Нарешті настав день прем'єри. Квитки до невеликої зали театру, що її орендувала трупа, були повністю розпродані. Й це надихало як директора, так і його підлеглих. А більш за всіх натхненною була офіс-менеджер, а за сумісництвом головна актриса вистави - Вероніка Коваленко. Задля такої події вона навіть вмовила приїхати батьків до міста.

Дівчина ще зрання пурхнула з дому, наказавши Павлові приїхати щонайменше за годину до вистави, щоб вона встигла познайомити його з усіма. "А особливо з Яном", - подумки рикнув про себе Короленко, але зовні лише дружньо кивав та посміхався своїй крихітці, проводжаючи її на роботу.

В Павла на цей день ще були заплановані справи. Пообіцявши Вероніці, він чесно сходив на кастинг... і пройшов. Як ставитися до такого "подарунку долі", він не знав, але тепер був вимушений співпрацювати з організаторами конкурсу. Добре хоч задля зйомок не доведеться нікуди їхати, все відбуватиметься на місцевій студії.

Майже весь день пройшов в очікуванні спочатку продюсера, потім оформлення документів, перемовини з якоюсь дамочкою, що навіть не назвалася та поводилася так, ніби лише для неї з неба ллється сонячне світло. Навіть самозакохане стерво Наталю перевершила у своїй "божественності". Пригадавши колишню коханку, Павло здригнувся - не до добра таке згадувати.

Втім, нічого надзвичайного вдень не сталося. Короленко вдало закінчив перемовини, відмовившись від додаткових "виключно вигідних для нього" умов, й звільнився навіть раніше, ніж планував. Додому вирішив не заїжджати, а так як був, з контрабасом, попрямував за вказаною Веронікою адресою.

Невелика будівля, що постала перед музикантом, була переобладнана під театр недавно, фасад тішив новою штукатуркою та фарбою. Проте все одно зовні будинок мало нагадував храм Мельпомени. Лише вивіска про те, що це місце є осередком сучасного та класичного театрального мистецтва, свідчила про те, що Павло не помилився адресою.

Він подзвонив своїй дівчині, але в тої не було часу, щоб його забрати.

- Скажи при вході своє ім'я та те, що ти до мене. Й тебе проведуть до гримерки. Я підскочу щойно звільнюся, - проторохтіла Ніка та відключилася.

Хоч було й неприємно, але Короленко точно знав, що таке прем'єра, тим паче перша прем'єра, тому не образився, а просто зробив так як звеліли. Мила жіночка-білетерка й справді провела його до невеличкої кімнати з великим дзеркалом, де Павлові з його інструментом місця було замало.

Чоловік якось вмостився та став чекати. Однак, коли дівчина не з'явилася й через двадцять хвилин, терпець увірвався. Буркочучи щось щодо того, що нащо було кликати, якщо й хвилини немає вільної, та клятого Яна, задля зустрічі з яким він припхався на дві години раніше, Павло вийшов з гримерки та відправився на пошуки Вероніки.

Не встиг зробити й кількох кроків, як побачив знайому статуру з довгим русявим волоссям. Дівчина стояла майже впритул до якогось довготелесого красунчика, ухопившись за його передпліччя, наче намагаючись втриматись на ногах або втримати його.

- Ти кажеш, що кохаєш мене, - погляд високого красеня ковзнув по тій частині коридору, де стояв Павло, але наче не помітив мимовільного слухача. - Маю сказати, що я здогадувався, - на обличчі з'явилась ласкава посмішка, а кулаки в Короленка мимоволі стиснулися. - Ми граємо з тобою досить довго, щоб я врешті зрозумів тебе й твої почуття. Але я гадав, що в тебе хтось є.

Чоловіча рука ковзнула по тонкій талії, яку до того ховав досить вільний чоловічий костюм. Дівчина наче хотіла щось сказати, принаймні вона видала якийсь звук, але тієї ж миті Ян, як його охрестив для себе брюнет, притис її сильніше та поцілував. Короленко не одразу зрозумів, що гарчання, що лунає десь поряд, видає його власне горло.

