- Як пройшов концерт? - солоденько проспівала Лідія Іванівна.

- У вас нічого не вийде, - замість відповіді буркнула Ніка.

- Що ти кажеш? - зробила вигляд, що не розчула старенька, а дівчина похитала головою і відповіла голосніше:

- Кажу, концерт пройшов нормально. Ось тільки подруга твоя прийти не змогла, Дениса прислала.

- Та ти шо? - здивування на обличчі літньої жінки було таке природнє, що якби Вероніка не знала її багато років, точно б повірила. - Ну, і як Денис поживає?

- Так само закоханий і щасливий.

Лідія Іванівна невдоволено стиснула зморшкуваті, але при цьому акуратно підведені помадою губи.

- Та шльондра йому все життя спаскудила.

- Не сварися, бабуню. Тобі шкідливо хвилюватися. Денис вже великий хлопчик, сам розбереться.

- І тобі його ані крапельки не шкода?

- Шкода, але виходити за нього заміж і псувати карму життям з нелюбом не збираюся.

- Так любов потім з'явитися може.

- А якщо ні?

На це бабуся не знайшла, що заперечити. Ніка полегшено зітхнула, тижні на дві-три її залишать в спокої.

Вона увійшла в свою кімнату, включила комп'ютер і в ту саму мить забула, що збиралася добити звіт по практиці. Діставши програмку концерту, котру вона, не втримавшись, купила після виступу, Ніка заковзала поглядом по рядках.

На щастя, оркестр був камерний, тож прізвища та імена всіх тридцяти шести учасників на чолі з диригентом вмістилися на одній зі сторін.

Тихо радіючи, що сподобався їй контрабасист, а не скрипаль, яких було аж шестеро, Ніка ввела в пошук "Павло Короленко". Пошук видав кілька акаунтів в соціальних мережах і фото. Дівчина відкинулася в кріслі задоволена собою, вгадала з першого разу.

Фото були в основному з концертів, де чоловік одягнений у чорне стримано посміхався. Лише пара фоток з відпочинку, де його супутницею була вже відома брюнетка. Та ще одне з модного спортзалу, Вероніка впізнала місце за логотипом.

Задовольнивши свою цікавість, дівчина трохи заспокоїлася і вирішила все ж стати до навчання.

Схаменулась годині о третій ночі. Ніколи ще не занурювалася так в роботу, як сьогодні. Завершивши звіт, вона нарешті лягла в ліжко, але сон не йшов.

Й усе через невизначеність. Знайти контрабасиста вона знайшла, але що робити з цим далі? Чи потрібно тепер шукати з ним зустрічі? Що він подумає про неї, якщо раптом помітить поруч? Чи хоче вона змагатися з тією брюнеткою? Не схоже було, що він в захваті від її посягань, але й особливого опору не було. До того ж ті фото, де вони разом... Може, це гра у них така? До того ж він дорослий чоловік, а вона - студентка. Так, останнього курсу, але все ж студентка...

До речі про це. У неї ще робота майстринею нав'язана і диплом. Ніколи за мужиками бігати!

Вероніка перевернулася на інший бік, з усіх сил намагаючись заснути. Ох, якби бабуся знала, до чого призведе чергова її спроба звести онуку з Денисом. Що після невинного походу на концерт її Нікусік забажає опинитися в сильних руках з гнучкими пальцями, що так впевнено і ніжно витягували звуки з величезної скрипки.

Дівчина трохи засовалася, з силою стискаючи стегна і намагаючись позбутися лоскотливого відчуття. Трохи згодом вдалося таки заснути.

Прокинулася від наполегливого стуку в двері і заклику бабусі "Нікусік, вставай, вже без чверті вісім!"

Лідія Іванівна принципово не заходила і навіть не заглядала до кімнати без дозволу, а тому замість того, щоб підійти і розбуркати онуку-засоню, працювала "сигналом точного часу", проходячи повз майже закриту кімнату щоп'ять хвилин. Зазвичай вистачало трьох-чотирьох таких заходів, щоб Вероніка остаточно покинула краї Морфея, але сьогодні щось пішло не так.

З жахом підскочивши на ліжку, дівчина зрозуміла, що в академії їй потрібно бути через півгодини, бо перед парою її просила зайти Фаїна Грішевна - незмінний дотепний майстер їх групи вже п'ятий рік.

