На день народження директора, в Початковій академії магії та ілюзій, влаштували грандіозне свято. Ворота були відчиненими весь день для відвідувачів і багато хто з містян поспішав на свято. Жваві продавці, що заздалегідь приготували ароматні настоянки та смаколики, зайняли всі стратегічно вигідні точки біля центральних та бічних входів.

Всю територію навчального закладу прикрасили яскравими стрічками та, навмисно вирощеними до цього дня, квітами. На кожному дереві висіли напівпрозорі різнобарвні кулі, в яких мерехтіло світло, здавалось, що там сидить маленька казкова фея, що розсипає чарівний порошок магічною паличкою. В повітрі, наче поважні привиди минулого, плавали ілюзії дивовижних птахів, а поміж відвідувачів та студентів пробігали напівматеріальні казкові істоти та тварини, про яких люди могли чути лише в давніх легендах та оповідках хоробрих капітанів, що повертались з-за моря, після подорожей до дальніх незнайомих берегів.

На центральній площі академії організували ярмарок мистецтв, там всі кафедри представили свої розробки для презентації майстерності та різні дрібнички на продаж. Вироби артефакторів були найбільш популярними, адже навіть прості амулети та талісмани, наприклад, для захисту від негоди, свіжості в дорозі, відлякування гризунів та комах, коштували досить дорого, якщо містяни хотіли придбати їх в офіційних магічних лавках, а от роботи студентів завжди можна було отримати по набагато вигіднішій ціні, тому такі ярмарки завжди викликали ажіотаж та збирали багато відвідувачів.

На полігоні проводились турніри по стихійній магії, вони теж збирали безліч глядачів, серед яких навіть проводились неофіційні тоталізатори, часто влаштовані старшокурсниками академії. Першокурсників не допускали до таких показових спарингів, але молодь із задоволенням спостерігала за битвами між дорослішими колегами і з запалом обговорювала тактику та варіації своїх боїв, які вони зможуть проводити на старших курсах.

На малій площі організували концерт, на який запросили місцеві музичні гурти, сцену для їх виступів розмістили по центру, а біля доріжок поставили великі скрині-ящики з прорізями, в які всі бажаючі могли закинути побажання для іменинника. Неподалік навіть стояли лотки з листівками, за чисто символічну плату, для тих, хто, по якійсь причині, не приніс свої поздоровлення. Після святкування всі ці ящики перебирались і листи сортувались студентами академії, і, вже після цього, гарно складені привітання, передавались директору.

До архимагістра Тордона прибували гості протягом всього дня, серед них були і родичі, і друзі, і високопоставлені чиновники. Старий маг всіх приймав у їдальні, яка була перевлаштована на справжню банкетну залу. Ввечері тут мало відбутися святкування для своїх, тобто лише для студентів та викладачів академії. Застілля, згідно плану, було останнім, і мало розпочатись коли всі гості та відвідувачі розійдуться, після концерту, який підготували студенти відділення темної майстерності, що теж було заплановано лише для викладачів та студентів академії, а не для загалу.

Концерт організований темними викликав бурю емоцій та щире захоплення всіх студентів. Проте без непередбачуваних дрібниць він не обійшовся.

Під час виконання жартівливих пісень, студентками першого курсу, на сцену вийшов директор з магістрами теоретичної та бойової магії, які вирішили обов'язково влаштувати візуалізований супровід веселим текстам, так як всі вони святкували ще з ночі, це поважним магам, здалось дуже логічним. Зі сцени звучало:

Наш директор молодець,

Всіх запхнув за ремінець,

Гноми, ельфи і кентаври,

Радо віддають всі лаври.

І магістри підхопили, розхитуючи, директора, на якому вже був надягнений лавровий вінок і начищений величний обладунок, все звісно ж ілюзорне.

Після рядків:

Спрат як древній фараон,

Зайняв всіх теорій трон.

Ілюзорник, бойовик,

Артефактор чи травник,

Перездаш і в третій раз,

Як не вивчив щось у нас.

І от Спрат, в ілюзорному одязі стародавніх царів, з уреусом влади на голові, сидить серед образів студентів, що надривно голосять благаючи про перездачу, стоячи на колінах біля його ніг.

А коли прозвучали слова:

Закохався раз студент

В ніжну Мелісаніель,

Але важко на духу

Все сказать бойовику.

А наважився лиш раз,

Прискакав у травний клас,

Складне ім'я не згадав,

Майстра Спрок гулять позвав.

Навколо подруг-магістрів одразу з'явилась ватага ілюзорних молодиків-шанувальників, які почали засипати жінок справжніми квітами, жінки з сміхом підтримали цю гру, розкидаючи ці ароматні подарунки в зал.

Коли співала Трояна все було добре, сумна гарна після лилась залом і стояла тиша, всі поаплодували дівчині... і тут інструменти знову почали награвати мелодію, на цей раз веселу та активну пісню, що співали студенти ввечері в тавернах та на пікніках, добре знали всі... як виявилось знали її і директор з магістрами, які співали найгучніше.

Під час танцю скелетів взагалі підхопилась на ноги добра половина залу і в проходах та біля своїх місць, студенти почали повторювати неважкі рухи. Така дружність його діток та позитивний настрій, приємно вразили директора, про що він повідомив студентам зі сцени, обіймаючи скелета, що виконував роль прими в цій постановці.

В кінці вистави вийшов Алекс, який попросив виконати пісню. Зал принишк, адже всім було цікаво, що вони почують від студента з іншого світу. Темний чародій знайшов поглядом Морану і, не зводячи з дівчини очей, заспівав гарно поставленим голосом:

Мій світ розірвався на було та стало,

Там все розумів, тут в казку прийшов.

