Наталя вийшла з терміналу і маленькими (інші робити не дозволяла вузька спідниця) швидкими кроками підійшла до водія. Відпочивати вони з чоловіком збиралися ще кілька днів, але цей кабан пішов в загул. Знайшов собі якусь хвойду малолітню. Перед знайомими стало незручно, тож довелося "образитись" і поїхати. Нехай у нього потім голова болить, як з цієї ситуації виплутуватися.

Водій допоміг розміститися на сидінні й обережно зачинив двері. Наталя роздратовано відкинулася на спинку, закрила очі й видихнула. Віддала розпорядження водієві. З аеропорту вирішила їхати відразу до Паші, потрібно ж було якось справлятися зі стресом. Чомусь вона була на сто відсотків впевнена, що чоловік вдома. Втім не завадило б перевірити.

Наташа активувала камеру в спальні коханця. Чоловіка в кімнаті не було, але було щось, за що вчепився погляд. Паша, звичайно, не був патологічним чистьохою, але зараз кімнатою начебто пройшовся цунамі. Ліжко розворушене, одяг розкиданий.

Коли на екрані раптово з'явилася широка спина, Ната навіть здригнулася. Судячи з усього коханець щойно вийшов з душу. І від його вигляду в жіночки геть знесло дах. Рушник, що щойно прикривав міцні сідниці, ковзнув униз.

Наталя хотіла цього чоловіка, хотіла, як нікого іншого. Завжди і скрізь. Він був її нав'язливою ідеєю. І навіть, коли він охолов, її почуття не зникли, а навіть стали гостріше. До всього іншого додалися всеохоплюючі спопеляючі ревнощі... і бажання володіти. Саме так. Наталя сприймала Короленка, як свою власність. Саме тому цілком природним вважала і стеження, і власний прихід в будь-який час дня чи ночі, а також оберігання своєї власності від посягань ззовні.

Однак підозра, що зародилася десь на краєчку свідомості, вщент розбилася від одного вигляду оголеного тіла.

Чоловік на екрані вже переодягнувся і взявся за прибирання, а Наталя підганяла водія, який примудрився застрягти в пробці. Вона дуже боялася його проґавити, тільки не зараз, коли вона так скучила.

Опинившись біля знайомих дверей, Наташа, передчуваючи щось приємне, прикусила губу. Дістала ключі і якомога тихіше відкрила двері. Скинула шубку і не роззуваючись процокала в спальню.

Павло дрімав на ліжку широко розкинувши руки в сторони. Обличчя було спокійним і неймовірно прекрасним. Плаский живіт мірно піднімався і опускався при диханні. Наталя не втрималася, опустилася на коліна і повільно проповзла до ліжка, виринула поміж ніг чоловіка і погладила міцні стегна.

"Весь мій!" - волала збуджена свідомість, але раптом вії Павла здригнулися, а брови насупились. Він повільно підвівся, одночасно відсуваючи від себе жінку.

- Що ти тут робиш? - похмуро і суворо запитав він.

- Я сумувала, - промуркотіла Наташа і простягла руки до чоловічого паху.

- Я просив залишити мене в спокої, - Короленко встав, воліючи відсторониться від огидлої наполегливості.

- А я говорила, що ніколи не зроблю цього. Тобі ж насправді подобаються наші ігри, - зробила спробу підповзти спокусниця, але чоловік випередив її.

Він зробив крок на зустріч і схопив її за руку, піднімаючи. І не встигла жінка зрадіти тому, що коханець і справді просто грався, як її поволокли до виходу.

- Я не хочу більше бачити тебе. Мені набридли ці ігри і ти мені остогидла.

- Не жартуй зі мною, Короленко! - рикнула, вириваючись Наталя. - Мені нічого не вартує перетворити твоє життя на пекло!

- Ти це зробила вже давним-давно, - він тицьнув їй у руки шубу і виштовхав за двері.

