Морана прокинулась від сонячного світла, що пробивалось крізь нещільно зачинені штори, промінчики пустотливо гралися на її обличчі і кликали дівчину з світу марень та сновидінь у реальність.
Піднявшись на широкому ліжку, темна відмітила, що знаходиться в незнайомій кімнаті, яка явно була спальнею. Саме приміщення здавалось затишним та просторим, але минула велич, яка простежувалась в дизайні кімнати, вже стала тьмяною: масивні темні штори вицвіли, покриття дерев’яних поверхонь аж кричало, що його потрібно оновити, а масивне дзеркало, на стіні навпроти ліжка, взагалі було завішене простирадлом.
Поки чародійка розглядала місце, в якому прокинулась, в двері постукали. До кімнати зайшов Деміан і зупинився недалеко від ліжка, розглядаючи Морану.
- Привіт, - слабка усмішка торкнулась обличчя магістра.
- Привіт, - відлунням відповіла чародійка.
- Відпочила? Думаю нам потрібно поговорити... ванна кімната ось там, - чоловік кивнув головою на двері, що примостились в дальньому кутку біля вікна, - зараз прийде Алія - вона твоя покоївка і особиста служниця, вона допоможе тобі зібратись, можеш сміливо давати їй розпорядження...
- Деміане, де ми зараз? Це місце не схоже ні на гуртожиток, ні на лазарет, - Морана перебила магістра, натягуючи вище ковдру.
- У мене. Ноктаріум, або як його ще називають, Палац Ночі - родове гніздо роду Сторнів, яке знаходиться на наших землях.
- Але як? Чому?, - в пам'яті некромантки промайнули картини подій минулого вечора та розмова з Темрявою біля прірви, - ми ж були біля Ніленосу...
- Як виявилось, на горищі, ти затиснула в руках перлину зв'язку з директором Тордоном, і продовжила тримати її, поки ми були на даху. Алевіус чув все, що відбувалося там, він визначив наше місцезнаходження і приїхав туди, коли я спустився з тобою з даху.
Я коротко переповів архимагістру те що побачив і він запевнив, що покличе охорону і розбереться з усім самостійно, після чого я переніс нас сюди, подалі від всіх тих негараздів, які назбирались навколо тебе в Ніленосі... давай детальніше про все це поговоримо за сніданком?
- Гаразд, - кивнула Морана, стримуючи запитання, яке вже планувала задати магістру.
Деміан вийшов з кімнати і чародійка відкинулась на подушки, розглядаючи ліпнину, що тягнулась по периметру високої стелі. Вона в палаці свого магістра, він не залишив її і хоче захистити... чи він вже не її... так, потрібно збиратись і дізнатись про все детальніше в розмові за сніданком, а то теорій можна вибудувати скільки завгодно, проте фактів та ясності це не додасть.
В кімнату знову постукали і, отримавши дозвіл від чародійки, до неї зайшла молода, симпатична, круглощока блондинка, з ледь помітними веснянками на обличчі. Дівчина намагалась здаватись серйозною і не дивитись прямо на господиню, але її жвавий характер видавали іскри світлого зацікавлення та тепла в погляді, який вона постійно кидала на Морану.
- Вітаю тебе, Алія, мене звати Морана, - темна спробувала говорити м’яким рівним голосом, щоб не налаштувати незнайому дівчину проти себе. Вона раніше не мала можливості перевірити себе в ролі статної пані, яка керує людьми, її максимум - прислуга в тавернах та трактирах, для яких більшість відвідувачів була рівною по статусу.
- Доброго ранку, пані Морано. Господар Сторн сказав допомагати вам в усьому, я ваша особиста служниця, - щоки блондинки залились рум’янцем, вона нервувала в присутності чужої людини, що явно вказувало на малий досвід роботи.
- Не потрібно боятись мене, - посміхнулась Морана, - я й сама зможу зібратись, все гаразд. Деміан сказав, що ти покажеш мені, в що я можу одягнутись? До речі, а хто перевдягнув мене?
На чародійці була довга світла нічна сорочка з тонким мереживом по подолу і рукавах, явно ж її хтось перевдягнув і забрав розірване плаття.
- Я перевдягала..., - дівчина ще більше знітилась, - ваш одяг зіпсувався... тітка, по розпорядженню господаря, принесла речі покійної матінки герцога, він одразу сказав, що в вас схожа статура...
- Зрозуміло, все добре, дякую, - кивнула Морана, - а в що я можу перевдягнутись?
- Ось, ми поклали у шафу деякі речі, які стара господиня не одягала навіть, як і цю нічну сорочку, - заторохтіла Алія, кинувшись до дверей масивної старовинної шафи, явно зрадівши, що можна щось робити, а не стояти стовпом посеред кімнати, - в неї було багато такого, купувала і не носила, як так можна, не знаю, але в господ свої думки... ой, вибачте...