Але ця історія світла не мала,

Я в темряву твою пірна знов і знов.

Над прірвою стану, руки розкину,

Мені б полетіти, наче я птах,

Але зупиняє в останню хвилину,

В коханих очах розуміння і страх.

Я грішником стану для тебе, кохана,

Я світ переверну, обвали спиню,

Мені так потрібно, щоб ти про це знала,

Я душу тобі подарую свою...

В залі панувала тиша, Алекс замовчав, але в повітрі витав крик недосказаності з рядків його пісні. Хлопець продовжував дивитись на темну, а Морана просто стояла з таким знайомим холодом в очах, що розривав юнаку душу на шматки.

Директор Тордон першим отямився і розвіяв важку атмосферу тиші - він почав аплодувати... через декілька секунд його підтримали всі присутні. Алекс сумно посміхнувся і, піднявшись, вклонився в різні сторони вдячній публіці.

В їдальні теж все було прикрашено по святковому яскраво та велично. З перил звисали привітальні плакати, а в повітрі танцювали прекрасні мавки з ілюзорного снігу під тиху мелодію, що лилась залом. 

Коли всі розсілись, з розширеної центральної сфери, на студентів подивився усміхнений архимагістр Тордон, він щиро подякував дітям за привітання та сюрпризи, побажав багато всього хорошого та приємного, і запросив до святкових столів. Через годину музика стала більш жвавою і студенти з задоволенням побігли танцювати.

Морана стояла біля вікна на третьому поверсі, в бічній залі для гостей, яка майже завжди була порожньою під час таких святкувань. Саме тут вона дізналась про від'їзд Деміана до ельфів, в цій залі стояла біля вікна так як зараз, і тут пустила в душу мороз, що вкрив крижаним панциром душу.

- Чомусь я знав, що знайду тебе тут, - поруч пролунав голос Алекса. - Адже саме тут ти простояла майже весь святковий вечір на День першого снігу, навіть танцювати не захотіла.

- Для мене свято тоді закінчилось швидко, можна сказати, навіть не почавшись, - знизила плечами дівчина.

- Невже він настільки важливий для тебе, що ти так себе мучиш?

- Важливий, принаймні був... зараз я вже не знаю нічого, просто не відчуваю.

- Не відчуваєш до нього?, - в голосі темного промайнула іскра надії.

- Ні, не до нього, а взагалі...

- Ти вже стільки разів це повторювала, а я не можу зрозуміти. Я вже стільки всього зробив, щоб розбудити твої почуття... поясни мені, що не так!

- Добре, - Морана сіла прямо на підлогу, обпершись на ніжку стола і розглядаючи сніг за вікном, певно один з останніх в цьому сезоні.

Алекс сів поруч і уважно слухав все, що розповіла йому чародійка про заметені снігом емоції, про свої дивні сни і біль в них...

Шокований хлопець мовчки дивився на темну, коли та завершила свою розповідь, він навіть не здогадувався, що їй так погано. Алекс підсунувся ближче до Морани і обійняв її за плечі, не для того щоб знову спробувати добитись її уваги, а лише щоб показати свою підтримку. Чародійка зрозуміла це і прихилила голову другу на плече:

- Знаєш, мені здається, що скоро я зійду з глузду. Ця контрастність між сном та реальністю така сильна, всі свідомі та підсвідомі емоційні переживання, які мали б прокидатись тут, навалюються на мене біля тієї прірви... я пам'ятаю як мені там боляче і страшно... я навіть засинати боюсь, так як щоночі очікую, що знову опинюсь там.

- Морано, я навіть не знаю що сказати чи зробити, щоб тобі допомогти...

- Інколи здається, що вирішити все можна зробивши один єдиний крок у безодню... але мене зупиняє реалістичність відчуттів і сприйняття того шматку реальності, я ж можу реально загинути, та й там, як я вже казала, в мене прокидаються сильні емоції і я боюсь, боюсь втратити життя, своїх рідних та друзів, не хочу стати причиною вашого болю. 

- Кохання моє, ми розберемося...

- Можливо, я вже не вірю, що цей холод в душі, який живе тут, зникне... що біль та розпач, що приходять там, колись минуть...

- Ти говорила з магістрами?

- Не хочу зайвого співчуття, вони і так дивляться на мене як на хвору, через новини про весілля Деміана... але я говорила з Лорандою..., - дівчина переповіла розмову з магістром Фрок і навіть про їх експеримент сказала.

- Хм, значить сексуальна активність не розбудить тебе, шкода, а я сподівався, - посміхнувся Алекс, щоб розрядити важку ауру розмови.

Морана штовхнула хлопця в бік, розуміючи, що він жартує, хоча смішно їй і не було.

Алекс легко торкнувся поцілунком губ чародійки і повторив:

- Ми розберемось з цим.

Дівчина зітхнула і відповіла:

- Я думаю, що з цією проблемою я маю розібратись сама, адже і виникла вона наче лише через мої переживання... але дякую тобі за підтримку.

Вперше Морана сама поцілувала Алекса. Хлопець розумів, що це лише жест дружньої вдячності, але не зміг відмовити собі в цих хвилинах щастя, яке розквітало в серці, коли він був поруч з такою жаданою дівчиною. Поцілунки ставали все більш пристрасними, Алекс ледь стримувався, щоб не перетнути межу в дотиках, адже розумів, що, якщо він зараз почне наполягати, то Морана з холодним розрахунком просто відсторониться і піде, експерименти їй вже не потрібні, а от ілюзія підтримки необхідна, саме тому вона і намагається відкинути всі думки, дозволяючи себе цілувати.

Скільки вони так просиділи згадати ніхто б з них не зміг, але для Алекса цей вечір був одним з найкращих за весь період перебування в академії.