Короленко бігав з кутка у кут, намагаючись привести думки до ладу. З одного боку він був упевнений, що Андрюха пожартував з приводу "втішання", але з іншого - в кожному жарті лише частина жарту. А знаючи свого братика, і його здатність жартома робити всілякі капості, вагомість цієї мудрості зростала разів в десять.

- Ні, не може бути. Вони друзі, просто друзі, вже багато років. І зараз нічого не змінилося, - переконував себе чоловік, зариваючись руками у волосся, а в грудях при цьому все стискалося і переверталося.

Рішення проблеми з Наталею, яке спонтанно прийшло на електронну пошту, у вигляді запрошення взяти участь в європейському турі джаз-бенду, в реальності виявилося не таким вже й вдалим. Звичайно, від домагань настирливої брюнетки він позбувся, але втратив будь-який зв'язок з Веронікою. Занадто пізно згадав, що вони навіть номерами телефонів не обмінялися.

Так, він знайшов її акаунт у соціальній мережі. Написав довгий лист, в якому пояснював причину свого термінового від'їзду, просив вибачення та дочекатися. Але дівчина на так і не відповіла на те повідомлення, як і на наступні, де він знову просив пробачити його несподіване зникнення, писав, що сумує, що йому нестерпно важко бути далеко від неї так довго.

Андрюху чомусь чіпати не хотілося. Хоч брат і накатав кілька гнівних повідомлень з вимогою пояснити свій вчинок, перед ним виправдовуватися зовсім не хотілося. Навіть для того, щоб попросити номер Ніки.

І все ж після довгої мовчазної розлуки нерви не витримали, Паша насправді почав хвилюватися за дівчину. Заглядаючи у профіль знов і знов, він зрозумів, що вона не просто не відповідає на його листи, але навіть не прочитала жоден з них.

Про погане думати не хотілося, але думалося. Довелося написати братові, а той ще й підлив масла у вогонь.

- У будь-якому разі, вона в порядку, - спробував заспокоїти себе розумною думкою.

Продовження фрази про те, що вона про нього більше не думає, гнав від себе до останнього, але врешті усвідомлення накрило. Короленко, приречено виганяючи повітря з легенів, сів на ліжко і впустив голову на руки.

- Ще трохи, - прошепотів він тиші. - Почекай ще трохи, дівчинко моя. Ще дванадцять днів, і я повернуся до тебе.

Тиша не відповіла, так само як і дівчина, до якої рвалося серце й тіло музиканта.

***

Весело посміхаючись, Вероніка йшла по вологому після чи то мокрого снігу, чи то дощу асфальту. Зима в цьому році так і не змогла увійти в свої права. Морози змінювалися відлигою набагато частіше, ніж навпаки. А справжній сніг випав всього пару разів, ще у грудні. Залишки брудного снігу де-не-де ще можна було зустріти, але то подалі від центру міста, у якомусь закутку.

Отже в цей день вулиці міста являли собою досить безрадісну картину із темно-сірими мокрими дорогами, зі скелетами дерев, гілки яких стирчали у різні боки, із калюжами та іншим брудом.

Проте сьогоднішній гарний настрій юної актриси навіть ця безрадісна картина світу зіпсувати не могла. У чому була причина? Та не було її.

Просто згадалося з ранку, що у неї є навушники, а ще Свєта днями поділилася своїм плей-листом нової класичної музики. Так-так, і таке теж є. Твори були створені композиторами, які живуть й понині, але чесно кажучи, якби хтось сказав дівчині, що вони написані років двісті тому, точно б повірила.

Під час одного особливо яскравого моменту вона різко загальмувала і широко посміхнулася, забувши, що знаходиться посеред жвавої вулиці. У спину їй одразу ж хтось врізався. Перелякана дівчина розвернулася, щоб вибачитися, і натрапила на злісно примружені сірі очі.

- Вибачте будь ласка.

Цієї фрази вистачило незнайомцеві, щоб змінити гнів на милість, а милого личка, щоб зацікавитися незграбною незнайомкою.