Так ось яку надзвичайну людину хотіла представити Вероніка! Оригінальний спосіб розірвати стосунки, нічого не скажеш. Павло крутонувся на п'ятах та мотнувся геть з приміщення. Довше приймати участь в цьому фарсі він не хотів.

Зрештою це було очікувано. Те, що Ніка обрала когось з театрального оточення, адже тут навіки залишається її серце, в той час як музикант був лише тимчасовим захопленням.

Проте щось в душі не могло примиритися з тим фактом, що його дівчинка більше йому не належить. Чомусь хотілося вірити, що ситуація, свідком якої він став, лише непорозуміння. Можливо, це сцена з вистави.

Як навіжений, Павло знову змінив траєкторію руху, щоб повернутися, поговорити. Та одразу ж натрапив на високого красеня, який вже був сам, але так само не звертав на незнайомця жодної уваги.

- Дівчина, з якою ти щойно розмовляв, Ніка Коваленко... - прогарчав до довготелесого.

- З ким маю честь? - зверхньо перервав його актор.

- Я її хлопець.

- Гадаю, що вже ні.

На пиці актора було таке самовдоволення, що Павло не витримав та блискавичним аперкотом відправив посмішку в політ разом зі щелепою та й усім немаленьким господарем.

Тепер сумнівів не лишалося. Вероніка вирішила проміняти його на цього хробака. Байдуже, до біса все! Він заскочив у гримерку, схопив свій контрабас та поспішив геть. Час рушати додому.

Короленко поки що не знав, що буде робити вдома. Занадто несподівано світ рухнув в черговий раз, але він точно знав, що не стане влаштовувати сцени ревнощів, вимагати пояснень, виправдань, тощо. Ані сил, ані бажання робити щось подібне не було. Просто побути на одинці з собою та своїми темними думками.

Все. Це була остання крапля... Останній цвях в його гробу. Несила терпіти він хотів перевернути світ догори дриґом, але цього буде не достатньо, щоб приглушити той біль, що країв йому серце.

Олександр підвівся, протираючи постраждалу щелепу, провів поглядом розлюченого музиканта та посміхнувся. Не побоявся згаяти часу та прослідкував, як той зі своїм гробом на плечах покинув будівлю театру. Посмішка не сходила з обличчя.

Як вдало все склалося. Навіть не довелося спокушати Коваленко, щоб домогтися цілі. Як вчасно Янчик нагодився зі своєю першою закоханістю, яка скоріше за все, просто захоплення старшим більш досвідченим чоловіком.  Звичайно, відповідь на це несподіване зізнання підлітка, можливо, матиме наслідки для спокою Піддубного в майбутньому, але це вартувало таких жертв.

В ту мить, побачивши спантеличений погляд Павла, Саша одразу ж зрозумів, що це його шанс. Тепер йому більше не доведеться хороводами кружляти навколо Вероніки та раз-у-раз отримувати відмови, вартувало лише правильно розіграти роль. Так і вийшло.

Однак, не варто гаяти час. Хоч сьогодні Вероніці з її швидким до розправи брюнетом навряд чи доведеться поговорити, Ната має взяти того ще гаряченьким та звести нанівець будь-які можливості примирення.

Олександр набрав номер своєї покровительки.

- Алло. Якщо ти дзвониш, то маєш, що мені сказати, - одразу ж перейшла до справи брюнетка, останнім часом в неї не було настрою для довгих світських розмов.

- Так. Привіт, люба, - зробив вигляд, що не звернув уваги на холодне ставлення, Саша. - Твій щойно став свідком зради своєї... - театральна пауза. - І повірив у неї. Тож поспіши до нього, щоб втішити.

- Дякую, Санечку, - просяяв голос у слухавці, а актор скривився від того, як знівечили його ім'я. - Я вже біжу.

- Дякую на хліб не намажеш, - спробував виторгувати собі додаткових бонусів Піддубний, але не вийшло:

- Не нахабній, Сашо, - враз перемінилася Наталя. - Я й без того вклала в тебе більше, ніж ти на те заслуговуєш.

Після цих слів зв'язок урвався.

- Байдуже, - знизав плечима актор та поспішив готуватися до вистави. З усіма цими подіями він геть про неї забув.


