Лідія Іванівна винувато поглядала на свою подругу, яка, як завжди, впурхнула до вітальні у пречудовому настрої, проте завмерла, натрапивши там на двох незнайомих юнаків. Стефанія Пилипівна завмерла лише на мить, а потім витончено пройшла до столу і скептично підняла брову, коли ті вроздріб піднялися зі своїх місць. Денис, який слідував за бабусею, на появу незнайомців відреагував лише скорим зацікавленим поглядом.
- Добридень. Чудово виглядаєте, Стефаніє Пилипівно, - сяяла усмішкою Вероніка і на правах молодшої господині почала знайомити гостей: - Познайомтесь. Стефанія Пилипівна, найкраща подруга моєї бабусі, і Денис, її онук. А це: мій молодий чоловік Павло і мій друг Андрій.
- Отакої, - здавалося б вище тонкі намальовані брови піднятися не могли, але вони це зробили.
- Приємно познайомитися, - тим часом дружньо кивали чоловіки, обмінюючись рукостисканнями. Денис не на жарт радів появі чоловічого різноманіття у цьому жіночому царстві.
- Я була кращої про тебе думки, Вероніка, - привертаючи до себе увагу, підвищила голос літня дама. - Зіштовхувати ніс до носа шанувальників низько.
- Що ви маєте на увазі? - стиснула губи дівчина, натяк на "легкість" її поведінки боляче вдарив по серцю, на її плече заспокоюючи лягла долоня Павла.
- А хто це тут шанувальники? - одразу втрутився Трунов.
- Ну, - зам'ялася старенька. - Денис...
- Ба, не треба приплітати мене, - втомлено протягнув хлопець. - Ти видаєш бажане за дійсність. Я ж багато разів говорив тобі, що люблю іншу. І приходжу з тобою сюди тільки, щоб ти не хвилювалася. Давай ти не будеш влаштовувати концерт. Бачиш, тепер у Вероніки теж є кохана людина, тож, може, ви з Лідією Іванівною залишите нас у спокої.
Вся гордість злетіла з літньої жінки, визнавати свою неправоту, як і відступати, вона не любила.
- А що ти скажеш про Андрія? Ти ж той самий Андрій, який крутиться біля Веронічки в інституті! - "викриваючи" тицьнула наманікюреним пальчиком з сторону Трунова.
- Наші відносини з Нікусіком істинно платонічні. Вона дорога мені, як сестра, - пишномовно заявив актор, ані краплі при цьому не лукавлячи.
- Ти брешеш! - старезні щоки вкрив рум'янець обурення.
- От цікаво, навіщо мені це? -Трунов склав руки на грудях.
- Стьопочко, заспокойся, люба, - спробувала вгамувати подругу Лідія Іванівна, хоч всього лише двадцять хвилин тому була на її місці. - У тебе тиск підвищиться. Ходімо, я накапаю тобі корвалольчику.
Грізно виблискуючи очима, пані Божанова все ж піддалася і дозволила себе забрати з вітальні. Молоді люди полегшено видихнули.
- Як ти на таке наважилася? - хмикнув Дьоня, тільки-но вони залишилися без нагляду старших родичів.
- Вони мене вмовили, - відповіла йому тим самим дівчина і вказала на своїх супутників.
- Зрозуміло, - знову оглядаючи чоловіків, кивнув Денис. - Коротше, я в черговий раз прошу вибачення.
- Тобі не звикати, - пригадуючи, скільки разів він вибачався, коли підстаркуваті інтриганки черговий раз влаштовували їм побачення.
- Ну, так... - чогось зам'явся хлопець, думаючи чи ображатися на фразу чи ні.
- Сподіваюся, що хоч тепер вони заспокояться, - видихнула Вероніка. - А ще я хвилююся за здоров'я Стефанії Пилипівни.
- Вона ще нас переживе, - тепло посміхнувся Дьоня. - Спробую забрати її додому. Зараз це буде найкраще.
