влаштували, аж завидки беруть.
Чоловік підійшов до Морани і провів брудними пальцями по її обличчю, спускаючись вниз вздовж горла, і боляче зім’яв груди крізь светр:
- Зі справжнім чоловіком, а не з студентиком, хочеш насолоду отримати, кицюню?
Сила Морани моментально почала підійматись, протестуючи проти жорстокого втручання в ауру дівчини.
Але вона згадала слова магістра щодо використання темної магії на вулицях і стримала порив, викликавши в руках вогонь. Одяг на розбійнику, що стояв позаду, загорівся і той, скрикнувши, відскочив від Морани, і впав в сніг, намагаючись загасити полум'я, що моментально розкинулось по всьому тілу. Здивований бандит-залицяльник прошипів слово "відьма" і спробував вхопити чародійку за руку, але Морана в останню секунду викрутилась.
В цей момент Алекс відштовхнувся ногами від землі і головою, з усієї сили, вдарив здорованя, що його тримав, в щелепу, роздався хрускіт і за ним, сповнений болю, стогін. Чоловік розтиснув руки і Алекс, крутнувшись, штовхнув нападника, після чого той якось легко піддався завалюючись.
Одним швидким плавним рухом хлопець перемістився до чоловіка, який ще стояв на ногах, той залишив студентку в спокої і повернувшись до нападника, відсахнувся від нього. Очі Алекса заполонила темрява, в якій танцювали криваві сполохи.
- Демон... демон, - спочатку тихо, але потім зриваючись на крик, сказав бандит. - Ти брудна шльондра, з інфернальними яшкаєшся..., - почав було говорити чоловік, але Алекс перервав його гнівний монолог, встромивши кинджал в горло. Розбійник захрипів і почав осідати на землю, з його відкритого рота виривались потоки крові.
Погорілець спробував відповзти подалі від кривавої розправи, але на його шляху виросли охоронці з патрулю.
- Я ж казав, що відбивати доведеться, - похитав головою їх командир.
- Та ми самі якось наче викрутились, - стиснув плечами Алекс, обіймаючи Морану. - У нас будуть проблеми?
Один з охоронців підійшов до трупа горе-залицяльника і перевернувши того на спину, штурхнувши ногою, придивився до бандита:
- Ні, це Беззубий зі своїми крисюками, за ними багато пограбувань висить, але по каналізаціях ховаються зазвичай, тому не могли їх довго виловити. Пощастило вам, дітлахи, що на цих потрапили, вони лише тихо обкрадати вміють, а бійці з таких покидьків ніякі. За них десять золотих наче обіцяли. Якщо не претендуєте на монети, то ми вас і згадувати не будемо в звіті.
- Дякуємо, тоді ми до гуртожитку, - швидко погодився Алекс.
- Може таки провести, - задумливо сказав старший патруля.
- Та ну, вони он двох бугаїв положили, дійдуть якось, - засміявся охоронець, який перевіряв труп, і товариші підтримали сміхом його слова.
На воротах орк-охоронець придивився до студентів і пробасив:
- Проблеми?
- Ні, Бром, ми все вже вирішили, - кивнув Алекс і поморщився від болю в голові.
Коли рушили далі територією академії, Морана запитала:
- Сильно болить? Може до лазарету сходи?
- Угу, а потім директору пояснювати де я голову розбив, - відповів скривившись хлопець, після того як торкнувшись рукою голови, побачив на пальцях кров.
- Потрібно змити все і обробити, - заперечила чародійка.
- В тебе якісь настоянки є, щоб промити рану, а то може в того бугая в слині мікроби були.
- Що було?, - перепитала Морана, піднявши брову.
- Та зараза якась, бруд, хвороби...
- Зрозуміло..., - дівчина задумалась і кивнула, - так, є.
І коли вони минули, під важким засуджуючим поглядом орчині-вахтерки, вхід в гуртожиток, темна чародійка запропонувала:
- Давай тоді одразу до мене, залишимо верхній одяг, візьмемо настоянку і обробимо все.
