- Слухай сюди! - такий початок розмови щось віддалено нагадував Вероніці, але вона відмахнулася від цієї думки. - Хто б що не говорив, не вір.

"Шкода" Андрія завмерла на краю досить широкої стоянки, під зав'язку забитою різноманітними автівками. Хлопець виглядав зібраним, навіть напруженим. Таким Вероніка бачила його всього кілька разів перед особливо складними виставами-іспитами.

- Якщо так проблематично мене запрошувати, то не треба було, - Ніці мимоволі передався стан напарника, що поробиш, звичка.

- Ти не зрозуміла. Це випробування не для мене, а для тебе.

- Тоді, як мені поводитися?

- Як завжди, - знизав плечима Андрій. - Я представив тебе, як подругу-однокурсницю. Далі роль відігравай сама так, як тобі подобається. Але май на увазі, що більшість з них будуть робити так само... Тож нікому не вір.

- Дивні вони у тебе. А говорив, без закидонів.

- Без закидонів щодо наречених, - уточнив Трунов. - А в питаннях гри на публіку нашій сімейці рівних немає... Є, щоправда, двійко винятків, але одного з них точно не буде. І ще одне: хоч вони і в курсі наших стосунків, підколювати все одно будуть.

- Куди ж без цього, - знизала плечима дівчина, вона вже звикла до цього в академії.

І з Андрієм відповідь на подібні жарти вони вигадували легко, в залежності від настрою: або підігріваючи інтерес публіки, або обрізаючи всі припущення під корінь.

Врешті-решт вони вибралися з машини і рушили до будинку ретельно розчищеною доріжкою.

Двоповерховий котедж в передмісті належав бабусі й дідусеві Андрія, і під час свят ставав притулком для родичів з усієї країни. За словами хлопця, в різні дні кількість учасників сімейних зльотів коливалося від десяти до тридцяти двох. Куми, двоє синів з дружинами, дітьми, і подружжям дітей, і дітьми дітей. Коротше кажучи, цілий табір, - підсумував Андрій.

Після цих слів Вероніка придивилася до партнера уважніше. І справді було в ньому щось циганське. Волосся хоч і русяве, але чуприна кучерява, і очі чорні, і шкіра смаглява...

Жарт з цього приводу Андрій не оцінив. Сказав, що все може бути, але, наскільки йому відомо, такого родоводу не було.

Хлопець не став стукати, дзвонити в двері або іншим способом привертати увагу до свого приходу. Просто увійшов у тамбур і завів свою супутницю. Допоміг їй роздягнутися, сам роздягнувся, взяв дві пари гостьових капців. Судячи з веселих голосів за дверима і періодичних вибухів реготу, компанія там була чималенька.

- Готова? - запитав Андрій, поправляючи волосся, що прим'ялося під шапкою.

Він стояв позаду Вероніки майже впритул та дивився на партнерку, яку чомусь почало трусити, через дзеркало у великій шафі.

- Краще б я з Дьонею вечір провела. Нагнав страху, - рикнула вона і тицьнула ліктем хлопцеві в живіт.

- Та ну тебе, - засміявся Трунов і обхопив її руками, розгойдуючи, щоб підбадьорити. - Вони не кусаються.

Тут двері на вулицю відчинилися, впускаючи чергового замерзлого гостя. Він скинув капюшон і завмер на порозі. Парочка теж завмерла від того, що в їх розмову, яка тільки-но почала відігріватись, так несподівано вклинився новий потік холоду.

Першим прийшов до тями Андрій.

- Привіт, Паха! Ото вже не чекав, що ти теж прийдеш!

- Так мати вже скоро лисину проїсть... - обурився Павло, намагаючись не дивитися на парочку, що обнімалася.

- Тітка Люда може, - підморгнув Андрій партнерці через дзеркало, але побачив, що дівчина дивиться в іншу сторону і схаменувся.

Він випустив подругу з рук і поспішив познайомити незнайомців.

- Знайомтеся. Ніка це мій двоюрідний брат Павло. Він, до речі, один з тієї парочки, - Ніка кивнула і губи нервово сіпнулися в напівпосмішку "тобто його словам можна вірити".

- Кузен, - тим часом продовжив Трунов, - це моя подруга Вероніка.

- А для мене ніяких шифрованих послань не буде? Шкода, - посміхнувся чоловік. - Приємно знову познайомитися, - кивнув він дівчині.

- А, ви, напевно, бачилися у тебе на роботі, - вигукнув Андрій. - Точно! Я якось підвозив її, але не здогадався розказати, що у мене там брат працює.

