- Слухай сюди! - долоня гучно грюкнула по стіні поруч з лівим вухом Вероніки, а над головою загрозливо навис чоловік. - Щоб я тебе більше не бачив. Зрозуміло?

У цю мить дівчина із задоволенням пообіцяла б йому все, що завгодно, але ось виконати обіцянку навряд чи вийде. Лише хвилину тому вона раділа, що зустріла його, а тепер тремтіла від страху, притискаючись до стіни. Як же так вийшло?

...Світлана - штатний концертмейстер - провела Вероніку в малий зал філармонії. За планом у них була невеличка репетиція-експромт. Звичайно, В'ячеслав Миколайович змалював картину, але чіткого сценарію і навіть розуміння того, як має виглядати вистава за участю запрошеної неосвідченої в питаннях музики акторки, не було.

За словами Світлани скоро тут повинна буде розпочатися репетиція оркестру, але у них було щонайменше хвилин двадцять до цього, щоб придумати концепцію і трохи відіграти. Потім жінка відлучилася на хвилину до вбиральні.

Опинившись на самоті, Вероніка вийшла на сцену й пішла вздовж рядів порожніх стільців і пультів. Хтось акуратно розставив їх тут наче під лінійку, лише один стояв якось криво. Підкорившись пориву, дівчина пройшла крізь сцену та виправила непорядок. Потім захотілося поглянути за куліси. У театрі це справжнє джерело цікавинок, а що ж зберігається на зворотному боці сцени в філармонії?

Наче прив'язана пішла до невеличкого проходу праворуч від сцени, але розгледіти не встигла. З темряви виринув силует. Темний одяг і волосся не дали одразу розгледіти чоловіка, який йшов, схиливши голову. Спершу Ніка здригнулася, але вистачило миті, щоб впізнати його. Погляд дівчини спалахнув, а щоки залив рум'янець.

Очі у нього були карі.

Ось тільки Павла ця зустріч ані трохи не порадувала. Дівчину він також впізнав одразу, бо тоді вона виглядала так само: здивований погляд великих сірих очей, розімкнуті чуттєві губи і струнка статура. Він надто добре її пам'ятав. А ще своє незрозуміле збудження від того, що ця квіточка перелякано дивилась на нього. Наче то він знущається з Наталі, а не навпаки.

Наталя... Це стерво колись вчинила так само, як це дівча зараз. Вона проникла на репетицію, використовуючи знайомство з Едом, і відразу заходилась підлещуватись до Павла, наче вона його прихильниця.

Спочатку Паша не парився через це. Настирливість жінки навіть лестила йому. Якийсь час вони зустрічалися. Але потім з'ясувалося, що Наталя ніяка не фанатка, вона бісова сталкерша, яка переслідує його всюди... І ця мала з янгольським личком така сама.

Короленко грубо схопив дівчину за руку і штовхнув до стіни, гаркнув, щоб добренько налякати, і став чекати відповіді, але відповіді не було.

Первинний страх з голови Ніки вивітрився. Та й думок з приводу того, чим вона примудрилася заслужити таке ставлення, в голові не було. З Павлом вони, звичайно, знайомі не були, і напевно вона не знала, але щось підказувало, що він не стане бити її, абощо. Дивлячись в груди чоловіка, вона відповіла:

- Боюся, це неможливо, - вийшло якось аж надто спокійно, навіть зухвало.

- Чому це? - ще нижче схилився чоловік, мабуть, намагаючись нагнати страху, але отримав геть протилежну реакцію.

Дихання торкнулося волосся і щоки дівчини, від чого вона збуджено зітхнула. В голові з'являлися сцени з улюблених романтичних творів, сильно не вистачало його коліна на дівочому стегні, а краще між ними.

- Тому що я працюю тут, - хрипко видихнула Ніка.

- Та невже. І давно? - дихання знову полоскотало чутливі місця.

- З сьогоднішнього дня.

Вероніка нарешті підняла голову. Їхні обличчя виявилися близько, занадто близько. Дівчина знову рвучко зітхнула. Легкий подих торкнулося губ чоловіка. Він відчув, як тоне у величезних очах з розширеними зіницями, прикрашених довгими віями.

