Вероніка так і стояла завмерши поки слухачі курсу виходили через офіс після репетиції. Ніхто з хлопців та дівчат не просив відчинити двері, як то було завжди, наче відчули, що зараз офіс-менеджера краще не турбувати. Якось самі знайшли потрібну кнопку на механізмі замка та успішно покинули студію. Ніка мстиво подумала, що тепер нізащо в світі не допоможе жодній малявці, що проситиме її відчинити замкнені двері.

Ще хвилин через п'ять, коли всі вже пішли, двері відкрилися навстіж та в приміщення вскочив захеканий Ян.

- Вибачте, - хрипкувато видихнув він, витираючи змоклий лоб з налиплим волоссям. - Я спізнився.

- Ні, - нарешті відмерла Ніка та всміхнулася своєму "близнюку". - Ми ще не починали. Хочеш водички? Ти геть змок.

Хлопець вдячно прийняв горнятко з прохолодою й зробив кілька великих ковтків.

- Не поспішай, - суворо сказала Коваленко. - Застудиш горло й вистава зірветься. Ти маєш берегти своє здоров'я та зовнішність, якщо хочеш грати, - одразу ж відчитала його, як колись її відчитувала наставниця.

Ян осікся, коротко кивнув та зробив ще один невеличкий ковток, притримуючи рідину в роті, щоб та нагрілася.

Вдвох вони ввійшли до студії. Поруч з хлопцем Вероніка відчувала себе якось більш захищено й не надто сильно переймалась через слова, які їй сказав Саша. Наче тепер увага чоловіка має бути прикована до учня студії, й про неї забудуть.

Красунчик, щоб не відлякати дівчину, вирішив надто сильно не насідати й, як і очікувала Ніка, направив свою увагу на підопічного Алли. До речі, хлопець й справді був доволі перспективним, тож цікавість Піддубного була щира. Він не міг не помітити здібності Яна до перевтілення. Незвична зовнішність могла стати його фішкою та сходинкою до великої популярності, або прокляттям та неподоланною перепоною через стереотипи.

Отже поки до любовних сцен з Нікою ще далеко - принаймні кілька днів вони розіграватимуть перший акт, де між головними героями будуть лише насторога та ворожість - Саша вирішив не акцентувати увагу на "своїх почуттях".

Піддубний видихнув. Як він взагалі опинився в такі ситуації? Легкі гроші? Важко назвати ці гроші легкими. Довелося виманити друга з дружиною на цю авантюру з театром. Добре, якщо в них все вийде, а раптом - ні. Вони ж бо не єдині такі розумні у місті. Та ще й вже котрий місяць доводиться крутитися довкола цієї халепи, з принад в якої лише волосся та очі. Кохання? Яке, до чорта, кохання може бути між ним та тим стервом, що спокусила та використала, як пішака! То чому ж він досі тут? Чому не відмовляється?

З думок вирвав Кирило:

- Ти чого, Саш, Перевтомився?

- Га? Та ні, вибач, просто замислився.

- Краще б репліки повторював, - буркнув друг. - А то ці молоді дарування вже всі жили витягли своїми меканнями.

- Я пам'ятаю свої репліки, - всміхнувся Піддубний.

Він зрозумів, чому ще й досі тут. Кирило та Алла. Ця парочка невгамовних ентузіастів. Насправді йому навіть вмовляти нікого не довелося. Щойно вони почули думку, як зірвалися та прилетіли на поклик. Й тепер відчайдушно пробиваються в новому для них світі. Не без допомоги Коваленко, чесно кажучи, та байдуже. Він також їм допомагає й допомагатиме й надалі. Бо справжні друзі понад усе.

Олександр вийшов та зверхньо глянув на дівчину перед собою:

- Що за нахаба вривається до мого офісу? Що тобі потрібно.

- Я шукаю свого брата, - з викликом низьким голосом, дуже схожим на голос Яна, промовила та. - Він працював тут перед зникненням.

- Ти якої статі істото? - здивування було щирим, не очікував чоловік такої вправності від молодої актриски.

- Я чоловік! - обурилось дівча, ледь не зриваючись на рик. Бідні її зв'язки.

В той самий час за грою двох акторів із завмирання серця спостерігав молодик. Він відчував тяжіння й не міг зрозуміти його природу. Він слідкував за мімікою привабливого обличчя, рухами стрункого тіла, вслухався у вібрації голосу, й відчував найсправжнісіньке збудження.

Контролювати себе було з кожним днем все важче. Й якщо раніше він вважав свої почуття захватом перед здібностями старшого товариша, то тепер ставало очевидним інше. Він закохався.

Й не просто платонічно закохався, як колись у свою однокласницю Сашу. Він хотів торкатися, цілувати, пестити. Збуджуватись та відчувати збудження.

Та було одне "але". Янові здавалося, що між тими двома, що відігравали сцену ненависті, стосунки геть протилежні. Не просто робота. Щось інше їх поєднувало. І дуже не хотілося б, щоб це було ліжко, або, не дай боже, якісь почуття.

Несила терпіти важкі думки, що перемежовувалися збудженням, хлопець пішов у вбиральню. Там умився та втупився у своє відображення.

"Як я маю вчинити?" - спитав сам себе й одразу прийняв рішення.

***

- Ніко, не хочеш з нами? - Алла, яка підійшла хвилин за десять до кінця репетиції, підняла пляшку.

На скляному боці яскраво виблискували краплини конденсату, освідчуючи те, що рідина всередині надзвичайно освіжає, але в дівчини ще були робочі плани на сьогодні, тому з тяжким серцем довелося відмовитись.

- Вибач, - похитала головою. - В мене гаряча пора зараз. Якщо сьогодні до дванадцятої закінчити не встигну, то ще й завтра доведеться в Кирила відпроситися.