- Тож це не переслідування, - для чогось додала Ніка.

Густа брова Павла сіпнулася, але він зробив вигляд, що нічого незвичайного в словах дівчини не помітив, і став роздягатися. Але помітив Трунов.

- Що за переслідування? - з цікавістю заглянув в обличчя Ніки, перериваючи її тривале розглядання кузена.

- Виявляється, я переслідую твого брата, - знизала плечима дівчина, партнерові вона звикла відповідати на всі питання, як сповідникові.

- Та невже? - здивувався Андрій.

Павло хотів щось сказати, але в цю мить відчинилися двері з боку вітальні, і в тамбур визирнула світловолоса жінка років п'ятдесяти.

- Я ж казала, що чую голоси, - гукнула вона вглиб будинку. - А це воронята зібралися перед входом і голубку не можуть поділити.

- А ну покажи нам цю голубку, - почувся гучний чоловічий голос. - Може в бій і старі ворони підуть.

- Я тобі піду! - заверещав жіночий голосок, і вітальня вибухнула дружним реготом.

Жінка схопила Вероніку і, уклавши її руку собі на згин ліктя, довірливо прошепотіла, погладжуючи долоню дівчини:

- Здрастуй, Ніка. Мене звуть Марина Іванівна. Я мама Андрія, дуже приємно познайомитися.

- І мені, - пискнула Вероніка, як вона не старалася, але зібратися не могла, надто багато потрясінь. До того ж таке надмірно тепле вітання могло означати, що мамі Андрія вона не сподобалася.

Марина Іванівна тим часом провела дівчину у вітальню і почала знайомити з родичами, потім вони перемістилися до кухні, а там ще чоловік п'ять порється, а потім пішли в ще одну кімнату, яка виявилася дитячою, де в різнобій назвала імена дівчисьок і хлопчаків різного віку.

"І правда, табір," - з жахом подумала Ніка, а вона ж раніше думала, що в їх квартирі збирається велика компанія.

Повернувшись до вітальні, мама Андрія посадила дівчину на великий кутовий диван поруч зі своїм сином. Навпроти на пуфі сидів Павло. Він уважно розглядав парочку, на відміну від інших родичів, які спілкувались між собою, не звертаючи уваги на новеньких.

- Не знав, що між вами таке сталося, - схилившись, тихо сказав Андрій.

Дівчина здригнулася і подивилася на друга широко відкритими очима. Що розказав йому Павло? Невже про першу зустріч?! А потім перевела переляканий погляд на Короленка. Чоловік весело посміхнувся і знизав плечима, наче кажучи: "Вибач, крихітко, не стримався".

- А Андрюха розповів мені про своє попередження щодо родичів. Але мушу зізнатися: щодо мене він надто високої думки, чого не можу сказати про тітку Марину. Ось вона точно зразок щирості і доброзичливості.

- Ти про маму Андрія?

Павло легко кивнув і з задоволенням відзначив полегшення на обличчі дівчини.

- Я не зрозумів, коли бійка буде? - запитав підійшовши чоловік, наскільки запам'ятала Вероніка, брат одного з хлопців.

- Петюня, розслабся, бійки не буде. Чого б це? - підняв голову Андрій.

- Чому? Ви ж вічно нічого поділити не можете, - наче щиро здивувався Петро.

- Та не цього разу, - посміхнувся його кузен. - Сьогодні, якщо Паха захоче, я поступлюся.

Обурений вигук Ніки "Ей!" потонув в питанні Павла:

- Серйозно? - примружився він. - А не пошкодуєш потім?

- Вона і так мене вже кинула... Коли Ештона Катчера зустріла. Правда? - хлопець закинув руку на плечі подрузі і зазирнув у вічі.

І тут до Вероніки дійшло. Андрій не міг не впізнати на фото власного кузена. Він знав, що Ніка цікавилася ним. Ба більше - захоплювалась, фанатіла. І нічого їй не сказав. Дівчина обурено підхопилася, відкидаючи руку і вийшла з кімнати.

- І що це було? - скептично підняв брову Павло. - Що б ти не зробив, піди і вибачся.

- Без твоїх підказок розберуся, - підскакуючи, рикнув Андрій і побіг шукати Вероніку.

Дівчина знайшлася швидко, вона сиділа на сходах, що вели на другий поверх.

- Ходімо, поговоримо, - Андрій схилився і взяв її за руку, а потім потягнув за собою вгору.