Аби не піддаватися марі, він відсторонився. Значення сказаних нею слів потихеньку дійшло до мозку. Чоловік накинув на своє обличчя маску спокою і сарказму, все ж він не вірив, що Семенівна взяла людину з вулиці.

- І на чому граєш?

Несподівано дівчина пирснула від сміху. Вона не збиралася веселитися, але пригадала розмову з кураторкою, і не втрималась.

- На нервах... Принаймні так каже моя майстриня... - Ніка розуміла, що сказала дурість і спробувала виправитися: - Вибачте... я засміялася... нерви, - але побачивши здивоване обличчя чоловіка, не втрималася і знову засміялася, ох, вже ці "нерви". Трохи заспокоївшись, продовжила: - Я актриса. Буду брати участь у музичному фестивалі в наступному році, - на одному диханні видала й завмерла, очікуючи реакції.

- Але до нього ще більше двох місяців... - здивовано протягнув брюнет.

Раптово їх перервали:

- Ох, Павло Юрійовичу... Ніка? А що ви тут робите?

- Знайомимося, - знизала плечима дівчина, все ще весело посміхаючись.

Короленко подивився на неї, як на божевільну. Потім рикнув щось невиразне, де чітко можна було розчути лише слово "помилився", та пішов на сцену.

Він спеціально прийшов сьогодні раніше, щоб прорепетирувати соло. Але зосередитися на інструменті у нього так і не вийшло. Дівчата дзвінко щебетали, обговорюючи свої справи. При цьому раз у раз миготіли перед очима то піднімаючись на сцену, то повертаючись у зал.

Врешті, чоловік не витримав і розвернувся до стіни. Беззвучно перебираючи струни контрабасу, Паша дуже шкодував, що не взяв з собою беруші. Хоча, навіть якщо закрити вуха та очі, образ дівчини, що зухвало всміхається йому в обличчя, нікуди не подінеться.

Час репетиції наближувався, й народ швидко наповнював залу. Кожен, хто приходив, відчував своїм обов'язком запитати у присутніх, що прекрасні дами роблять тут. Розмови, звуки інструментів і гуркіт стільців та пультів - звичний шум, що передує початку робочого дня, заполонив приміщення. Павло здався, зрозумівши, що усамітнення більше не буде, і розвернувся до зали. Потискав руки, відповідав на привітання, вливаючись в розмови.

Дуже скоро чоловік почув веселий сміх актриси. Він одразу впізнав його та чомусь відчув роздратування. Біля дівчат, які залізли аж в середину третього ряду, стояли трубачі і загравали з ними.

Тут поруч з Павлом виріс Жердєв.

- Оп-па... Олениця. Так і знав, що ще побачимось...

- Привіт, - не повертаючись, буркнув Короленко і підставив руку, Едуард дзвінко ляснув по ній.

- І яким вітром до нас це чудо занесло? Чиясь підст... теже?

- Не знаю. Каже, що в м'юзікфесті участь братиме.

- О, то вона Миколаївська? - покивав білявий, огортаючи дівчину поглядом. - А коли це ви поспілкуватися встигли?

- Нещодавно, - Паша хмикнув, помітивши погляд друга. - Я коли її побачив, подумав, що вона, як Наталя, на репетицію подивитися прийшла. Ти ж мені про неї тільки вчора говорив.

- Нє, друже, я тут ні до чого.

- Я здогадався вже... Коротше, я її притиснув.

- Як це?

- Буквально. Притиснув до стінки, думав налякати, щоб вона вирішила, що я псих і не лізла.

- А вона що? - здивовано піднявши брови, спитав Ед, такого виверту від приятеля він не очікував.

- Сказала, що актриса і братиме участь у фесті, - про те, що вона ще й розсміялася йому в обличчя вирішив промовчати.

- Виходить, ти реально псих і параноїк, - реготнув білявий і ляснув важенною рукою по спині. - Ну, піду і я привітаюсь, поки вона не пішла.

- Навіщо? - занепокоєно спитав Пашко.

- Як навіщо? Я ж її рятівник.