Трійця кивнула погоджуючись, і вони попрощалися. Незабаром повернулася Лідія Іванівна. Вона більше не лаялася, просто сіла за стіл і почала розливати вже майже остиглий чай по чашках. Притихлі гості уважно спостерігали за нею.
- Чого завмерли? - нарешті, невдоволено буркнула вона. - Їжте, давайте, і розповідайте, як ви познайомилися. Ну, про тебе я знаю, - махнула на Андрія, на що той підкреслено широко відкрив очі - "та невже?", - а от про вас юначе, мені взагалі чомусь нічого не відомо.
Всі троє з полегшенням видихнули. А потім Ніка розпочала оповідь. Адже в історії їхнього з Павлом знайомства і правда було що розповісти. Правда дуже багато довелося замовчувати. Наприклад, те, що першого числа вона не залишилася в будинку Трунова, а відправилася в гості до Павла, або наявність в природі Наталії... Про відрахування поки що теж промовчала.
- Нічого собі романтика, - видихнула ба, по вашій історії прямо кіно знімати можна.
- Угу, трилер, - хмикнув в сторону Трунов, але так тихо, щоб його не почули.
Проте, Ніка почула і не змогла стримати зітхання. Це не пройшло повз пильну бабусю.
- Щось ти мені не договорюєш, Нікусік... Чи ж бо не вагітна ти?
- Та що ти таке кажеш?! - замотала головою дівчина, в той самий час, чоловіки, що сиділи по обидва боки від неї, стали з цікавістю вдивлятися в її обличчя.
- Справді? - трохи недовірливо нахилила голову літня жінка. - Ну добре. Батькам-то хоч повідомила вже?
- Ні, спершу тобі.
- Ну, і на тому спасибі, - буркнула Лідія Іванівна, ця новина її порадувала, адже вона вважала себе найближчою для онуки людиною. - Та все ж не забудь батькам повідомити. А то буде їм потім сюрприз у подолі.
- До речі, як там мама з татом? - кивнула Ніка й звела розмову у бік від теми вагітності. - Ти збиралася сьогодні дзвонити.
- Наче все гаразд, бізнес без нарікань. Працюють, як бджілки, але справляються. Наші з тобою передчуття виявилися марними... Хоча мої, мабуть, не такі вже й марні...
Жінка знов подивилася на парубків та невдоволено стиснула губи. Але за мить глибоко видихнула, побачивши, як перемінилися нахабні пицьки, як опускають очі долу. Все ж якась повага до її віку та статусу у цих телепнів була. Поряд з братом навіть балагур Трунов якось притих, й літня жінка оцінила як належить такий позитивний вплив старшого.
Гості вже почали нервувати через занадто довгу паузу, коли бабуся подала голос:
- Жартую я, а не сварюся, не бійтеся, - і на підтвердження своїх слів злегка посміхнулася та привітно підняла у гору чашку.
Чаювання не затягнулося. Гості дуже скоро попрощалися та відбули. Ніка полегшено видихнула, коли за чоловіками закрилися двері, але, як виявилося, зарано. Дознавання завершеним вважати не можна було.
- А скільки Павлові років? - поцікавилась ба, коли вони збирали зі столу посуд.
- Я не питала, - напружилась дівчина.
- Он воно що... Тож він працює у філармонії.
- А... ем... - Лідія Іванівна строго поглянула на онуку. - Так... Не зовсім.
- Нікусік, що трапилося? Ти мені збрехати намагаєшся, чи що?
- Дещо трапилось, й Павла сьогодні звільнили... Але це не з його вини.
Літня жінка ніяк не прокоментувала почуте та понесла посуд на кухню. Залишивши тарілки та чашки у мийці, вона знов повернулася до вітальні.
- Вже пізно, - втомлено промовила вона.
- Так, давай відкладемо цю розмову, - кивнула Ніка та цьомнула зморшкувату щоку. - На добраніч.
