Ранок у Ноктаріумі видався насиченим. Морана прокинулась від того, що хтось методично стукав у двері. Ввечері дівчина щільно причинила важкі штори і ніякі промінчики сьогодні її розбудити не змогли б... але це вирішив зробити хтось з мешканців палацу. Темна незадоволено сховалась під ковдру, підійматись зовсім не хотілось, адже нарешті сьогодні в неї був нормальний сон, з'явились хоч якісь емоції і все навколо дарувало відчуття захищеності та спокою. Стукіт припинився і через секунду пролунало кілька коротких, більш впевнених ударів, певно Алія поступилась місцем Деміану, який прийшов за своєю некроманткою.

Морана зітхнула і, висунувши носа з-під ковдри, дозволила зайти.

- Ну ти і сонько в мене. Гарного дня, кохана, - з посмішкою привітався Деміан і підійшов до ліжка, розглядаючи дівчину, що так і ховалась від всього світу, в теплому коконі простирадл.

- Гарного... А вже день?, - Морана здивовано округлила очі.

- Так, скоро обід, - кивнув герцог і сів на край ліжка, - потрібно вставати, сьогодні багато справ. Вже надійшли листи з індивідуальною програмою навчання з академії. Я маю відрекомендувати тебе прислузі палацу. А ще збираюсь до міста, хотів взяти тебе з собою, але якщо ти ще хочеш спати, то я навіть не знаю, слід чекати чи ні...

- Слід, звісно слід, - чародійка швидко піднялась на ліжку, їй дуже хотілось поїхати зі своїм магістром на прогулянку і роздивитись місця, в яких тепер вона буде жити.

Деміан розсміявся і стрімко наблизився до нареченої, притягуючи її за плечі, для поцілунку.

Від коханого, як завжди, віяло ароматом сандалу та післягрозової свіжості. В академії Морана дізналась, що кожна людина має індивідуальний запах, на його основі, в комплексі з ароматичними маслами та розчинами для купання, які використовує ця особа, формуються ось такі особливі аромати. Якщо запах партнера тобі подобається, то це означає, що він з тобою ідеально сумісний, як мінімум в фізіологічному плані. Для Морани, ці інтригуючі нотки сандалу, в безмежній чистоті та силі післягрозового повітря, були окремим світом, який дурманив голову краще, ніж смачнюче пряне вино, яке чародійка куштувала в Ніленосі.

Легкий поцілунок, який жартома зловив з губ коханої магістр, почав заглиблюватися і перетворився на щось насправді особисте, звузивши навколишній простір до солодких губ жаданої людини.

Деміан смакував ці хвилини, як щось надзвичайно вишукане та особливе. Його дівчинка була з ним, стала нареченою, вони пройдуть через всі негаразди разом і далі рухатимуться однією дорогою все життя, це дарувало крила і пробуджувало яскраве, сповнене ніжністю та пристрасним вогнем, бажання.

Руки чоловіка перемістились на спину темної, а Морана потягнулась вперед, обіймаючи Деміана за шию. Як же ж їм хотілось стати ще ближче один до одного.

- Ой, вибачте, - Алія зазирнула у двері, які не щільно зачинив герцог і перелякано вискочила назад в коридор.

Морана сіпнулась в руках коханого, намагаючись відсторонитись, але чоловік її не відпустив, пильно подивився в очі, з посмішкою на устах, і поцілував у носа дівчину, яка розчервонілась від поцілунків і зараз була такою рідною і прекрасною, що хотілось відіслати весь світ подалі, щоб насолоджуватись кожною клітинкою її тіла і тонути в глибині незвичайних сіро-блакитних очей, які змінювали своє забарвлення, коли Морана раділа чи гнівалась, зачаровуючи такою незвичною властивістю.

- Не потрібно боятись наших відносин, - Деміан ніжно провів вниз по руці дівчини, через що нічна сорочка почала сповзати з плеча. - Нічого страшного в тому, що хтось побачить як я тебе обіймаю чи цілую, не має.

Морана кивнула, а магістр все не міг відірвати погляд від картини, яка повільно відкривалась перед ним, разом з тим, як легка тканина сповзала все більше. Чародійка зрозуміла, що так зацікавило герцога і спробувала зловити сорочку, щоб не виглядати перед ним безсоромницею. Але Деміан втримав її руку і нахилився вперед цілуючи дівчину, після чого перемістився поцілунками на шию та оголене плече. Дотики були майже невагомими, але такими бажаними, що опаляли шкіру Морани. Дівчина відкинула голову назад, примруживши очі, через це сорочка стрімко завершила свій шлях, в той момент у темної промайнула думка, що виріз ще ввечері здавався їй занадто великим і потрібно було все таки зав'язати бантик зі стрічок, які висіли по його краях... але зараз вже було пізно про це думати, Деміан цілував оголені частини тіла коханої і разом з нею втрачав голову.

Оговтались вони в момент, коли чародійка дивним чином опинилась на колінах герцога і, обхопивши його ногами, відхилилась назад, підставляючи для відвертих ніжності шию та груди, при цьому сорочки на ній вже не було, а одяг Деміана втратив кілька ґудзиків і Морана водила руками по оголеному торсу магістра, про який неодноразово згадувала ці півроку.

