Красивий чотириповерховий будинок в старому місті був в дуже гарному стані. Великі вікна, дубові двері під'їзду, ліпнина. Здавалось, що зайшовши до будівлі опинишся в тих старих часах, коли вона була зведена.
Павло здивовано звів брови та всміхнувся.
- Чого б це такі висновки?
- А хіба це не престижне житло у центрі міста? Чи я щось плутаю? Якщо у вас є кошти утримувати таку квартиру...
- В мене таких коштів, на жаль, немає, - похитав чоловік головою. - Це спадок від батьків матері.
- Щось не туди мене занесло, - винувато посміхнулась Ніка, але за мить не втрималася та продовжила: - Хоча я мала б здогадатись, судячи з будинку твоїх бабусі й дідуся.
- Не думав, що для тебе це має велике значення, - спохмурнів Короленко.
- А воно й не має, - всміхнулася та знизала плечима дівчина. - Просто мені цікаво, як ти жив, чим дихав, коли мешкав в цьому чудовому будинку. Ти так нічого мені й не розповів. Ти в поганих стосунках з сім'єю? Вибач, я маю знати, щоб правильно відреагувати, раптом що.
- Та ні. Нормальні в нас стосунки, - зніяковів брюнет, він й не подумав, що Ніці це може бути цікавим. - Просто я вже звик так... сам по собі. Петро час від часу намагається сяйнути дурнуватими жартами, але якщо не сприймати його серйозно, він дуже швидко заспокоюється, - Ніка кивнула, даючи зрозуміти, що інформація прийнята. - Ходімо. Скоро вже всі почнуть збиратися, а я хотів, щоб ви спочатку поспілкувались без сторонньої уваги.
- Тож зараз там лише твої батьки?
- Сподіваюсь, що так.
Павло не мав ключів від батьківської квартири, тож вони подзвонили в домофон. За мить динамік ожив, але ніхто не відповів, лише двері з гучним клацанням відчинилися. Вони увійшли у просторий добре освітлений під'їзд та піднялися сходами на четвертий поверх.
Після дзвінка двері відчинила сама господиня й, сяючи привітною посмішкою, заспівала, як рада знову бачити Вероніку. Дівчина напружилась. Чим заслужила таке ставлення, Ніка, звичайно, здогадувалась. Навіть очікувала на щось подібне, але все одно розгубилась в першу мить через невимушену уїдлевість жінки. Однак Павлові раділи щиро, й заради нього готові були миритися з неприємною компанією вертихвістки. На відміну від зовнішнього вигляду, слова матері Павла були дуже ввічливими, навіть приязними:
- Вероніко, дуже незручно тебе просити, але... - після цих слів дівчину чекала низка випробувань, починаючи з приготування пюре й закінчуючи підготовкою до сервування столу. При цьому Павло був відправлений до батька, "щоб не плутався під ногами".
- Ти ж не ображаєшся, що я так тебе завантажила? Хто перший прийшов, той і допомагає, - трохи згодом спитала Людмила Іванівна.
- Та ні, - якомога невимушеніше всміхнулася Вероніка, але сама розуміла, що вийшло погано.
Завдання були неважкі й до хатніх справ та готування дівчина була звична, але страх зробити не так, як заведено саме в цій родині шепотів, що вона геть усе робить не правильно. Мати Павла наче навмисне не помічала стану дівчини та продовжувала виспівувати про її спритність.
- Шкода, Маринка втратила таку невістку, - врешті зітхнула Людмила Іванівна, й Вероніка враз розслабилася.
Нарешті проблема була озвучена. Тепер усе стало на свої місця, тож можна вибудовувати тактику з реабілітації власної персони в очах можливої свекрухи.
- Ви про мати Андрія кажете? - зробила вигляд, що не помітила камінцю, що їй у город жбурнула жінка. - На скільки мені відомо, Андрій ні з ким не зустрічається. Звідки ж невістці взятися?
- Як то, не зустрічається, коли на свята родинні запрошує, з сім'єю знайомить? - продовжуючи поратись із салатом, здивувалася Людмила.
- А хіба не можна запросити друга? - зухвало звела підборіддя гостя. - До нас додому на новий рік зазвичай багато друзів приходить будь-яких поколінь.