- Не переймайся через це. Я сама скажу йому, що тебе завтра зранку не буде. Не заганяй себе, добре відпочивай. Це запорука нашої жіночої краси, - Алла весело всміхнулася.

- Добре, дякую, - тим самим відповіла їй дівчина, а Алла дружньо обійняла та поцілувала у щоку.

Піддубний, що спостерігав за ними в цей час, лише невдоволено скривився: знову зірвалася. Він ж бо гадав, що з від'їздом коханця в нього з'явиться більше можливостей, але, щойно в нього вийшло трохи розтопити лід. В актриски з'явились якісь невідкладні справи. Невже його хтось випередив? В тому, що він не єдиний засланий Наталею спокусник, він не сумнівався.

- Ніко! - зненацька покликав Ян, який ще й досі крутився в офісі. - Ти до зупинки?

- Мабуть, так, треба поспішати, - зазирнула в телефон, щоб подивитись котра година.

- Я з тобою, - озвався хлопець, чим викликав похмурий інтерес Сашка.

Ніка з Яном вийшли з будівлі й неспішно попрямували до зупинки. Йти надто швидко у дівчини не було ані сил, ані бажання, а її супутник просто підлаштувався під крок. Й майже одразу заговорив:

- Ти знаєш, я дуже радий, що наважився піти на курси. Мені здавалося, що мене засміють, але тут всі ставляться до мене дуже добре.

- Чому ти вважав, що тебе засміють? - насправді Ніка знала цілу купу, речей, які могли б бути причинами, але було цікаво, що турбувало саме Яна.

- Ну, ти ж бачиш, який я, - хлопець розвів руки, розкриваючись. - Наче дівчинка. Я боявся, що й ролі мені даватимуть такі, жіночні. А виявилося все навпаки: хлопця граєш ти.

Ніка всміхнулась. Що відповісти на це, вона не знала. Пожартувати, щоб не переймався й попереду у нього достатньо жіночних ролей, чи спробувати запевнити, що насправді, якщо придивитись, він доволі мужній. Й з віком це стане більш очевидно. Як у Данила, наприклад. Ні тоді доведеться розповідати, хто такий Данило, а вони вже й до зупинки підійшли. Розмова у будь-яку мить може обірватися.

- А можна питання не по темі? - хлопець кивнув. - Чому ти носиш довге волосся? Я нічого не маю проти. Воно надзвичайно красиве, й тобі личить, але, якщо ти соромишся своєї зовнішності, це не логічно.

- Я не соромлюся. Просто об'єктивно дивлюся на речі, - насупив Ян свої густі брови, а потім схаменувся й продовжив: - Спочатку довге волосся було забаганкою моєї матері, а потім мені й самому стало шкода його позбутися. Адже воно, як ти сказала, мені личить, - сказав й чарівно посміхнувся.

- Так, дуже, - щиро погодилась Вероніка.

- А можна, я також задам питання не по темі? - слідкуючи за тим, як прибуває його автобус, спитав Ян.

- Звичайно, - легко кивнули йому у відповідь.

- Тобі подобається Саша?

- В якому сенсі? Як людина? - здивовано спитала Ніка, думки замиготіли в голові: "Чого він питається?", "Це Саша його підмовив?", "Він чув нашу розмову? Та ні, він прийшов пізніше", "Він залицяється?", "Це якась перевірка?"

- Ти б хотіла зустрічатися з ним? - пояснив Ян, зробивши крок у бік маршрутки, змушуючи дівчину повернутися за ним.

- Ні, не хотіла б, - похитала головою та замислилась: - Актор він чудовий, тут сумнівів ніяких...

- Добре, - всміхнувся хлопець, не даючи думці розгорнутись, та вскочив на сходинку маршрутки. - Бувай, - на мить Вероніці здалося, що щоки хлопця  порожевіли.

- Бувай, - спантеличено видихнула вона.

"Та що ж це за день такий?" - крутилося в голові. Й Ніка вирішила, що обов'язково викаже все красунчику, щоб не підмовляв дітей через свої дурнуваті забаганки випитувати про її почуття. Проте за мить передумала. Наближуватись до Саші поза сценою не хотілося, бо від однієї задки про слова: "тепер мене ніщо не зупинить", ставало жарко.

Дівчина розсердилася на себе, на свої реакції та всіх представників чоловічої статі, що її оточували. Таке враження, що літо їм усім голови підсмажило, зробивши неадекватними бабіями.

Аж раптом вся злість зникла, як наче хвилею її змило, та накотила тривога. А раптом і в Паші так само дах зриває від спеки поруч із якоюсь скрипалькою? Вона вихопила телефон, та, сідаючи у маршрутку, набрала номер. Короленко не відповів, натомість з нею привітався автовідповідач. Висловлювати припущення за відсутності об'єкту ревнощів чомусь стало соромно, але погане передчуття нікуди не поділося.

Щось ще станеться сьогодні, а може відбувається просто зараз? Може, саме зараз її коханий з іншою жінкою? Та ні, в такий час в нього має бути концерт. Перед очима стала майже забута картина його з Наталею близькості під час антракту. Де-кому навіть розпал концерту не перепона...

Вероніка ще раз натиснула на виклик, але результат був той самий. Одразу ж пригадалося, що зазвичай Павло дзвонив перед концертом, а сьогодні не подзвонив. Й це стало ще одним підтвердженням його ймовірної зради.

До під'їзду зайшла вже така розлючена, що навіть забула, про свою обіцянку Данилові зайти після роботи. Але фотограф не забув про неї.

- А я чатую на тебе, - всміхнувся чоловік, коли ліфт відкрився на потрібному поверсі, а потім враз захвилювався: - Ніко, що сталося? В тебе таке обличчя...