- Акуратніше, - беззлобно сказав хлопець. - Щось трапилося, що ти так різко загальмувала?

Вероніка засоромлено витягла навушники з вух.

- Яскравий момент у творі. Заслухалася.

- О, - брови здивовано поповзли під незвичайну смугасту шапку. - Яку музику слухаєш? - раптом легко запитав він.

- В даний момент сучасну класику, - фамільярність хлопця і його зовнішній вигляд акторці не дуже сподобалися, тож захотілося швидше від нього відкарастатись.

- Прикольно, - раптом широко посміхнувся незнайомець і буквально підкорив акторське серце, такі живі безпосередні емоції Ніка обожнювала, а людей, які не соромилися їх виказувати глибоко поважала.

У наступну мить на обличчі хлопця затанцювала така буря, що дівчина навіть розгубилася, намагаючись встигнути вловити і зрозуміти, що відчуває співрозмовник.

- Пробач мені будь ласка, - раптом сказав той і подався трохи вперед. Здавалося ще трохи і він візьме її за руки, - я зараз дуже поспішаю. Але... ти така незвичайна. Мені б хотілося ще поспілкуватися. Даси мені свій номер? - запитав хлопець, а в очах море жалю і надії.

Звичайно, Ніка не відмовилася, бо знайомилася легко, особливо з цікавими людьми. Радісний Даня, так звали нового знайомого, поправив лямки свого рюкзака, ще трохи потоптався, не наважуючись залишити дівчину, а потім махнув рукою і практично підтюпцем побіг в ту ж сторону, куди прямувала Ніка.

Несподіване знайомство ще більше підняло настрій. Вероніка знову вставила навушники і весело попрямувала на роботу.

У будівлю філармонії тепер вона входила без страху. Короленка не було вже цілий тиждень, а судячи з розмови з Едуардом - і того довше. Швидше за все, він кудись поїхав зі своєю пасією.

"Краще б назавжди".

Ніка махнула головою, відганяючи малодушні думки. Навіть якщо і не назавжди, їй до цього діла немає. Вона анітрохи не боїться зустрічі з ним. І навіть якщо щось відчує, то це буде роздратування і гидливість. Їй чужого не треба.

День пішов вже звичним сценарієм. Тепер Ніка практично весь час проводила в залі з оркестром. Музиканти терпляче і навіть прихильно вислуховували діалоги у відступах. Деякі, особливо активні, навіть вставляли свої коментарі і радили, як краще зобразити ту чи іншу частину вистави.

Диригент, той самий сивочолий пан, невдоволено дивився на балаган і періодично закликав до порядку артистів, що занадто завзято ділилися своїми думками. Але ті, захоплені новим форматом виступу, навіть не помічали цього.

Час репетиції непомітно закінчився, і Вероніка поспішила піти. Сьогодні мала відбутися ще одна важлива подія - зйомки в серіалі, одну з ролей в якому виконував її напарник.

Трунов заради того, щоб напарниця прийшла, готовий був пожертвувати навіть своєю репутацією пунктуальної людини і терпляче чекав на стоянці біля філармонії.

- Готовий? - запитала Ніка, сідаючи в "шкоду".

- Завжди, - широко посміхнувся хлопець, вирулюючи зі стоянки на дорогу. - Зараз як підвезу.

Вероніка метушливо потягнулася до ременя безпеки, на що Андрій лише задоволено хмикнув. Не те, щоб він збирався надто сильно перевищувати швидкість, просто, якщо дорога дозволяє, чому б не скористатись. Приїхали досить швидко, добре, що час вечірніх пробок в центрі ще не настав.

Ентузіазм партнера мимоволі передався і його партнерці, навіть незважаючи на те, що в цій роботі вона участь не братиме. Втім Ніку втрачена можливість не надто турбувала, у неї був не менш цікавий і більш масштабний проект, який повинен був принести чималу популярність їй, як актрисі.

Зараз же вона насолоджувалася передчуттям, мріяла побачити друга на знімальному майданчику. Як виглядатиме він серед професійних акторів?

