Опинившись знову на краю прірви Морана впала на коліна і закричала, голосно, з надривом, вивільняючи всі емоції, які разом нахлинули після пережитого в старому маєтку. Алекс виявився вбивцею, він привів її на місце злочину і ледь не взяв силою на місці кривавої розправи над дівчиною, яку вона намагалась допомогти врятувати. Страшно було навіть думати про те, що цей факт її зовсім не хвилював в реальності. І Деміан... її коханий магістр... він все це бачив... не відштовхнув після всього, повернувся щоб знову врятувати, але які ж біль та нерозуміння були в його очах...

Краще померти, ніж так існувати... саме існувати, а не жити, адже без почуттів людина стає практично мертвою... страшно, коли втрачаєш людяність, через вигорання почуттів, співчуття, емоційного забарвлення кожного моменту, якими наповнюється все навколо. Дівчина бачила таких людей, які вже не живуть, а лиш існують, наче немертві ходять вулицями, говорять, посміхаються, але очі в них порожні, наче провалля, в якому лише холод, без душі, яка наповнювала буття фарбами та мріями.

Морана піднялась і стала на край безодні, вітер розтріпав її волосся, маленькі крижані шматочки дряпали руки, на краю свідомості промайнула думка, що в цьому місці певно панує вічна зима, адже в реальності вже давно не має снігу та хурделець. Чародійка закрила очі, зробила глибокий вдих і, як Алекс на даху, розвела руки в сторони...

- Дитинко, ти маєш розібратися з проблемою, а не втікати від неї в забуття, - позаду тихо пролунав голос матері.

Морана різко видихнула і розвернулась до Темряви:

- Мамо?...Мамо!, - вона з риданнями кинулась до жінки, - я тебе стільки разів кликала, а ти не приходила, зі мною щось відбувається, не має емоцій, я втратила душу в реальному світі...

- Тихо, тихо, - матір м'яко торкалась волосся Морани, здавалось ніби не руки її ніжно обіймають, а майже невагома тонкорунна бавовна. - Я чула тебе, але втручатись не можу, ти маєш самостійно знайти рішення. Єдине, що не змінить твою дорогу становлення, я зробила - ти повноцінно можеш сприймати себе тут.

- Але я не розумію..., - почала було Морана.

- Розумієш, - кивнула, посміхнувшись, Темрява, - ти вже прийняла пісню духів потойбіччя, знаєш, що вона віддзеркалення твого шляху.

- Пісню... так, я зрозуміла, що вона про мене... розкажи хоча б чому вони про розірвану душу розповідали і Алекс потім її згадав. Я знаю, що душа моя, але чому ти її розірвала?

- Коли ми з твоїм батьком створювали матеріальну оболонку для твоєї сутності і розміщали в ній душу, ми знаходились в просторі без часу, в міжсвітовій зоні, де я є основою. Частинка моєї енергії, що формувала твою душу, і іскра сили дракона твого батька, вирвались з загального потоку і влились в зародки життя на Землі.

- Алекс та Лора..., шоковано прикрила рота Морана.

- Так, - кивнула жінка і продовжила розповідь, - структура їх рідних душ була неповноцінною, через закритість світу. На Землі енергія життя, вже давно, формується через ділення сутностей, інколи виділена батьками частка є достатньою, і новонароджена людина виростає цілісною особистістю - з чистими мріями, видатними здібностями і сильною енергетикою, яка розвилась з подарованої частки протягом життя. Але більшість населення живе там як неповноцінні істоти, вони позбавлені всього цього, і не здатні ні на що, крім сліпого існування в заданих рамках створеної системи, вони народжують собі подібних, з кожним поколінням слабших людей, що призводить до руйнування світу в цілому.

Іскра та частка сили влились в зародки, завершуючи картину душі цих дітей, але все це мало належати тобі і бути фрагментами одного цілого, тому їх притягнуло одне до одного.

- Саме через отримання сили від тебе Лора була схожою на мене ззовні, а Алекс має жорстокі риси та схильність до знищення розумних, як мій батько?

- Так, він навіть чимось подібний до нього, має таке ж світле волосся та неймовірні очі, які стають червоними в моменти яскравих неконтрольованих емоцій, для твого батька вони мали бути пов'язаними з стражданням розумних істот. В світі живих таке задоволення вважають проявом безумства.

- У Алекса очевидно все так само, - сумно сказала Морана, згадуючи моменти коли бачила криваві сполохи в очах хлопця і історію Зорани, адже дівчина теж описувала червоні очі, в момент збудження мучителя, під час знущань. - Але чому він в один момент нормально зі мною спілкується, а в інший стає таким...

- Частка моєї сили змогла відокремитись під час повного розблокування твого дару. Вона виявилась сильнішою за душу Лори та притягувалась до тебе навіть через грань світів, і в перший зручний момент дівчина підсвідомо спровокувала свою смерть, щоб матеріальна оболонка відпустила цю частинку, - сказала матір Морані. - А душа Алекса виявилась сильнішою і хлопець зміг побороти навіювання тієї ночі і не помер, як мусив, звільняючи іскру, але та так рвалась за спорідненою силою, що юнак пішов за нею. Твій батько притягнув його в простір між світами, через їх зв'язок, але хлопець розділився на дві складові, вивільнити іскру вони тоді не змогли. Саме через це частинку твоєї душі ми тримаємо тут, саме в неї ти переміщаєшся під час сну, я допомогла тобі сприйняти себе в ній повноцінно, тому ти легко поєднаєшся з нею, коли прийде час, але потрібно витягнути з Алекса твою іскру, щоб завершити цілісність структури.

