Тим більше, що він погодився. Погодився бути з нею. Більше того, сам запропонував поїхати з тієї квартири до Наталчиної оселі. Там їм буде набагато зручніше. Ніщо не нагадуватиме про колишню. Там на них вже чекає вечеря, про доправлення якої їй нещодавно прийшло повідомлення від найкращого ресторану міста.
Звичайно вона б вважала за краще одразу ж перейти у ліжко, але знаючи Пашу, розуміла, що такого тиску він зараз не терпітиме. Чоловік взагалі не любив коритися, незважаючи на гроші та статус коханки. Насправді він дуже нагадував Артура. Але не того хтивого товстого борова, яким він став. А молодого нахабного та незламного чоловіка, за якого вона виходила заміж, ще коли батько був живий. І хоч в Короленкові ніколи не було того авантюризму та куражу відчайдушного розбійника, Ната одразу ж закохалась. Бо чи багато треба втомленій від стосунків жінці, щоб закохатись?
Тож це нічого, що він такий холодний зараз, вона почекає. Зате пройде зовсім небагато часу, й Паша буде цілковито належати їй. Й вона нарешті отримає ту несамовиту пристрасть, що дарував її брюнет тому дівчиську задарма.
Несподівано нічне небо розірвала блискавка. Одна, друга. Грому, що пролунав невдовзі, вже було майже не чутно через шум води, що стіною полилася з неба. Двірники не встигали скидати важкі краплини з лобового скла, тому Наташі довелося трохи сповільнитися.
- Це доля, - усміхнувся Павло та розвернувся до супутниці, радіючи, що вигадав можливість змінити маршрут. - Давай зайдемо до Тапера.
- Ось тут, дивись, звертай праворуч, - водійка слухняно кермувала туди, куди їй вказував пасажир.
- В тебе парасоля є?
- Гаразд, - Короленко зняв із себе сорочку, залишаючись у білій майці.
- Що ти робиш? - серденько забилось в жіночих грудях від приємного передчуття, якому не судилося справдитись.
- Побігли, - вигукнув він, перекрикуючи шум дощу, й Наталя слухняно вискочила з автівки.
Вони бігли перестрибуючи калюжі, від чого серце заходилось радісним стукотом. Дощ вже не надто й турбував, бо жінка відчувала тепло надійного тіла, що зараз, нехай і невміло, оберігає її. Азарт й якась дитяча радість від відчуття сили стихії, що вирувала довкола.
Павло провів супутницю у вбиральню, де вони привели себе до ладу: абияк викрутили одяг, чоловік одягся, а жінка поправила макіяж. Потім завсідник провів свою гостю до віддаленого столика, де їм не завадить хтось із знайомих, що могли випадково завітати до улюбленого місця. А сам пішов до барної стійки, де замовив пляшку віскі й сет закусок.
Коли повернувся, брюнетка зацікавлено оглядала приміщення та його відвідувачів. Побачивши Павла, всміхнулась.
- Давно я не була в такому місці, - приймаючи позу світської левиці, відкинулась на спинку диванчика.
- А ти бувала в таких місцях? - щиро здивувався чоловік, навіть зараз вона виділялась, у звичайному одязі та мокра, як курка, а що вже казати про її звичний стан богині.
Наталя прикусила кігтик на мізинчику, ненадовго поринаючи у спогади. Й судячи з переливу емоцій на її обличчі у цю мить пригадувала вона й дійсно багато, й загалом спогаді ті були приємні, але якісь моторошні.
Рятівною паличкою виявилася офіціантка, що з'явилася із замовленням та почала розставляти його на столику.
***
Раптово тишу розірвав гуркіт грому. Через мить у прочинене вікно ввірвався шум дощу та шаленого вітру. Дівчина подивилась у вікно на те, як негода тріпає верхівки дерев. Моторошна, але така приваблива картина. Дерева було шкода, але відчуття того, що природа правильно відреагувала на її внутрішній стан, радувало.
Хвороблива посмішка сама поповзла на обличчя.
- Еге ж, - задумливо, погодився партнер, з усього було видно, що ентузіазму дівчини він не підтримує. - Ходімо. Маєш якісь пропозиції чи просто покупатися? - не став відмовляти дівчину, просить, значить їй так треба.
- Не знав, що ти забобонна, Нікусю.
Вибір впав на короткі джинси та топ на тонких бретелях, на ніжки - босоніжки, щоб не хлюпати потім.
- Який ти все-таки... - пробурмотіла Ніка, дістаючи парасолю із шухляди, та віддала її другові.
Вероніка вийшла з під'їзду та неквапливо пішла до "шкоди", Андрій лише похитав головою, дивлячись їй у слід. Під світлом ліхтаря, огорнена дощем вона виглядала маленькою, але незламною. Розпущене волосся, що змоклим доходило до самих сідниць, вмить подовжилось через водоспад, утворений дощем.
Трунов розблокував двері машини й вони обоє опустилися на сидіння. Губи в дівчини дрібно тремтіли, тому водій увімкнув пічку на повну. До місця призначення їхали неквапливо. Під час руху Андрій розказав про розмову з кузеном, після цього вони довго мовчали аж до самого кафе.
Їхнє улюблене місце у кутку було зайняте якоюсь парочкою. Обличчя тих відвідувачів були незнайомі, отже завсідниками вони не були. Та й не стали б завсідники сідати на "акторські місця". Бармен, що побачив друзів ще від дверей, скрушно розвів руками.
Вона розвернулася, не встиг Андрій і слова сказати, та пішла до барної стійки. Спритно підскочила й вмостилася на високому стільчаку.
- А я гадаю, що це вдало спланована акція, - мовила Ніка, а потім звернулася до бармена. - Дайте мені щось смачненьке та міцненьке.
- Розумієш, - протягнула дівчина, споглядаючи, як віртуозно "будується" її напій, - поводження одного з акторів з самого початку видавалось мені дивним. Якийсь він... не такий, як має бути. І ті його залицяння... А очі, як у риби. Розумієш? - вона обережно взяла напій та із задоволення зробила ковток через соломинку.
- Я не знаю, що сталося, але вважаю, що це Саша щось утнув... Можливо, це прозвучить, наче я зовсім здуріла від параної, але я гадаю, що його винайняла колишня Павла. Вона якось дізналася, де я працюю, а потім підмовила Сашу мене скомпрометувати... Ти так на мене дивишся, наче я геть здуріла, - дорікнула Трунову, який сидів з відвислою щелепою на виряченими очима.
Ніка розлючено одним ковтком прикінчила залишки коктейлю та попросила ще. Коли вона промовила свої думки уголос, вони вже не здавалися такими логічними. Але що могло статися, окрім того, що вона припустила? Якби тільки поговорити з Павлом. І якби тільки він не був зараз разом з Наталею. В її обіймах.
Працівник кафе не мав звички прислухатись до бесід своїх відвідувачів, але тепер йому дуже закортіло порушити власне ж правило. Й зробивши крок у бік та вдаючи, що дуже зайнятий з посудом, приготувався слухати розмову. Але розмова затихла. Хлопець продовжив мовчки роздивлятись свій стакан, а його супутниця так само мовчки напивалася.