За мить повз до найближчої зупинки неспішно проїхала маршрутка, майже порожня. Й Ніка чимдуж майнула за нею. Водій напевне помітив її спринтерський забіг й зглянувся, бо простояв на зупинці трохи довше, ніж того потребувало завантаження однієї жіночки з валізою.
Дівчина скочила на сходинку й щиро подякувала доброму водієві, на що той вказав їй на місце поруч, якраз навпроти відчиненого вікна. Ніка ще раз вдячно всміхнулась та сіла у крісло. Віддала потрібну плату й розслаблено видихнула. Хвилин за десять вона вже буде під кондиціонером.
В невеличкій залі, що слугувала приймальнею та місцем прослуховування, та де розташовувався робочий стіл Вероніки, було порожньо. Звичайно. Хто ж буде усміхатися відвідувачам, якщо її нема? Хоча, відверто кажучи, останнім часом наплив нових учнів спав.
Літо. Ані школярів, ані студентів, які й були основною групою слухачів курсу, не було. Та й в офісних працівників, які б прагнули розвити свої ораторські здібності, вже вітром здуло на відпочинок. Велике місто влітку наче трохи завмирає. Й автівок стає менше, й людей на вулицях. От і в маршрутці було повно вільних місць. Й це не тільки через спеку, коли не хочеться зайвий раз казати ніс на вулицю, а ще й через те, що в тих, хто навчається, канікули, а в тих, хто працює, відпустки.
Не зважаючи на те, що в кімнаті нікого не було, працював кондиціонер, й дівчина із задоволенням вдихнула прохолодне повітря. Пройшла за свою стійку, щоб оглянути фронт робіт. Та не встигла вона активувати монітор комп'ютеру, який чомусь було ввімкнено, як з'явився Олександр. Вероніка подумки зітхнула й приготувалася до нової злісної перепалки, але, замість звичайної пісної міни, чоловік привітав її усмішкою.
- А я думаю, що за рухи в такий час. Добре, що три прийшла, - швидко промовив красунчик, випромінюючи радість.
- Щось трапилось? - з насторогою спитала дівчина, чи було в його словах приховане жало чи ні?
- Та ні, - махнув рукою чоловік. - Просто, поки тебе не було, зрозумів, як багато справ насправді ти маєш. Кирило на мене все перекинув, от я й бігаю.
- І що багато справ? - з насторожею поцікавилась офіс-менеджер.
- Мені здається, що це не можливо виконати за цілий день, - з широко відкритими очима довірливо покривав актор. - Але той нелюд, якого я колись вважав ліпшим другом, сказав, що це звичайна справа.
Саша щиро вибачався, адже в нього було виправдання: він насправді прагнув допомогти. Час від часу він торкався оголеної шкіри на плечі, то привертаючи увагу, то намагаючись жартувати. Й Ніка не відчувала незручності через це. Й ворожості до чоловіка також більше не було.
- Дякую, що не покинув мене з усім цим, - кивнула Вероніка в бік все ще заваленого паперами столу.
- Ти ж допомогти намагався, тож не треба себе краяти, - щиро всміхнулася дівчина та довірливо торкнулася руки.
- Я ж сказала: не треба хвилюватись через це.
- Взагалі? - Ніка не змогла сказати щось більше, настільки здивував раптовий порив красунчика.
- Нашу першу зустріч важко назвати звичайним знайомством. А все, що було між нами пізніше, взагалі нагадує якусь дитячу сварку. Вибач за те, як я поводився спершу. Це була дурість з мого боку.
- Навіть не думала ображатись, серйозно. Ти гарний актор і людина... непогана... напевне.
- Добре, що ми поговорили, - відсміявшись, видихнув та притис стиснуті в його руках долоні до лоба. - Сподіваюся, що найближчим часом ти зможеш сказати цю фразу без таких великих пауз.
Вони разом закрили двері, щоб до приймальні не ввійшов хтось сторонній. Всі, хто був зайнятий у виставі, вже були тут. А якщо прийде відвідувач, він завжди може подзвонити у спеціальний дзвоник.
- Як справи? - відволікаючись від муштри, з посмішкою спитав директор.
Олександр лишився поруч з Кирилом, трохи нервово спостерігаючи за своїми учнями, коли режисер покрикував на них. Ніка відмітила, що до своїх підопічних красунчик ставиться дуже уважно, завчасно виправляючи, щоб не викликати невдоволення Шалого.
Лише до неї, до Вероніка, він ставився упереджено. Проте це й не дивно. Вона мабуть теж образилася, якщо була б чоловіком та її зненацька запідозрили у цікавості до своєї статі. Чоловіки взагалі затято негативно ставляться до таких припущень, не тільки Сашко.
Дівчина ледве дочекалася завершення першої репетиції, сама підійшла до Саші та покликала його на приватну бесіду, чим викликала здивування не лише співбесідника, а й режисера, що все ще сидів поруч. Проте коментувати ніхто нічого не став. Піддубний підвівся та слухняно пішов за Нікою.
Вероніка звела підборіддя та подивилася знизу вгору на Олександра, що завмер в парі кроків від неї. Чоловік схрестив руки на грудях - поганий знак - та зобразив надзвичайну увагу.
Піддубний високо звів брови. Він не очікував, що це розбещене дівчисько здатне на подібні порівняння, особливо щодо себе. Проте бік, у який йшла розмова, йому подобався, тож посмішка мимоволі ковзнула на обличчя, й довелося стримуватися, щоб не кивнути: "Так, треба". Стільки часу втрачено через те її дурнувате припущення. Й чого б це саме зараз вона передумала? Невже прості вибачення так подіяли? Чи вона нарешті помітила його натяки?
Та як же це виявилося довго! Невже, нарешті, вона перестала вважати його голубом? Чи може, вона хоче вибачитись за щось інше? З цією дівчиною ні в чому не можна бути впевненим. Піддубний вирішив уточнити:
- Ну, що... Я вважала, що ти - гей... - щоки спалахнули, коли полилися збентежені пояснення. - А ти казав, що ні. А я тобі не вірила. Й тепер я розумію, що, можливо... скоріше за все, була не права.
- Багато чого... Я просто впізнала тебе краще. Й тепер розумію, що мої висновки були передчасні.
- Ти чого? - відсахнулась Ніка й ледве не перелетіла через стійку.
Й красунчик пішов, залишивши спантеличену дівчину усвідомлювати те, що щойно сталося.