Трунов дістав з кишені телефон та за мить демонстрував збільшене фото, на якому був зображений Ян зі спини, братові:

- Цю дівчину ти бачив? - той кивнув. Андрій змахнув трохи вбік на Піддубного. - І цього хлопця? - знову кивок.

Тоді задоволений своїм дедуктивним хистом актор зменшив фотографію та перед всіма постала повна картина. Це був епізод з вистави, коли брат з сестрою знову зустрілися під пильним оком закоханого в сестру директора. Отже світлина повністю і дуже швидко прояснила всі можливі питання.

- Хто це? - приголомшено видихнув Короленко, розглядаючи та знову збільшуючи зображення.

- Це, - Ніка ткнула пальчиком в статуру з довгим волоссям, - Ян. Той самий хлопець, з яким я хотіла тебе познайомити. Хотіла вразити тим, які ми схожі, тож і не казала, як він виглядає. Він ще школяр, але надзвичайно талановитий актор.

- Підтверджую, - кивнув Трунов. - Пацан - алмаз, аж завидки беруть.

- То вони голуби, чи шо? - спантеличено вигукнув Павло.

На що обоє акторів знизали плечима, такі подробиці їм були невідомі. Все ще не в змозі відійти від шоку, Короленко раз-у-раз ковзав по екрану, переміщуючи фокус по черзі на усіх учасників вистави.

- Слухайте, може все ж таки кави поп'ємо, очі злипаються, - вніс тверезу пропозицію Андрій, й всі з ним погодились.

Трунов зник у кухні, а Паша притримав дівчину, що вже було рушила за ним, за руку.

- Вероніко, пробач мені. Я знову, не розбираючись, зробив висновки, - він стиснув маленькі долоні в своїх руках й подивився в очі, що враз спохмурніли.

- Твої ревнощі мені вже печінки з'їли, - роздратовано кинула Ніка. - Але я розумію, що це через те, що ти мене дуже сильно любиш. Тому пробачаю цього разу. Але май на увазі, що більше такою доброю я не буду. Якщо утнеш подібне ще раз, я... не знаю, що тобі зроблю.

Брюнет посміхнувся та припав до п'янких губ, за мить заволодіваючи й маленьким живим язичком своєї дівчинки.

- Гей, ви не забули, що я ще й досі тут? - обурено гукнув від кухні Андрій. - І я не піду поки не поп'ю кави, тож не треба тут влаштовувати всілякі непотребства.

Короленко знехотя відпустив дівчину, але не сперечався. Вони зайшли на кухню, та сіли за стіл. Трунов, який вже взяв собі клопоту про всіх попіклуватися, розсипав гранули по горнятках та чекав, поки вода в чайнику закипить.

- То де тебе носило, поки я тут Нікусіка до тями приводив? - склав руки на грудях доморощений бариста.

- Нічого собі до тями приводив, що від неї тепер як від винного льоху несе, - обурився Короленко, а потім лагідно звернувся до Ніки: - Не ображайся, люба.

Дівчина, що вже давно почала тверезіти, лише знизала плечима: "що поробиш, на правду не ображаються".

- Не чіпляйся до дрібниць, - відмахнувся Малий. - Як дівчина забажала, так і заспокоювалась. Зрідка це навіть корисно, а у подібних ситуаціях чи не найшвидший метод прийти до тями. Тим паче я приглядав, щоб для неї це було безпечно. Зауважу, що я тверезий та готовий захищати. То де ти був? Там щось про твою колишню прослизнуло.

Вероніка зацікавлено перевела погляд на Павла, намагаючись пригадати, що мав на увазі Андрій, та чомусь не виходило. Коли побачила коханого, думки вилетіли з голови, геть усі.

- Так, я був з Наталею, - Ніка обурено сіпнулася, але не встигла нічого сказати, як чоловік продовжив: - До мене нарешті дійшло, як змусити її відчепитися раз й назавжди, й переконати не робити більше капостей чи то мені, чи то моїй дівчинці.

Короленко розказав про свій план, про те, як йому вдалося реалізувати його "малою кров'ю" завдяки раптовій зливі, про все, що він дізнався від Наталі.

