Всю дорогу до Лорпандосу Свардіус мовчав, потупившись в одну точку перед собою, інколи зриваючись через невідому небезпеку, після чого його доводилось заспокоювати. Від вчорашнього веселого молодика, якого всі вважали відомим ловеласом, не залишилось навіть сліду.

Після знищення варпани, студенти витягнули артефактора на вулицю, після того як трохи оговтались самі. Біля колодязя, який знайшовся біля окраїни кладовища, чоловіка привели до тями. Декілька хвилин Свардіус просто кричав, зриваючи голос, і не розуміючи хто навколо нього і чого хотять. Коли перший шок пройшов і чоловіка почала бити лихоманка, від сильного потрясіння, Морана дала йому заспокійливих крапель і хлопці допомогли відмитись від попелу, який сірим шаром вкривав тіло артефактора. Його одяг знайшовся в склепі біля столу, коли Свардіуса вдягнули і посадили на коня, то він ледь тримався, але через хвилину в ньому наче перемикач спрацював, і чоловік рвонув галопом, подалі від одному йому відомої небезпеки. Наздогнати артефактора було важко, довелось заганяти коня повітряними щитами і заспокоювати магією природи. Після того випадку, Борей та Валейс їхали поруч з знервованим чоловіком, який постійно провалювався в апатичний стан, в одній зв'язці.

- Я все одно не розумію, що то за напасть така була, - сказала Малайя, яка, як і Кломп, їхала поруч з Мораною.

- Це варпана, - відповіла темна чародійка, - дехто їх відносить до немертвих, інші доводять, що ця істота є неживою сутністю, а деякі дослідники навіть теорії про духів природи та демонів намагаються довести, визначаючи її клас. Нам пощастило, це дуже рідкий вид, деякі за все життя її не зустрічають, навіть намагаючись знайти.

- Я б не проти був би стати одним з цих нещасних, кому не посміхнулась Вдача в пошуках цієї погані, - сумно посміхнувся Кломп.

Морана лиш знизила плечами на цю заявку і продовжила:

- Так от, вважається, що жінка, яка була тривалий час коханкою одного з верховних демонів, стає його жрицею, в неї змінюється аура і новоутворена істота постійно хоче поповнювати свій енергетичний запас через життєву силу інших розумних. Найпростішим способом є статевий контакт з обраним об'єктом, адже в період кульмінації, під час злиття з партнером, вивільняється сильний магічний вир, який містить високий відсоток живої енергії, що не пішла на зачаття нового життя. Та й похітливі ці жриці дуже, адже до верховного демона ще постаратись дотягнутись потрібно, в майстерності задовольняти партнера, тому вони і обирають саме цей метод насичення.

- Але чому вона в склепі лежала, якщо мала б бути живою істотою, просто з іншою аурою?, - здивовано запитала напівельфійка.

- Так вони при трансформації аури, під час першого ж спарювання зі своїм демоном, впадають в стан тихого сну, коли процеси сповільнюються так сильно, що оточуючим здається наче дівчина померла, - відповіла Морана, - жрицю ховають в склепі, який та заздалегідь приготувала для себе. Ніякого негативу в оточуючих ці жінки не викликають, я б навіть сказала, що їх обожнюють, прирівнюючи до богинь, адже майже всі в поселенні, аж до реальної смерті варпани, перебувають під її впливом, причина банальна - практично всі односільчани гарантовано перебували в близьких стосунках з жрицею до її повної ініціації; жінка збирає рідини з тіла своїх партнерів, в піковий момент насолоди, і за допомогою демонічного коханця, через цей запозичений матеріал, вводить людей в стан сліпого обожнювання... а далі вона продовжує приходити ночами до кожного з колишніх сусідів, займається з ними коханням, в своєму старому образі, поки не випиває всіх. Існує варпана і після реальної смерті своєї плоті, підтримуючи енергетичний баланс та прив'язку душі до матерії, яка розкладається, але насичення силами інших людей допомагає їй підтримувати ілюзію старого образу, поверх прогнилого тіла, щоб використовувати її для цього специфічного харчування.

- А чому вона загинула зараз?, - запитав Кломп.

- Так тканини прогнили і почали розсипатись від сонячного світла, там якась енергія виділяється, нам на магії природи розповідали, яка при взаємодії з тліном руйнує його. Через це жриці з самого початку вночі полюють, та й ця частина доби, як завжди вважалось, найкраще підходить для їх методики насичення, - знизивши плечами відповіла Морана.

В Лорпандосі вирішили довго не затримуватися, адже й так запізнювались і в призначений час не прибудуть до гномів.

В невеликій таверні, яка знаходилась в центральному колі, студенти привели себе до ладу в орендованих кімнатах, та спустились пообідати.

Молода пишнотіла подавальниця озвучила меню закладу і почала загравати з хлопцями, поки вони визначались з стравами. Бідний Свардіус так запанікував, що Борею довелось його стримувати, щоб той не втік чи банально не сховався під стіл. Дівчина злякалась такої реакції на її стандартні викрутаси і швиденько втекла на кухню, прийнявши замовлення. Страви компанії принесла масивна кухарка з гнівно зведеними бровами та здоровими кулаками, ця вже не загравала з клієнтами, а дала зрозуміти, що краще б дивні гості поспішили покинути їх гостинний заклад.

Проїжджаючи через північні ворота міста, Морана звернула увагу на хлопчика, який стояв недалеко від дороги. Дитина була блідою, в старому потертому лахмітті, риси обличчя загострені, а очі наче світились з середини. Хлопчик невідривно дивився на темну чародійку, але не спробував наздогнати чи крикнути щось їй.