Щойно вони увійшли в будівлю, Трунова взяли в оборот, поволокли переодягатися і накладати грим. Дівчина тихо йшла за ним і дивувалася, як таке взагалі може подобатися? У театрі немає такої метушні, все, що потрібно, готується заздалегідь. Актори приходять одночасно. Вистава починається за участі всіх акторів. Немає цього нескінченного конвеєра облич, сцен і дублів.

- Що зажурилася? - підскочив до неї Андрій і потягнув за собою. - Скоро і мій вихід.

Вероніка слухняно слідувала за ним, охоплена невизначеними почуттями щодо цього незвичного для неї світу. Захоплення і презирство, інтерес і страх. Думки порубало й поскидало в якийсь суцільний вінегрет в голові. Зрештою дівчина просто завмерла, спостерігаючи дійсність, що оточувала, та намагалась не давати жодної оцінки подіям.

Андрій поставив партнерку в куточку так, що їй чудово було видно все: і декорації, і він сам, і все, що відбувалося "на зворотному боці", як ніби спеціально знайшов місце з найкращим оглядом всього, що опиниться в кадрі, та того, що залишиться поза ним. Знаючи Трунова, стверджувати, що це не так, Ніка не наважувалася. Кому, як не їй, було знати, що при всій удаваній недолугості і простоті Андрюха був до сліз прискіпливим до дрібниць. Саме тому він був таким гарним актором.

У якийсь момент Ніці здалося, що вона знаходиться на репетиції вистави. Так само бігає режисер, пояснюючи недолугим акторам, чого він від них хоче. Так само актори по кілька разів повторюють одні й ті ж фрази, змінюючи інтонацію і рухи, щоб зрозуміти, чого від них хоче вічно невдоволений режисер. Так само перегукується технічний персонал.

Сцену відзняли досить швидко. Принаймні так сказав Андрій, коли повернувся в куток до подруги.

- Вже все? - запитала Ніка.

- На жаль, - скрушно знизав плечима Трунов. - Я поки що не достатньо відома особа, щоб мати можливість сказати більше однієї фрази.

Але Коваленко лише весело посміхнулася та обхопила партнера розбуркуючи.

- Тож ми можемо піти з цього дурдому?

- Ані крапельки співчуття, - пробурчав чоловік і клацнув подругу по носі.

Коли вони вийшли на стоянку, телефон Вероніки несподівано ожив. Андрій, як завжди, заглянув через плече і насупився, побачивши незнайомий номер.

- Хто це?

- Є підозри, - посміхнулася Ніка і жестом наказала мовчати, відповідаючи на дзвінок.

Трунов щосили вслухався в розмову і дуже швидко зрозумів, що це не той, про кого він подумав. Але судячи з легкого флірту, що прослизав в словах дівчини, співрозмовник був чоловічої статі і подрузі цікавий.

- Я не можу. Ми з другом щойно вийшли з його роботи і збиралися трохи поспілкуватися.

Вислухавши відповідь, вона хитро посміхнулася.

- А що? - знову пауза.

- Клич його з нами, - голосно прошепотів Андрій, здогадуючись, що зараз Нікусік по дурості відшиє нового знайомого.

- Тут надійшла пропозиція запросити тебе з нами. Так, від друга... Ні! Нормальної він орієнтації! - образилася за напарника Ніка.

А Трунов лише знизав плечима. Нормальна чоловіча реакція. Звідки цьому новому знайомому знати Андріївські мотиви?

Домовившись про місце зустрічі Вероніка поклала трубку.

- Чому я досі не в курсі? - взявся в боки партнер і суворо насупив брови.

- Ми тільки вдень познайомилися. Випадково, - для чогось додала Коваленко.

- Серйозно? Спритний малий. Гаразд, поїхали дивитися твого... - підняв брову у німому питанні.

- Даню, - продовжила дівчина.

- Так-так, саме Даню, - закидаючи руку на плечі подруги, підтвердив Андрій.