- Тобто "він", про якого говорив Алекс, - це батько?

- Так, він направляє частину своєї іскри в підготовці ритуалу її активізації, який мають закінчити при вливанні в тебе всіх елементів для повного завершення.

- Але Алекс вважає мене своєю парою, він постійно намагається заволодіти мною і емоційно і фізично, - незадоволено сказала Морана, - до речі, а чому емоції в мене тут є, а в реальності зникли?

- Ну, спроби іскри прорватися до тебе, хлопець примітивно сприймає як сексуальний потяг та кохання, в цьому не має нічого страшного, але нажаль таким методом іскра повернутись до тебе не зможе; хоча її носій відчуватиме тебе в матеріальному плані сильніше, ніж будь хто інший, і відповідно принесе сильне задоволення під час інтимної близькості, при цьому ти не зможеш, та й не захочеш, противитися такому злиттю, оскільки твоя сутність прийматиме партнера як частину себе і допустить в твоє тіло, підсвідомо сподіваючись поєднатись з своєю загубленою частинкою. Єдине, що стримувало тебе до цього, - відсутність сексуального досвіду та сильне кохання, а так цей дракон був би вже в твоєму ліжку, - знизила плечами Темрява. - А почуття ти сама сюди виштовхнула, щоб не відчувати біль розчарування... просто "сховати подалі", в твоєму випадку, вийшло дуже кардинальним, всі емоції перелились в зону перед потойбіччям, це потрібно виправити і воно є частиною твого становлення, тому допомогти повернути їх я не можу.

- А що це за зона така?, - дівчина ледь повернула голову розглядаючи чорний, наче мертвий, ліс та шматок урвища, біля якого вони стояли з Темрявою.

- Вона існує на межі реального світу та володіннями мертвих, навіть природа є дзеркальним відображенням місцевості і там і тут, - відповіла мама. - Більшого сказати не можу, ти сама маєш зрозуміти до чого це місце і що потрібно робити, щоб вирішити свою проблему. Я і так розповіла все на границі дозволеного і все може піти шкереберть.

- Так, ти мені дуже допомогла, в усьому, - темна була щиро вдячна матері за роз’яснення та всі ті підказки, яка та залишала їй. – В ніч Белтейну я мало не накоїла дурниць, ми з Алексом потрапили під дію абсолютної пелени, і я готова була перетнути межу, яку сама ж провела між собою та цим некромантом. Знаєш, для мене дуже важливо поєднати свою душу та тіло саме з тим, кого я кохаю. Думаю, що потім дуже жалкувала б, що не стримала навіяного бажанням пориву. А якщо врахувати те, що безумцем, що вбивав дівчат, був Алекс і, швидше за все, пелену темряви накинув теж він, то певно я взагалі б вважала такий імпульсивний вчинок найбільшою помилкою в своєму житті.

- Ну, я так не думаю, чим ближче ти до свого призначення, тим більш дріб’язковими тобі здаватимуться всі ці матеріальні елементи буття. Та й Алекс не найгірший варіант для першого інтимного досвіду, я тобі про це вже казала.

Все в цьому світі відносне, наприклад, твого батька весь світ проклинає, всі вважають його безумцем та садистом, але ніхто не відчуває його сутність, його душу, так я бачу її я. В своєму падінні цей дракон прекрасний, він дійсно обожнював свої експерименти, захоплювався жертвами та щиро кохає мене. Твій батько віддав своє життя задля твого народження, щоб створити щось більш високе та досконале, ніж те, що могла дати йому матеріальна оболонка, і я дійсно вважаю гармонійними, близькими до ідеалу, представниками свого виду всіх щирих в своїх поривах істот, нехай вони страшні та безумні, але гидкими якраз є обман та солодкий бруд, яким вкривають свою сутність інші розумні.

- Хм, так я на все це не дивилась, - кивнула чародійка, - дійсно логіка в твоїх словах є. Але в будь якому випадку чинити я буду так як моя сутність вважатиме вірним.

- Так і має бути, дитинко, так і має бути…

- А те пророцтво, адже в ньому саме про Алекса, як про ворога, ти згадала?

- Можливо так, можливо ні, все стане на місця коли коло замкнеться, - темна почула в голосі матері щось схоже на усмішку. – Я направила тебе, підказала дорогу, а йти по ній, дівчинко моя, ти маєш сама.

- Дякую, мамо, - сказала Морана, - я вже думала, що схожу з розуму, і почала втрачати віру в сенс свого існування, якби не твої роз’яснення та підтримка, то не знаю чим би це все закінчилось.

- Знаю, тому ризикнула прийти поговорити, - Темрява ніжно торкнулась волосся дівчини і зникла.

Вітер почав закручувати навколо Морани розкидані рвані шматки залишків чорно-сірого туману, який обплітав фігуру Темряви під час розмови, а зараз тулився до землі та сповзав з краю скелі у прірву. Оповивши чародійку коконом мороку, джгути темряви почали затягувати її у простір за межами часу, де все вічне та спокійне, в зону снів та ілюзій.

В певний момент темній здалось, що вона чує колискову, яку співає матір, магією свого голосу допомагаючи дівчині відкинути всі турботи та віддати свою свідомість у владу Сил, що дарують відпочинок під час нічних подорожей казковими світами… чорнота стала настільки щільною, що Морана майже фізично відчула, що вона провалюється у спокійну темну порожнечу, яка існує без меж та просторових правил, поринаючи в сон без сновидінь.