І Вероніка, і Андрій дуже здивувались, коли дізнались про участь в операції "Спокуси Ніку" Данила, адже чоловік їм обом видавався надзвичайно щирим. От що кохання з людьми робить.

- То ти вважаєш, що цей твій запис допоможе тобі відкараскатись від колишньої та повернутися до роботи? - недовірливо уточнив Трунов. - Але ж їй нічого не вартує знову на когось надавити, й тебе не те, що слухати не захочуть, а ще й стусанами з відділення виженуть.

- Залишившись без впливових знайомств після смерті чоловіка, вона вже не така впевнена в собі. Звичайно гроші можуть багато чого вирішити, але якщо надати справі резонанс. Все ж таки той Артур був не останньою людиною, і від його смерті багато хто постраждав. Їй такого не пробачать. Тож, гадаю, вона все ж відстане, а от щодо повернення роботи я не впевнений. Наказу ніхто не відміняв, і вже не відмінить, тож мені й надалі відмовлятимуть. Як то кажуть: від гріха подалі.

- Виходить, тобі й надалі доведеться працювати в школі? - сумно промовила Вероніка, пригадуючи як загасав її коханий на обридлій роботі.

- В мене є одна пропозиція, і я впевнений, що та людина все ще чекає на мене, але... - Павло рішуче видихнув. - Вероніка, я ще раз прошу тебе поїхати зі мною. Якщо ти відмовишся, я залишуся й не буду згадувати про це. Твій талант не зів'яне, ти сама казала, що згодна йти до мети через будь-які перепони. Та чому лише тут?

- Це через мене? - задумливо протягнув Трунов, десь на краєчку свідомості крутився який старезний спогад, але точно вловити чоловік його не міг.

- Та обіцянка також дуже важлива для мене, - кивнула дівчина, вона, мабуть, старезний випадок добре пам'ятала, - але причина в бабусі. Коли батьки вирішили переїхати, вони хотіли забрати її також, але вона відмовилась. Вона єдина жива бабуся, що в мене залишилася... Вона овдовіла ще молодою, а таткові батьки померли років десять тому. Тож я не хотіла її кидати...

- Я зрозумів тебе, - кивнув Павло та дівчина не дала йому продовжити:

- Але тепер я сама хочу поїхати. Я більше не можу дивитися на твої страждання, - торкнулася долоні свого хлопця, - кожного дня чекати підчепи від людей, яких я поки що навіть не знаю, чи, ще гірше, від вже знайомих мені. Заспокоїться ця жінка чи ні, її тінь завжди переслідуватиме мене в цьому місті. Я втомилась від цього. Я поговорю з батьками, з бабусею. Гадаю, ми зможемо щось придумати. Що стосується нашої з тобою обіцянки, - перевела погляд на колишнього партнера та найкращого в світі друга.

- Про це взагалі не згадуй, - перебив її Трунов, - я ж забув. Я все одно буду десь поруч, куди б ти не поділася.

Ніка вдячно кивнула.

- От і добре, от і вирішили, - задоволено покивав Андрій та встав з-за столу. - Більше сьогодні мені тут робити нічого.

Він вийшов з кухні, мешканці квартири за ним. Тепло попрощались з гостем та пішли відпочивати. Після такого метушливого й важкого дня не хотілося навіть думати більше, чого вже казати про розмови та пестощі. Павло пригорнув свою дівчинку до себе, тихенько прошепотів "на добраніч", й обоє моментально заснули.

***

Наталя прокинулась та як кішка потяглася у ліжку. Все тіло було огорнуте приємною втомою, свідомість підкидала згадки про неймовірно бурхливу минулу ніч. Від спогадів та від відчуттів, що потроху, відновлювали вчорашнє збудження, вона солодко застогнала.

Але щось було не так. По-перше, вона пригадувала, що вчора сталося щось неприємне перш ніж вона опинилась у ліжку з коханцем, а по-друге, квартира, в якій вона зараз знаходилась, не належала ані їй, ані Паші. Інтер'єр спальні був віддалено знайомий, колись вона тут таки була, але хто господар квартири, пригадати не могла. Втім дуже скоро секрет було розкрито.