- Все гаразд, дякую, - позитив і відкритість дівчини Морана відмітила, як хороші риси, хоча не відчувала до своєї служниці ні симпатії, ні чогось іншого, але проаналізувавши поведінку своїх знайомих, чародійка зрозуміла, що Алія чимось нагадує Парасю, тобто вона мала б їй сподобатись і викликати світлі почуття, якби у темної вони взагалі були. - Можеш йти, я хотіла б сама зібратись, не звикла щоб мене хтось вдягав.
Алія вклонилась Морані і, направляючись до дверей, сказала:
- Біля вашого ліжка дзвіночок - смикнете за мотузку і я одразу прийду.
- Добре, ще раз дякую тобі за пояснення та турботу.
Служниця знову зашарілася і, кивнувши, вискочила за двері.
Морана привела себе до ладу в гарній ванній кімнаті, яку майстерно оздобили в світлих тонах з каменю, приміщення зберіглось набагато краще, ніж спальня. Цікаво чия вона, явно не Деміана, адже в ній дівчина не побачила ніяких особистих речей...
Дівчина відмітила, що на обличчі та по всьому тілі залишились синці та подряпини, після вчорашніх подій, і потрібно буде обробити їх мазями, але нічого страшного та критичного серед них не було.
Відчинивши дверцята шафи, чародійка почала розглядати одяг, який їй приготували: плаття, спідниці з кофтинами, сорочки... і, нажаль, жодних штанів. Знизивши плечами, дівчина витягнула з шафи зелену довгу сукню, на якій не було зайвого оздоблення та камінців, темний насичений колір літньої зелені був приємним і практичним, тому Морана без вагань перевдягнулась саме в цей одяг. Сукня лягла по фігурі, наче саме для Морани була пошита, неглибоке декольте та приталений, до середини бедра, силует плаття вигідно, без крикливої вульгарності, підкреслював всі вигини та форми дівчини.
Відчинивши двері, чародійка зрозуміла, що не знає куди рухатись далі, по обидва боки від входу простягнувся довгий коридор, з магічними світловими кристалами на стінах, старовинними картинами та гобеленами, в нішах розмістились вази з квітами та витончені статуї граціозних дів та юнаків, у всіх, кого змогла розгледіти темна від дверей, на руках чи біля ніг, сиділи моторошні, але по своєму прекрасні, казкові істоти з зубастими пащами, хвостами чи ріжками.
Морана хотіла повернутись до кімнати, щоб смикнути за мотузку і покликати Алію, але двері, які були далі по коридору, відчинилися і з них вийшов Деміан:
- О, ти вже готова, чудово, якраз разом спустимось обідати.
Чоловік ще трішечки постояв біля своїх дверей, розглядаючи Морану, але потім злегка хитнув головою, наче відганяючи якісь думки, і, порівнявшись з темною, нахилився до її обличчя, зупинившись, наче запитуючи дозволу на поцілунок. Морана подалась трохи вперед і магістр ніжно поцілував її, після чого, відсторонившись, запропонував темній, звичним жестом, руку, як завжди робив, коли вони прогулювались восени парком.
Поки спускались сходами, Деміан трохи розповів про палац, зауваживши, що більшість картин та скульптур створили його предки, які завжди, з щирою турботою, вдихали життя у свій дім. Їх рід ніколи не гнався за помпезною красою, віддаючи перевагу родинному затишку та практичності, що вважалось нехарактерним для темних чародіїв, але Сторнам було начхати на всі ці стереотипи, тому вони облаштовували свій дім так, як хотіли самі, а не під диктовку моди, як робили більшість аристократів.
Перший поверх будівлі не здавався таким покинутим, як третій, на якому була спальня. Рівний паркет блищав, свіжі квіти радували легким ароматом та фарбами, масивні панелі не потріскалися, а меблі здавались майже новими... дівчина зрозуміла, що Деміан теж турбується про свій дім, але він не живе тут, тому кімнати, які не використовуються, мають не такий доглянутий вигляд, як приміщення, в яких частіше буває господар та його гості.
Обідня зала, як і більшість приміщень в цьому палаці, була просторою та світлою, на дерев’яних панелях танцювали сонячні зайчики, світло, з широких вікон, що займали весь простір стіни - від підлоги до стелі, заливало масивний дерев’яний стіл та крісла, зручні диванчики, що примостились в кутках кімнати, біля чайних столиків та вишуканих старовинних ваз. Стіл стояв ближче до вікна, а по центру, в протилежній від входу стіні, гостей зустрічала розверзнута паща чорного каміна, яку перекривала металева кована решітка. Морані підготували місце за столом, по праву руку від господаря. На столі їх зустрічали різноманітні джеми, фрукти та млинці з начинкою та без, тарілка з м’ясними делікатесами та пиріжки, вказували на те, що Деміан подумав про фізичне виснаження дівчини та стрес, після яких їй потрібно було відновити сили.