- Та як ти смієш? - зойкнула брюнетка, але відповіддю їй стала сумка, що за мить вилетіла крізь злегка прочинені двері, а після характерних звук замка.

Цілком очевидно, що ключа від квартири в сумці вже не було. Дзвінок у двері він проігнорував, телефонний виклик також.

- Короленко, ти нарвався! - оскаженіла жінка кинула ні в чому не винний девайс об стіну і з усієї сили натисла кнопку виклику ліфта, навіть не помітивши, як відлетів убік шматок нігтя.

Водій, явно не чекав її так скоро, не помітив, коли вона підійшла, навіть не встиг відкрити двері. При появі господині, що сама відчинила дверцята та люто грюкнула ними, відкинув свій смартфон і завів мотор. А наказ повертатися додому виконав з усім завзяттям.

Тим часом Павло сидів на банкетці в передпокої, схопившись за голову. Те, що він вже втратив роботу практично не викликало сумніву. Гірше того, з подачі Наталі йому навіть підробіток в затрапезному ресторані не світить. Він прекрасно розумів, що поквапився, згадав, що не дарма так довго терпів домагання. Адже справа навіть не в настирливості цього стерва, а в її зв'язках.

Просто його розлютило те, як вона безцеремонно увірвалася в його будинок, а що найгірше - в його сон, де він знову був з Веронікою.

***

Андрій посміхався, дивлячись на Снігуроньку, від яскравого погляду якої будь-який нормальний сніговик повинен розтанути на місці, а Дід Мороз втекти подалі в Лапландію, щоб і його не спіткала доля сніговика. Питати щось сенсу не було. Щасливе обличчя і запізнення на репетицію говорили самі за себе.

Чесно кажучи, на четвертому тижні вистав репетиції були вже і не дуже потрібні, просто були запорукою того, що молоді недбайлі актори не запізняться на сам виступ. Тож режисер від душі відривався на дівчині, що провинилася, геть забувши про інших акторів. Ніка, вислуховуючи нотації, щосили намагалася не посміхатися, але скорботний вираз був таким радісним, що Михайло Юрійович швидко махнув на неї рукою.

Решта часу пройшла в робочому темпі і атмосфері. Ніка кілька разів хотіла підійти до Андрія, щоб трохи побазікати, але той був постійно зайнятий персоналом дитячого театру. Нарешті робоча зміна закінчилася, і вони вийшли в морозний день.

- Перекусимо? - запитала Вероніка, натягуючи рукавички.

- Пригощаєш? - зацікавлено посміхнувся Андрій.

- Боюся, що ні. Гадаю, що навіть додому добиратися пішки буду. Я, як ти міг помітити, вдома ще не була.

- Як поставилася до цього Лідія Іванівна? Уже прокляла мене або піддала анафемі?

- Не знаю. Я мамі писала, - захихотіла дівчина. - Пробач, що так вийшло.

- Ти - пропаща жінка, Нікусік. Зустрічаєшся відразу з двома братами. Як із ситуації вибиратися будеш?

- Як ти правильно помітив, я вже доросла жінка. До того ж я завжди говорила рідним, що ми з тобою тільки друзі. А що стосується твого брата... Ну, ми ж іще не зустрічаємося...

Вигляд у дівчини був такий, наче вона за щось вибачається. Андрій не зміг його правильно ідентифікувати, тож високо підняв брови в здивуванні.

- Довела до гріха і кинула? Не чекав від тебе, подруго.

- Ти при своєму розумі? - обурилась Коваленко. - Я не про те. Між нами залишилося багато невирішених питань. У нього ж є жінка. Нехай він не любить її, але не проганяє. До того ж він не визнав, що був ідіотом, коли уникав мене. А отже вважає свої дії правильними...

- Нічого це не означає! - рикнув Андрій і поволік партнерку в свою машину. - Говорити такі розмови на вулиці перед театром юного глядача не справа.