- Привіт, люба, - до кімнати ввійшов Едик.

Чоловік був безсоромно оголений. Рушником, що мав би прикривати його чоловічу гідність, він просушував волосся, а від його щасливої посмішки в жінки у шлунку скрутився поганий клубок. Проте не відзначити чудовий рельєф плечей контрабасиста вона не могла. Чи шкодувати про минулу ніч, чи ні, Ната ще не вирішила, й тому спитала якомога нейтральнішим тоном.

- Що я тут роблю?

- Відпрацьовуєш моє приниження, - ані на хвилину не затримав відповідь блондин, він давно її готував. - Ти знаєш, ніколи жодна жінка так відверто не використовувала мене. Я досить щира людина й добродушна... - всупереч словам очі блиснули люттю, але за мить все щезло. - Зі мною можна було просто домовитись. Сказала б щось на кшталт: "Мені подобається Короленко, допоможи його здобути й я тобі віддячу", я б сказав: "Для тебе, люба, все що завгодно". Але ж ні, ти пішла іншим шляхом. Не найлегшим, скажу я тобі, та ще й образливим для мене, як для чоловіка.

Ната фиркнула й гордо відвернулася, геть позабувши, що за оголеним жіночим тілом чоловікові важко роздивитися щось окрім спокусливих вигинів. Жердєв також не помітив.

- Стривай! - відбиваючись від настирливих рук та губ, вигукнула брюнетка. - Ти нічого мені не пояснив. Чому я тут? Де Паша? Пусти!

Едуард відсторонився, він й сам хотів спершу все їй розказати, але не втримався, побачивши такі бажані для себе принади. Оповідь була не надто довга, й більша частина сцен у ній перепліталася з умілими пестощами.

Для себе Ната зрозуміла, що Павло в черговий раз зрадив її. Незважаючи на всі її зусилля повернувся до своєї малолітньої шльондри. Але розізлитися не могла, бо Едик аж занадто добре розраджував її. А ще вирішила триматися від білявого подалі, бо той діяв на неї, а саме на її тіло, якось незвично. Не таким він був минулого разу, інакше не сказала б Едикові, що він лише місток, що допоміг дістатись до мети.

З полону вдалося вирватися тільки у другій половині дня. Жердєв сам визвався відвести гостю додому, бо у нього, бачте, концерт. Наталя сказала йому адресу, але не номер квартири, не вистачало ще, щоб він припхався. Й взагалі житло жінка вирішили змінити якнайшвидше.

Опинившись вдома одразу набрала Пашу. Той відповів без затримки, голос був спокійний. Не такий, як завжди, - холодний та зверхній, або втомлений чи засмучений. Він розмовляв з Натою як з незнайомкою. Це моментально розлютило брюнетку, прокльони та погрози самі полилися з рота. Але чоловік, спокійно вислухавши все, відповів:

- Наташо, твої загрози не мають під собою підґрунтя. Я знаю, в якому положенні ти зараз знаходишся. Ти вчора розказала мені дуже багато чого цікавого. В тому числі й про доброго лікаря, який допоміг тобі вбити чоловіка. І його ім'я, й препарат, який він тобі порадив. Я прочитав трохи про нього. Якщо не проводити спеціальних аналізів, то можна його не помітити, але ж можна й провести. Ексгумацію на випадок кримінального розслідування ще ніхто не відміняв...

Наталя випустила телефон з рук. Рот її відкривався й закривався у спробі видати якийсь звук, окрім стишеного хрипу. Легені стиснув спазм.

"Як? Як я опинилась у такій ситуації?"

Вона поставила усе, що мала, на своє кохання: безтурботне життя, знайомих і друзів, владу, кілька прибуткових справ. Й в результаті розіграшу лишилася ні з чим.

Світ поплив перед очима, це полилися сльози, горло боліло, це крик розривав його, конвульсії скрутили тіло й вона впала на підлогу.

"Чому?! За що мені така кара?!"

Та тиша не змогла їй відповісти.