- Рятівник від чого? - вигукнув навздогін чорнявий, але Жердєв навіть вухом не повів.

Ситуація Еда бавила. Актриса, значить. Вчора він щось не помітив, що мала вміє тримати обличчя. Там було написано все. І тим веселіше буде поставити її в незручне становище своїми натяками. Дивитися, як вона ніяковіє, намагаючись приховати почуття. Як ховає оченята за довгими віями та прикушує пухкі губки. Так, він дуже добре уявляв це.

Жерєв нагнав компашку біля самих дверей, коли дівчата, намагаючись відбитися від надмірної уваги трубачів, пробиралися до виходу.

- Привіт, - привітався чоловік, широко всміхаючись. - Може, нарешті, познайомимося?

Вероніка стрельнула в блондина вічками. Вона очікувала побачити його, і щось підказувало, що він неодмінно спробує підколоти при зустрічі. Все ж таки усміхнені очі можуть багато розповісти про людину.

- Добрий вечір, - дружньо посміхнулася дівчина. - Тільки не обіцяю, що запам'ятаю Ваше ім'я. Стільки нових знайомств.

- Ну, моє обличчя ти вже повинна була запам'ятати. Вчора ж впізнала.

- Мене вона також впізнала, - втрутився в розмову Сергій. - Уявляєш, Ед, всього раз була на нашому концерті і вже знає інструменти практично кожного! - вигукнув він, дівчисько повністю підкорило його.

- Ну, нас вчать помічати деталі, - трохи зніяковіла та опустила очі долу дівчина від слів юнака, або зробила вигляд?

Жердєв вп'явся в неї жадібним поглядом. Все ж не така проста, як здавалося.

- То ти "мотаєш на вуса" все, що бачиш? Це добре, - усміхнувся Едик. - Це нам стане в нагоді.

Натяк на ліжко був аж занадто відвертий, але він не зміг втриматись. Тим паче, що ніхто з оточуючих його натяку зрозуміти не міг.

- Я запам'ятовую тільки те, що згодом знадобиться мені під час гри на сцені, - обличчя дівчини не змінилося, ось тільки в голосі почулися єхидні нотки, поступатися вона не збиралася.

Жердєв хотів сказати ще щось, але побачив за спиною олениці диригента, який розвів руки в сторони і став зганяти музикантів, як курчат, що розбіглися по дворі. Прощатися не хотілося через те, що дівчина цей невидимий решті учасників бій виграла, але довелося. Заспокоювало лише те, що відігратися він ще встигне. І не раз.

Світлана запропонувала Вероніці залишитися на репетицію. І дівчина майже погодилася, але потім поглянула на Павла, що важким поглядом свердлив у ній діру, й вирішила не ризикувати. Чоловік ясно дав зрозуміти, що не хоче бачити її в межах досяжності. І точно помітить, як вона пускатиме слину на його рухи і фігуру під час гри.

З причинами неприязні красеня ще належало розібратися, а поки що вона не збиралася тягнути тигра за вуса.

Дівчата вийшли із зали і рушили до кабінету концертмейстера. Ідея вистави все чіткіше вимальовувалася. Поки що придумали два формати. Перший - концерт "Питання-відповідь", де глядачі зможуть задавати свої питання концертмейстерові і музикантам. Для того, щоб розбуркати публіку можуть знадобитися не один, а кілька акторів, але цю проблему Ніка пообіцяла вирішити. Другий формат більше нагадував лекцію або урок, який перемежовується виступами музикантів.

Чи робити поділ на різні жанри музики або змішати все в одну купу - це треба було ще вирішити.

Вероніка сама не очікувала від себе такої самовідданості під час роботи. Вона думала, що просто буде слідувати сценарієві, який їй дадуть організатори, а тут потрібно було буквально створити виступ з нуля. Це хвилювало і змушувало уяву нестися в політ.

Окрім цікавої роботи якесь гарячкове збудження викликали спогади про неймовірну близькість чорної тіні на ім'я Павло. Поблизу чоловік був ще привабливішим. І тепер Вероніка точно знала колір його очей - темно-карі. Темні, майже чорні, вири, які кликали потонути в них.