- Окей, пішли, - кивнув Алекс.
В кімнаті молоді люди застали Трояну з Бореєм, які напівроздягнені пристрасно цілувались на ліжку.
- Кхм, вибачаємось, - з широкою посмішкою Алекс зайшов за Мораною до приміщення.
- Ой, а чого ви так рано..., - підскочила Трояна, натягуючи на себе кофтинку.
- Чого вибачаєшся, якщо таке обличчя задоволене?, - хмикнув Борей.
- Вибачаємось, що не можемо до вас приєднатись, - голосно засміявся Алекс і, показавши рукою на голову, додав, - будемо рани зализувати.
- Що сталось?, - одразу підібрався його товариш, - на вас напали?
- Так, - Алекс присів на стілець, скинувши свій верхній одяг на ліжко Морани, і, поки дівчина оглядала його пошкодження, почав розповідати про напад бандитів.
- Добре, що охоронці адекватні попались, а то з поясненнями довго довелось би викручуватись перед директором, - похитав головою Борей.
- Так ти все таки і першого здорованя вбив?, - спокійно поцікавилась Морана.
- Так, я кинджал вже давно ношу, за цих півроку непогано навчився ним володіти, це ж не мечем махати, та й вдома теж займався з такою зброєю, - знизив плечами Алекс, і посміхнувшись додав, - фізично я ще не настільки добре підготовлений, щоб такі туші легко розкидати.
- Пішли, допоможу тобі прилиплу кров змити, ти сам колотун тільки більше заплутаєш на голові, - кивнула на двері Морана.
В душовій кімнаті нікого не було, перевіривши це, чародійка запустила Алекса і включила воду в дальній кабіні. Волосся хлопця білою хвилею спадало на оголені плечі, сорочку він теж зняв, направляючись промити рану, так як вона вже була заляпана кров'ю.
Алекс присів і підставив голову під руки Морани. Дівчина почала обережно відмивати засохлу кров, розділяючи пасма. Коли вона майже завершила свою роботу, хлопець обійняв її за ноги, притиснувшись головою.
- Алекс, я тепер мокра через тебе, - відмітила чародійка очевидний факт.
- Ти замерзла на даху і ми не закінчили початий експеримент, - прошепотів юнак підіймаючись і притягуючи до себе в обійми дівчину.
Вони стояли під теплими струменями води і цілувались. Некромант майже одразу почав збільшувати напір, хлопець ніби намагався випити темну повністю, поцілунки були настільки глибокими та довгими, що не вистачало повітря, і це дурманило голову ще більше. Морана вирішила відкинути всі думки та сумніви і віддати управління тілу, яке хоч якось реагувало на зовнішні подразники, ці відчуття ледь розбивали холодну порожнечу в середині, де не було навіть натяку на почуття та емоції. Некромантка розуміла, що зараз вона переживає лише фізичну тягу та збудження, але їй вже було на все начхати, адже так набридла та крига, що заполонила її душу.
Светр Морани залишився в кімнаті, відмивати волосся Алексу вона пішла лише в тонкій кофтинці на лямках, яка зараз вже була мокрою, під нею простежувалися обриси грудей та провокаційно виділялись затверділі соски, які молодий чародій одразу вирішив звільнити від полону мокрої тканини, підтягнувши кофтинку вгору.
Руки та губи хлопця почали активніше досліджувати тіло дівчини, адже на вулиці це було проблематично зробити. Чародійка ледь відхилилася назад, дозволяючи некроманту провести гарячим язиком вздовж ключиці, злизуючи краплі на її шкірі, і опуститися до грудей. Хлопець почав легко прикусувати чутливі зони, масуючи груди темної, його друга рука зісковзнула вниз і Морана почула металевий звук пряжки ременя, який розстібнув юнак.
