31. Сам-один
Павло відкинувся у кріслі та закрив очі. Й дрімота одразу ж поповзла у свідомість разом з напівснами напів-страхами. Несподівано легкою виявилась розлука з Веронікою.
Так, він все ще відчував ревнощі та нудьгував за можливістю відчути під собою дівоче тіло, але не було тієї туги, тієї безнадії, які краяли йому серце під час першої розлуки. Можливо, це через те, що глибоко в душі він вірив, що дівчинка кохає його понад усе та ніколи не зрадить. Хоча це могло бути й ознакою того, що почуття поступово холонуть.
Від цієї страшної думки чоловік різко підвівся.
Ні, маячня. Адже він спеціально виснажує себе кожного дня, щоб не думати, не боятися втратити Вероніку. Щоб щойно голова торкалася подушки свідомість вимикалась без дурнуватих думок "а що вона робить зараз?"
Раптом одне за одним посипалися повідомлення у месенджері, й Павло дістав телефон. Повідомлення були від Ніки, ціла купа світлин. "Невже щось сталося?" - стурбовано подумав чоловік, чекаючи поки фото завантажаться.
Vik-Nik Ko: Подивися результати моєї роботи.
Vik-Nik Ko: Як тобі?
Vik-Nik Ko: Я вважаю, що Даня просто чарівник (серце)
"Що ти там вигадував про почуття, що холонуть? Могила, ти ідіот. Ти ніколи не перестанеш жадати цю жінку", - пролунав розлючений голос у голові.
Без сумніву, фотограф був справжнім майстром, але лише уявивши, що його дівчинка так дивилась на нього під час зйомки, що приймала такі принадливі пози для нього, що роздягалась, коли він був десь поряд, лють починала белькотіти наче вулкан.
А потім він ще й на час подивився. Різниця у дві години, отже в Україні зараз глибока ніч.
Павло Короленко: Де ти зараз? Чому не спиш?
Vik-Nik Ko: Я працюю.
Vik-Nik Ko: Не хвилюйся, я відпросилася на ранок, тож виспатись встигну.
Павло Короленко: Де ти працюєш? Як ти дістанешся додому у такий час?
Павло Короленко: Іди вже додому. Пізно.
Vik-Nik Ko: Так, я знаю. Ми щойно закінчили. Поки я перевдягалася Даня переслав мені фото, а я одразу тобі.
Vik-Nik Ko: Правда вони чудові?
Чоловік майже побачив радісні очі, що сяють мов зірочки, за цими словами та не міг не погодитись.
Павло Короленко: Так, надзвичайні.
Даня-Даня-Даня. Музиканта бісило те, що вона так лагідно звертається до стороннього чоловіка. Та ще й нахвалює, як наче той якийсь всесвітньо визнаний геніальний митець.
Павло Короленко: Іди додому.
Vik-Nik Ko: Зараз, тільки кави поп'ємо.
Павло Короленко: Ні, йди зараз.
Vik-Nik Ko: Паш, ти чого?
Павло Короленко: А ти? Для тебе нормально посеред ночі розпивати каву з іншим чоловіком, поки я десь далеко?!
Vik-Nik Ko: Я зрозуміла.
Vik-Nik Ko: Іду додому.
Павло Короленко: От і добре.
За хвилину чи дві телефон знову бренькнув та на Пашку втупилась незадоволена моська, що ображено хмурила брівки на фоні їхньої спальні. Фото на звичайну камеру в телефоні не мало тієї якості й яскравості, як попередні, але було надзвичайно теплим й рідним. "На добраніч", - було підписано під ним.
Павло Короленко: Дякую.
Павло Короленко: Я кохаю тебе.
Павло Короленко: На добраніч.
За мить на екрані з'явилась гіфка у вигляді великого серця, що пульсує. Але писати Ніка більше нічого не стала. Сердилась.
Павло встав. Час повертатися до готелю. Розбурхані думки вже не дадуть йому так легко заснути.
На зустріч йому йшла елегантна пара похилого віку. Чоловік з волоссям, яке відчайдушно боролося з сивиною, але програвало, у темно-зеленому костюмі. Та білява жінка з надзвичайними зеленими очима, які підкреслювали сукня і смарагдові прикраси.
- "Пане Короленко",* - всміхнувся, підходячи, чоловік. - "Вибачте, що турбую вас після концерту. Мене звуть Метью Беркс, а це моя дружина - Барбара".