***

Не встиг Короленко переступити поріг власної квартири, як телефон у його кишені зажадав уваги. Кузен цікавився, як справи та чи скоро чекати найголовнішого глядача.

- Досить з мене вистав на сьогодні, - стомлено видихнув у слухавку, потираючи лоба. - Я спати.

- Ти чого ще й досі вдома сидиш? - обурено вигукнув Андрюха. - Тут за годину все почнеться.

- Байдуже, облиш мене, - сил не було навіть для того, щоб підняти голос на брата.

- Гей, ти чого? - стурбовано і тихо спитав Малий, коли Могила не мовчить, а просто закривається у собі, то є капець.

- Нічого, - різко виплюнув останнє слово Паха та вимкнув телефон. Нехай всі залишать його у спокої.

Андрій обурено втупився на екран. Чого це він слухавку кидає? Проте довго розмірковувати не став, часу не було, Нікусік хвилюється. Стрілою вилетів з приміщення та стрибнув у свою "шкоду".

До місця дістався менше ніж за двадцять хвилин. Ще хвилька-дві, щоб злетіти на потрібний поверх. Та от уже він наполегливо дзвонить у двері і додатково стимулює швидкість господаря квартири грюкаючи кулаком.

Павло відкрив швидко та розлючено втупився на кузена.

- Чого тобі?!

- Ти що, серйозно? Ніка ж на тебе чекає, - обережно дорікнув Андрій бачачи, що щось сталося, але все ще не розуміючи масштабів трагедії.

- Дуже сильно в цьому сумніваюся, - обличчя брюнета перекосило.

Не бажаючи показувати Трунову свою слабкість, Павло відвернувся й пішов назад до кімнати. Гість хвостом поплівся за ним, продовжуючи допитуватися:

- І що змусило тебе зробити такі висновки?

- Багато чого... Малий, досить. Я не хочу про це говорити.

- Якщо ти через свій дурнуватий характер знову змусиш її страждати... - спробував надавити Трунов, але отримав геть протилежний ефект.

- Що ти зробиш? - люто стрепенувся брюнет. - Виб'єш з мене дух? Будь ласка. Хоч зараз починай! Знищиш мене? Оце вже навряд, бо я давно вже знищений.

- Тільки не треба мені цієї патетичної дурні! - обурився Андрій, хоч сам часто страждав тим самим. - Щось з роботою знову не так? Не хвилюйся, буде ще можливість, адже ніхто ще не помер. Це лише крок назад.

- Ти не розумієш про що говориш! - при згадці про роботу, на душі в музиканта стало ще гірше. - Моє теперішнє становище - це не крок назад, це стрибок назад у безодню. Коли ти був затребуваний, коли тебе шанували, коли цілі зали аплодували твоїй грі... А потім враз це все щезло. Й ти сподіваєшся, що ця жертва не марна, що принаймні ти можеш бути з коханою, але вона зраджує тебе раз у раз. Спочатку знайшовши себе у роботі... а потім й з іншим чоловіком.

- Цього не може бути, - примружився Трунов.

- Я бачив все на власні очі, - знову знітився Павло. - І тепер я думаю: нащо було те все... Хоча знаєш, я її навіть не звинувачую, адже це цілком природно. Бути з тим, хто з тобою на одній хвилі. Хоча радий, що це не ти.

Андрій на мить завис, намагаючись осягнути те, що йому щойно видав кузен, а потім, як навіжений, замотав головою.

- Ні-ні! Слухай, це не може бути правдою. Ти щось не так зрозумів.

- Це не була репетиція, якщо ти це маєш на увазі.

Павло на мить замовк, бо перед очима знову стала картина, що остаточно зруйнувала його світ. Він не стримався та з силою махнув руками, скидаючи мотлох з найближчої полиці.

- Павле...

- Облиш мене! Просто йди! - знову вибухнув чорнявий, наступаючи на брата. - Я не хочу нічого чути та не хочу тебе бачити. Йди геть!

Трунов мовчки розвернувся та попрямував на вихід з квартири. Сьогодні йому тут точно робити нічого.