Сторн завмер на секунду, притягнув Морану до себе і зарився їй обличчям у волосся, насолоджуючись їх ароматом. Чоловік намагався вирівняти дихання, хоча близькість гарячого тіла Морани збивала з думок дуже сильно... але сьогодні дійсно було багато справ, та й не хотів він їх перший секс звести до спонтанного ранкового інтиму, навіть без мінімальної романтики, на яку його дівчинка заслуговує.

- Деміане..., - Морана завмерла на кілька секунд і зрозуміла в якій ситуації зараз опинилася.

Темна спробувала дотягнутися до покривала на ліжку, чим викликала тихе гарчання магістра:

- Морано... радість моя... краще не вовтузься, прошу тебе, а то я знову почну втрачати контроль.

Чародійка затихла в руках Деміана і почувши приглушений сміх, отримала ще один ніжний поцілунок в шию, а після нього і свою сорочку, яку наречений дивним чином одразу знайшов на ліжку.

- Добре, я чекаю на тебе за обідом, збирайся, - сказав Сторн, підіймаючись. І після паузи додав, - я дуже тебе кохаю, тому хочу щоб все було правильно в нашій близькості... ну, на скільки це буде можливим.

Морана ще більше зашарілася і кивнула, спостерігаючи за тим, як герцог залишає її кімнату, причинивши за собою двері.

Через декілька хвилин в двері знову постукали, темна стрімко підскочила до дверей ванної кімнати і, дозволивши Алії зайти, зникла за дверима, їй не хотілось, щоб служниця бачила її в такому вигляді, хоч Деміан і сказав, що все гаразд і нічого страшного в їх поцілунках оточуючі не побачать, так як вона його наречена, але чародійці поки важко було так одразу перелаштуватись і не звертати увагу на людей.

- Гарно виглядаєш, - Деміан розглядав Морану, яка сідала біля нього за стіл. На дівчині були шкіряні штани і легка кофтинка, яка прилягала до тіла, підкреслюючи всі його смачні вигини.

- Потрібно було сукню одягнути, так?, - темна знітилась під відвертим поглядом нареченого.

- Ні, - герцог розсміявся, - звісно ні. Ти майбутня герцогиня, представник аристократії, ми самі вирішуємо що носити і яку моду диктувати. Часи сором’язливих панянок та жорстоких правил давно минули, ніхто навіть подумати не посміє, що ти вдяглась якось неправильно. Єдине, що для офіційних прийомів є правила етикету і норми в одязі вважаються обов'язковими, але там ти й сама захочеш максимально вишукано виглядати, як і більшість аристократок з нашого оточення.

- Знаєш, я ж не аристократка, - з сумом подивилась на стіл Морана, розуміючи, що не знає нормально всіх тих правил етикету і всього іншого, чому навчають жінок вищого світу з народження.

- Чому ти вирішила, що не аристократка?, - Деміан здивовано підняв брову.

- Але ж..., - Морана розгубилась від такої фрази.

- Ти мені розповідала про драконів вчора ввечері і згадала свого дядька Даріолгарха. Мені його ім'я здалось знайомим і я переглянув хроніки раси драконів перед сном - він не просто голова одного з родів, а старійшина, один з трьох Прадавніх, які головують над радою Верховних, куди входять всі старші родів. Це як наш герцог чи король і він тебе офіційно визнав перед родиною. Так що, кохана моя, ти принцеса і рівна мені по статусу.

- Оу... як же ж так..., - дівчина розгубилась остаточно. - Це виходить я тепер і тебе, і драконів, порочити буду, в очах загалу, незнанням етикету.

Деміан голосно розсміявся і перехопив руку Морани для поцілунку:

- Ти неймовірна. Я про статус та владу розповідаю, а ти турбуєшся про нашу з драконами честь. Все буде гаразд, хочеш я винайму для тебе викладача з етикету?

- Так, звісно, це було б чудово, - закивала Морана, - ще б танці підтягнути...

- Домовились, сьогодні ж зроблю запит через королівську канцелярію, в тебе будуть кращі перевірені викладачі, - продовжуючи посміхатись завірив наречену герцог і розлив каву по горнятках, підсовуючи філіжанку ароматного напою до дівчини.

Після сніданку, в просторій залі для прийомів, на Морану та Деміана чекала прислуга палацу. Люди вишикувались в декілька рядів і з напруженням розглядали господаря та його знайому, про яку за ці дні навигадували стільки історій, що тепер вже не знали чого чекати від знайомства з цією жінкою.

Деміан представив Морану своїм людям і додав:

- ... вона майбутня герцогиня Сторн, принцеса верховного роду драконів та сильна темна чародійка. Слухатись її ви маєте як мене, з сьогоднішнього дня я офіційно заявляю, що пані Морана ваша господиня і отримає всі права на цей палац, землі і майно Сторнів на рівні зі мною.

Офіційний прийом щодо наших заручин відбудеться через вихідні, тому зауважте, що маєте менше двох тижнів на підготовку до свята.