- "Приємно познайомитись", - Павло злегка схилив голову у вітанні, та потис простягнуту руку нового знайомого. Жінка лише всміхнулася та кивнула, він повторив той жест.
- "Я маю ділову пропозицію до вас. Якщо можливо, я хотів би обговорити це за обідом, щойно у вас з'явиться вільна година. Як щодо завтра?"
- "Гадаю, це цілком можливо", - не мав нічого проти бесіди Короленко. - "О дванадцятій вас влаштує, в ресторані мого готелю?"
Пан Беркс злегка всміхнувся, йому сподобалось те, що музикант не став одразу ж кидатись на можливість. Отже людина знає собі ціну, не приймає рішення поспіхом.
Насправді ж причиною було те, що зараз думки Павла були дуже далеко, десь біля ліжка, в якому засинала його дівчинка. Та ще й не впевнений був музикант, що зможе пристати на ту пропозицію, адже розлучатися зі своєю маленькою акторкою він більше не хотів.
Короленко повідомив назву готелю, пан Беркс передав свою візитівку, й вони розпрощалися.
***
Наступного дня Павло, як і обіцяв, прийшов до ресторану.
Насправді він кожного дня снідав там у цей час, а після того рушав до концерт-холу, де проходили репетиції, а потім й виступи. Від зустрічі музикант нічого не очікував, бо був впевнений, що це буде чергова пропозиція залишитись працювати в Європі. Ще коли він грав у своїй рідній філармонії та час від часу виїздив за запрошеннями на концерти, його намагались перетягти, але він завжди відмовлявся. Зараз тим паче не погодиться. Проте навіть не вислухати не ввічливо, тож доведеться покивати, а потім сказати, що вже має іншу пропозицію - такий був план.
Короленко прийшов трохи раніше, попередив метрдотеля про можливий візит та зайняв вже зарезервований столик. Огледівши залу, чоловік тихо порадів, що проживання, харчування та трансфер оплатить організатор. Його статків на таке точно б не вистачило.
Тризірковий готель був порівняно невеликий, тож і зала ресторану при ньому не вражала своїми розмірами. Проте тут було затишно, й шеф радував чудовими стравами. Брак простору компенсувався світлим кольором оздоблення інтер'єру. Проте це місце, на думку Павла, не надто добре підходило для перемовин - відстань між столиками була навряд чи більше метру. Так, відвідувачі при переміщенні одне одному не заважали, проте розмови за сусіднім столом було чутно пречудово, й це трохи дратувало.
Пан Беркс прийшов вчасно.
- Доброго дня! - привітався українською з невеликим акцентом. На зведені у здивуванні брови музиканта пояснив: - Моя бабуся по материній лінії - українка. Мені завжди було цікаво ця мова.
- Несподівано, - всміхнувся Павло та потис руку. - Доброго дня! - несподіваний хід співрозмовника вразив, й Короленко одразу ж відчув більшу єдність з паном Берксом, як із земляком.
- Я хотів вас вразити, як ви мене вчора, - зізнався із посмішкою чоловік. - Шкода в мене було мало часу для практики в останній час.
- Мені дуже приємно, що ви згадали про своє коріння заради мене, пане Беркс, - щиро зізнався Короленко. - Проте час минає. Замовте щось.
- Мені соромно, але я вже поїв. На жаль мій вік не дозволяє мені їсти будь-що в будь-який час. Тому краще перейду одразу до справи, - Павло кивнув.
А далі все пішло за сценарієм Короленка: іноземець у найяскравіших кольорах розписав, як добре музикантові буде працювати на нього, Павло уважно вислухав його, але уточнювальних питань не задавав, а потім пригнічено похитав головою, мовляв, йому дуже шкода, та відмовився.
- Я бачу, ви прийняли рішення ще до нашої зустрічі, - прозорливо сказав пан Беркс. - А прошу: подумайте ще. Я не кваплю. У вас багато часу, щоб передумати.
- Дякую, пане Беркс, - щиро всміхнувся Павло.
Зараз непогано було б вставити "але", щоб попередити спроби вмовити у майбутньому, та робити цього не хотілося. Не хотілося ще сильніше псувати настрій новому знайомому. Хоча він й не виглядав надто засмученим. Беркс наче розумів його без слів, наче знав, що насправді в музиканта на серці. Й це знання дозволяло іноземцеві не ображатися та ставитися поблажливо до відмови. Й наче на підтвердження цих думок, той привітно сказав:
- Прошу, звіть мене Мет.
