Наталя вирівнялася з видом переможниці, адже погрози, схоже, дісталися до маленького мозку дівчиська. Аж раптом пролунав вигук "Ніка!" Обидві жінки повернулися на звук. Павло налетів, як шуліка, і вклинився між ними, відгороджуючи від брюнетки Вероніку. Дівчина побачивши перед собою широку спину не на жарт здивувалася, але потім уткнулась лобом в м'яку тканину плаща і тихо видихнула.

Вона нікому б не зізналася, як сильно налякала її жінка з лютим блиском в блакитних очах. А також страшні слова, що злітали з її губ. Невже вона дійсно на це здатна?

А Павло, відчувши дотик, внутрішньо радісно посміхнувся, але одразу ж підібрався і похмуро глянув на жінку перед собою.

- Хто це? - люто виплюнула Наталя, піднявши підборіддя.

Павло не хотів пояснювати їй щось, та й взагалі говорити не горів бажанням. Ніка була тут у нього за спиною, і вона довірливо сперлася на нього, а це означало, що вона, якщо і не пробачила, то, принаймні, довіряє.

- Я говорив тобі раніше і кажу зараз: не наближайся до мене і до неї також.

- Але ти тільки но сказав... - розгублено пробурмотіла Наталя.

- Я був засмучений. Хоча тепер розумію, що це не виправдання. Навіть якщо ти зробиш так, що переді мною закриються всі двері в цьому місті, я не буду з тобою. І мою дівчину, - на цих словах Ніка за його спиною сіпнулася від несподіванки, - ображати не дозволю.

- Але Пашенько... - на очі брюнетки знову навернулися сльози, та чоловік відвернувся, не бажаючи брати участь у цій виставі знову. Він обійняв перелякану дівчинку за плечі і повів геть. - Ти пошкодуєш, Короленко! - викрикнула нарешті розлючена жінка, а потім її голос зірвався на огидний вереск. - І твоя шльондра теж! Я більше не прощу тебе! Навіть якщо на колінах приповзеш до мене, я змушу тебе вилизати мої ноги і пошлю на х**!

Проте ніхто з парочки навіть не озирнувся. Вони пішли в сторону роздягалень для персоналу. Дорогою Павло все сильніше притискав дівчину до себе і тихо бурмотів: "Пробач. Пробач мене, маленька. Я втягнув тебе в такі неприємності". Нарешті, вони досягли мети. Чоловік посадив Ніку на невеликий диванчик, нервово побігав по кімнаті, потім видихнув і, підійшовши до дівчини, сів навпочіпки перед нею.

- Ну що, дівчинко моя, ти готова їхати з міста? - з невеселою усмішкою запитав він.

- Вона не може бути настільки небезпечна, - похитала головою Ніка.

Хоч і злякалась, вона все ще не вірила в загрози, які щойно пролунали.

- О, ти навіть не здогадуєшся на скільки, - знову невесела усмішка. - Наталя - дружина кримінального авторитета. Та й сама з відповідним родоводом.

- Але як ти примудрився зв'язатися з нею? - вигукнула дівчина.

- По-перше, вона сама мене вибрала, а по-друге, на жінках зазвичай не написано, що вони божевільні маніячки зі зв'язками в кримінальному світі. Як зрештою, й інша корисна інформація. Наприклад, що вони можуть місяцями не перевіряти свої сторінки в соціальних мережах, - натякнув він на Веронічин мовчазний протест.

- Невже це єдиний спосіб, який ти придумав, щоб зв'язатися зі мною?

- Ти знаєш краще? - Павло обережно взяв тонкі долоні й заглянув у вічі, Ніка не висмикнула своїх рук.

- Твій брат, наприклад.

- Він відмовився мені допомагати, - чоловік злегка стиснув пальці й поцілував кінчики.

- Невже? - здивувалась дівчина. - Тоді твій друг ...

- Він теж, - хмикнув Короленко і трохи сумно продовжив. - Ти всіх перетягнула на свій бік. І всі раптово вирішили тебе від мене оберігати.

Вероніка не знала, що відповісти на це. Відкриття стали для неї несподіванкою. Те, що її серце оберігає Трунов, цілком природно, але ось те, що Едуард встав на її сторону, стало несподіванкою, особливо після того, як вона повелася з ним під час їх останньої розмови. Павло знову важко зітхнув і висловив думки, які в цей момент з'явилися у нього в голові. В його темних очах було стільки болю, що дівчина відчувала його, як свій.

