Будні пролітали один за одним. Першу половину дня Ніка проводила в театрі, другу - вдома читаючи. Тема Короленка не піднімалася ані там, ані там. Дівчина не заходила в соціальні мережі, щоб ненароком не зазирнути на його сторінку. Не стала питати в Андрія номер його телефону. Не хотіла нав'язуватися більше того, ніж це потребувалося. Якщо чоловік захоче, він сам зателефонує і сам її знайде. Все, що могла, вона вже зробила. Все, що могла, вона вже віддала.

Сумні думки гнала з голови, як могла, але бувало зависне на хвилину, розмірковуючи над тим, чи зробила вона дурість, коли переспала із брюнетом або все ж таки ні. Судячи з того, що навіть через два тижні він так і не подзвонив, зробила. Але з іншого боку розуміла, що якби цього не сталося, прийняти поразку не змогла б. Їла б себе поїдом за невикористану можливість. До того ж тепер Ніка мала неймовірні спогади... корисний досвід також не варто забувати.

Коли почалися заняття, відволіктися від важких думок стало простіше. Викладачі все частіше нагадували про прийдешні екзамени, ту уже не до закоханостей стає. Та тільки січень невблаганно рухався до свого завершення, а лютий маячив нестерпно близько, день-у-день нагадуючи про музичний фестиваль рекламою на білбордах та у громадському транспорті.

Вероніка із здриганням думала про те, як вона знову перетне поріг філармонії, як подивиться в очі Павла. А що буде, якщо вона зустрінеться з його білявим другом? Ось цей момент був, мабуть, найстрашнішим. Едуард напевне буде в курсі того, щось сталося, і настирливість його глузувань подвоїться.

Андрій з жалем дивився на подругу. Він, звичайно, не був на сто відсотків впевнений, але дуже виразно уявляв, що вона відчуває в цей момент. І те, що з кожним днем подруга стає все більш сумною і неуважною на заняттях, краяло йому серце.

Трунов злився на брата через його норовливість. Не раз намагався з ним зв'язатися, але той, як крізь землю провалився. Телефон не відповідає, квартира порожня, в соцмережах він і раніше ніколи не відповідав. Тітка Люда сказала, що начебто поїхав за кордон, але вона сама точно не знає, адже син зв'язався з нею лише один раз, повідомивши про від'їзд, і після цього не дзвонив.

Хлопцеві дуже свербіло розповісти про це партнерці, але піднімати болючу тему він боявся. Не уявляв, що буде робити з її сльозами, якщо вони раптом з'являться, і куди рвоне, щоб вбити Паху власними руками, за те, що розбурхав найдорожчу для нього душу.

Напруженість золотої парочки вловила вся група і навіть викладачі, але на обережні питання та натяки ніхто з них не реагував, а на питання "в лоб", що одна, що другий, жартували. Зрештою, за справу вирішила взятися Фаїна Грішевна, власною персоною. Тільки ця жіночка мала величезний вплив Трунова з Коваленко, як і на всіх своїх студентів, зрештою.

- Ну що, зяблики, жили ми всі щасливо, поки не почалося, - обперши кулачки в боки, промовила вона, коли студенти перетнули поріг її вотчини в академії.

- Що почалося, Фаїно Грішевно? - поцікавився Андрій.

- Ось і мені цікаво, Андрійчику, - охоче кивнула головою літня акторка, - що це таке почалося, що весь акторський факультет стоїть на вухах через вас двох?

- Ми нічого не зробили! - щиро обурилася Вероніка.

- Тобто постійне перебування в ролі П'єро, - вона кивнула на Ніку, - і Отелло, - виразний погляд у бік Андрія, - це нічого? Значить так. Я ваша... добра терпляча тітонька вже п'ятий рік поспіль, тому маю право знати, що сталося з моїми золотими племінниками, і куди погубився їхній душевний спокій?