З диким криком Вероніка вилетіла зі своєї кімнати прямісінько у ванну, по дорозі дорікаючи бабусі через те, що не розбудила вчасно. Лідія Іванівна ображено стиснула ретельно напомаджені губи, але виправдовуватися або відказувати не стала. Вона просто покликала онуку снідати.

Ніка стійкість бабусиної любові оцінила і, вибігаючи з квартири, від щирого серця вибачилася за те, що не встигла поснідати.

Гучно грюкнувши дверима, пострибала сходами, бо терпіти не могла чекати ліфт, а ще тому, що, передчуваючи божевільний день, натягнула зручні черевики, а не чобітки на підборах. Завдяки своїй передбачливості, швидше ніж звичайно добігла до зупинки і приїхала в академію вчасно.

Кураторка окинула скуйовджену захекану студентку оцінювальним поглядом і, хмикнувши, проголосила:

- Напору краси не може стримати ніщо! Вероніко, дитинко, не варто так поспішати. Я б не втекла ще принаймні годин вісім.

- Фаїна Грішевна, ви ж знаєте, я не люблю спізнюватися.

- Мені шкода, що я не чоловік, бо точно була б у захваті від того, що юна дівчина так поспішає на зустріч зі мною. І я рада, що я не чоловік, тому що, побачивши таку "красу", мені захотілося б під стіл.

Ніка опустила голову, а щоки її запалали. Та не від злості чи образи. Вона раптом зрозуміла, що викладачка хоче сказати. Дівчина ледве стрималася, щоб не сказати "Вибачте", але вчасно згадала, що це слово майстриня ненавиділа більше ніж розмови про її молодість і дієти.

Мовчки кивнула і дістала з сумочки дзеркало, гребінець, косметику. За роки навчання вона звикла носити "бойовий набір" з собою, тому що ніколи не знаєш, на які підмостки занесе навчальний день і на скільки цей самий день затягнеться.

Швиденько привела себе до ладу під схвальним поглядом Фаїни Грішевни. Після цього викладачка зовсім подобрішала і повідомила нарешті причину, з якої викликала свою улюблену студентку, вважай рабиню.

Всупереч очікуванням, причиною був зовсім не черговий заповзятий підробіток-практика, а пропозиція взяти участь у музичному фестивалі, який буде проходити наступної весни.

- Фаїна Грішевна, змилуйтесь, - благала Вероніка. - Де я і де музика? Я ж нічого в цьому не розумію. Згадайте третій курс.

Третій курс, і дівчина, і її наставниця, згадували зі здриганням. Вокал - єдиний предмет, який відмінниця навчання так і не змогла подужати. Залік був отриманий лише за те, що старання студентки були настільки самовідданими, що в кінці семестру вона непогано звучала в хорі. Однак майстриня, мабуть, забула про це або у неї були якісь свої причини, тому що вона лише відмахнулася від жалісливою благання.

- Нісенітниця. Музика у жінки в крові, як і акторський талант, потрібно лише знайти чоловіка ... До того ж ви не будете співати, ви будете грати.

- На чому? - ще більше перелякалася дівчина.

- Спершу, схоже, на моїх нервах, - зітхнула викладачка, потираючи перенісся під важкою оправою окулярів, - а потім на нервах Миколи В'ячеславовича, і в решті, якщо нам всім пощастить, то на сцені.

- Фаїно Грішевно, я не розумію...

- Розуміння прийде згодом... - процитувала жінка когось відомого лише їй, а може й саму себе. - Після Нового року... Хоча ні, це занадто пізно. Тижні через два. Це буде Ваша зимова сесія і, можливо, диплом.

- Але у мене ж інша робота, з Андрієм... І диплом... Я не буду брати участь у виставі групи?

- Дайте шанс й іншим проявити себе, захищаючись. А щодо роботи: на канікулах у вас буде достатньо часу.

- У новорічні свята? Ви жартуєте?

- Не задурюй мені мізки, дитинко. Ви з Андрійчиком будете брати участь лише в ранкових виставах, а друга половина дня вільна. А може, вам не потрібен практичний досвід?

Проти такого аргументу бідній студентці акторського факультету заперечити було нічого. Конкуренція в театрі божевільна. І якщо немає бажання до скону працювати аніматором, то ім'я робити просто необхідно, й якомога раніше.

Покірно здавшись на волю долі, точніше, своєї майстрині, Вероніка попленталася на заняття.

Тут її наздогнала Віола. Шалено приваблива, але при цьому практично повністю позбавлена ​​таланту, дівчина. Якби не віра Фаїни Грішевни в те, що акторський талант... ну, ви пам'ятаєте... головне - зустріти чоловіка.