- Може, вони мають рацію, Нікусю? Може, мені не варто наближатися до тебе?

Він поклав голову дівчині на коліна і обхопив руками за талію. Вона гладила його чорне трохи недбало відросле волосся і не розуміла, як так легко змогла пробачити його? Як пустила почуття до нього настільки глибоко в серце, що витравити їх тепер неможливо? Вона все ще не вірила, що небезпека їм насправді загрожує, але переживала несвідомий страх разом зі своїм коханим. А ще вона категорично не хотіла більше його відпускати.

- Якщо ти знову кинеш мене, я ніколи тобі цього не пробачу, - від холодних слів чоловік злегка сіпнувся. - Я не хочу, щоб ти зникав з мого життя... Але і їхати нікуди не збираюся. Я хочу стати професійною актрисою, а для цього я повинна закінчити навчання. Я йшла до цього п'ять років і не збираюся звертати на фінішній прямій через якусь істеричку.

- Я боюся за тебе. Я не зможу захистити тебе від неї, - похмурий погляд втупився в здивоване обличчя.

- Ми впораємося, - впевнено сказала Вероніка і ласкаво посміхнулася. - Мені щастить по життю, тож все у нас буде добре.

- Звідки в такій маленькій дівчинці стільки дорослої впевненості? - посміхнувся Короленко, усвідомлюючи, що його - дорослого чоловіка - заспокоює якась студентка.

- Це на вигляд я маленька дівчинка. А насправді, я - уособлення богині перемоги, і ніщо не здатне мене зупинити.

- Так, з цим важко не погодитися.

Вони посиділи трохи мовчки, а потім Павло почав розповідати, де ж він пропадав весь цей час. Розповідь перервав мобільний Вероніки, її розшукував Олексій, адже їм ще треба було багато обговорити. Хлопець загорівся роботою ще більше, ніж Вероніка, і у нього було море запитань про те, що вже встигли придумати і запланувати дівчата.

- Я почекаю з вами. Ти не проти? Я не буду заважати, сяду окремо.

Павлові дуже не хотілося залишати дівчину хоч на хвилину. Торкатися, цілувати, пестити... або хоча б дихати одним повітрям.

- Хіба в тебе немає ніяких справ після приїзду? Відпочити не хочеш? - здивувалась Вероніка, хоч і раділа тому, що чоловік буде поруч.

- Я зможу заснути тільки з тобою, - раптом цілком серйозно заявив Короленко, від чого Ніка, ніяковіючи, опустила очі.

- Ми не зможемо жити разом. Бабуся буде хвилюватися.

- Ну хоча б сьогодні... Ти зможеш залишитися зі мною на одну ніч?

Дівчина кивнула, не піднімаючи голови, і підчепивши чоловіка за руку, потягла на балкон. Та вже ні про що, окрім того, що після роботи вони разом з Пашею поїдуть до нього, думати більше не могла.

Льоша зміну настрою Вероніки помітив одразу і навіть спробував пожартувати з приводу того, що розповість про її поведінку Трунову, на що отримав лише загадкову посмішку і невизначений хмик. Хлопець перевів погляд на чоловіка, що дрімав неподалік.

- Хочеш сказати, Андрій все знає? Чи то може, - театральна пауза, - він теж бере участь?!

- Боже, Соколов! - розсміялася акторка, чим розбудила і змусила Короленка прислухатися до їхньої розмови. - Менше порнухи всілякої дивись.

На цих словах очі брюнета блиснули, й Олексій розсудливо вирішив більше не піднімати цю тему. Репетирували пошепки, щоб не відволікати музикантів. Захопившись роботою Ніка навіть не помітила, як Павло навіщось виходив з балкону, проте побачила, як він повернувся.

Ще більш похмурий і втомлений, ніж раніше. Щось безумовно трапилося. Погане. Тож дівчина все таки відпросилася у напарника і підійшла до чоловіка, щоб забрати його додому.

- Щось трапилося? - взяла його за руку і подивилася в очі.

- Нічого особливого, - обличчя сіпнулося як від спазму, це, мабуть, повинна була бути посмішка.

- А все ж таки? - не повірила спробі акторка.

- Мене звільнили.

- Як?

- У відділі кадрів сказали, що завтра можу забрати документи. Але якщо вже я був тут... - він помахав темно-синьою книжечкою.

Тепер прийшов час Вероніці хмуритися.

- А хіба так можна?

- Ні, напевно. Я в цих справах не сильно розбираюся.