Можете бути вільні, повертайтесь до своїх справ, якщо виникнуть якісь запитання, то, після нашого повернення з Блеквуду, можете зайти до мого кабінету.

Люди ошаліло переглядалися між собою і розглядали тендітну дівчину - принцесу драконів, свою майбутню герцогиню. Вперед вийшов високий підтягнутий чоловік, з сивим волоссям та ідеально начищеним взуттям, він поклонився Морані з словами:

- Я Грандивер - керуючий палацом, принцесо, щиро вітаємо Вас в Ноктаріумі і сподіваємось стати для Вас надійною опорою в майбутньому.

Дівчина зашарілась і кивнула, тихо подякувавши за побажання.

Його слова підхопили всі оточуючі, люди почали плескати в долоні, вітаючи юну панянку, майбутня герцогиня викликала у них позитивні емоції і надію, що життя в Ноктаріумі заграє новими фарбами і господар знову відчуватиме тут себе вдома, а не зникатиме з родового гнізда на довгі тижні, а то й місяці.

Морана розгубилась від такої відкритої радості зі сторони чужих людей, але Деміан вів себе спокійно, обійнявши наречену за талію, він притягнув її до себе, і приймав з посмішкою побажання хорошого сімейного життя та добробуту від своїх людей.

Люди почали розходитись, герцог сказав подавати екіпаж для поїздки в Блеквуд через півгодини до головного входу.

- Морано, перед поїздкою я хотів би зробити ще дещо..., - чоловік наблизився до губ чародійки, і сказав останню фразу настільки інтимно, пошепки, що Морана знову почервоніла.

- Деміане... я..., - дівчина спочатку ледь відсторонилася, але потім, не витримавши спокуси, потягнулась до нареченого, дозволяючи себе поцілувати.

- Хм, це я також хотів зробити, - посміхнувся магістр, - але я про твою родину. Потрібно зв'язатися з тіткою і повідомити, що ти виходиш заміж і зараз перебралась до Ноктаріуму. Я можу перенести їх сюди порталом, але можливо ще хтось захоче бути присутнім на заручинах крім Чорного та Хальві, тоді потрібно відправити за ними з Ніленосу екіпажі і заздалегідь виїхати, все таки до нас добиратись пару днів.

- Ой, - Морана схопилась за браслет, - я зовсім забула, що хотіла поговорити з нею.

- Все гаразд, пішли в вітальню, поговоримо з твоєю родиною, - посміхнувся Деміан і взяв дівчину за руку.

Тітка з Чорним були здивовані такими стрімкими змінами в житті Морани, але видно було, що Хальві дуже задоволена, адже до її дитини повернулись емоції і вона з коханим чоловіком, який зможе її захистити від усього на світі.

- Добре, я переговорю з нашими, може дійсно хтось захоче ще поїхати, Парася так точно, - кивнула знахарка, після пояснень герцога щодо заручин і варіацій дороги до Ноктаріуму. - Давайте ввечері ще поговоримо і точно з цим питанням визначимось.

- Гаразд, тоді до вечора. Я вас люблю і ми дуже чекаємо вашого приїзду, - посміхнулась Морана, прощаючись з тіткою. Вони з Деміаном вирішили поки не розповідати подробиць нападу Алекса, щоб Хальві з Чорним не нервували, просто сказали, що стався замах і хлопчина виявився маніяком, через психічні розлади на фоні тяги до єднання з силою чародійки, якого всі шукали. Заспокоїли, що нічого зробити він не встиг, так як магістр знову відчув небезпеку і вчасно з'явився, щоб врятувати свою некромантку.

Як тільки розмову завершили, до кімнати зайшов Грандивер і з поклоном повідомив, що на них чекає екіпаж.

- Все буде гаразд, - Деміан поцілував Морану і повів її до виходу з палацу, - подивишся на чорну перлину темних земель, покажу тобі де Університет темної магії і чаклунства, замовимо тобі сукні для заручин і прогуляємось по магазинах.

- Дякую, - дівчина стисла руку коханого, його слова і підтримка були для неї важливими, адже хвилювання дійсно стукалось в глибинах душі, наповнюючи серце тривогою. Вона завжди була звичайною дівчиною, а тут стала поважною панянкою, аристократкою, і їй дуже хотілось відповідати статусу нареченого, особливо на землях, якими тепер вона буде керувати зі своїм чоловіком. Некромантка завжди вважала, що любов та повагу людей потрібно заслужити, а не приймати їх як щось належне, тому налаштовувалась на повний самоконтроль в усьому, принаймні в перші візити до міста, щоб враження у населення склалось позитивне і надалі відносини з людьми розвивались лише в такому напрямку.

Двері екіпажу зачинились за молодими людьми і вони вирушили до Блеквуду, розглядаючи неймовірні пейзажі рівнин та лісів, які розкинулись у підніжжя далеких гір на півночі, і насолоджуючись доглянутою гармонією садів та полів, повз які вони їхали з палацу. Сам Ноктаріум знаходився на пагорбі, навколо якого змією пробігала широка річка Нокта, тому вид з вікна, під час спуску з гори, звивистою стрічкою дороги, відкривався дійсно чарівний.