- Вірочко, я залишилася без хлопчика, - повисаючи на шиї дівчини, простогнала вона. - Будеш моїм партнером?

Вероніка здивовано підняла брови. Здогадка про те, що красуня знущається, не виправдала себе, потонувши у благаючому синьо-зеленому погляді. Краля й справді хотіла, щоб Ніка зіграла чоловічу роль.

- Мене звуть не Віра, а Вероніка. І я в парі з Андрієм, ти ж знаєш.

- Андрій впорається і без тебе, - випалила Віолетта й одразу ж прикусила язичок.

Те, що партнер у вигляді відмінниці навчання їй потрібен, щоб отримати побільше плюсиків на практиці, було для Ніки очевидним. Але повідомити про це напряму, такого нахабства вона не очікувала. Все ж подругами з Віолою вони не були. Чому вона не звернулася до того ж Андрія, чи вона вже зверталася? Не кажучи ані слова, Вероніка обійшла одногрупницю по широкій дузі. "Боже, відведи від людської дурості", - молила вона. Схоже, молитва спрацювала, й Віола більше не нападала.

Ніка підійшла до напарника і чмокнула його в щоку. Друг, типу, відповів на поцілунок, продовжуючи щось строчити в своєму телефоні. Соціальне життя у хлопця було активним настільки, що не зрозуміло, як він при цьому примудрявся ще й вчитися. Здавалося вся Академія мистецтв тримається виключно на його точених плечах.

З Нікою вони являли собою таку собі золоту парочку: вона - талановита відмінниця, а він просто може вирішити будь-яку проблему. Вона русява красуня з великими очима, кольору грозового неба, він - шатен з пекучим поглядом чорних очей. Обоє стрункі, обоє пристрасні та виразні. Довгий час їм пророкували шалене кохання, яке так і не спалахнуло. Золота парочка просто спрацювалася.

Вероніка сіла поруч зі своїм партнером. Спираючись на його злегка сутулу спину, змусила вирівнятися, треба ж слідкувати за зовнішнім виглядом академічної зірки, і пірнула у власний телефон.

Пара вже почалася, і завдання було відоме, але викладач все ще не підійшов, тож впевнені в собі і своїй грі студенти займалися своїми справами.

Дівчина в черговий раз за ранок зайшла на сторінку до Короленка, сама не знаючи, що хоче на ній знайти. Спробувала розгледіти колір очей чоловіка, але на жодній фотографії він не був настільки близько, щоб можна було розрізнити райдужку. Десь очі здавалися карими, а десь сірими, а якими вони були насправді, хтозна.

- А це, хто це в тебе?

На плече лягло підборіддя, шию навіть крізь волосся кольнула щетина, а в ніс пахнув аромат м'ятної жуйки і гіркої свіжості. Андрій уважно розглядав збільшене на екрані око.

- На Зака ​​Ефрона схожий, - видав вердикт хлопець і потягнувся, щоб зменшити фотографію. Вероніка тільки невдоволено засопіла, коли його плече притиснуло скроню до колючої щоки. - Тільки волосся темніше...

- Взагалі нічого спільного, - спробувала вона закрити програму, але Андрій витончено відвів руку вбік.

- Тоді Сі Ей Катчер, але у цього щелепа ще ширша. Тягне на брутальних мачо, м?

Хлопець скоса глянув на Ніку, ще сильніше притискаючи її до своєї щоки.

- Досить вже, дикобраз, - прогарчала дівчина, але в спробі звільнитися лише подряпалася ще сильніше.

- Трунов, облиште вже Коваленко. Закоханість у нас була минулого місяця, - саркастичний тон викладача анітрохи не похитнув прагнення Андрія роздряпати партнерці щоку.

- Що Ви, Петре Івановичу, - хлопець розвернувся, з диявольською посмішкою захоплюючи голову Вероніки і затискаючи під пахвою. - Це ніяка не закоханість. Це чистої води пекуча і всепоглинаюча маніакальна ненависть.

На підтвердження своїх слів хлопець зобразив приховану лють, випускаючи пітьму своїх очей, міцніше стискаючи свою бранку та піднімаючи за волосся її обличчя до викладача. Слідуючи його грі, Вероніка жалібно схлипнула. Губи її тремтіли, очі розширилися від жаху. Вона з усіх сил намагалася вивільниться з залізних лещат маніяка.

- Гаразд, - зітхнув викладач. - Трунов, у вас плюс. Міняйтеся...