Вони пройшли через хол та увійшли в одну з кімнат, схожу на номер в дешевому хостелі, два двоярусних ліжка біля стін і невелика тахта між ними, яка напевно розкладалася в ліжко, комод та шафа. А взагалі, не дивлячись на купу великогабаритних меблів, тут було доволі просторо. Андрій простежив за поглядом дівчини і хмикнув.

- Ну, що сказати, нас багато. Вибач, що затягнув тебе сюди. Просто поки що це єдине місце, куди ніхто випадково не забреде, - Ніка склала руки на грудях і мовчки дивилася на хлопця, Андрій словесного підганяння не потребував, тому одразу ж почав розповідь: - Коротше кажучи, коли я побачив фотку Пахи у тебе в телефоні, я подумав, що ви спілкуєтеся, можливо, навіть зустрічаєтеся, не думав, що ти... А коли зрозумів, було вже якось не до місця розповідати. Та й що я повинен був сказати? "Хочеш з братом познайомлю?"

- Ну, хоча б... І взагалі, чи не здається тобі, що, запрошуючи до себе, потрібно було хоча б попередити?

- Я ж казав, що не очікував його сьогодні зустріти. І взагалі, я не знаю, що на мене найшло, коли став тебе дражнити. Просто Петька своїми кпинами з себе вивів. Ми з Пахою, коли були дітьми, постійно змагалися. Ну, як змагалися? Я волочився за ним весь час і псував кров, хотів довести, що я крутіше. Ми часто билися... Ну, ти здогадуєшся, хто кого, - Ніка мовчки кивнула. - Коли мені було тринадцять, а йому сімнадцять, нам сподобалася одна і та ж дівчина. Вона, начебто, до Пахи щось відчувала, але я виявився спритнішим, включив природну чарівність... коротше, ми переспали. То була ейфорія, в перший раз в житті я в чомусь його обійшов. А потім ми знову побилися, прикрасили один одного неабияк, але мені, звичайно, дісталося більше. Потім пару років не розмовляли... Коротше, в родині про цю ситуацію намагаються не згадувати. Всі, крім Петюні... Я розлютився, тому що ситуація схожа виходить.

- Тільки ти до мене нічого не відчуваєш.

- Насправді, ти мені подобаєшся навіть більше, ніж подобалася та дівчина...

- Шо? - Вероніка навіть почервоніти забула після освідчення, таким великим було її здивування.

- Саме так. Ту дівчину я просто хотів домогтися, щоб брату ніс утерти, а з тобою все інакше.

- А що зі мною?

- Чотири роки партнерства тобі мало?

- Та ні, просто ти зараз говориш двозначно, ніби про кохання.

- А може, це воно і є?

Ніка не була впевнена, чи думає друг так насправді, чи це якась перевірка. Але, що стосується неї, у байдужості Трунова вона була впевнена на 98%. Залишалося тільки пояснити свою точку зору хлопцеві.

- Скажи, що ти відчув, коли побачив, як я розглядаю Павла?

- Не пам'ятаю. Цікавість, напевно.

- А повинен був ревнощі, ну, або хоча б роздратування, особливо коли це повторилося не раз, і ти зрозумів, що він мені подобається. До того ж пригадаймо про твоє лібідо. Потяг до дівчат ти відчуваєш регулярно та не до мене. Висновок: ти не кохаєш мене, як і я тебе. Тут інше... Партнерство найправильніше визначення. Хоча, думаю, ми навіть переспати могли б, якби була така необхідність, але почуття від цього не з'являться. А ось кузена ти сьогодні приревнував, тому і на мені відігратися вирішив.

- Слухай, ти, психолог доморощений, не кажи дурниць, - образився Трунов, чого б це він хлопця ревнував?

- А що такого? Ви рідні люди, нормально, що ви любите одне одного.

- Агов, ми чоловіки. Забула?

- Так-так, а чоловіки не танцюють. Чула. Гаразд, думай, як хочеш. Спасибі, що все мені розповів, реально полегшало.

Вероніка поривчасто обійняла друга. Й у ту саму мить телефон Трунова задзвонив. Хлопець підніс гаджет до вуха і через пару секунд вигукнув:

- Мам, ми просто розмовляємо! Так, спускаємося! - відбивши виклик, він злякано глянув на дівчину. - Ну все, капець. Обід починається. Як думаєш, яка головна тема за столом?

- Чим ми займалися у спальні?

- Розумна дівчинка. Тримайся.

- За мене не хвилюйся. Головне, сам більше не нервуй.