- Гаразд, тоді перейдімо "на ти", - знову легко погодився зазвичай замкнений у собі Могила.
- Чудово, Павло! - пролунав радісний вигук та сміх. - Ти чудовий хлопець, Павло! В тебе є мої контакти, можна взяти твої, щоб час від часу набридати розмовами? Треба практикувати мову.
- Так, звісно, вибач, що не запропонував раніше, - схаменувся чоловік.
Мет взяв картку й далі розмова полилася в геть не діловому напрямку. Чоловіки поговорили про захоплення, про своїх жінок. Почувши, що дівчина Паші актриса, Беркс вражено вигукнув, адже Барбара, його дружина, також грала в театрі. На відміну від доньки, що обрала кар'єру співачки.
Врешті Мет попрощався та надзвичайно задоволений спілкуванням, покинув готельний ресторан. Тільки зараз Короленко помітив, що запізнюється на репетицію. З іноземцем йому було легко та приємно спілкуватися, тож час пролетів геть непомітно. Й посумувати з приводу того, що довелося відмовити хорошій людині було ніколи.
Цей випадок був чи не єдиним яскравим моментом за всю мандрівку, й дуже добре, що стався він саме зараз, інакше б темні думки щодо Вероніки та фотографа Дані не дали б нормально працювати змученому розлукою з коханою музикантові. Тепер же на серці було трохи світліше, й Павло знав, що десь неподалік є людина, з якою можна невимушено спілкуватися, навіть обговорюючи важкі теми.
________________
* Діалоги англійською у тексті я братиму в лапки.
Так, він все ще відчував ревнощі та нудьгував за можливістю відчути під собою дівоче тіло, але не було тієї туги, тієї безнадії, які краяли йому серце під час першої розлуки. Можливо, це через те, що глибоко в душі він вірив, що дівчинка кохає його понад усе та ніколи не зрадить. Хоча це могло бути й ознакою того, що почуття поступово холонуть.
Від цієї страшної думки чоловік різко підвівся.
Ні, маячня. Адже він спеціально виснажує себе кожного дня, щоб не думати, не боятися втратити Вероніку. Щоб щойно голова торкалася подушки свідомість вимикалась без дурнуватих думок "а що вона робить зараз?"
Раптом одне за одним посипалися повідомлення у месенджері, й Павло дістав телефон. Повідомлення були від Ніки, ціла купа світлин. "Невже щось сталося?" - стурбовано подумав чоловік, чекаючи поки фото завантажаться.
Vik-Nik Ko: Привіт :)
Нарешті прилетів перший текст.
Vik-Nik Ko: Як тобі?
Vik-Nik Ko: Я вважаю, що Даня просто чарівник (серце)
Й одну за одною Павло почав прокручувати фотографії. Й з кожним рухом пальця серце почало вище й вище підступатися до горла. Емоції захлеснули до самої маківки. Сон перелякано втік у самісінькі задвірки. Як? Як після такого він взагалі зможе заснути?
Міфічне створіння, що насміхалося та спокушало з цих фотографій, буквально зводило з розуму. Викликало бажання обожнювати пестити кохати. Не стримавшись, Паша торкнувся екрану та збільшив зображення. ЇЇ очі кольору грозового неба, витончені вилиці, м'які солодкі губи, що ледь прикривають перлинки зубів. Ковзаючи екраном далі, він розглядав ідеально рівну шкіру на плечах, вигин ключиці. А коли в центрі опинилось спокусливе декольте, чоловік закрив очі.
Без сумніву, фотограф був справжнім майстром, але лише уявивши, що його дівчинка так дивилась на нього під час зйомки, що приймала такі принадливі пози для нього, що роздягалась, коли він був десь поряд, лють починала белькотіти наче вулкан.
А потім він ще й на час подивився. Різниця у дві години, отже в Україні зараз глибока ніч.
Павло Короленко: Де ти зараз? Чому не спиш?
Vik-Nik Ko: Я працюю.
Vik-Nik Ko: Не хвилюйся, я відпросилася на ранок, тож виспатись встигну.
Павло Короленко: Де ти працюєш? Як ти дістанешся додому у такий час?