У залі почувся рух. Репетиція або закінчилася, або була оголошена перерва. Щоб не дивитися в очі враженій дівчині, Павло дістав телефон і подзвонив Жердєву.

- Чого тобі? - буркнули у відповідь.

- Ходімо покуримо, - коротко кинув Могила.

- Іду, - зрозумів без зайвих пояснень друг. Один з них ніколи не курив, інший кинув, тож такі слова могли означати лише серйозну розмову.

Павло встав, продовжуючи тримати Ніку за руку, і пішов до виходу. На мить випустив її з рук, поки дівчина ходила за своїми речами, а потім знову сплів їхні пальці. Мовчки спустились і вийшли через чорний вхід. Ед вже стояв там. Чорне хутро коміра прикрашали пухнасті сніжинки, які одна за одною зривалися з неба, обіцяючи незабаром засипати собою все навколо.

Риси обличчя Жердєва пом'якшали, коли він побачив як Пашка веде за руку оленицю. І вже за мить на обличчі грала звичайна саркастична посмішка. Короленко простягнув руку і блондин звично вдарив по ній.

- З поверненням. Радий, що ти знайшов у собі сміливість повернутися, не дивлячись на мої погрози дати тобі в морду, - він весело підморгнув Вероніці.

- Ну, з поверненням це ти погарячкував, - хмикнув Павло, але задати питання другові не дав. - У мене до тебе прохання буде: доглянь за Нікою.

На німе запитання Едуарда він відповів коротким викладом ситуації з Наталею і його звільненням. Блондин знову спохмурнів і перевів погляд на Ніку, що тихенько стояла всю розмову. Спершу вона хотіла обуритися й сказати, що нагляд їй не потрібен, але послужлива пам'ять підкинула спогад про погрози.

Павлові вона про них нічого не сказала і тепер навряд чи скаже. Не хотілося хвилювати чоловіка ще більше. Навіть не знаючи подробиць, він вирішив приставити до неї охорону у вигляді свого не надто благонадійного дружка.

Втім, в цій своїй характеристиці Жердєва вона вже сумнівалася, просто звикла думати про нього погано. Насправді ж білявий уже довів свою лояльність і навіть вчинок друга засуджував через неї.

Едик не став жартувати з приводу того, що при близькому спілкуванні з оленицею всіляке може трапитися, хоч кпини й крутилися на язиці. І Могила був вдячний йому за це.

Вони розпрощалися і розійшлися. Павло знову повів дівчину за собою. Цього разу до стоянки таксі.

Минуло зовсім небагато часу, і вони опинилися в квартирі. Дорогою Вероніка зателефонувала бабусі і сказала, що заночує у подруги. Літня жінка взяла з неї обіцянку, що Трунова там не буде, і заспокоїлася.

Чоловікові здалася підозрілою така умова бабусі. Як на зло, згадалися слова Малого про втішання, але він промовчав. Для ревнощів час був невдалий. У будь-якому випадку, Ніка зараз з ним, а це найголовніше.

Опинившись вдома, він з розмаху впав на ліжко і посадив дівчину до себе на коліна. Вони продовжили перервану розмову. Тож як чоловікові не хотілося відкинути всі неприємності, впитися у виразні губи поцілунком, підгортаючи під себе піддатливе тіло, він стримував себе і свою пристрасть.

Вероніка, слухаючи розповідь Короленка, несвідомо гладила його волосся і розглядала стомлене обличчя. Зараз він виглядав старше своїх років і якимось приречено змученим. Але при цьому неймовірно рідним. Її чоловіком.

Коли Павло згадав свого брата і подивився на неї з докором, дівчина лише посміхнулася. Як же це все не мало значення зараз.

- Я кохаю тебе, - слова самі зірвалися з губ, а перелякані очі зустрілися зі здивованими.

Чоловік вдивлявся в них лише мить, а потім швидко припав до таких бажаних губ. Жадібний гарячий запаморочливий поцілунок тривав, здавалося, цілу вічність. І нікому з них несила було розірвати його першим. Короткий вдих і продовження божевілля, пульс зашкалював, тіла горіли.

Зрештою Павло не витримав і підняв дівчину, саджаючи її обличчям до себе. Руки, які вже давно господарювали під светром, вирішили, що ця частина гардероба явно зайва, а губи самі поповзли вниз по шиї до грудей.

- Дівчинко моя, - шепотів він у ніжну шкіру. - Як же я скучив за тобою. Ти кохаєш мене, а я - ідіот. Я з розуму сходив. Ревнував. Який же я ідіот.