- І твоя мати запрошує друзів-чоловіків, а батько - жінок? - не втрималась та вперилась таки в очі дівчині мати Павла.
Іскри, що летіли в різні боки від жінок, обіцяли підпалити хату, але раптом у двері подзвонили. Ще гості підтяглися. Людмила Іванівна стрепенулась та поспішила відчиняти, а Вероніка впустила голову на долоні. І чого це їй здумалося сперечатися з матір'ю Павла, збиралась же навпаки, заспокоїти її, запевнити, що кохає тільки її сина, а про племінника ніколи навіть не думала, як про чоловіка.
- Як успіхи? - до кухні ввійшов Павло, поки мати цвірінькала з родичами, дякуючи за увагу та подарунки.
- Не дуже, - чесно зізналася Ніка. - Чогось мені здається, що станемо ми героїнями анекдотів про свекруху та невістку. Хто там прийшов?
Павло спохмурнів на мить, а потім якось кривувато посміхнувся:
- Брат із сім'єю. Зараз стануть мої кістки перемивати.
Щойно Короленко це сказав, як дзвінок весело проспівав знову, повідомляючи про нових відвідувачів. Потім гості полилися щільним потоком. Нескінченно вітали іменинницю-винуватицю та її домашніх. Серед гостей були і родичі, і друзі, усі з родинами, тож дуже скоро навіть у великій чотири кімнатній квартирі стало тіснувато.
- Неймовірний стіл, - видихнула дівчина, коли останній виріб кулінарного мистецтва опинився на столі.
- Та не кажіть дурниць, все як завжди, - кивала вона гостям та кілька разів вдячно поглянула на Ніку.
Бо за столом не тільки Людмила Іванівна була негативно налаштована до "акторки-вертихвістки". То з одного боку, то з іншого час від часу лунали натяки.
- Він буде, - відповіла Катя, сестра Андрія, що сиділа поруч. - Запізнюється через навчання. Диплом й таке інше.
- Так, ми одногрупники. Але в академії в мене більше жодних справ нема, - розлого відповіла дівчина, обговорювати зараз становище, в якому вони з Пашею опинилися не було жодного бажання.
- Та ні. Просто в нього своя дипломна робота... - спробувала пояснити Вероніка.
- Нічого, зара Павлусь до Європи поїде, буде більше часу для різноманітного спілкування, - реготнув чолов'яга та підморгнув присутнім.
- Не дуже, - холодно відгукнулась дівчина, навіть не глянувши у бік нахаби. - Час я збираюсь витрачати на роботу та гру в театрі.
Павло скосив поглядом у бік на коліна, де тонкі пальці зминали тканину спідниці. Щоб не привертати зайвої уваги до дівчини, він вирішив перевести вогонь на себе. Але щойно він спробував якось відволікти родичів, як зрозумів, що від цього стає тільки гірше. Велике несвідоме під назвою "Родина" заволоділа кожним присутнім, й сперечатися просто не було сенсу.
- Тебе запросили прийняти участь у гастролях? - раптом пожвавішала Катя. - Давно ти нікуди не виїжджав. А куди ти збираєшся?
Потроху гості наїлися та напилися, дехто подобрішав та перестав звертати увагу на петрові натяки. Проте чолов'яга не здавався. Він весь час поглядав на Вероніку. Дівчина була настільки приваблива, що це викликало злість, бажання принизити, щоб хоч трохи збити з неї ауру надзвичайності. Петро якраз придумав, що ще можна сказати, але його перервав дзвінок у двері.
Андрій зайшов, як завжди усміхнений, хоч і мав трохи втомлений та розхристаний вигляд. Очевидно, що він не перевдягався перед святом, але розкішний букет та невеличка коробочка у руках іменинниці говорили про те, що до тітчиного дня народження він готувався відповідально.
Хлопцеві одразу ж налили "штафну", всі, хто хвилювався за розбите серце Дрюні, заспокоїлись, коли він вголос щиро порадів, що хоч на тітчиному дні народженні може побачити свого Нікусіка.
Петро якось одразу здувся та затих, з гострим на язик кузеном змагатися в дотепності не наважився. Й зібрання нарешті перетворилося на веселе сімейне свято із приязними розмовами та щирими посмішками.
Таке бажане затишшя нарешті настало.