Чародійка знову відчула збудження партнера, який випрямився, проклавши доріжку з поцілунків на тілі чародійки, повертаючись до її губ, і міцно притиснув темну до стіни. В очах Алекса танцювала темрява з гарячим полум’ям, дихання його стало рваним, юнак підхопив кохану руками під сідниці і вона обплела його бедра ногами… якби на ній не було шкіряних штанів, які Алекс теж вже встиг розстібнути, то певно саме в цей момент їх стосунки стали б набагато ближчими… дівчина підкорювалась всім рухам чародія, обіймала Алекса, намагалась відповідати на поцілунки, відчуваючи на його збитому жилястому тілі струмені теплої води, і підсвідомо порівнювала його з рельєфним торсом Деміана, кожної клітинки якого хотілось торкнутись губами...
- Щось ви тут довго, може кому погано стало... ой, - голос Трояни пролунав зовсім поруч, як підійшли друзі Алекс з Мораною не почули.
- Хм, та тут навпаки, не погано, а дуже навіть добре комусь, - засміявся Борей, розглядаючи напівоголену пару.
Некромант зробив кілька рваних вдихів, притулившись головою до лоба чародійки, і, коли він відсторонився від неї, відкривши очі, темрява з полум’яними іскрами вже зникла.
- Що завидки беруть?, - відповів посмішкою на репліку друга Алекс, обережно опустивши Морану на підлогу і розвернувся до товаришів, прикриваючи її, поки та обтягувала кофтинку і поправляла мокре волосся.
- Трохи є, хоча більше радію, що ми змогли вам відразу відплатити за неочікуване повернення додому, тією ж монетою.
Посміюючись всі повернулись до кімнати. Трояна всю дорогу коридором, йшла позаду хлопців, поруч з Мораною, і робила здивовані великі очі, киваючи в сторону юнака. На всі ці пантоміми Морана лиш махнула рукою і сказала, що потім пояснить.
Після обробки рани, Алекс з Бореєм пішли до себе, так як Морана змусила темного чародія випити ще й обеззаражуючий еліксир, щоб загасив запалення і вбив чужорідні тіла, якщо у нападаючого дійсно була якась хвороба, а побічним ефектом цих ліків була сонливість; та й одяг Алексу потрібно було змінити, адже все промокло наскрізь.
- І як це розуміти? А Деміан?, - вперла руки в боки Трояна, ледь за хлопцями закрились двері.
- Ніяк... я нічого не відчуваю, - відповіла Морана.
- Чого ж тоді стогнеш від дотиків Алекса, якщо не відчуваєш, - почала сердитись подруга.
- Ти не зрозуміла, - тихо сказала темна чародійка, - Трояно, я реально зовсім нічого не відчуваю, в мені суцільна порожнеча, не має ніяких емоцій. Алекс хотів зіскочити з даху (жартував певно, не знаю), бо я не відповідаю на його залицяння, а мені було байдуже... він сказав, що Деміан в ельфійському лісі зараз задовольняє якусь місцеву красуню, а в душі нічого не сколихнулось... на нас напали розбійники, а замість страху лише аналіз ситуації і згадка, що мені магістр розповідав про те, що для оборони краще не використовувати темну магію, а атакувати бойовою, і я спокійно стримала силу і призвала вогонь...
- Моро, - прошепотіла Трояна і, притулившись біля подруги до столу, обійняла її, - що ж це таке... чому?
- Не знаю, - хитнула головою дівчина. - Алекс сказав, що він зможе розбудити почуття, мені було все одно, але тіло на нього реагувало, тому я дозволила йому все це... не допомогло.
- Може з магістрами поговорити про відсутність емоцій?, - запропонувала Трояна.
- Ні, я вже думала над цим... на мене і так дивляться як на хвору, з постійним співчуттям в очах, - хитнула головою Морана і відсторонилась від подруги, направляючись до шафи, щоб змінити мокрий одяг, - можливо з Лорандою переговорю, подивимось. Давай краще спати, а то день довгий якийсь сьогодні.
Трояна кивнула і дівчата лягли відпочивати, день дійсно видався насиченим.