- Мені теж хотілося б знати, куди він погубився, - пробурмотів Андрій, стискаючи кулаки, але побачивши зацікавлені жіночі погляди, зітхнув і переніс русло розмови: - Я переживаю за Вероніку. Я знаю, через що вона сумує, і мені боляче, що не можу їй допомогти. А ще...

І тут хлопцеві прийшла в голову геніальна ідея, як можна спробувати відвернути партнерку від важких думок. Навіть не так, повністю вимести ці думки з її голови.

- А ще, Ви правильно помітили, Фаїно Грішевно, я, як Отелло, ревную її так, що хочеться придушити... свого суперника, якщо знайду його. Але я не можу знайти... поки що. Та коли я це зроблю, змушу його віддати Ніку мені. Тому що тільки моя любов може зробити її щасливою.

Трунов ще ніколи так не викладався. Він змішав свої власні емоції з грою настільки природно, що у присутніх і думки не виникло, що сказані ним слова не щирі.

- Андрію... я... - прошепотіла вражена Вероніка.

В цю мить пролунав гучний ляскіт.

- Не смію вас більше затримувати, зяблики, - серйозно сказала наставниця. - Далі самі розберетеся, чи не так?

Андрій широко посміхнувся і поволік збентежену Вероніку з кабінету. А викладачка, залишившись наодинці з собою, серйозно промовила:

- Буває, любов на сцені переростає в любов у житті, але часто вона і закінчується, щойно спектакль знімають з репертуару.

Важке зітхання саме вирвалося з грудей. Їй дуже хотілося попередити своїх дорогих учнів, але вона розуміла, що це їхнє життя і їхня закоханість, і мудрої поради старої акторки ніхто з них не питав.

- Пробач, що не сказав тобі раніше, - стискаючи тонкі пальці в долонях, прошепотів Андрій, тільки-но вони покинули кабінет майстрині. - Я думав ти не повіриш мені. Пам'ятаєш, як ти тоді сказала? Що, дізнавшись про брата, я повинен був відчути ревнощі. Справа в тому, що я тільки недавно... а точніше, коли відпустив тебе з ним, зрозумів, що насправді відчував ревнощі. Мені не соромно було тобі зізнатися в тому, що він мій брат, я просто не хотів, щоб ви зустрілися, тому що точно знав, чим це закінчиться. А я не хочу тебе відпускати ні зараз, ні через час, ні з ним, ні з ким-небудь іншим.

- Я не вірю, - сторопіло похитала головою Ніка.

- Ти вважаєш, я граю зараз? - очі чоловіка сяйнули від обурення. - Мене розриває від бажання прибити цього придурка, щоб він більше не турбував тебе і твоє серце. Я люблю тебе і не хочу ні з ким ділити. Навіть вина за те, що я зробив, коли ми були підлітками, не змогла перебороти це почуття.

Андрій вдивлявся в очі дівчини і з задоволенням відзначав, що вона вірить йому. Нехай поки що не може змиритися, але вірить. А значить скоро серце її вилікується від Пашкової отрути, і партнерка зможе стати такою ж, як раніше.

Не даючи дівчині оговтатись, він пригорнув її до себе і поцілував, ніжно і вимогливо. На секунду навіть сам потонув в неймовірному почутті польоту, але Ніка перервала його.

- Почекай. Стій. Не так швидко, - намагаючись віддихатися, вперлася йому в груди. - Я не можу. Ти мій друг.

- Добре, - серйозно відповів Трунов і злегка відсторонився. - Але дозволь мені хоча б поборотися за тебе. Порівняй нас. Я доведу, що я краще. Будь ласка, Нікусік, не відмовляй мені відразу, - благав він, побачивши нерішуче прикушену губу.

Вероніка невпевнено кивнула, за що була негайно обійнята і знову поцілована. Як здалося Андрієві, цей поцілунок тривав трохи довше.