Vik-Nik Ko: А я тобі не казала? Фотограф Даня - наш сусід, живе через одну квартиру від нас.
Тепер Короленко зрозумів, про кого весь цей час йшла річ, але легше від того не стало. Чоловік, з яким Ніка, за її словами, познайомилась навесні, якось аж надто завзято посміхався та намагався зазирнути у вічі його дівчинки. Але чим допоможуть зараз його ревнощі? Треба заспокоїтись.
Vik-Nik Ko: Так, я знаю. Ми щойно закінчили. Поки я перевдягалася Даня переслав мені фото, а я одразу тобі.
Vik-Nik Ko: Правда вони чудові?
Чоловік майже побачив радісні очі, що сяють мов зірочки, за цими словами та не міг не погодитись.
Павло Короленко: Так, надзвичайні.
Даня-Даня-Даня. Музиканта бісило те, що вона так лагідно звертається до стороннього чоловіка. Та ще й нахвалює, як наче той якийсь всесвітньо визнаний геніальний митець.
Павло Короленко: Іди додому.
Vik-Nik Ko: Зараз, тільки кави поп'ємо.
Павло Короленко: Ні, йди зараз.
Vik-Nik Ko: Паш, ти чого?
Павло Короленко: А ти? Для тебе нормально посеред ночі розпивати каву з іншим чоловіком, поки я десь далеко?!
Vik-Nik Ko: Я зрозуміла.
Vik-Nik Ko: Іду додому.
Павло Короленко: От і добре.
За хвилину чи дві телефон знову бренькнув та на Пашку втупилась незадоволена моська, що ображено хмурила брівки на фоні їхньої спальні. Фото на звичайну камеру в телефоні не мало тієї якості й яскравості, як попередні, але було надзвичайно теплим й рідним. "На добраніч", - було підписано під ним.
Павло Короленко: Дякую.
Павло Короленко: Я кохаю тебе.
Павло Короленко: На добраніч.
За мить на екрані з'явилась гіфка у вигляді великого серця, що пульсує. Але писати Ніка більше нічого не стала. Сердилась.
Павло встав. Час повертатися до готелю. Розбурхані думки вже не дадуть йому так легко заснути.
На зустріч йому йшла елегантна пара похилого віку. Чоловік з волоссям, яке відчайдушно боролося з сивиною, але програвало, у темно-зеленому костюмі. Та білява жінка з надзвичайними зеленими очима, які підкреслювали сукня і смарагдові прикраси.
- "Пане Короленко",* - всміхнувся, підходячи, чоловік. - "Вибачте, що турбую вас після концерту. Мене звуть Метью Беркс, а це моя дружина - Барбара".
- "Приємно познайомитись", - Павло злегка схилив голову у вітанні, та потис простягнуту руку нового знайомого. Жінка лише всміхнулася та кивнула, він повторив той жест.
- "Я маю ділову пропозицію до вас. Якщо можливо, я хотів би обговорити це за обідом, щойно у вас з'явиться вільна година. Як щодо завтра?"
- "Гадаю, це цілком можливо", - не мав нічого проти бесіди Короленко. - "О дванадцятій вас влаштує, в ресторані мого готелю?"
Пан Беркс злегка всміхнувся, йому сподобалось те, що музикант не став одразу ж кидатись на можливість. Отже людина знає собі ціну, не приймає рішення поспіхом.
Насправді ж причиною було те, що зараз думки Павла були дуже далеко, десь біля ліжка, в якому засинала його дівчинка. Та ще й не впевнений був музикант, що зможе пристати на ту пропозицію, адже розлучатися зі своєю маленькою акторкою він більше не хотів.
Короленко повідомив назву готелю, пан Беркс передав свою візитівку, й вони розпрощалися.
***
Наступного дня Павло, як і обіцяв, прийшов до ресторану.
Насправді він кожного дня снідав там у цей час, а після того рушав до концерт-холу, де проходили репетиції, а потім й виступи. Від зустрічі музикант нічого не очікував, бо був впевнений, що це буде чергова пропозиція залишитись працювати в Європі. Ще коли він грав у своїй рідній філармонії та час від часу виїздив за запрошеннями на концерти, його намагались перетягти, але він завжди відмовлявся. Зараз тим паче не погодиться. Проте навіть не вислухати не ввічливо, тож доведеться покивати, а потім сказати, що вже має іншу пропозицію - такий був план.