Служниця подала ароматний чай та каву, після чого магістр відправив її, розливаючи надалі напої самостійно, щоб залишитись з чародійкою наодинці.
- Морано, ми давно не бачились і багато чого сталось за час моєї незапланованої відсутності. Я пізніше розповім тобі детально про свій візит до ельфів і відповім на всі запитання, які можуть виникнути. Зараз я лише скажу, що навіть не планував порушувати своє слово, моє серце належить тобі, як і раніше, всі ті розмови що до мого весілля з Моларіель - вигадки. Людям властиво спотворювати факти і вигадувати, в процесі розповіді, додаткові пікантні подробиці, яких навіть бути не могло насправді.
Зараз я пропоную розібратися з ситуацією, яка виникла на даний момент, а потім будемо обговорювати все інше. Гаразд?
- Добре, - кивнула Морана, вислухавши слова магістра, - Деміане, поясни мені перед цим лише одну річ - чому ти не виходив на зв'язок весь цей час і лише на самому початку надіслав звістку архимагістру, а потім інформації про тебе ми не отримували взагалі?
- Тому що навколо королівства ельфів майже півроку висів магічний заслон, який не пропускав вісників.
На границі з темним лісом почалася активізація немертвих ще до нашого візиту до ельфів, але через тиждень після приїзду делегації почали відбуватись дуже дивні речі: пішли прориви не лише, незвичайним чином скоординованих в своїх діях, мертвяків, але й посипались розрізнені сильні магічні атаки на окраїнні землі та столицю давнього народу - Еліоніардінальтіну.
Саме через екстрені обставини ми встигли лише надіслати звістку нашому королю перед повним блокуванням периметру Верховними магами королівства Еліоніардін. Посланців, яких відправляли з повідомленнями, потім знайшли мертвими, дійшло лише кілька листів з однієї та іншої сторони, завдяки яким королі змогли скоординувати свої дії і вдарити по противнику з двох сторін, розчистивши пряму дорогу між столицями, яка проходить по окраїні земель Сторнів. Не хвилюйся, Ноктаріум знаходиться далеко від самого лісу і захист тут такого рівня, що він може посперечатися з магічними бар’єрами всіх королівських палаців нашого світу.
- Я навіть не думала, що там такі серйозні проблеми... але чому архимагістр нічого не пояснив мені, він ж знав, що відбувається, адже часто спілкувався з королем, - задумливо побарабанила пальцями по столу Морана, розглядаючи Деміана.
- Родичам і близьким вирішили не повідомляти про небезпеку, багато хто поривався б допомогти рідним, які застрягли у ельфів, але це викликало б лише додаткові турботи і навряд допомогло б. Тебе наш директор теж певно не хотів хвилювати, адже зарадити ти ніяк не могла, але дуже б непокоїлась весь цей час, а знаючи твій характер, то можливо навіть вирішила б, що можеш якось допомогти...
- Хм, можливо й так... добре, про що конкретно ти хотів поговорити?, - кивнула некромантка, приймаючи таке пояснення магістра.
- Після того як розчистили шлях я одразу вирушив до академії, як тільки ми проїхали темний ліс - телепортнувся до своєї кімнати в гуртожитку. Це якраз сталось вчора ввечері... я не бачив ще короля, не поспішав до архимагістра, марив лише тим, щоб зустрітись з тобою... і от поки я розшукував тебе в академії знову прийшло відчуття небезпеки, я знав, що з тобою щось трапилось і не роздумуючи активував портал, вхопився за ту нитку, яка виникла вказуючи напрямок до тебе... коли я побачив те, що відбувалось між тобою та цим покидьком на даху..., - Деміан зробив паузу, стиснувши руками край столу, явно намагаючись взяти себе в руки, - ... коли я побачив вас з ним на тому даху, коли ти напівоголена стояла в обіймах цього некроманта і цілувалась з ним, то я вирішив, що небезпека якраз була не для тебе, а для наших відносин... слухати я пояснень не міг і не хотів, якби я там залишився, то просто вбив би Алекса на місці... пробач, що одразу не зрозумів того, що насправді відбувалось, і не послухав тебе.
- Деміане, поки тебе не було сталось багато чого, - Морана похитала головою, розуміючи, що магістр в якійсь мірі правий що до побоювань стосовно її відносин з Алексом.
- Я це розумію... дуже хочу дізнатись що з тобою тут сталось, чому ти така холодна і я не відчуваю з твого боку ніяких емоцій та почуттів... але зараз скажи мені одне... ти була дуже близькою з Алексом?