Через тиждень Трунов був на сьомому небі від щастя, напарниця перестала сумувати, знову посміхалася і жартівливо відбивалася від його домагань. Але не сильно, іноді дозволяючи міцно обіймати себе і шепотіти компліменти.

Ніка справді заспокоїлася. І роль в цьому Андрія вона прекрасно розуміла. Він виявився її опорою, в черговий раз допоміг. Цього разу позбутися від закоханості в свого брата.

Звичайно у пристрасне кохання Трунова вона не вірила, але з вдячністю відзначила, що заради її душевного спокою він готовий навіть зав'язати з розгульним життям бабія. Звісно, незабаром цей фарс доведеться згорнути, але до того часу Вероніка планувала повністю вигнати брюнета з власного серця, а заразом і голови.

До часу "Ч" залишалося всього кілька днів. Напередодні зателефонувала Світлана і нагадала, що скоро відбудеться прослуховування, після якого почнеться справжня спека.

Фаїна Грішевна пообіцяла звільнити її від занять, якщо в цьому виникне необхідність. Але натомість вимагала детального звіту, який ляже в основу дипломної роботи підопічної. Звичайно ж Ніка звіт обіцяла і, незважаючи на страх, з нетерпінням чекала початку проекту.

На відміну від походу до філармонії.

Але від долі не втекти, вона знайде і приб'є добротою своєю. Тому Вероніка вирішила не бігати, а сміливо йти їй назустріч.

Ну майже. Наближаючись до білого будинку, дівчина зацьковано озиралася на всі боки. Як найнепомітніше прошмигнула всередину, пред'явивши свою тимчасову перепустку, і побігла в кабінет концертмейстера, намагаючись ні на кого не дивитися і взагалі не відсвічувати.

Свєта зустріла дівчину з неприхованою радістю, щиро поскаржилася, що сумувала, й одразу ж повела до великої зали, де в цей день і повинен був пройти концерт для єдиної слухачки.

Сказати, що Вероніку колотило - нічого не сказати. І замішано почуттів в душі в цей момент було понад край. Страх переважав. Причому страх перед необхідністю вибирати треки для такого великого заходу був анітрохи не меншим, ніж страх зустріти чоловіка, який так холоднокровно подряпав її серце.

Зайшли на балкон, там в одному з крісел вже сидів Микола В'ячеславович. Він ласкаво посміхнувся дівчатам і поманив до себе пальчиком.

- Ви дуже пунктуальні, Вероніко. На жаль, наш диригент іноді цією якістю нехтує, тож чекаємо поки. Ви не проти почекати в моїй компанії?

- Анітрохи. Тим більше, що зі Світланою ми щойно ділилися, як сильно скучили одна без одної, - посміхаючись, Ніка блискавично схопила концертмейстера під лікоть.

- Так-так, Світланко, - трохи розсіяно покивав чоловік. - Я так звик, що Ви завжди на сцені...

- Ну, поки що мені там робити нічого, - посміхнулася Свєта і повела актрису ближче до поручнів, нібито поглянути на оркестр.

Ніка хотіла було смикнути назад, щоб її завчасно не помітили, але потім вирішила, що це Короленкові потрібно від неї бігати, а не навпаки. До того ж Сивий тільки й чекав того моменту, коли дівчина наблизиться.

Вона розглядала розширений оркестр. Раніше вона в основному бувала в малому залі, де проходило більшість концертів вже знайомого камерного оркестру. Але для весняного марафону було прийнято рішення залучити повний склад, а також запросити іменитих гостей з усіх куточків планети. Їх участь мала підняти рівень заходу та залучити більше уваги ЗМІ та громадськості.

Хто з іменитих музикантів приїде задля виступів, загалом вже було відомо, тож частина часу розписана. Залишалося цікаво "огранувати" кожну зірку силами співробітників філармонії, а також внести дещицю навчання і відмінної акторської гри. В результаті чого повинен був вийти фестиваль, якому не було рівних в місті, яке бачило майже все.