Коли бабуся пішла, дівчина завершила прибирання та вимила посуд у мийці. Вона розуміла, що чим швидше вона подзвонить матері та розкаже їй усе, що трапилось за останній час, тим краще, але змусити себе не могла. Було страшно та соромно, тому вона як могла відтягала ту мить, виконуючи побутові справи, які, по суті, не були терміновими. Зрештою, десь о десятій годині вечора, вона наважилась та набрала материн номер.
- Алло. Привіт, люба. Щось трапилось? - швидко промовила матуся, у голосі сочилося її тепло та ніжність, а ще стурбованість.
- Ніхто не захворів, тож не хвилюйся, - мама завжди тривожилась через здоров'я рідних, тож Вероніка поспішила заспокоїти її. - ...Але на цьому гарні новини скінчилися...
- Зрозуміла, - тривога з голосу зникла, та з'явилася сталь, жінка приготувалась до поганих новин.
- Мене виключили з академії, - видихнула Ніка та замружилась, невже й справді сказала?
- Чому? - інтонація не змінилась, але стало моторошно.
- Мені сказали, що у документах причиною буде зазначена профнепридатність.
- А насправді? - мама ані на мить не повірила у те, що її донька могла схибити в акторстві.
- Мене підставили.
- Тоді ми звернемося до адміністрації академії... - після цих слів дихати стало легше, рідні на її боці.
- Вони в курсі, але вдіяти нічого не можуть.
- Як же... Ми обов'язково повинні розібратися у цій ситуації, - наполягала Тамара Олексіївна.
- Це може бути небезпечно, мам... - спробувала переконати неньку не квапитись. - Перш за все для мене, а потім, гадаю, й для занадто активних родичів.
- Та що ж з тобою трапилось? - вигукнула мама.
- Я закохалась.
Тамара Олексіївна довго мовчала, а Ніка не наважувалася продовжувати. Врешті жінка не витримала та роздратовано вигукнула:
- Ну то й що? Чого замовчала на півслові? Чи я з тебе лещатами все маю витягать?
- Через його колишню в нас обох тепер купа проблем. Жінка та дуже впливова... як виявилося...
- Я розумію тільки те, що нічого не розумію, - зрештою видихнула Тома, намагаючись заспокоїтись. - Мені не подобається те, що якийсь хлопець втягнув тебе у неприємності, та жадаю подробиць. Тільки не намагайся щось від мене приховати.
Й Вероніка в черговий раз за вечір почала оповідь про Павла. Цього разу вона нічого не приховувала. Дівчина розуміла, що може шокувати матір, але та витримає.
Мама уважно вислухала, не коментуючи та не зітхаючи у найбільш трагічних місцях, як їй того не хотілося. Коли треба, вона вміла бути стриманою. Врешті решт Вероніка замовчала.
- Це якийсь жах, - чесно визнала жінка, не в змозі стримати емоцій. - Мені треба з цим переспати. Тобі, до речі, також. Відпочинь, заспокойся. Потім щось вигадаємо. Завтра чекай на дзвінок батька. Я розповім йому про нашу розмову, але, гадаю, він захоче розпитати тебе ще.
- Добре, - зітхнула Ніка.
- З дому поки що не виходь. Ти під домашнім арештом.
- Ма-ам, - обурилась дівчина, але продовжити не встигла.
- Навіть не здумай зі мною сперечатися! - суворо гримнула мама. - А то полетиш до нас першим літаком, й хлопця свого ще півроку не побачиш.
Вероніка хотіла щось сказати про те, що вона вже повнолітня та не повинна коритися батькам, але не хотіла ще більше засмучувати маму, тож покірно погодилась.
Побажавши мамі доброї ночі, вона влізла під теплу ковдру та підтягнула її до самого носа. На очі чомусь навернулися сльози, стало дуже шкода себе. Чому з нею сталося таке? Невже це її плата кохання?
Коли вони з Павлом та Андрієм обговорювали все, проблеми видавалися не такими вже й серйозними. Підтримка чоловіків, просто можливість спертися на сильне плече, давали необхідну впевненість. Але тепер, коли вона лишилась наодинці зі своїми думками, стало насправді моторошно.