- Якщо ти про інтимну частину наших стосунків, то вона була, але далеко ми не зайшли, я з ним не спала, - відповіла Морана.
Магістр Сторн підвівся і почав нервово ходити по кімнаті:
- Обійми та поцілунки я зможу пережити, хоча це дуже неприємно, але ти для мене дуже важлива і, якщо бути щирим з самим собою, то і я сам давно не недосвідчений юнак... але... ти до нього щось відчуваєш, тому ти така холодна зі мною?
- Ні, Деміане, я його не кохала і зараз почуттів не маю. Єдиний, хто примушував моє серце битись частіше - це ти... але зараз в мене заморожені всі емоції, - Морана розповіла магістру про святкування Кінця року, про прірву і свій стан там, про свою розмову з матір’ю та Лорандою що до цього питання, навіть про свої експерименти з Алексом і магістром Фрок згадала, пояснюючи чому так вчинила.
- Дівчинко моя, - Деміан ще в процесі розповіді став на коліна біля темної і просидів так, тримаючи її руки в своїх долонях, - бачать всі Сили, що я навіть не підозрював, що так може статися. Кохана, пробач.
- Ми не знали що і як буде, але ти правий, зараз потрібно вирішувати питання, які маємо наразі. Я вірю, що зможу якось поєднати свою душу і повернути почуття.
- Так, і я тобі допоможу в цьому, ми розберемося з усіма проблемами, - кивнув магістр. - Тепер я поруч і зможу захистити тебе і від Алекса, і від усіх цих жахіть, що відбуваються в королівстві з немертвими.
Морано, я хотів би, щоб ти залишилась в цьому палаці, тут одне з найбезпечніших місць, які я знаю... поки я був у ельфів, то зрозумів, що жити без тебе не зможу... тому я прошу тебе не просто бути в Ноктаріумі в якості гостя, а залишитись тут у ролі господині...
- Що?, - Морані здалось, що вона невірно зрозуміла Деміана.
- Кохання моє, - чоловік витягнув з кишені коштовну родову каблучку з білого золота з чорним дарктітом - рідкісним надміцним каменем, який дуже дорого коштував через його можливість втримувати велику кількість розрізнених магічних конструктів та накопичувати колосальні запаси магічної енергії, - я герцог королівства Кармілія, Деміан Антуан Дюревіль Сторн, прошу тебе стати моєю дружиною, господинею моїх земель та серця, матір’ю моїх майбутніх дітей, єдиною супутницею на все життя, до кінця наших днів.
Морана дивилась на чоловіка, який стояв перед нею і розуміла, що зараз нічого не відчуває, але дуже добре знала, які почуття в неї до нього є, вони бились десь далеко в душі об перепону, але нехай ці почуття і відгороджені зараз завісою, але дуже сильні... в думках темної пролітали хвилини, які вони з магістром проводили разом, а в його очах вона бачила безмежне кохання та турботу, цей чародій дійсно щиро хотів бути з нею, він готовий був піти проти корони, цілих націй та світу, щоб бути поруч... так, вона кохала Деміана Сторна більше за життя:
- Я згодна, - здавалось, що навіть звук голосу Морани не встиг перестати лунати тихим шелестом весняного листя, а Деміан диким смерчем підхопив кохану на руки, кружляючи з нею залою. Чоловік, мов спраглий в пустелі, припав до губ дівчини, він цілував її обличчя і ловив сльози, які чомусь з'явились на очах у Морани, коли та обхопила найбільш жаданого чоловіка в світі за шию і почала відповідати на його поцілунки, зрозумівши як же ж вона сумувала за такими хвилинами.
- Деміане, почуття такі сильні, що пробиваються навіть з зони перед потойбіччям... я дійсно кохаю тебе.
- Радість моя, ми повернемо все, ти поєднаєш душу, не хвилюйся, я все розумію...
- Ні, я не про це, - Морана трохи відсторонилась від свого магістра і подивилась йому в очі, - просто я зрозуміла слова своєї мами, коли вона сказала, що лише той хто пустить в серце кохання і поєднається з дорогою людиною, ставши одним цілим, зможе відгукати себе... ти пробуджуєш в мені емоції навіть зараз, коли знаходишся просто поруч зі мною, цілуєш, торкаєшся... ти частинка мене, саме з тобою я і є одним цілим.
- Морано... як же ж я тебе кохаю...
Двоє стояли посеред зали старовинного палацу, не помічаючи навколо себе нічого, насичуючись поцілунками та одне одним після довгої розлуки, вир темряви лагідно їх обіймав, закриваючи від усього світу, джгути пітьми легко торкались до цих молодих закоханих душ, наче благословляючи їх єднання та сповнюючи первісною силою пару, яка дійсно мала стати одним цілим.