Короленко прийшов трохи раніше, попередив метрдотеля про можливий візит та зайняв вже зарезервований столик. Огледівши залу, чоловік тихо порадів, що проживання, харчування та трансфер оплатить організатор. Його статків на таке точно б не вистачило.
Тризірковий готель був порівняно невеликий, тож і зала ресторану при ньому не вражала своїми розмірами. Проте тут було затишно, й шеф радував чудовими стравами. Брак простору компенсувався світлим кольором оздоблення інтер'єру. Проте це місце, на думку Павла, не надто добре підходило для перемовин - відстань між столиками була навряд чи більше метру. Так, відвідувачі при переміщенні одне одному не заважали, проте розмови за сусіднім столом було чутно пречудово, й це трохи дратувало.
Пан Беркс прийшов вчасно.
- Доброго дня! - привітався українською з невеликим акцентом. На зведені у здивуванні брови музиканта пояснив: - Моя бабуся по материній лінії - українка. Мені завжди було цікаво ця мова.
- Несподівано, - всміхнувся Павло та потис руку. - Доброго дня! - несподіваний хід співрозмовника вразив, й Короленко одразу ж відчув більшу єдність з паном Берксом, як із земляком.
- Я хотів вас вразити, як ви мене вчора, - зізнався із посмішкою чоловік. - Шкода в мене було мало часу для практики в останній час.
- Мені дуже приємно, що ви згадали про своє коріння заради мене, пане Беркс, - щиро зізнався Короленко. - Проте час минає. Замовте щось.
- Мені соромно, але я вже поїв. На жаль мій вік не дозволяє мені їсти будь-що в будь-який час. Тому краще перейду одразу до справи, - Павло кивнув.
А далі все пішло за сценарієм Короленка: іноземець у найяскравіших кольорах розписав, як добре музикантові буде працювати на нього, Павло уважно вислухав його, але уточнювальних питань не задавав, а потім пригнічено похитав головою, мовляв, йому дуже шкода, та відмовився.
- Я бачу, ви прийняли рішення ще до нашої зустрічі, - прозорливо сказав пан Беркс. - А прошу: подумайте ще. Я не кваплю. У вас багато часу, щоб передумати.
- Дякую, пане Беркс, - щиро всміхнувся Павло.
Зараз непогано було б вставити "але", щоб попередити спроби вмовити у майбутньому, та робити цього не хотілося. Не хотілося ще сильніше псувати настрій новому знайомому. Хоча він й не виглядав надто засмученим. Беркс наче розумів його без слів, наче знав, що насправді в музиканта на серці. Й це знання дозволяло іноземцеві не ображатися та ставитися поблажливо до відмови. Й наче на підтвердження цих думок, той привітно сказав:
- Прошу, звіть мене Мет.
- Гаразд, тоді перейдімо "на ти", - знову легко погодився зазвичай замкнений у собі Могила.
- Чудово, Павло! - пролунав радісний вигук та сміх. - Ти чудовий хлопець, Павло! В тебе є мої контакти, можна взяти твої, щоб час від часу набридати розмовами? Треба практикувати мову.
- Так, звісно, вибач, що не запропонував раніше, - схаменувся чоловік.
Мет взяв картку й далі розмова полилася в геть не діловому напрямку. Чоловіки поговорили про захоплення, про своїх жінок. Почувши, що дівчина Паші актриса, Беркс вражено вигукнув, адже Барбара, його дружина, також грала в театрі. На відміну від доньки, що обрала кар'єру співачки.
Врешті Мет попрощався та надзвичайно задоволений спілкуванням, покинув готельний ресторан. Тільки зараз Короленко помітив, що запізнюється на репетицію. З іноземцем йому було легко та приємно спілкуватися, тож час пролетів геть непомітно. Й посумувати з приводу того, що довелося відмовити хорошій людині було ніколи.
Цей випадок був чи не єдиним яскравим моментом за всю мандрівку, й дуже добре, що стався він саме зараз, інакше б темні думки щодо Вероніки та фотографа Дані не дали б нормально працювати змученому розлукою з коханою музикантові. Тепер же на серці було трохи світліше, й Павло знав, що десь неподалік є людина, з якою можна невимушено спілкуватися, навіть обговорюючи важкі теми.
________________
* Діалоги англійською у тексті я братиму в лапки.
Коментарі