Швидко майнули в своє улюблене кафе і сіли за кутовий столик. Тут їхня група, іноді повним складом, а іноді малими компаніями, багато разів засідала, обговорюючи спектаклі і один одного, навчання і підробіток, загалом, все, чим жили майбутні працівники театру і кіно. Заклад вже працював, але був невинно порожнім. Вдень другого січня не так багато людей прагнуть відвідати кафе. Зробивши замовлення, відновили бесіду.

- Знаєш, Пашка не та людина... Ні, він, звичайно, може... Але я бачив, що ти йому реально подобаєшся.

Слухаючи плутані підбадьорювання друга, Ніка споглядала стіну кольору темного шоколаду навпроти. Увагу привернула рослина у горщику. Стало цікаво: чи справжня вона чи ні. Це видавалось важливим та викликало бажання доторкнутися до листя. Краще б воно було живим. Дівчина мовчки встала з-за столу та невдовзі повернулась.  Тепер вона була впевнена, що те, що сталося минулої ночі - випадковість. І слова "він, звичайно, може" виявилися набагато важливішими, ніж "ти йому реально подобаєшся".

- Дякую, - щиро посміхнулася Ніка, залишаючи в душі Трунова неприємне відчуття, ніби вона вже змирилася з долею дівчини на одну ніч.

Хотілося запевнити її в тому, що це не так, але він і сам був не особливо впевнений в цьому. Вчора він бачив те, що бачив: Пашку колотило від злості, коли він (Андрій) торкався Ніки й натякав на їхню близькість. Але раптом після ночі брат охолов, з Андрієм таке теж бувало. Тож надто обнадіювати подругу було б не чесно.

- Ти сьогодні не поспішаєш більше? - вирішив він перевести розмову на нейтральну робочу тему.

- Ні. У мене, нарешті, почалися канікули, - відкинулася Ніка, потягуючись.

Вона була вдячна партнерові за те, що він не намагається її переконувати, заспокоювати і радувати. Все ж таки він, як ніхто, добре розумів її.

- Круто! І які плани на канікули?

- Виспатися - це раз. Поспати - це два. Ну і на третє можна повалятися в ліжку і почитати.

- Грандіозні плани! Шкода, що мені таке веселе проведення часу не світить...

І Андрій почав весело жалітися про майбутні новорічні поневіряння Трунова, в яких багато вечірок, нових знайомств, є трохи алкоголю і краплинка сну.

На пропозицію скласти йому компанію в непрості будні тусовщика, Ніка відповіла відмовою. Плани вона міняти не збиралася. Картинно повбивавшись, Андрій все ж відвіз подругу додому і передав з рук в руки батькам під незадоволеним поглядом Лідії Іванівни.

Вдома Ніка виявила чаювання. З'ясувалося, що Стефанія Пилипівна напередодні прийти не змогла через погане самопочуття, тому вирішила відвідати подругу наступного дня. Поруч з нею сидів блідий Денис, який щосили намагався стримати позіхання. Він мляво привітав Вероніку, на відміну від своєї прабабусі, яка, наче маківка, тішилась здоров'ям і свіжим макіяжем.

Стефанія Пилипівна розсипалася компліментами про чарівність дівчати і активно запрошувала її приєднатися до чаювання. Довелося зайняти місце за столом і підтримувати бесіду, відповідати на каверзні питання старушенцій і, так само, як і Денис, придушувати позіхання. Все ж цієї ночі поспати їй вдалося не так вже й довго. До того ж виснажливі виступи у дитячому театрі й загальне нервове напруження зіграли свою роль.

Тож, ледь гості пішли, Ніка, знову забувши про душ, звалилася у ліжко. Думка про Павла майнула десь на краєчку свідомості та зникла вмить. Натомість Морфей у маковому вінку відкрив перед нею ворота зі слонової кістки*.

__________________

*Головна емблема Морфея - здвоєні ворота в світ сновидінь. Це - ворота зі слонової кістки для брехливих снів і рогові ворота для снів справжніх.