- Борей, агов, чуєш мене?, - покликала Морана товариша. Той притормозив коня і порівнявшись з дівчиною, з запитанням в погляді, подивився на неї.

- Бачиш он того хлопчину, тобі не здається він дивним, - кивнула чародійка в сторону дитини, але коли перевела погляд на те місце, де побачила малого, то хлопця там вже не було, - хм, певно втік...

Борей уважно подивився на Морану і хитнувши головою в такт своїм думкам, повернувся до артефактора, який їхав через місто самостійно, прив'язувати коня, на вузьких вуличках, вирішили недоречним.

Ввечері компанія доїхала до маленького селища, що примостилось трохи в стороні від основного тракту.

Гостинний двір здався подорожнім досить чистим, запахи з кухні допустимими, тому студенти залишились на ночівлю саме тут.

Щоб не експериментувати з реакцією господарів таверни на неадекватну поведінку артефактора, який різко реагував майже на всіх зустрічних жінок, певно лише крім Морани та Малайї, вечерю попросили принести в кімнати і розмістилися по двоє, щоб простіше було контролювати Свардіуса, та й самим минула ніч ще не повністю вийшла з голови, як і моторошна картина її завершення.

Посеред ночі Морана прокинулась від скрипу віконної рами, яка була зачиненою, через холодну пору року. При місячному світлі дівчина побачила фігуру, яка обережно перебиралась через підвіконня. Не довго думаючи, чародійка запустила заклинання стазису в нічного гостя і запалила магією вогник на свічці, яка залишилась на столі, біля її ліжка.

Нічний гість звалився з гуркотом на підлогу, від шуму прокинулась напівельфійка, яка одразу ж закричала побачивши біля свого ліжка розпластане тіло.

На крик прибігли хлопці з сусідніх номерів, в коридор почали виглядати постояльці таверни, які певно ще не спали.

- От чому саме нам так щастить на пригоди, - незадоволено сказав Борей, - і підняв за шиворіт злодія-невдаху. Нічним візитером виявився син господаря таверни, який приносив вечерю постояльцям в номери. Хлопчина побачив, що молоді тендітні студентки залишаються в номері вдвох і вирішив, тихцем від батьків, перевірити сумки дівчат, з самими господинями речей, він думав легко впоратися, якщо вони прокинуться. Як відкрити вікно з вулиці молодик добре знав, тому план здавався геніальним, але одного злодюжка все таки не врахував, того що студентки прибули з академії магії, а не з якоїсь школи мистецтв, наприклад.

Батько хлопчини, вислухавши розповідь про невдалий грабіж, мовчки відчепив від поясу кошіль і передав Борею, прийнявши своє чадо за вухо і стискаючи в другій руці знятий тут же шкіряний широкий пасок.

- Чому ми його відпустили?, - поцікавився у товариша Кломп, як тільки причинились двері за чоловіком та його безвідповідальним сином.

- Так молодий ще, дурний. Може батько мізки трохи вправити зможе і життя собі цей телепень не встигне поламати, - знизив плечами Борей, перекинувши Морані кошіль, - це твоя здобич була, тому і оплата тобі.

Залишок ночі пройшов спокійно, а вранці нічний невдаха накривав гостям сніданок на стіл і з десяток раз вибачився за свою витівку, дякуючи при цьому за шанс, який шановні чародії дали йому, не згубивши долю. Морана помітила, що сидіти хлопець не міг... можливо дійсно батько зміг донести хибність спонтанного вчинку до свого синочка.

Ближче до обіду компанія прибула до масивних кованих воріт міста Парм. Сама дорога до міста гномів була витвором архітектурного мистецтва – широка, викладена камінець до камінця, обабіч неї, біля масивних кованих воріт, що радували око металевими набивками, дивовижної краси завитками та рунічними захисними символами, височіли статуї легендарних гномів, які за повір’ям мають ожити, тільки-но місту загрожуватиме небезпека. Певно суворий погляд кам’яних охоронців, деталізовані обладунки та велетенські сокири, вдало відлякували всіх відчайдух, хто посмів хоча б задуматись над тим, щоб захопити місто, тому легендарні охоронці продовжували спати у вигляді статуй, поки їх час ще не настав. Від воріт, в обидва боки, простягнувся кам’яний мур, висотою він був в декілька людських зростів і будівлі самого міста за ним розгледіти було важкувато, звісно ж всю цю масивну захисну конструкцію доповнили охоронними баштами, які розмістились на відстані польоту стріли одна від одної.

Два широкоплечих гнома зустріли студентів на вході, в повному обладунку:

- Хто такі? Причина візиту?

- Ми студенти Початкової академії магії та ілюзій, з Ніленосу, - відповів Валейс, - приїхали на коротку практику до підгірних майстрів та за замовленнями.

- Очікуйте, - один з охоронців зник за невеликими дверцятами в воротах.

Через десять-п'ятнадцять хвилин він повернувся в компанії молодого гнома, що був таким же масивним, як і його одноплемінники, але борідку мав ще закоротку, як на дорослу особину.

- Вітаю вас, я Грод, помічник магістра артефакторики, архимага землі Бромнеуса, - коротко кивнув новоприбулий гном студентам, - ми вас чекали ще вчора, проходьте за мною.

- Вітаємо, затримались трохи в дорозі, - кивнув Борей і відрекомендував всіх присутніх, спішившись на землю.

Перед студентами відкрили ворота і вони зайшли в місто, яке сміливо можна було б назвати царством каменю та металу.